Постанова

від 16.05.2017 по справі 922/5136/15

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" травня 2017 р. Справа № 922/5136/15

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Россолов В.В., суддя Гетьман Р.А., суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Деппа-Крівіч А.О.,

за участю представників:

позивача - ОСОБА_1, довіреність №25 від 30 березня 2017 року;

відповідача - ОСОБА_2, довіренсть від 11 листопада 2013 року:

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача- не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх. № 809 Х/1-42) на рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/5136/15

за позовом Публічного акціонерного товариства "Златобанк", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції", м. Харків

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохімхолдинг", м.Київ

про звернення стягнення на предмет іпотеки

ВСТАНОВИЛА:

Публічне акціонерне товариство "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Златобанк" ОСОБА_3, звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції" про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №№ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII, VIIIa, XII, XIII, XIV, XV, XVI в літ. "А-5" загальною площею 134,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Кравцова, будинок №4.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі №922/5136/15 (суддя Калантай М.В.) в задоволенні позову відмовлено.

ПАТ "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ"Златобанк" ОСОБА_3 звернувся до Харківського апеляційного господарського з апеляційною скаргою на рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/5136/15, в якій просить рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

14 квітня 2017 року та 18 квітня 2017 року від Публічного акціонерного товариства "Златобанк" надійшли додаткові пояснення по справі (вх.№4166) (вх.№4223).

19 квітня 2017 року від Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції" надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4286).

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 19 квітня 2017 року з огляду на необхідність надання відповідачем додаткових пояснень, з метою забезпечення необхідних умов для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі, судом було відкладено розгляд справи. Одночасно вказаною ухвалою суду було запропоновано Публічному акціонерному товариству "Златобанк" надати до суду пояснення з приводу неможливості реєстрації права власності нерухомого майна, яке є предметом іпотеки, а саме: нежитлового приміщення 1-го поверху №№ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII, VIIIa, XII, XIII, XIV, XV, XVI в літ. "А-5" загальною площею 134,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Кравцова, будинок №4; Товариству з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Агрохімхолдинг" пояснення (з чітким визначенням правової позиції) з приводу оспорення ними права власності Публічного акціонерного товариства "Златобанк" на предметом іпотеки, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху №№ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII, VIIIa, XII, XIII, XIV, XV, XVI в літ. "А-5" загальною площею 134,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Кравцова, будинок №4.

У судове засідання, яке відбулось 22 травня 2017 року, з'явились представники позивача та відповідача.

Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів встановила наступні обставини спору.

13 серпня 2013 року між позивачем, як банком (кредитодавцем) та третьою особою (позичальником) укладено кредитний договір №226/1/13-KLMV (далі за текстом-Кредитний договір), за умовами якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови кредитного договору.

В якості забезпечення виконання зобов'язання за даним договором 25 грудня 2013 року між позивачем, як іпотекодержателем, та відповідачем, як іпотекодавцем укладено договір іпотеки.

Згідно пункту 1.1 Договору іпотеки цей договір забезпечує виконання третьою особою зобов'язань, що випливають з укладеного між позивачем та третьою особою Кредитного договору та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому.

Позивач в позовній заяві зазначає, що третя особа неналежним чином виконувала свої договірні зобов'язання за Кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 02 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 31387402,46 грн, що складається з заборгованості за основним боргом (кредитом) - 28701549,85 грн, заборгованості за процентами - 2433100,24 грн, заборгованості по сплаті пені - 247752,37 грн, штрафу за неналежне виконання зобов'язань - 5000,00 грн.

Стягнення даної заборгованості було предметом розгляду у справі №910/23086/15, яка розглядалася господарським судом м. Києва та Київським апеляційним господарським судом. За результатами апеляційного розгляду вказаної справи Київським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 12 квітня 2016 року, якою позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Торговий дім "Агрохімхолдинг" на користь ПАТ "Златобанк" 28701549,85 грн заборгованості за основним боргом (кредитом), 1565714,15 грн заборгованості за процентами, 233868,05 грн пені, 5000,00 грн штрафу; в іншій частині позову відмовлено.

Позивач, посилаючись на неналежне виконання кредитного зобовязання з боку ТОВ "Торговий дім "Агрохімхолдинг", звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції", м. Харків про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: нежитлові приміщення 1-го поверху №№ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII, VIIIa, XII, XIII, XIV, XV, XVI в літ. "А-5" загальною площею 134,6кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Кравцова, будинок №4.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/5136/15 в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю. Вказане рішення мотивоване тим, що в розумінні статті 37 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності є позасудовим способом захисту позасудовий спосіб захисту, а відтак задоволення позову призведе до неправильного застосування норм статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку".

Не погоджуючись з позицією місцевого господарського суду позивач в апеляційній скарзі зазначає про невірне застосування судом приписів 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", неврахування рекомендацій пленуму Вищого господарського суду України, викладених в постанові від 24 листопада 2014 року "Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з кредитних договорів", правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 11 грудня 2013 року по справі №6-124цс13, в якій чітко передбачено право особи на звернення до суду з даним позовом та відповідну можливість суду щодо його задоволення.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає нормам законодавства зважаючи на наступне.

Як вбачається з матеріалів справи 13 серпня 2013 року між позивачем, як банком або кредитодавцем, та третьою особою, як позичальником, укладено кредитний договір №226/1/13-KLMV, за умовами якого банк надає позичальнику кредит, а позичальник зобов'язується в повному обсязі повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати інші умови кредитного договору.

Згідно пунктів 1.2, 1.2.1 Кредитного договору кредитодавець надає позичальнику кредит у формі відкриття відкличної кредитної лінії, в межах максимального ліміту заборгованості, визначеного кредитним договором. Кредит може надаватися траншами. Позичальник має право у будь-який час без повідомлення банку здійснювати погашення поточної заборгованості по кредиту і за умови дотримання умов надання кредитних коштів, встановлених кредитним договором, може знову отримувати кредит в межах максимального ліміту за кредитною лінією. Кредит надається для поповнення обігових коштів.

Максимальний ліміт заборгованості за кредитною лінією становить 38485000,00 грн (пункт 1.3 Кредитного договору в редакції Договору про внесення змін №3 від 25 грудня 2013 року).

Пунктом 1.4 Кредитного договору (з урахуванням Договору про внесення змін №10 від 12 серпня 2014 року) визначено, що кінцева дата повернення кредиту - не пізніше 11 серпня 2015 року включно.

Відповідно до пункту 1.5 Кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти у вигляді фіксованої процентної ставки у розмірі 20% річних за користування кредитними коштами у гривні; 10% річних за користування кредитними коштами у доларах США.

Пунктом 3.4.2 Кредитного договору встановлено, що позичальник зобов'язаний сплачувати проценти/комісію у розмірі та в порядку, передбаченому кредитним договором, згідно з умовами договору.

Позичальник зобов'язаний повернути кредит в повному обсязі в порядку та в строки, передбачені кредитним договором, в тому числі достроково, у разі настання обставин, за яких банк має право вимагати дострокового повернення кредиту, в тому числі у випадку настання несприятливих обставин/подій (пункт 3.4.3 Кредитного договору).

Позичальник зобов'язаний безумовно сплатити неустойку (штраф, пеню), інші штрафні санкції, відшкодувати заподіяні банку збитки, завдані невиконанням/неналежним виконанням умов кредитного договору (пункт 3.4.4 Кредитного договору).

Згідно пункту 2.2.1 Кредитного договору повернення кредитних коштів здійснюється на рахунок оплати боргових зобов'язань та процентів.

Відповідно до пунктів 2.4-2.6, 2.6.1 Кредитного договору сплата процентів здійснюється за фактичний строк користування кредитом. При розрахунку процентів за користування кредитними коштами приймається рік і місяць, рівні календарній кількості днів. День повернення кредиту до розрахунку не приймається. Позичальник самостійно сплачує (перераховує) проценти на рахунок для оплати боргових зобов'язань та процентів. Проценти сплачуються за період з першого по останній день календарного місяця щомісячно по сьоме число (включно) місяця, що слідує за місяцем нарахування процентів. Проценти за останній місяць користування кредитом сплачуються в кінцеву дату повернення кредиту. Якщо останній день повернення кредиту та/або сплати процентів припадає на вихідний, святковий день або інший неробочий день, то позичальник має право повернути кредит та/або сплатити проценти наступного робочого дня.

Згідно пункту 3.1.4 Кредитного договору банк має право: відмовитися від подальшого кредитування позичальника за кредитним договором частково або в повному обсязі та/або вимагати повернення у повному обсязі наданих кредитних коштів (в тому числі достроково повернення), сплати процентів за весь строк користування кредитними коштами неустойки/штрафів (за їх наявності) у разі, зокрема, одноразового порушення позичальником будь-якого з боргових зобов'язань, в будь-якій їх частині, наявності/виникнення випадку невиконання умов.

Відповідно до пункту 4.1 Кредитного договору за несвоєчасне повне чи часткове повернення кредитних коштів та/або за несвоєчасну повну чи часткову сплату/несплату процентів, банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити неустойку у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діє у період прострочення за кожен день прострочення та обчислюється з суми неповерненого кредиту та/або несплачених процентів. Сплата пені не звільняє позичальника від сплати кредиту та/або процентів до моменту фактичного погашення заборгованості.

За змістом пункту 4.3 Кредитного договору невиконання/неналежного виконання зобов'язань за цим Кредитним договором, передбачених п.3.4. (зокрема, але не виключно, ненадання/несвоєчасне надання документів, передбачених цим Кредитним договором (баланс, звіт про фінансові результати тощо), банк має право стягнути, а позичальник зобов'язаний сплатити штраф у розмірі 5 000,00 грн.

Позивач в позовній заяві зазначає, що третя особа неналежним чином виконувала свої договірні зобов'язання за Кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 02 липня 2015 року має заборгованість у розмірі 31387402,46 грн, що складається з заборгованості за основним боргом (кредитом) - 28701549,85 грн, заборгованості за процентами - 2433100,24 грн, заборгованості по сплаті пені - 247752,37 грн, штрафу за неналежне виконання зобов'язань - 5000,00 грн.

Разом із тим, стягнення даної заборгованості було предметом розгляду у справі №910/23086/15, яка розглядалася господарським судом м. Києва та Київським апеляційним господарським судом.

Зокрема, за результатами апеляційного розгляду вказаної справи Київським апеляційним господарським судом прийнято постанову від 12 квітня 2016 року, якою позов задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Торговий дім "Агрохімхолдинг" на користь ПАТ "Златобанк" 28701549,85 грн заборгованості за основним боргом (кредитом), 1565714,15 грн заборгованості за процентами, 233868,05 грн пені, 5000,00 грн штрафу; в іншій частині позову відмовлено.

Дана постанова Київського апеляційного господарського суду набрала законної сили.

Відповідно до частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

З урахуванням викладеного, суд враховує, що загальний розмір заборгованості третьої особи перед позивачем за Кредитним договором станом на 02 липня року 2015 становить саме 30506132,05 грн.

25 грудня 2013 року між позивачем, як іпотекодержателем, та відповідачем, як іпотекодавцем укладено договір іпотеки.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про іпотеку", іпотекою визнається забезпечення виконання зобов'язань нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду (ст. 3 Закону України "Про іпотеку").

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачає, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно пункту 1.1 Договору іпотеки цей договір забезпечує виконання третьою особою зобов'язань, що випливають з укладеного між позивачем та третьою особою Кредитного договору та додаткових угод до нього, які можуть бути укладені в майбутньому (далі за текстом - основне зобов'язання).

Згідно пункту 1.2.1 Договору іпотеки предметом іпотеки є наступне нерухоме майно: нежитлові приміщення 1-го поверху № ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII, VІІІа, XII, XIII, XIV, XV, XVI в літ. "А-5" загальною площею 134,6 кв.м., що знаходяться за адресою: місто Харків, провулок Кравцова, будинок № 4.

Вказане нерухоме майно належить відповідачу на праві власності, що підтверджується інформаційною довідкою №46451560 від 28 жовтня 2015 року з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна.

Відповідно до пункту 3.4.1 Договору іпотеки іпотекодержатель має право у випадку невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань за цим договором та/або позичальником за Кредитним договором переважно перед іншими кредиторами іпотекодавця та/або позичальника задовольнити свої вимоги за рахунок предмета іпотеки, звернути стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину).

Відповідно до пункту 5.1 Договору іпотеки він набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань, враховуючи можливу наявність додаткових угод, у тому числі щодо продовження строку дії Кредитного договору, зміни (зокрема, збільшення) розміру (суми) кредиту, зміни (зокрема, збільшення) процентної ставки та інше.

Враховуючи невиконання третьою особою своїх зобов'язань за Кредитним договором, а також вищенаведені положення Договору іпотеки, позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив в рахунок часткового погашення заборгованості за Кредитним договором звернути стягнення на нерухоме майно, що є предметом іпотеки за Договором іпотеки; припинити право власності та користування відповідача на дане нерухоме майно, а також визнати за позивачем право власності на дане нерухоме майно.

В обґрунтування заявлених позовних вимог та в обгрунтуванні апеляційної скарги позивач посилається на приписи статті 37 Закону України "Про іпотеку", відповідно до якої Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки та п. 4.8 Іпотечного договору, в якому сторони погодили застереження щодо переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобовязання по кредитному договору в порядку, встановленому в статті 37 Закону України "Про іпотеку".

Втім колегія суддів не погоджується з відповідною правовою кваліфікацією позивача та зазначає наступне.

Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки врегульовано Розділом 4 Договору іпотеки.

Зокрема, згідно пункту 4.1 Договору іпотеки іпотекодержатель набуває права задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки (в цілому чи будь-якої його частини) у випадках невиконання та/або неналежного виконання основного зобов'язання та в інших випадках, передбачених основним зобов'язанням, а також у разі невиконання/неналежного виконання іпотекодавцем зобов'язань, передбачених цим договором та/або чинним законодавством України.

У разі порушення іпотекодавцем та/або позичальником обов'язків, виконання яких забезпечено іпотекою за цим Договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового погашення заборгованості за основним зобов'язанням та/або звернути стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину) (пункт 4.2 Договору іпотеки).

У разі порушення умов основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає позичальнику та іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення. У вимозі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцяти денний строк (або в такий строк, який може вимагатися згідно з чинним законодавством України та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину) у разі невиконання цієї вимоги). Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину). Положення частини першої цього пункту не є перешкодою для реалізації права іпотекодержатель звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (пункт 4.3 Договору іпотеки).

Відповідно до пункту 4.6 Договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину) здійснюється за вибором Іпотекодержателя:

-на підставі рішення суду; або

-виконавчого напису нотаріуса; або

-шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язань, забезпечених іпотекою за цим договором, в порядку, встановленому цим договором, відповідно до статті 37 Закону України "Про іпотеку"; або

-шляхом продажу предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві через відкриті торги або на підставі приватної угоди (чи низку таких торгів або угод) на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому цим договором, відповідно до статті 38 Закону України "Про іпотеку"; або

-шляхом організації іпотекодержателем продажу предмету іпотеки через укладення договору купівлі-продажу предмета іпотеки між іпотекодавцем та відповідним покупцем; або

-в інший спосіб, передбачений чинним законодавства України або визначений домовленістю сторін.

Пунктом 4.8 Договору іпотеки сторони передбачили застереження про задоволення вимог Іпотекодержателя, яке відповідно до підпункту 4.8.1 цього Договору згідно зі статтею 36 Закону України "Про іпотеку" за своїми правовими наслідками для сторін є повним укладеним договором про задоволення вимог Іпотекодержателя (надалі - Договір про задоволення вимог Іпотекодержателя) і визначає один із можливих позасудових способів звернення стягнення на предмет іпотеки за вибором іпотекодержателя без будь-якого додаткового погодження (окремого уповноваження) з боку іпотекодавця, зокрема, шляхом:

-продажу іпотекодержателем від свого імені предмета іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України "Про іпотеку". Продаж предмета іпотеки здійснюється за ціною відповідно до оцінки предмета іпотеки, здійсненої незалежним суб'єктом оціночної діяльності;

-набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов'язання по Кредитному договору у порядку, передбаченому статтею 37 Закону України "Про іпотеку". При цьому ціною придбання іпотекодержателем у власність предмет іпотеки є ринкова вартість предмета іпотеки, яка визначається незалежним суб'єктом оціночної діяльності. Задоволення вимог іпотекодержателя при цьому відбувається в порядку та в розмірі, визначеному статтею 37 Закону України "Про іпотеку". У випадку звернення стягнення на предмет іпотеки на умовах цього пункту іпотекодавець та іпотекодержатель дійшли згоди про перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя після спливу 60-денного строку з моменту надсилання письмової вимоги на адресу іпотекодавця - попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки;

-іншим способом, що не суперечить чинному на момент реалізації предмета іпотеки законодавству України та/або іншому законодавству.

Згідно підпункту 4.8.2 Договору іпотеки положення пункту 4.8 цього Договору застосовуються у разі, якщо іпотекодержатель прийме рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку.

Відповідно до підпункту 4.8.4 Договору іпотеки перехід права власності у вищевикладеному випадку не потребує будь-яких додаткових узгоджень та/або обговорень сторонами цього договору та/або згоди іпотекодавця.

Порядок передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки сторонами узгоджено в підпунктах 4.8.5.1-4.8.5.3 Договору іпотекеки. Зокрема, у випадку, якщо іпотекодержатель вирішить звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом прийняття у власність предмета іпотеки, таке прийняття у власність предмета іпотеки здійснюватиметься у відповідності до умов цього Договору і в такому випадку право власності на предмет іпотеки перейде до іпотекодержателя на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки (в цілому чи на будь-яку його частину).

Сторони свідчать, що право іпотекодержателя зареєструвати право власності на предмет іпотеки є безумовним, тобто підлягає реєстрації незалежно від претензій іпотекодавця, а рішення про реєстрацію права власності на предмет іпотеки може бути оскаржене іпотекодавцем в судовому порядку лише у випадку, якщо він доведе, що ним повністю виконані зобов'язання, забезпечені іпотекою за цим договором.

Таким чином, в іпотечному договорі сторонами в разі невиконання кредитного зобов'язання передбачено перехід до іпотекодержателя права власності без будь-яких додаткових узгоджень та/або обговорень сторонами договору та/або згоди іпотекодавця.

Відповідний перехід права власності є автоматичним, оскільки не передбачає виконання будь яких дій з боку відповідача та потребує подальшій державній реєстрації.

Наведеним підтверджується наявність у Публічного акціонерного товариства "Златобанк" не зареєстрованого у належному порядку права власності на предметом іпотеки, а саме: нежитлове приміщення 1-го поверху №№ІІІ, IV, V, VI, VII, VIII, VIIIa, XII, XIII, XIV, XV, XVI в літ. "А-5" загальною площею 134,6 кв.м., що знаходиться за адресою: м.Харків, провулок Кравцова, будинок №4.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із частиною третьою статті 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 Закону України "Про іпотеку".

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульоване статтею 39 цього Закону, якою передбачено, що у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду Цивільний кодекс України передбачає лише у статтях 335 та 376. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 Цивільного кодексу України).

Стаття 392 Цивільного кодексу України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, проаналізувавши положення статей 33, 36 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 Цивільного кодексу України, можна зробити висновок, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення вимог кредитора на виконання забезпечених іпотекою зобов'язань шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

Аналогічні правові позиції висловлені Верховним Судом України у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16.

Згідно статті 111- 28 ГПК України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Суд звертає увагу, що застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (частина перша статті 37 Закону України "Про іпотеку").

Процедура реєстрації за іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки встановлена Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", а також постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", якими чітко регламентовано дії кредитора з реєстрації за ним права власності на об'єкт нерухомості.

З огляду на положення статей 33, 36, 37, 39 Закону України "Про іпотеку", статей 328, 335, 376, 392 Цивільного кодексу України, правові позиції висловлені Верховним Судом України у постановах від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16, від 26 жовтня 2016 року у справі № 6-1625цс16, від 21 вересня 2016 року у справі № 6-1685цс16 єдиною та виключною підставою для визнання судом за іпотекодержателем права власності на об'єкт нерухомості є обгрунтована неможливість останнього реалізувати дії з реєстрації свого права власності за умови невизнання чи оспорювання такого права з боку іпотекодавця.

Враховуючи зазначене, підлягає дослідженню з одного боку правова поведінка відповідача у розрізі перешкоджання позивачу реєстрації його права власності або інших дій, які свідчать про визнання або оспорення такого права, а з іншого наявність об'єктивної можливості у іпотекодержателя зареєструвати набуте ним за договором право власності в порядку Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

Приписи Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачають низку активних дій з боку іпотекодержателя, як то подання заяви та певного переліку документів, що є додатками до заяви. При цьому будь-якої участі іпотекодавця в такій процедурі Законом не передбачено.

Як слідує з матеріалів справи позивач взагалі не звертався до органів державної реєстрації з відповідною заявою, хоча не мав для цього будь-яких перешкод об'єктивного характеру. Серед доказів, поданих позивачем до суду першої інстанції відсутні документи, які підтверджують неможливість його звернення до державного реєстратора, або які вказують навіть на гіпотетичну можливість відмови у реєстрації.

Такі докази відсутні і щодо будь-яких дій відповідача стосовно невизнання, або оспорювання права власності. Судом не встановлено жодних дій або бездіяльності іпотекодавця, направлених на заперечення прав позивача на спірне майно (письмові заперечення, факти ухилення від певних дій, притримання або ненадання документів обов'язкового характеру, тощо).

За результатами оцінки наданих позивачем доказів, колегія суддів приходить до висновку про недоведеність факту об'єктивної неможливості вчинення реєстраційних дій, перешкоджання цьому з боку відповідача, або інших його дій (бездіяльності), що вказують на невизнання або оспорювання права власності.

Відтак, за наявності безспірного права власності Публічне акціонерне товариство "Златобанк" не здійснило жодної дії щодо його реєстрації, та не надало жодної вмотивованої відмови державного реєстратора у реалізації відповідних дій.

Враховуючи вказане, колегія суддів дійшла до висновку, що за умови бездіяльності банку щодо реєстрації права власності, не встановлення в ході судового засідання обґрунтованої неможливості здійснення відповідних дій, відсутності факту невизнання або оспорювання відповідачем даного права, у суду відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог, оскільки між сторонами відсутній спір про право.

В обґрунтуванні правової позиції по справі Публічним акціонерним товариством "Златобанк" зазначено на оспорюванні Товариством з обмеженою відповідальністю "Промислові інвестиції" їх права власності на предмет іпотеки з огляду на неотримання ними письмової вимоги іпотекодержателя, направленої в порядку Закону України "Про іпотеку". В підтвердження цього Публічним акціонерним товариством "Златобанк" на стадії апеляційного перегляду спору надано копії направлених на адресу іпотекодавця вимог в порядку Закону України "Про іпотеку", повернених назад відправнику з зазначенням про "закінчення терміну зберігання".

Так вимога в порядку Закону України "Про іпотеку", була направлена Банком на адресу іпотекодавця та боржника 21 лютого 2017 року (Том 3, а.с.78-83) виключно на стадії апеляційного перегляду спору, а вимога в порядку Закону України "Про іпотеку", направлена Банком на адресу іпотекодавця 31 березня 2016 року (Том 3, а.с.84-86).

Виходячи з того, що письмова вимога від 31 березня 2016 року не була надана до суду першої інстанції, вимоги від 21 лютого 2017 року направлені на стадії апеляційного перегляду спору, позивачем не було зазначено жодного вмотивованого обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції, у відповідності до статті 101 ГПК України колегія суддів відмовляє у їх прийнятті на стадії апеляційного провадження.

Більш того, в будь-якому випадку неотримання іпотекодавцем письмової вимоги Банку, її повернення на адресу відправника з зазначенням про "закінчення терміну зберігання", може розглядатись в якості належного доказу неможливості реєстрації іпотекодержателем свого права власності лише випадку наявності письмової відмови органу державної реєстрації з цієї підстави в порядку статті 24 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".

З огляду на той факт, що висновки суду першої інстанції відповідають в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи, судова колегія Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/5136/15 без змін.

У відповідності до ст. 49, ч. 2 ст. 99 ГПК України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції в силі, судові витрати за подання апеляційної скарги відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 33, 44, 49, 91, 99, 101, п.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 25 жовтня 2016 року у справі № 922/5136/15 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції.

Повний текст постанови складено 22 травня 2017 року.

Головуючий суддя В.В.Россолов

Суддя Р.А.Гетьман

Суддя В.С.Хачатрян