Рішення

від 18.05.2017 по справі 711/4010/13-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/793/607/17Головуючий по 1 інстанції Категорія : 53 ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 травня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:

головуючогоОСОБА_2 суддівОСОБА_3, ОСОБА_4 при секретаріОСОБА_5

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Ірпінський комбінат Перемога на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Відкритого акціонерного товариства Ірпінський комбінат Перемога про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку ,-

в с т а н о в и л а :

07 травня 2013 року ОСОБА_6 звернулась до суду з позовом до Відкритого акціонерного товариства Ірпінський комбінат Перемога (далі ВАТ Ірпінський комбінат Перемога ) про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги на день фактичного розрахунку, посилаючись на те, що з 02 червня 2008 року згідно наказу № 62-к від 02 червня 2008 року вона працювала фінансовим директором за сумісництвом на ВАТ Ірпінський комбінат Перемога .

Позивач ОСОБА_6 вказує в позові, що 30 січня 2008 року між нею та відповідачем ВАТ Ірпінський комбінат Перемога було укладено строковий трудовий договір, згідно до умов якого вона була прийнята на посаду головного бухгалтера ВАТ Ірпінський комбінат Перемога за сумісництвом з 01 жовтня 2008 року до 01 жовтня 2023 року зі встановленим посадовим окладом 6 000 грн.

Наказом № 03-к від 16 лютого 2010 року ОСОБА_6 було звільнено з роботи на підставі п.4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України.

Позивач ОСОБА_6 зазначила, що рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року змінено формулювання причин звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, в зв'язку з ліквідацією підприємства та змінено дату звільнення з 17 лютого 2010 року на 15 лютого 2010 року , стягнуто заборгованість по заробітній платі в сумі 5 902 грн. 99 коп.

ОСОБА_6 вказує в позові, що при звільненні відповідач ВАТ Ірпінський комбінат Перемога не виплатив усі їй належні суми, тому з урахуванням уточнених позовних вимог просила суд стягнути з ВАТ Ірпінський комбінат Перемога на її користь вихідну допомогу в розмірі 72 000 грн., компенсацію за невчасно виплачену вихідну допомогу в розмірі 18 633 грн. 60 коп., три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 9 870 грн. 90 коп., середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 318 977 грн. 01 коп., компенсацію за невчасно виплачений середній заробіток в розмірі 41 676 грн. 55 коп., три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21 421 грн. 50 коп., середній заробіток за період затримки розрахунку з 12 вересня 2014 року по день ухвалення судового рішення.

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року позов задоволено.

Стягнуто з ВАТ Ірпінський комбінат Перемога на користь ОСОБА_6 482 579 грн. 56 коп., яка включає: вихідну допомогу у розмірі 72 000 грн.; компенсацію за невчасно виплачену вихідну допомогу в розмірі 18 633,60 грн., три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 9870,90 грн.; середній заробіток за час затримки виплати вихідної допомоги в розмірі 318977,01 грн.; компенсацію за невчасно виплачений середній заробіток в розмірі 41676,55 грн.; три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21421,50 грн.

Стягнуто з ВАТ Ірпінський комбінат Перемога на користь ОСОБА_6 середній заробіток за період затримки розрахунку з 12 вересня 2014 року по день постановлення судового рішення в сумі 5 860 грн. 47 коп.

Вирішено питання про розподіл судових витрат. Стягнуто з ВАТ Ірпінський комбінат Перемога на користь держави судовий збір в сумі 3 654 грн.

Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 27 листопада 2015 року заяву арбітражного керуючого, ліквідатора ВАТ Ірпінський комбінат Перемога ОСОБА_7 про перегляд заочного рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року за вищевказаним позовом залишено без задоволення.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, ВАТ Ірпінський комбінат Перемога в особі арбітражного керуючого, ліквідатора ВАТ Ірпінський комбінат Перемога ОСОБА_8 подав 11 грудня 2015 року на заочне рішення суду першої інстанції апеляційну скаргу .

В апеляційній скарзі ВАТ Ірпінський комбінат Перемога просив рішення суду скасувати, як незаконне, постановлене при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи та із неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права, а по справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6 в повному обсязі.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 11 лютого 2016 року рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_6

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 грудня 2016 року рішення апеляційного суду Черкаської області від 11 лютого 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з'явився в судове засідання, перевіривши законність і обґрунтованість рішення, в межах доводів апеляційної скарги, та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні, виходячи з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є порушення або неправильне застосування норм матеріального або процесуального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягає застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам закону відповідає не повністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості і доведеності позивачем заявлених вимог, посилаючись, що позивачу не було вчасно виплачено вихідну допомогу, право на яку було надано на підставі рішення суду від 30 серпня 2010 року про зміну формулювання причин звільнення на п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України, в зв'язку з ліквідацією підприємства та змінено дату звільнення з 17 лютого 2010 року на 15 лютого 2010 року а тому вимоги позивача підлягають задоволенню із стягненням інших компенсаційних витрат, передбачених законом.

Колегія суддів вважає, що повністю погодитись з висновками суду не має підстав, оскільки суд першої інстанції допустив порушення вимог матеріального права, так як судом невірно застосовані норми ст. 625 ЦК України до даних правовідносин, на що звернув увагу суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення суду апеляційної інстанції , направляючи матеріали справи на новий апеляційний розгляд.

Вказані в ухвалі суду касаційної інстанції від 14 грудня 2016 року висновки є обов'язковими для виконання судом апеляційної інстанції .

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що ОСОБА_6 працювала фінансовим директором за сумісництвом на ВАТ Ірпінський комбінат Перемога з 02 червня 2008 року. В наказі про прийняття на роботу № 62-к від 02 червня 2008 року не визначено тривалість робочого часу (а. с. 7).

30 січня 2008 року між ОСОБА_6 та ВАТ Ірпінський комбінат Перемога було укладено строковий трудовий договір, відповідно до п.1.1. якого позивач була прийнята на роботу на посаду головного бухгалтера ВАТ Ірпінський комбінат Перемога за сумісництвом з 01 жовтня 2008 року.

В п.7.1 вказаного договору визначено строк дії договору 15 років до 01 жовтня 2023 року (а. с. 3-6).

01 жовтня 2008 року було видано наказ № 111-к про призначення ОСОБА_6 головним бухгалтером з 01 жовтня 2008 року (а. с. 8).

Відповідно до п. 6.2 ст. 6 договору при звільненні головного бухгалтера у зв'язку із ліквідацією Товариства, в момент звільнення виплачується вихідна допомога в розмірі дванадцяти заробітних плат, виходячи з розміру щомісячної заробітної плати головного бухгалтера Товариства, яка вказана в п. 6.1 договору. У разі зменшення щомісячної заробітної плати за належно оформленою угодою сторін, розрахунок вихідної допомоги проводиться виключно, виходячи з розміру щомісячної заробітної плати, яка вказана в п. 6. 1 цього Договору.

Згідно п.6.1 ст. 6 встановлено посадовий оклад головного бухгалтера 6 000 грн. на місяць.

Наказом № 03-к від 16 лютого 2010 року ОСОБА_6 було звільнено з роботи на підставі п.4 ч.1 ст. 40 КЗпП України (а. с. 9).

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року змінено формулювання причин звільнення на п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України, у зв'язку з ліквідацією підприємства та змінено дату звільнення з 17 лютого 2010 року на 15 лютого 2010 року, стягнуто на користь ОСОБА_6В, заборгованість із заробітної плати в сумі 5 902 грн. 99 коп. (а. с. 12-15).

Суд касаційної інстанції в ухвалі зазначив, що саме факт звільнення позивача ОСОБА_6 на підставі п.1 ч.1 ст. 40 КЗпП України є визначальним для виплати їй вихідної допомоги, гарантованої ст. 44 КЗпП України.

Цією статтею КЗпП України визначено підстави та встановлено мінімальний розмір гарантій щодо виплати працівнику вихідної допомоги. Законом України Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом встановлено, що виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу. Визначення або встановлення сум вихідної допомоги входить, відповідно до п.13.3 Статуту ВАТ і до компетенції ОСОБА_9 ВАТ, оскільки відповідно до цього пункту Статуту ОСОБА_9 ВАТ здійснює будь-які інші повноваження Загальних зборів.

Відповідно до ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до вимог ст. 116 КЗпП України при звільнення працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації проводиться в день звільнення.

У разі порушення законодавства про оплату праці працівник може звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком , що встановлено ч. 2 ст. 233 КЗпП України.

Згідно до ст. 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у п. 6 ст. 36 та п. 1,2 і 6 ст. 40 КЗпП України, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку, Додаткові, відповідно до чинного законодавства і угод, вихідні допомоги, соціально - побутові пільги можуть бути передбачені і в колективному договорі, положення якого поширюються на всіх працівників підприємства, установи, організації згідно ст. 13,18 КЗпП України.

Згідно зі ст.1 Конвенції Міжнародної організації праці Про захист заробітної плати № 95, ратифікованої Україною 30 червня 1961 року, термін заробітна плата означає, незалежно від назви й методу обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано. Цьому визначенню відповідає поняття заробітної плати, передбачене у ч. 1 ст. 94 КЗпП України і ч. 1 ст.1 Закону України Про оплату праці , як винагороди, обчисленої, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган (роботодавець) виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Тому висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог та наявність підстав для виплату позивачу ОСОБА_6 вихідної допомоги в розмірі 72 000 грн. є обґрунтованим, оскільки право на таку виплату у позивача виникло на підставі рішення Ірпінського міського суду Київської області від 30 серпня 2010 року, яке набрало законної сили та є чинним, що також і підтверджено висновком суду касаційної інстанції.

За таких обставин, доводи апелянта щодо відсутності підстав для виплати вихідної допомоги позивачу підлягають відхиленню як безпідставні та необґрунтовані.

Згідно ст. 117 КЗпП України підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за час затримки по день фактичного розрахунку, що станом на 11 вересня 2014 року складає 318977,01 грн.

Відповідно до п.20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 Про практику застосування судами законодавства про оплату праці , установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про стягнення на користь позивача з відповідача середнього заробітку за період затримки розрахунку з 10 лютого 2010 року по вересень 2014 року, що станом на 11 вересня 2014 року становить 318977 грн. 01 коп.

Також судом вірно задоволено вимоги щодо стягнення середнього заробітку за період затримки розрахунку з 12 вересня 2014 року по день ухвалення судового рішення в розмірі 5850 грн. 47 коп.

Отже, доводи апеляційної скарги щодо відсутності підстав для стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку позивачу ОСОБА_6 підлягають відхиленню колегією суддів як необґрунтовані.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику застосування судами законодавства про оплату праці вбачається, що у справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст. 33 Закону в період між переглядами Верховною ОСОБА_9 України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до Закону Про індексацію грошових доходів населення і тих положень Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. N 1078 (з внесеними змінами та доповненнями), підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка.

Тому, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідно до порядку проведення компенсації працівникам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації, що підлягає до стягнення, за невчасно виплачену вихідну допомогу складає 72000 х 25, 88 % = 18 633,60 грн.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно Порядку проведення компенсації працівникам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів її виплати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації, що підлягає до стягнення на користь позивача ОСОБА_6В, за невчасно виплачену зарплату складає 41 676 грн. 55 коп.

Однак , задовольняючи вимоги позивача щодо стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 9870 грн. 90 коп. та стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21 421, грн. 50 коп. суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, оскільки безпідставно стягнув вказані суми з відповідача на користь позивача ОСОБА_6 , не звернувши уваги на вимоги закону , про те що вимоги ст. 625 ЦК України не застосовуються до трудових правовідносин.

Таким чином, колегія суддів вважає, що в цій частині доводи апелянта є обґрунтованими та підлягають задоволенню, виходячи з таких підстав.

Відповідно до правової позиції, викладеній в постанові Верховного Суду України від 20 січня 2016 року № 6-2759цс15, яка відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України стаття 625 ЦК України розміщена в розділі Загальні положення про зобов'язання книги 5 цього Кодексу і визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання та поширює свою дію на всі види зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні правовідносини з виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.

Частиною другою статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При розгляді справ про передбачену статтею 625 ЦК України відповідальність за порушення грошового зобов'язання слід з'ясувати: чи існує зобов'язання між сторонами, чи це зобов'язання є грошовим, чи доведено наявність прострочення у виконанні зобов'язання, чи існують спеціальні норми, що регулюють ці правовідносини та виключають застосування цієї статті.

Передбачена статтею 625 ЦК України норма не застосовується до трудових правовідносин (заборгованості із заробітної плати, відшкодування шкоди працівникові внаслідок трудового каліцтва), сімейних та інших правовідносин, які регулюються спеціальним законодавством.

Відповідно до даної норми, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про задоволення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 9870,90 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21421,50 грн., тому рішення суду підлягає зміні та скасуванню в частині задоволення вказаних вище позовних вимог, оскільки дані позовні вимоги не підлягають до задоволення.

Колегія суддів, враховуючи вищевикладене, вважає, що доводи апелянта є лише частково обґрунтованими щодо безпідставності застосування ст. 625 ЦК України, а тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції слід змінити, скасувавши рішення в частині задоволення вимог про стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 9870,90 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21421,50 грн., зменшивши суму, яка підлягає стягненню з ВАТ Ірпінський комбінат Перемога на користь ОСОБА_6, з 482579, 57 грн. до 451287, 16 грн., оскільки не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 9870,90 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21421,50 грн., тому в їх задоволенні відмовлено колегією суддів.

В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги в цій частині не спростовують висновків суду першої інстанції та не впливають на законність ухваленого рішення, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Частиною 5 статті 88 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної, касаційної інстанції чи Верховний Суд України, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки судом апеляційної інстанції змінено рішення суду першої інстанції , то підлягають зміні і судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь держави за сплату судового збору. Однак, враховуючи розмір задоволених позовних вимог, судовий збір підлягає стягненню в розмірі 3654 грн. є максимальним розміром, тому не підлягає зменшенню відповідно до розміру задоволених вимог позивача.

Керуючись ст. ст. 303,304,307, 309,313,314,316,317,319 ЦПК України, колегія суддів ,

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Відкритого акціонерного товариства Ірпінський комбінат Перемога - задовольнити частково.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 10 жовтня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до Відкритого акціонерного товариства Ірпінський комбінат Перемога про стягнення вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачену вихідну допомогу, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги, середнього заробітку за час затримки виплати вихідної допомоги, компенсації за невчасно виплачений середній заробіток, трьох відсотків річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку, стягнення середнього заробітку за весь час затримки виплати вихідної допомоги по день фактичного розрахунку - змінити, зменшивши загальну суму, яка підлягає стягненню з 482579,56 грн. до 451287,16 грн., без врахування суми 9870,90 грн. - три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги та суми 21421,50 грн. - три проценти річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку.

Скасувати рішення суду в частині задоволення вимог щодо стягнення трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті вихідної допомоги в розмірі 9870,90 грн. та трьох процентів річних від простроченої суми заборгованості по виплаті середнього заробітку в розмірі 21421,50 грн., відмовивши в їх задоволенні.

В решті частини рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів до суду касаційної інстанції .

Головуючий :

Судді :