Рішення

від 23.05.2017 по справі 909/290/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 травня 2017 р. Справа № 909/290/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Кобецької С. М., секретар судового засідання Савчин Т.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця",

вул. Київська, 2А, с. Дорожнє, Вінницький район,

Вінницька область, 23217;

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Фостис",

вул. Галицька, буд. 67, оф. 303, м. Івано-Франківськ, 76019;

про: стягнення 20 113,83грн., з яких: 18 000,00грн. - основний борг, 1 868, 83грн. - інфляційні втрати, 245,00грн. - 3% річних.

Представники сторін в судове засідання не з"явились.

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця", звернувся до господарського суду Івано-Франківської області з позовом, про стягнення з відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Фостис", 20 113,83грн., з яких: 18 000,00грн. - основний борг, 1 868, 83грн. - інфляційні втрати, 245,00грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 23.03.17р. позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі.

При цьому, судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Буланов та Купчик проти України” заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., “Чуйкіна проти України” № 28924/04 від 13.01.2011р.).

Представник позивача, в судове засідання не з"явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений ухвалою суду від 11.05.17р. Однак, адресував на електронну адресу суду клопотання вих№116 від 19.05.17р. (вх№8085/17 від 22.05.17р.), не підписане електронним цифровим підписом (ЕЦП), в якому, у зв"язку з неможливістю з"явитись в судове засідання повноважного представника, просить суд, розглянути спір у відсутності позивача, за наявними в справі матеріалами, зазначаючи при цьому, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі. Слід зазначити, що вище вказане клопотання вих№116 від 19.05.17р. (вх№8304/17 від 23.05.17р.) в оригіналі, направлено представником позивача на адресу суду і поштовим зв"язком.

Позовні вимоги, позивач виклав у позовній заяві, вказуючи при цьому, на:

- платіжне доручення №3798 від 02.09.16р., яким позивач перерахував на рахунок відповідача 28 000,00грн. - за цукор, згідно рахунку-фактури №109 від 01.09.16р.;

- невиконання відповідачем взятого на себе зобов"язання щодо поставки товару на суму здійсненої позивачем передоплати;

- звернення до відповідача з вимогою вих№167 від 16.09.16р., про повернення попередньої оплати в розмірі 28 000,00грн., яка задоволена відповідачем частково на суму 10 000,00грн.;

- повторне звернення до відповідача з вимогою вих№33 від 02.02.17р., про повернення коштів в сумі 18 000,00грн., яка залишилась без належного реагування з боку відповідача;

- приписи ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, на підставі якої, за порушення грошового зобов"язання, відповідачу нараховано 1 868, 83грн. - інфляційних втрат, 245,00грн. - 3% річних;

- приписи ст. ст. 509, 525, 526, 530, 612, 625, 629, 693, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст.193 Господарського кодексу України.

Представник відповідача в судові засідання жодного разу не з"явився, про причини неявки суду не повідомив. Будь-яких заперечень в спростування заявлених позовних вимог, відповідач суду не подав. Ухвали суду від 23.03.17р., від 06.04.17р., від 11.05.17р. з відомостями про дату, час та місце розгляду справи, направлені відповідачу рекомендованою кореспонденцією за адресою вказаною позивачем у позовній заяві та у витягу з ЄДРЮО, ФО-П та ГФ, наданому господарському суду Івано-Франківської на запит №1002557326 від 11.05.17р. - вул. Галицька, буд. 67, оф.303, м.Івано-Франківськ, 76019, повернулась на адресу суду підприємством зв"язку з відміткою "за зазначеною адресою не проживає".

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час та місце розгляду справи у разі виконання судом вимог ч.1 ст.64, ст. 87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом даних норм права, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації за адресою вказаною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв"язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час та місце розгляду справи судом (п. 3.9.1. Постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.11р.).

За таких обставин, згідно ст.75 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи той факт, що позивач адресував суду клопотання про розгляд справи без його участі, а відповідач відповідно до вимог чинного законодавства, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи та те, що суду є всі необхідні матеріали (докази) для вирішення спору по суті, спір належить вирішити у відсутності сторін за матеріалами справи, запобігаючи, одночасно, безпідставному затягуванню розгляду спору та сприяючи своєчасному поновленню порушеного права.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.

Дослідженням обставин справи, судом встановлено, що платіжним дорученням №3798 від 02.09.16р. (а.с.13), позивач - ТОВ "Украфлора-Вінниця" перерахував на рахунок відповідача - ТОВ "Фостис", 28 000,00грн. - за цукор, згідно рахунку-фактури №109 від 01.09.16р. (а.с.12).

Однак, відповідач не довів перед судом виконання взятих на себе зобов"язань щодо поставки товару на суму здійсненої позивачем передоплати - 28 000,00грн.

Позивач звертався до відповідача з вимогою вих№167 від 16.09.16р., про повернення попередньої оплати в розмірі 28 000,00грн. (а.с.14). Листом б/н від 26.09.16р. (а.с.15), відповідач гарантував позивачу повернути грошові кошти в сумі 28 000,00грн. При цьому, в матеріалах справи наявне платіжне доручення №2 від 23.12.16р. (а.с.17), з якого вбачається факт часткового повернення відповідачем - ТОВ "Фостис" на рахунок позивача - ТОВ "Украфлора-Вінниця" 10 000,00грн. - згідно рахунку-фактури №109 від 01.09.16р.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач повторно звертався до відповідача з вимогою вих№33 від 02.02.17р. (а.с.20-22), про повернення попередньої оплати в розмірі 18 000,00грн. Однак, доказів належного реагування відповідачем суду не пред"явлено.

Враховуючи той факт, що станом на 23.05.17р., в матеріалах справи відсутні відомості, які б підтвердили повернення відповідачем коштів в сумі 18 000,00грн., то позивачем правомірно заявлено вимогу про їх стягнення в судовому порядку.

Із змісту ст. 11 Цивільного кодексу України вбачається, що цивільні права та обов'язки виникають зокрема, з договору та інших правочинів.

Приписами ч.1 ст.202, ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України, встановлено, що договором/правочином є домовленість двох або більше сторін/дія особи, спрямована на встановлення/набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

В силу ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (ч.ч.1,2 ст.205 Цивільного кодексу України).

Суд прийшов до висновку, що в даному випадку, між сторонами мають місце правовідносини, що склалися на підставі укладеного у спрощений спосіб договору поставки, підтвердженням чого є рахунок-фактура на оплату №109 від 01.09.16р. (а.с.14), платіжне доручення №3798 від 02.09.16р., про здійснення передоплати (а.с.13).

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

В силу ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і оплатити за нього певну грошову суму.

Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України).

Отже, у розумінні приписів наведеної норми, умовою для її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови, покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки до боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, доведеної до продавця. Законодавство не визначає форму пред'явлення такої вимоги покупця, тому останній може здійснити своє право будь-яким способом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - позову.

При цьому, помилковим визнається судом посилання позивача, зокрема, на ст.1212 Цивільного кодексу України, як на одну із матеріально-правових підстав для повернення попередньої оплати. Положенням ст.1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, про те, що цей вид позадоговірних зобов'язань породжують такі юридичні факти: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.

Оскільки між сторонами у справі, мають місце правовідносини поставки, а кошти в сумі 18 000,00грн., які ТОВ "Украфлора-Вінниця" просить суд стягнути з ТОВ "Фостис", отримано останнім у якості попередньої оплати за цукор кристалічний 2015р., який повинен бути поставлений в кількості 2,5тони, то такі кошти набуто за наявності правової підстави, а тому вони не можуть бути витребувані відповідно до положень ст.1212 ЦК України, позаяк договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ст.1212 ЦК України.

Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України, ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Приписами ст.ст. 610, 612 Цивільного кодексу України, встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Оскільки, відповідач не довів перед судом виконання своїх зобов"язань щодо поставки товару, то, вимога позивача про стягнення з відповідача попередньої оплати в розмірі 18 000,00грн., підлягає задоволенню в повному обсязі.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача 1 868, 83грн. - інфляційних втрат, 245,00грн. - 3% річних (розрахунок а.с.6-7), нарахованих на підставі ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, за порушення грошового зобов"язання, то у суду відсутні правові підстави для задоволення вказаних вимог.

Приписи ст.625 Цивільного кодексу України, вказують на те, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов"язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, вище вказана правова норма передбачає можливість стягнення інфляційних втрат та 3% річних виключно за прострочення виконання саме грошового зобов"язання. Натомість, стягнення з відповідача суми попередньої оплати не є наслідком порушення ним грошового зобов"язання, позаяк, відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов"язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов"язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов"язання в розумінні ст.625 Цивільного кодексу України. Така ж правова позиція дотримана у постанові Верховного суду України від 01.07.15р. у справі №910/14120/14, постановах Вищого господарського суду України від 08.02.17р. у справі №910/2294/16, від 18.04.17р. у справі №910/12576/16.

Обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 Цивільного кодексу України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст.1212 Цивільного кодексу України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав (п.5.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.13р. із змінами та доповненнями).

За таких обставин, враховуючи вище сказане, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні вимог позивача про стягнення з відповідача 1 868, 83грн. - інфляційних втрат, 245,00грн. - 3% річних.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

З огляду на вимоги ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

В силу п. 2 ст. 614 Цивільного кодексу України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов"язання. Відповідач в судові засідання жодного разу не з"явився, своїми правами, наданим йому ст.ст. 22, 59 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, будь - яких заперечень проти позову чи доказів належного виконання своїх зобов"язань не надав, доводи позивача не спростував.

На основі вищесказаного, стягненню з відповідача в судовому порядку підлягає неповернута попередня оплати в розмірі 18 000,00грн. В частині стягнення 1 868, 83грн. - інфляційних втрат, 245,00грн. - 3% річних - відмовити.

Враховуючи приписи ст.49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати покласти на сторін пропорційно розміру задоволений позовних вимог.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., ст.ст. 11, 202, 205, 509, 525, 526, 610, 612, 614, 625, 626, 655, 693, 712, 1212 Цивільного кодексу України, ст.ст.173, 181, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82 -85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Фостис", вул. Галицька, буд. 67, оф. 303, м. Івано-Франківськ, 76019 (ідентифікаційний код 22193092) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Украфлора-Вінниця", вул.Київська, 2А, с.Дорожнє, Вінницький район, Вінницька область, 23217 (ідентифікаційний код 31315342) 18 000,00грн. (вісімнадцять тисяч грн. 00коп.) - боргу, 1 431,84грн. (одну тисячу чотириста тридцять одну грн. 84коп.)- судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В решті позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення складено 25.05.17р.

Суддя С.Кобецька