Рішення

від 18.05.2017 по справі 916/667/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"18" травня 2017 р.Справа № 916/667/17

Позивач: товариство з обмеженою відповідальністю "АРЛОДЖИК"

Відповідач: товариство з обмеженою відповідальністю "ГРАНМЕРО ГРУП"

про стягнення 61 317,56 грн.

Суддя - Цісельський О.В.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - довіреність

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ: позивач, товариство з обмеженою відповідальністю "АРЛОДЖИК", звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНМЕРО ГРУП" 61 317,56 грн., де 48 808,08 грн. основна заборгованість, 7 533,82 грн. - пеня, 3 916,59 грн. - інфляційні витрати, 1 059,07 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 23.03.2017р. позовну заяву (вх.№711/17) прийнято до розгляду, порушено провадження у справі №916/667/17 та справу призначено до розгляду в судовому засіданні.

Представник позивача заявлені позовні вимоги підтримує та просить суд задовольнити їх в повному обсязі.

Представник відповідача в судові засідання не з'являвся, хоча про час та місце їх проведення був повідомлений належним чином, відзив на позов суду не надав, своїм правом на захист не скористався.

Відповідно до п.3.9.1. Постанови Пленуму ВГСУ України №18 від 26.12.2011р., зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Відповідно до правової позиції Вищого господарського суду України, що викладена у постанові від 07.07.2016р. у справі №910/21819/15, якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Відтак неявка учасника судового процесу у судове засідання за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду його позову, не є підставою для скасування судового рішення прийнятого за відсутності представника сторони спору.

Згідно з ст.75 Господарського процесуального кодексу України справу розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Відповідно до ст.85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані позивачем докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд встановив:

16 травня 2016р. між товариством з обмеженою відповідальністю "АРЛОДЖИК" (Експедитор) та товариством з обмеженою відповідальністю "ГРАНМЕРО ГРУП" (Клієнт) було укладено договір на транспортно-експедиторське обслуговування №16/2016-1, згідно умов п.2.1. якого, цей Договір регламентує та регулює взаємовідносини сторін при організації, здійсненні та оплаті транспортно-експедиторських послуг при комбінованих перевезеннях експертно-імпортних та транзитних вантажів, що перевозяться в контейнерах стандарту ISO.

Відповідно до п.4.1. Договору, розрахунки за виконані Експедитором послуги проводяться напряму шляхом банківського переводу з рахунку Клієнта на рахунок Експедитора на підставі тарифів, що обумовлені в транспортних замовленнях та/або доповненнях на кожне конкретне перевезення в національній валюті України в обумовлений в п.4.5. цього Договору строк без відрахування та віднесення на рахунок будь-якої претензії, контрпретензії або заліку. При цьому всі банківські витрати та комісії з переводу грошових коштів відноситься на рахунок Клієнта, включаючи витрати по банкам корреспондентам, а по штрафним санкціям на рахунок винної сторони.

Пунктом 4.2. Договору, встановлено, що вартість понаднормативного використання одного автотранспортного засобу (перевищення обумовленого в транспортному замовленні до цього Договору строку на навантаження/розвантаження та митне оформлення) складає: 50 (п'ятдесят) доларів США, в т.ч. ПДВ;

Всі вищенаведені тарифи сплачуються в гривні за курсом НБУ на день виставлення рахунку.

Датою поставки порожнього/завантаженого контейнеру/ транспортного засобу в місце завантаження/відвантаження вантажу вважається першим календарним днем за умови прибуття контейнера/транспортного засобу до 10:00 часів поточного дня.

Зі змісту п.4.4. Договору вбачається, що підставою послуг Експедитора є рахунок Експедитора, відправлений по факсу або електронній пошті з досилкою протягом 14 днів наступного місяця оригіналу рахунку, а також вантажосупровідних документів (CMR, коносаменти, портові сюрвейерські акти і т.д.) кур'єрською поштою, якщо це узгоджено за кожним конкретним перевезенням.

У відповідності до п.5.13. Договору, за перевищення строку оплати рахунків понад строків, обумовлених в пунктах 4.4., 4.6. цього Договору, або узгоджених строків в транспортному замовленні на конкретне перевезення, нараховується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Цей Договір вступає в силу з моменту його підписання та діє до 31.12.2016р. Якщо жодна із сторін за 30 днів до закінчення строку Договору не повідомить іншу сторону в письмовому виді про розірвання Договору, строк його дії буде автоматично продовжено на кожний наступний календарний рік (п.8.1. Договору).

На виконання умов вищенаведеного договору, позивачем було надано відповідачу послуги з автотранспортного перевезення вантажу за маршрутом порт Южний - м. Київ у контейнерах №MSWU9102479, №MSCU5277499, №MSCU5337854, на загальну суму 48 808,08 грн., що підтверджується CMR №2479, CMR №7854, CMR №7499.

Матеріалами справи, встановлено, що позивачем у відповідності до п.4.4. договору за допомогою електронної пошти направляв відповідачу рахунки №3010 від 08.06.2016р. та №3000 від 31.05.2016р.

Проте, відповідачем отримані від позивача послуги автотранспортного перевезення вантажу залишені без оплати, внаслідок чого за останнім виникла заборгованість у розмірі 48 808,08 грн.

Неналежне виконання відповідачем умов договору на транспортно-експедиторське обслуговування №16/2016-1 в частині здійснення оплати отриманих послуг і стало підставою для звернення позивача до суду із даним позовом для захисту своїх порушених прав та охоронюваних законом інтересів.

Дослідивши обставини справи, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних правових підстав:

У відповідності до ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Правочин, різновидом якого є договори - основний вид правомірних дій - це волевиявлення осіб, безпосередньо спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. При цьому, ст.12 ЦК України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до частини першої статті 222 ГК України учасники господарських відносин, що порушили майнові права або законні інтереси інших суб'єктів, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення їм претензії чи звернення до суду.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певні дії (сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. При цьому, зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу, у тому числі із договору.

Згідно вимог ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. В свою чергу, порушенням зобов'язання, відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст.530 ЦК України).

Згідно ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін в силу положень ч.2 ст.598 цього Кодексу допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.

Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення (ст.639 ЦК України).

Стаття 908 Цивільного кодексу України встановлює, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення.

Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

У відповідності до приписів ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Згідно ст.920 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами).

Згідно ст.2 Закону України "Про транспорт", відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються цим Законом, кодексами (статутами) окремих видів транспорту, іншими актами законодавства України.

Відповідно до ст.158 Статуту автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою №401 Ради Міністрів Української РСР від 27 червня 1969 року, обставини, що можуть служити підставою для матеріальної відповідальності автотранспортних підприємств або організацій, вантажовідправників, вантажоодержувачів при автомобільних перевезеннях, стверджуються записами в товарно-транспортних документах, а в разі розбіжності між автотранспортним підприємством або організацією і вантажовідправником (вантажоодержувачем) - актами встановленої форми.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

У відповідності до ч.ч.1, 2 ст.9, ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України від 22 травня 2003 року № 852-IV "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 1 названого Закону також визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов'язкові ознаки: він має містити відомості про господарську операцію і підтверджувати її реальне (фактичне) здійснення.

У відповідності до п. 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704, первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану (постанова Верховного суду України від 04.10.2016 р. у справі № 810/7161/14).

Обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Відповідна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду України від 27.10.2015 р. у справі № 826/661/14 (№ 21-1539а15).

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них (ч.2 ст.908 ЦК України).

За визначеннями, наведеними у Правилах перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 р. № 363, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Пунктом 11.1 згаданих Правил передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна.

Між тим, Статутом автомобільного транспорту Української РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 27.06.1969 р. № 401, підставою для виписки рахунку за виконані перевезення визначені не лише товаро-транспортні накладні, а й акти (п. 46, 48, 102 Статуту).

Відтак, за наявності документів, що підтверджують фактичне здійснення перевезення, неподання такого документа, як товарно-транспортна накладна, не може свідчити про відсутність реальних господарських операцій й не може бути підставою для звільнення контрагента від сплати за надані послуги з перевезення.

Як вбачається із матеріалів справи, зокрема з розрахунку заборгованості приведеного позивачем в позовній заяві та не спростованого відповідачем, останнім договірні зобов'язання в частині проведення оплати вартості послуг з автотранспортного перевезення вантажу за маршрутом порт Южний - м. Київ у контейнерах №MSWU9102479, №MSCU5277499, №MSCU5337854, на загальну суму 48 808,08 грн. не виконані, внаслідок чого за ним утворилась заборгованість 48 808,08 грн., у зв'язку з чим, стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу, встановлена судом в розмірі 48 808,08 грн.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 7 533,82 грн. - пені, 3 916,59 грн. - інфляційних витрат, 1 059,07 грн. - 3% річних.

Оцінюючи вимоги про стягнення 3% річних, суд зазначає наступне:

У відповідності з п.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, на думку суду, право позивача вимагати від відповідача сплатити 3% річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає в отриманні компенсації (плати) від відповідача за користування утримуваними ним грошовими коштами, належним до сплати за договором.

Наданий позивачем розрахунок 3% річних, на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано 3% річних наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 16357.90 06.06.2016 - 13.06.2016 8 3 % 10.73 48808.08 14.06.2016 - 03.03.2017 263 3 % 1052.85 Таким чином, за самостійним розрахунком суду сума 3% річних складає 1 063,58 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача 3% річних заявлено в меншому розмірі в сумі 1 059,07 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають 3% річних в сумі 1 059,07 грн.

Щодо позовної вимоги позивача в частині стягнення з відповідача інфляційних витрат, суд зазначає наступне:

Системний аналіз законодавства України свідчить, що обов'язок боржника відшкодувати кредитору причинені інфляцією збитки з нарахуванням процентів річних, випливає з вимог ст.625 Цивільного кодексу України.

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, а тому їх слід вважати складовою частиною основного боргу, стягнення яких передбачене статтею 625 Цивільного кодексу України.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.

У зв'язку з тим, що в країні відбулись інфляційні процеси, то позивач має право на збереження реальної величини грошових коштів, строк оплати яких настав, але не сплачених.

При цьому, суд зазначає, що сума інфляційних втрат повинна розраховуватись за весь період прострочення, тобто з урахуванням як інфляційних процесів так і дефляційних процесів, що мали місце в період такого прострочення.

Наданий позивачем розрахунок збитків від інфляції, на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано інфляційні наступним чином:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за періодІнфляційне збільшення суми боргуСума боргу з врахуванням індексу інфляції 14.06.2016 - 03.03.2017 48808.08 1.091 4443.84 53251.92 Отже, за самостійним розрахунком суду сума інфляційних витрат складає 4 443,84 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача інфляційні втрати заявлено в меншому розмірі в сумі 3 916,59 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні витрати в сумі 3 916,59 грн.

Оцінюючи вимоги про стягнення пені, суд зазначає наступне:

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 ГК України є господарські санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Частиною шостою статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором , припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Виходячи зі змісту зазначених норм, початком для нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання буде день, наступний за днем, коли воно мало бути виконано. Нарахування санкцій триває протягом шести місяців. Проте законом або договором можуть бути передбачені інші умови нарахування.

Частина перша статті 223 ГК України передбачає, що при реалізації в судовому порядку відповідальності за правопорушення у сфері господарювання застосовуються загальний та скорочені строки позовної давності, передбачені ЦК України, якщо інші строки не встановлено ГК України.

За змістом пункту 1 частини другої статті 258 ЦК України щодо вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) передбачено спеціальну позовну давність в один рік.

Поняття позовної давності міститься в статті 256 ЦК України, відповідно до якої позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли: допускається стягнення тільки штрафних санкцій; збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції; за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитки, або штрафні санкції. Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське правопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, - уповноважений орган, наділений господарською компетенцією. Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за порушення господарських зобов'язань стягуються судом у доход держави (ст.232 ГК України).

Відтак частина шоста статті 232 ГК України передбачає строк та порядок, у межах якого нараховуються штрафні санкції, а строк, протягом якого особа може звернутись до суду за захистом свого порушеного права, встановлюється ЦК України.

За приписами п.2.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013р., за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.

Наданий позивачем розрахунок пені, на думку суду, здійснений неналежним чином, у зв'язку з чим судом було самостійно розраховано пеню з врахуванням умов договору та приписів ч.6 ст.232 ГК України наступним чином:

Сума боргу (грн.)Період прострочкиКількість днів прострочкиРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочки 16357.90 06.06.2016 - 13.06.2016 8 18.0000 % 0.098 %* 128.72 48808.08 14.06.2016 - 23.06.2016 10 18.0000 % 0.098 %* 480.08 48808.08 24.06.2016 - 28.07.2016 35 16.5000 % 0.090 %* 1540.25 48808.08 29.07.2016 - 15.09.2016 49 15.5000 % 0.085 %* 2025.67 48808.08 16.09.2016 - 27.10.2016 42 15.0000 % 0.082 %* 1680.28 48808.08 28.10.2016 - 08.12.2016 42 14.0000 % 0.077 %* 1568.26 48808.08 09.12.2016 - 14.12.2016 6 14.0000 % 0.077 %* 224.04 За самостійним розрахунком суду сума пені складає 7 647,30 грн., але у зв'язку з тим, що позивачем до стягнення з відповідача пеню заявлено в меншому розмірі в сумі 7 533,82 грн., стягненню з відповідача на користь позивача підлягає пеня в сумі 7 533,82 грн.

Відповідно до вимог ст.ст.32, 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

При цьому, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем у встановленому законом порядку позовні вимоги позивача не спростовано.

Згідно зі ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "АРЛОДЖИК" є обґрунтованими, підтверджені належними доказами, наявними в матеріалах справи, а тому підлягають задоволенню, у зв'язку з чим стягненню з товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНМЕРО ГРУП" підлягає 48 808,08 грн. основної заборгованості, 7 533,82 грн. - пені, 3 916,59 грн. - інфляційних витрат, 1 059,07 грн. - 3% річних.

Відповідно до приписів ст.44, 49 ГПК України слід стягнути з відповідача на користь позивача витрати по сплаті судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 600,00 грн.

Керуючись ст.ст.32, 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов - задовольнити повністю.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ГРАНМЕРО ГРУП" (65003, м. Одеса, вул. Чорноморського козацтва, 103, офіс 307, код ЄДРЮОФОПГФ 39006476) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "АРЛОДЖИК" (65014, м. Одеса, вул. Успенська, 39, офіс 4, код ЄДРЮОФОПГФ 35769357) суму основної заборгованості у розмірі 48 808 (сорок вісім тисяч вісімсот вісім) грн. 08 коп., суму штрафних санкцій (пені) у розмірі 7 533 (сім тисяч п'ятсот тридцять три) грн. 82 коп., суму інфляційних витрат - 3 916 (три тисячі дев'ятсот шістнадцять) грн. 59 коп., 3% річних у розмірі - 1 059 (одна тисяча п'ятдесят дев'ять) грн. 07 коп. та витрати на оплату судового збору у розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) грн. 00 коп.

Рішення господарського суду Одеської області набирає чинності у порядку ст.85 ГПК України.

Наказ видати в порядку ст.116 ГПК України

Повний текст рішення складено 23 травня 2017 р.

Суддя О.В. Цісельський