Рішення

від 23.05.2017 по справі 914/482/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2017р. Справа № 914/482/17

Господарський суд Львівської області у складі

Суддя Фартушок Т.Б. при секретарі Сало О.А.

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю Хюндай Мотор Україна , м. Київ,

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю СТО Автомастер , м. Львів,

про стягнення заборгованості

ціна позову: 357111,83 грн.

Представники:

Позивача: не з'явився;

Відповідача: не з'явився.

Суть спору:

Господарським судом Львівської області розглядається справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Хюндай Мотор Україна до Товариства з обмеженою відповідальністю СТО Автомастер про стягнення заборгованості. Ціна позову 357111,83 грн.

Ухвалою Господарського суду Львівської області по даній справі від 13.03.2017р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду в судовому засіданні на 04.04.2017р.. Розгляд справи відкладався з причин та підстав, викладених в ухвалах суду від 04.04.2017р., від 25.04.2017р. та від 10.05.2017р. у справі, зокрема, у зв'язку із неявкою повноважного представника Відповідача та невиконанням ним вимог ухвал суду у справі, зокрема, щодо подання відзиву на позовну заяву.

Представнику Позивача по явці оголошено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22, 24, 28, 38 ГПК України. Крім того, в ухвалах Господарського суду Львівської області по даній справі, які скеровано чи оголошено Сторонам, в тому числі Відповідачу (підтвердженням чого є дані реєстрів вихідної кореспонденції Господарського суду Львівської області та наявні в матеріалах справи повідомлення про вручення поштових відправлень) зазначено, що права та обов'язки Сторін визначені ст.ст.20, 22, 24, 28, 38, 59 ГПК України.

Заяв про відвід судді не надходило.

Представник Позивача в судове засідання не з'явився, 17.05.2017р. подав клопотання (вх. №17509/17), у якому просить суд вирішити справу по суті, протягом розгляду справи позовні вимоги підтримав у повному обсязі, в судових засіданнях надав усні пояснення по суті спору, аналогічні до викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях. Вказані пояснення оглянуто судом та долучено до матеріалів справи.

Відповідач явку повноважного представника в судове засідання жодного разу не забезпечив, причин неявки суду не повідомив, вимог ухвал суду у справі не виконав, про причини невиконання суду не повідомив.

Згідно ч. 1 ст. 64 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців; у разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Ухвали суду по даній справі надсилались Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою місцезнаходження Відповідача: 79024, Львівська область, м.Львів, вул.Промислова, буд.25. Окрім того, процесуальні документи суду скеровувались за визначеною у Договорі адресою Відповідача, а саме: 04119, м.Київ, вул.Якіра, буд.17 А.

З даного приводу суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи - підприємця визначається на підставі відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (стаття 17 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців ); порядок доступу судів загальної юрисдикції до відомостей названого реєстру визначено відповідним Положенням, затвердженим наказом Міністерства юстиції України від 31.07.2013 №1556/5 (з подальшими змінами).

Поштова кореспонденція із процесуальними документами суду (від 14.03.2017р. №7901411081535, від 07.04.2017р. №7901411133284), які надсилалася Відповідачу за вказаною Позивачем у позовній заяві адресою, повернулись на адресу суду із відміткою відділення поштового зв'язку За закінченням терміну зберігання .

Як встановлено судом, Товариство з обмеженою відповідальністю СТО Автомастер знаходиться за адресою: 79024, Львівська область, м.Львів, вул.Промислова, буд.25.

Крім того суд зазначає, і аналогічна позиція викладена у п.3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції (із змінами та доповненнями), що особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Доказом такого повідомлення в разі неповернення ухвали підприємством зв'язку може бути й долучений до матеріалів справи та засвідчений самим судом витяг з офіційного сайту Українського державного підприємства поштового зв'язку Укрпошта щодо відстеження пересилання поштових відправлень, який містить інформацію про отримання адресатом відповідного поштового відправлення, або засвідчена копія реєстру поштових відправлень суду.

З врахуванням вищенаведених доводів, в тому числі беручи числі реєстри поштових відправлень суду та інші наявні в матеріалах справи докази щодо пересилання Відповідачеві ухвал суду по даній справі, суд зазначає про повне виконання судом вимог ч.1 ст.64 та ст.87 ГПК України, а відтак, - приходить до висновку, що Відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судових засідань по даній справі.

При цьому суд зазначає, що Відповідач вчетверте не забезпечив явку представника в судове засідання та не виконав вимог ухвал суду, в тому числі щодо подання відзиву на позовну заяву та не повідомив суд про причини неявки та невиконання вимог ухвал суду.

Також, суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

На виконання зазначених вимог Кодексу, в ухвалі господарського суду Львівської області про порушення провадження у справі (на необхідність виконання вимог якої зазначалось в ухвалах про відкладення розгляду справи), окрім подання відзиву на позовну заяву, Сторін зобов'язувалось надати всі докази в обґрунтування правової позиції по суті спору.

Суд зазначає, що відповідно до ч.3 ст.4 -3 ГПК України, господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Крім того, відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 4 -3 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.38 (витребування доказів) ГПК України (якою, в тому числі, передбачені права сторін, про що зазначалось в кожній з ухвал господарського суду по даній справі), сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів; у разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази. Зі змісту наведеної статті вбачається, що протягом розгляду справи суд позбавлений можливості самостійно збирати докази, і вправі витребовувати такі виключно за клопотання сторони або прокурора.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам процесу щодо обґрунтування їх правової позиції по суті спору та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи. Ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами відповідно до ст.75 ГПК України.

При цьому, з врахуванням вимог ст.69 ГПК України, суд зазначає про відсутність правових підстав до подальшого відкладення розгляду справи.

Розглянувши і дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступне.

Внаслідок зміни найменування Товариство з обмеженою відповідальністю Автоком… (ідентифікаційний код 36382558) перетворилось у Товариство з обмеженою відповідальністю СТО Автомастер .

30.04.2013р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Хюндай Мотор Україна (надалі - Позивач, Дистриб'ютор) та Товариством з обмеженою відповідальністю Автоком… , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю СТО Автомастер (надалі - Відповідач, Дилер) укладено Дилерський договір №ДД0071 (надалі - Договір №ДД0071), за умовами якого (п.1.1.) Дистриб'ютор призначає Дилера на правах неексклюзивності для реалізації Продукції Виробника на території Київської області відповідно до спільних попередньо погоджених Планів закупки Продукції (Додаток №1 та №2 до Договору).

Відповідно до пункту 1.2. Договору №ДД0071 Дилер зобов'язується популяризувати Продукцію в своєму регіоні за допомогою маркетингу, забезпечення високого рівня культури продажів, сервісного обслуговування, забезпечення запасними частинами.

Дистриб'ютор відшкодовує Дилеру затрати з виконання гарантійного ремонту автомобілів, проданих через повноважну дилерську мережу Hyundai, а також офіційними Дилерами інших країн, відповідно до встановлених на них гарантійних зобов'язань Виробника та Дистриб'ютора (п.1.3. Договору №ДД0071).

Згідно п.1.4. Договору №ДД0071 Дистриб'ютор здійснює технічну і інформаційну підтримку, контролює ступінь відповідності Дилера вимогам Корпоративної ідентичності і Програми вдосконалення і розвитку дилерської мережі , визначає ціни на Продукцію і вартість нормо-години при відшкодуванні вартості гарантійних ремонтів.

Пунктом 2.2. Договору №ДД0071 Сторонами погоджено, що Дилер, серед іншого, зобов'язаний мати власний або орендований автосалон, оформлений і функціонуючий у відповідності з вимогами Корпоративної ідентичності і Програми вдосконалення і розвитку дилерської мережі у відповідності до вимог Дистриб'ютора і Виробника (п. 2.2.1); мати власну або орендовану станцію технічного обслуговування (надалі - СТО), яка відповідає вимогам Корпоративної ідентичності і Програми вдосконалення і розвитку дилерської мережі , а також вимогам Дистриб'ютора (Додаток №3 до Договору №ДД0071) (п. 2.2.2); використовувати для гарантійного ремонту і сервісного обслуговування, а також для продажу виключно оригінальні запасні частини, аксесуари, змазочні матеріали, які рекомендовані Дистриб'ютором (п. 2.2.4); не продавати і не рекламувати автомобілі марки Hyundai, які постачались не Дистриб'ютором. Не використовувати, не продавати і не рекламувати запасні частини до автомобілів Hyundai, що постачались не Дистриб'ютором(п. 2.2.13).

Пунктом 3.1. Договору №ДД0071 Сторонами визначено вимоги до процесу реалізації Продукції і послуг, зокрема, у випадку розділення Дилером операцій з продажу автомобілів, сервісу і продажу запасних частин між окремими юридичними особами вся відповідальність за виконання умов Договору покладається на підприємство, яке підписало Договір (п.3.1.7. Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору №ДД0071 Вимоги до гарантійного і сервісного обслуговування автомобілів Дилер зобов'язаний виконати вимоги Виробника про проведення технічних кампаній з наданим Технічним сервісним бюлетенем і щомісячно звітуватись перед Дистриб'ютором про їх виконання згідно з Додатком №20 до Договору (п.3.3.5); мати склад запасних частин в асортименті і номенклатурі, яка забезпечує належне функціонування сервісного центру і виконання гарантійних ремонтів, в випадку збою поставок, не менше одного місяця (п.3.3.6.); зберігати протягом трьох років документи (заяви клієнта, рекламаційний акт, заказ-наряд (акт виконаних робіт) і надавати їх в триденний термін за першою вимогою Дистриб'ютора.

Згідно пункту 3.5.4. Договору №ДД0071 Дилер зобов'язаний надавати в відділ Сервісу і Гарантії Дистриб'ютора щомісячні звіти встановленої форми (Додатки №14 та №20 до Договору №ДД0071). Строк подачі звітів до 10 числа наступного за звітним місяця.

Договір дії з 30.04.2013р. до 31.12.2013р. включно (п.10.1. Договору №ДД0071).

Пунктом 13.1. Договору №ДД0071 визначено, що Сторона, котра порушила умови Договору, зобов'язана відшкодувати завдані порушенням збитки Стороні, чиї права чи законні інтереси порушені.

В випадку порушення зобов'язань, викладених в п.2.2.4, 2.2.13, 2.2.14, 2.2.16, 3.1.6, 3.3.5, 3.5.5, 3.3.10, 4.1.10 Дилер несе відповідальність перед Дистриб'ютором в вигляді штрафу в розмірі 10000,00 грн. за кожен випадок такого порушення (п. 13.5. Договору №ДД0071).

Вказаний Договір підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

В подальшому, Додатковими угодами від 24.12.2013р., від 31.03.2014р., 01.07.2014р., від 30.09.2014р., від 31.12.2014р. Сторонами змінювався строк дії Договору №ДД0071 та порядок його припинення. Так, згідно пункту 1 Додаткової угоди від 31.12.2014р. до Договору №ДД0071 Сторонами внесено зміни до пункту 10.1 Договору: Договір діє з моменту його підписання Сторонами по 31.01.2015р. включно . Вказані Додаткові угоди підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Окрім того, 01.04.2015р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Хюндай Мотор Україна та Товариством з обмеженою відповідальністю Автоком… , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю СТО Автомастер , укладено Дилерський договір №15DD41 (надалі - Договір №15DD41), за умовами якого (п.1.1.) Дистриб'ютор призначає Дилера на правах неексклюзивності для реалізації Продукції Виробника на території області місцезнаходження відповідно до спільних попередньо погоджених Планів закупки запчастин і аксесуарів (Додаток №1 та №2 до Договору)

Відповідно до пункту 1.2. Договору №15DD41 Дилер зобов'язується популяризувати Продукцію в своєму регіоні за допомогою маркетингу, забезпечення високого рівня культури продажів, сервісного обслуговування, забезпечення запасними частинами.

Дистриб'ютор відшкодовує Дилеру затрати з виконання гарантійного ремонту автомобілів, проданих через повноважну дилерську мережу Hyundai, а також офіційними Дилерами інших країн, відповідно до встановлених на них гарантійних зобов'язань Виробника та Дистриб'ютора (п.1.3. Договору №15DD41).

Згідно п.1.4. Договору №15DD41 Дистриб'ютор здійснює технічну і інформаційну підтримку, контролює ступінь відповідності Дилера вимогам Корпоративної ідентичності і Програми вдосконалення і розвитку дилерської мережі , визначає ціни на Продукцію і вартість нормо-години при відшкодуванні вартості гарантійних ремонтів.

Пунктом 2.2. Договору №15DD41 Сторонами погоджено, що Дилер, серед іншого, зобов'язаний мати власний або орендований автосалон, оформлений і функціонуючий у відповідності з вимогами Корпоративної ідентичності і Програми вдосконалення і розвитку дилерської мережі у відповідності до вимог Дистриб'ютора і Виробника (п. 2.2.1); мати власну або орендовану станцію технічного обслуговування (надалі - СТО), яка відповідає вимогам Корпоративної ідентичності і Програми вдосконалення і розвитку дилерської мережі , а також вимогам Дистриб'ютора (Додаток №3 до Договору №15DD41) (п. 2.2.2); використовувати для гарантійного ремонту і сервісного обслуговування, а також для продажу виключно оригінальні запасні частини, аксесуари, змазочні матеріали, які рекомендовані Дистриб'ютором (п. 2.2.4); не продавати і не рекламувати автомобілі марки Hyundai, які постачались не Дистриб'ютором. Не використовувати, не продавати і не рекламувати запасні частини до автомобілів Hyundai, що постачались не Дистриб'ютором(п. 2.2.13).

Пунктом 3.1. Договору №15DD41 Сторонами визначено вимоги до процесу реалізації Продукції і послуг, зокрема, у випадку розділення Дилером операцій з продажу автомобілів, сервісу і продажу запасних частин між окремими юридичними особами вся відповідальність за виконання умов Договору покладається на підприємство, яке підписало Договір (п.3.1.7. Договору).

Відповідно до пункту 3.3. Договору №15DD41 Вимоги до гарантійного і сервісного обслуговування автомобілів Дилер зобов'язаний виконати вимоги Виробника про проведення технічних кампаній з наданим Технічним сервісним бюлетенем і щомісячно звітуватись перед Дистриб'ютором про їх виконання згідно з Додатком №20 до Договору (п.3.3.5); мати склад запасних частин в асортименті і номенклатурі, яка забезпечує належне функціонування сервісного центру і виконання гарантійних ремонтів, в випадку збою поставок, не менше одного місяця (п.3.3.6.); зберігати протягом трьох років документи (заяви клієнта, рекламаційний акт, заказ-наряд (акт виконаних робіт) і надавати їх в триденний термін за першою вимогою Дистриб'ютора.

Згідно пункту 3.5.4. Договору №15DD41 Дилер зобов'язаний надавати в відділ Сервісу і Гарантії Дистриб'ютора щомісячні звіти встановленої форми (Додатки №14 та №20 до Договору№15DD41). Строк подачі звітів до 10 числа наступного за звітним місяця.

Договір дії з 01.04.2015р. до 31.12.2015р. включно (п.10.1. Договору №15DD41).

Пунктом 13.1. Договору №15DD41 визначено, що Сторона, котра порушила умови Договору, зобов'язана відшкодувати завдані порушенням збитки Стороні, чиї права чи законні інтереси порушені.

В випадку порушення зобов'язань, викладених в п.2.2.4, 2.2.13, 2.2.14, 2.2.15, 2.2.16, 2.2.17, 3.1.7, 3.2, 3.3.2, 3.3.4, 3.3.5, 3.3.6, 3.3.8, 3.3.9, 3.3.10, 3.3.11, 3.4.1, 3.4.2, 3.4.3, 3.5.3,, 3.5.4, 3.5.5, 3.5.6, 3.6.2, 3.7.3, 4.1.10 Дилер несе відповідальність перед Дистриб'ютором в вигляді штрафу в розмірі 10000,00 грн. за кожен випадок такого порушення (п. 13.5. Договору №15DD41).

Вказаний Договір підписано повноважними представниками та завірено відтисками печаток юридичних осіб - Сторін Договору.

Актом перевірки дилерського підприємства в період з 04.06.2015р. по 30.06.2015р. від 23.07.2015р. вих. №16 Позивачем встановлено порушення Відповідачем умов укладених між Сторонами Договорів №ДД0071 та №15DD41, та накладено на нього штраф в загальній сумі 357111,83 грн. Відповідачем у встановленому чинним законодавством України порядку вказаний Акт не оскаржено, заперечень на нього Позивачу не подано.

З метою досудового врегулювання спору Позивач звертався до Відповідача ОСОБА_1 від 23.07.2015р. вих. №17 із вимогою про сплату штрафів в розмірі 357111,83 грн. за порушення умов Договорів №ДД0071 та №15DD41. Відповідачем вказану ОСОБА_1 залишено без відповіді та реагування.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 357111,83 грн. штрафів за порушення умов Договорів №ДД0071 та №15DD41.

У відповідності з пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України та статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Приписами ч.1 ст.15 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч.1 ст.173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Частиною 1 статті 216 ГК України передбачено, що Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення (ч. 2 ст. 218 ГК України).

Згідно із ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У ч.1 ст.612 ЦК України зазначено, що Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Згідно ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до приписів частини першої статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі (ч.1 ст.547 ЦК України).

Враховуючи вищенаведене, в тому числі доведеність позовних вимог в частині стягнення 357111,83 грн. штрафів, відсутність заперечень Відповідача як проти самого факту проведення перевірки, так і щодо зафіксованих у Акті перевірки дилерського підприємства в період з 04.06.2015р. по 30.06.2015р. від 23.07.2015р. вих. №16 порушень умов Договорів №ДД0071 та №15DD41, відсутності доказів визнання незаконним чи скасування вказаного акту, а також доказів повної чи часткової сплати штрафів, суд дійшов висновків про те, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 357111,83 грн. суми штрафів є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до вимог ст.4 -7 ГПК України судові рішення приймаються за результатами обговорення усіх обставин справи.

Принцип об'єктивної істини, тобто відповідності висновків, викладених у судовому акті, дійсним обставинам справи реалізується також положеннями ст.43 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якою господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

23.05.2017р. у відповідності до вимог ст.85 Господарського процесуального кодексу України оголошено вступну та резолютивну частини рішення, про що зазначено в протоколі судового засідання. Повний текст рішення виготовлений та підписаний 26.05.2017р.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Позивачем за подання позовної заяви до суду Платіжним дорученням від 20.02.2017р. №1294 сплачено судовий збір в розмірі 5356,69 грн. оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №1 до позовної заяви.

Відповідно до ч.2 ст.44 ГПК України, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Сплата судового збору здійснюється в порядку і розмірі, встановленому Законом України Про судовий збір .

Згідно ч.1; п.п.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України Про судовий збір (у чинній станом на момент подання позовної заяви до суду редакції) за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюється у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарногор., в якому відповідна заява або скарга подається до суду.

Нормою статті 7 Закону України Про Державний Бюджет України на 2017 рік установлено у 2017 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу: в розрахунку на місяць у розмірі 1600 гривень.

Суд зазначає, і аналогічна правова позиція викладена у п.2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013р. №7 Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України (із змінами та доповненнями), що статтею 55 ГПК передбачено визначення ціни позову у позовах про стягнення грошей і про витребування майна; відповідні позовні заяви мають майновий характер, і розмір ставок судового збору за їх подання визначається за приписом підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону.

Позивачем при поданні позовної заяви до суду заявлено одну вимогу майнового характеру - про стягнення з Відповідача на користь Позивача 357111,83 грн. суми штрафів. Відтак, сума судового збору за подання позовної заяви до суду повинна становити 5356,68 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України Про судовий збір сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Згідно ч.2 ст.7 Закону України Про судовий збір у випадках, установлених пунктом 1 частини першої цієї статті, судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених частиною першою цієї статті, - повністю.

Враховуючи неподання передбаченого Законом клопотання суд зазначає про відсутність правових підстав для вирішення питання щодо повернення суми зайво сплаченого судового збору. Проте, наведене не позбавляє Позивача права звернення до суду з відповідним клопотанням.

На підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати у справі слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 5356,68 грн. судового збору.

Враховуючи вищенаведене, керуючись п.4 ч.3 ст.129 Конституції України, ст.ст. 4, 4 5 , 4 7 , 33, 38, 43, 49, 75, 82-87, 115-116 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задоволити повністю.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю СТО Автомастер (79024, Львівська область, м.Львів, вул.Промислова, буд.25; ідентифікаційний код 36382558) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Хюндай Мотор Україна (04080, м.Київ, вул.Новокостянтинівська, буд.1-А; ідентифікаційний код 33261252) 357111,83 грн. штрафів та 5356,68 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному та касаційному порядку.

Суддя Фартушок Т. Б.