Постанова

від 17.05.2017 по справі 910/24280/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2017 р. Справа№ 910/24280/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Скрипки І.М.

суддів: Тищенко А.І.

Гончарова С.А.

за участю представників сторін:

від позивача: Мишакова Ю.А. - дов. №5647 від 29.08.2016р.

від відповідача: Курінний С.Ю. - дов. №368 від 09.08.2016р.

від третьої особи: не з'явились

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017р.

у справі № 910/24280/16 (суддя Карабань Я.А.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд"до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк",третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР"про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки

В судовому засіданні 17.05.2017р. відповідно до ст. ст. 85, 99 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину постанови.

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2016р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд" (далі по тексту - позивач, поручитель) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" (далі по тексту - відповідач, банк) про визнання недійсними договорів про внесення змін до договору поруки №10-0604/299к-07/П-01 від 10.09.2010, а саме: № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що зазначені правочини суперечать ч.5 ст. 203 ЦК України, оскільки не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, адже цими правочинами сторони внесли зміни у зобов'язання (поруку), яке припинилось внаслідок збільшення обсягу відповідальності позивача, як поручителя, без його відома, шляхом збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій та, відповідно, збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.02.2017р. у справі №910/24280/16 позов задоволено повністю.

Визнано недійсними договори про внесення змін до договору поруки №10-0604/299к-07/П-01 від 10.09.2010р. укладені між Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фоззі-Фуд", а саме: № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом норм матеріального та процесуального права, неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями апеляційну скаргу відповідача 24.03.2017р. передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Скрипці І.М., сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Михальська Ю.Б.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 27.03.2017р., у зв'язку перебуванням судді Михальської Ю.Б. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Тищенко А.І., Куксов В.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.03.2017р. колегією суддів у визначеному складі прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено до розгляду на 26.04.2017р.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 26.04.2017р. відповідно до ст.77 ГПК України розгляд справи відкладено на 17.05.2017р.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 16.05.2017р., у зв'язку перебуванням судді Куксова В.В. у відпустці, для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Скрипка І.М., судді Гончаров С.А., Тищенко А.І.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 16.05.2017р. апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження колегією суддів у визначеному складі.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.05.2017р. підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове про відмову в позові.

Представник позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції 17.05.2017р. заперечував проти доводів відповідача, викладених в апеляційній скарзі, просив залишити її без задоволення, а оскаржуване рішення без змін з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу.

Представник третьої особи в судове засідання апеляційної інстанції 17.05.2017р., будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, не з'явився, причини його неявки суду не відомі. Оскільки його явка в судове засідання обов'язковою не визнавалась, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до частини 1 статті 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Частиною 2 статті 101 ГПК України передбачено, що апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Згідно статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення учасників апеляційного провадження, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення підлягає залишенню без змін, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 13.07.2007р. між Закритим акціонерним товариством "Внєшторгбанк" (далі по тексту - кредитор), та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІН БЕККЕР" (далі по тексту - боржник, ТОВ "ЛІН БЕККЕР") був укладений договір про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 (далі по тексту - кредитний договір), відповідно до п. 1.1 якого кредитор зобов'язується надати позичальнику кредит у сумі 24 890 000,00 доларів США, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 11.07.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені цим договором (з урахуванням змін, внесених до нього договором №16 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011).

Як вбачається з п. 1.1. статуту ПАТ "ВТБ Банк", в редакції від 15.11.2016, останнє є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Внєшторгбанк".

З метою забезпечення виконання зобов'язання позичальником за кредитним договором, між банком (кредитор) та ТОВ "Фоззі-Фуд" (поручитель) був укладений договір поруки №10-0604/299к-07/П-01 від 10.09.2010 (далі по тексту - договір поруки), відповідно до п. 1.1. якого поручитель поручається перед банком за виконання позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору або можуть виникнути на підставі нього у майбутньому.

За умовами п. 2.1. договору поруки у випадку порушення позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, поручитель і позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком у повному обсязі зобов'язань позичальника за кредитним договором, включаючи повернення кредиту, сплату нарахованих процентів за користування кредитом, комісій, неустойки (пені, штрафів) та відшкодування збитків, пов'язаних з порушенням виконання зобов'язань позичальником.

В подальшому сторонами неодноразово вносились зміни до договору поруки. Так, між банком та ТОВ "Фоззі-Фуд" були укладені договори про внесення змін до договору поруки №10-0604/299к-07/П-01 від 10.09.2010, а саме: № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014.

Даними договорами були внесені, зокрема такі зміни:

- договором про внесення змін № 3 від 13.11.2013, збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 18 місяців;

- договором про внесення змін № 4 від 13.03.2014, збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 24 місяців;

- договором про внесення змін № 7 від 12.09.2014, збільшено строк позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій за користування кредитом до 30 місяців.

Банком було направлено на адресу ТОВ "ЛІН БЕККЕР" лист-вимогу №1377/1-2 від 22.02.2013 щодо дострокового повернення останнім отриманого кредиту в повному обсязі, в якій відповідач вимагав сплатити кредит, штрафні і договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Предметом розгляду даного спору є вимоги позивача про визнання недійсними договорів № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 про внесення змін до договору поруки №10-0604/299к-07/П-01 від 10.09.2010 (далі по тексту - договори про внесення змін).

Задовольняючи позов, місцевий господарський суд виходив з того, що вищевказані договори про внесення змін до договору поруки не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинилися, та не спрямовані на реальне настання наслідків.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

В силу припису ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, встановлених частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, саме на момент вчинення правочину.

Згідно приписів статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Позивач стверджує, що договори про внесення змін за №№ 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 є недійсними у зв'язку з тим, що ними вносились зміни в неіснуюче зобов'язання. Зокрема, на думку позивача, підставою для припинення поруки є збільшення обсягу відповідальності поручителя внаслідок збільшення строку позовної давності до вимог про сплату штрафних санкцій та договірних санкцій.

Так, за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання останнім свого обов'язку, поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником (частина 1 статті 553 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 559 Цивільного кодексу України порука припиняється у разі збільшення зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Виходячи з аналізу зазначеної правової норми, порука припиняється за одночасної наявності двох умов: 1) внесення без згоди поручителя змін до основного зобов'язання; 2) ці зміни призвели, або можуть призвести до збільшення обсягу відповідальності поручителя.

Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов'язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; установлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України № 6-701цс15 від 24.06.2015.

Таким чином, посилання ТОВ "Фоззі-Фуд" щодо збільшення обсягу відповідальності внаслідок збільшення строку позовної давності колегією суддів відхиляються з огляду на те, що збільшення строку позовної давності за договірними штрафними санкціями не свідчить про збільшення обсягу відповідальності поручителя.

В той же час, за приписами частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців з дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року з дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

Сторонами у п. 5.1. договору поруки визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку та поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Приписами статті 251 Цивільного кодексу України встановлено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

За положеннями статті 252 Цивільного кодексу України, строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Як вбачається з п. 5.1. договору поруки, в ньому не встановлено строку, після якого порука припиняється, а умова договору поруки про його дію до повного припинення усіх зобов'язань боржників за основними договорами не вважається встановленим сторонами строком дії поруки, оскільки суперечить ч. 1 ст. 251 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 252 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України № 3-42гс15 від 15.04.2015, № 6-436цс15 від 23.12.2015.

Таким чином, для визначення строку дії договору поруки №10-0604/299к-07/П-01 від 10.09.2010 підлягають застосуванню норми частини 4 ст. 559 Цивільного кодексу України про те, що порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Із матеріалів справи вбачається, що банком на адресу ТОВ "ЛІН БЕККЕР" (позичальника) було надіслано лист-вимогу №1377/1-2 від 22.02.2013, яка отримана товариством 05.03.2013, що підтверджується його відміткою про реєстрацію вхідної кореспонденції на вказаному листі.

Відповідно до змісту листа-вимоги банк вимагав у ТОВ "ЛІН БЕККЕР" повернути кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні та договірні санкції не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання цієї вимоги.

Відтак строк виконання зобов'язання за кредитним договором був змінений кредитором і становить 17.04.2013р.

Згідно приписів ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

У відповідності до п. 5.3. кредитного договору (з урахуванням змін, внесених до нього договором №16 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011) банк набуває право вимагати від позичальника достроково повернути виданий позичальнику кредит у випадку виникнення будь-якої несприятливої події, а позичальник зобов'язаний незважаючи на положення п. 1.1. цього договору виконати таку вимогу банку і повернути отриманий кредит в повному обсязі, сплатити плату за кредит, штрафні санкції і договірні санкції, що підлягають сплаті позичальником на користь Банку згідно умов цього договору, в строк не пізніше 30 банківських днів з моменту отримання відповідної вимоги.

Отже, кредитором на підставі п. 5.3 кредитного договору та у порядку ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України було змінено строк виконання основного зобов'язання.

У відповідності до ч. 1 ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

З огляду на те, що лист-вимога отримана ТОВ "ЛІН БЕККЕР" (позичальником) 05.03.2013 за обрахунком суду, який здійснювався із врахуванням постанови Кабінету Міністрів України №1043-р від 19.12.2012, позичальник повинен був повернути кредит до 17.04.2013 і саме з починаючи з 18.04.2013 підлягає обрахуванню передбачений частиною 4 статті 559 Цивільного кодексу України шестимісячний строк.

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014.

При цьому, за приписами частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

З огляду на преклюзивний характер строку поруки й обумовлене цим припинення права кредитора на реалізацію даного виду забезпечення виконання зобов'язань застосоване в другому реченні частини четвертої статті 559 Цивільного кодексу України словосполучення "пред'явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання як умови чинності поруки слід розуміти як пред'явлення кредитором у встановленому законом порядку (статті 61, 64 Господарського процесуального кодексу України) протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя.

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України № 6-2662цс15 від 20.04.2016, № 6-170цс13 від 17.09.2014 та № 6-53цс14 від 17.09.2014.

Отже, виходячи з положень другого речення частини 4 статті 559 Цивільного кодексу України, слід дійти висновку про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов'язання за договором повинно бути пред'явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов'язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами) або з дня, встановленого кредитором для дострокового погашення кредиту в порядку реалізації ним свого права, передбаченого частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України, або з дня настання строку виконання основного зобов'язання (у разі якщо кредит повинен бути погашений одноразовим платежем).

Вказаний правовий висновок відповідає висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові № 6-28цс14 від 10.09.2014 та № 6-2662цс15 від 20.04.2016.

З матеріалів справи вбачається та не спростовується ПАТ "ВТБ Банк", що в період з 18.04.2013 по 17.10.2013 банк не звертався з позовом до поручителя в судовому порядку.

Твердження скаржника ПАТ "ВТБ Банк" про направлення 10.07.2013р. листа-вимоги №5211-1/1-2 на адресу поручителя, тому відповідачем у шестимісячний строк пред'явлено вимогу до поручителя, спростовується правовою позицією, викладеною в постанові Верховного Суду України у справі №6-28цс14 від 10.09.2014р.

Оскільки починаючи з 18.04.2013 ПАТ "ВТБ Банк" протягом шестимісячного строку не звернулось до ТОВ "Фоззі-Фуд", як до поручителя з позовом у судовому порядку, то починаючи з 18.10.2013 правовідносини поруки є такими, що припинилися.

При цьому, укладення 13.11.2013р. між Банком та позичальником (третьою особою) договору №21 про внесення змін до договору про надання відновлювальної відкличної кредитної лінії № 10-0604/299к-07 від 13.07.2007р., яким визначено дату повернення кредиту не пізніше 13.05.2014р, не поновлює дію спірного договору поруки, правовідносини за яким припинились 18.10.2013р.

Посилання відповідача на договір про внесення змін № 3 як на підтвердження своїх доводів про визнання поручителем за собою обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 13.05.2014, колегія суддів не приймає до уваги з огляду на наступне.

Договором № 3 від 13.11.2013 про внесення змін до договору поруки сторонами було внесено зміни в п. 1.2 договору поруки та викладено його в такій редакції "Згідно кредитного договору банк надає позичальнику кредит в сумі 24 890 000,00 доларів США 00 центів у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії на строк до 13.05.2014 включно зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі передбаченому п. 1.2.1, 1.2.2 кредитного договору".

Водночас, згідно пункту 1.1. кредитного договору банк (з урахуванням змін, внесених до нього договором №16 про внесення змін до кредитного договору від 30.11.2011) на умовах цього договору зобов'язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної відкличної кредитної лінії в сумі 24 890 000,00 доларів США 00 центів, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит не пізніше 11.07.2014, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов'язання у повному обсязі на умовах та в строки/терміни, визначені даним договором.

У пункті 5.1. договору поруки встановлено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання сторонами та скріплення печатками банку і поручителя (у випадку наявності у поручителя печатки) і діє до повного виконання зобов'язання за кредитним договором.

Таким чином, пункт 1.2. договору поруки містить опис зобов'язання, за яке поручився поручитель за договором поруки, а відтак викладення його у наведеній судом редакції не є зміною строку повернення кредиту чи зміною (встановленням) строку дії договору поруки.

Отже, з наведених умов кредитного договору та договору поруки вбачається, що сторонами не вносились зміни до строку дії договору поруки і незважаючи на укладення договору про внесення змін № 3, строк дії договору поруки залишився незмінним, що спростовує твердження відповідача про визнання позивачем свого обов'язку виконувати зобов'язання по договору поруки та кредитному договору до 13.05.2014 або про наявність волі останнього на продовження дії договору поруки.

Більше того, укладення договору про внесення змін № 3 ніяким чином не спростовує зміни Банком строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором шляхом направленням вимоги боржнику про дострокове повернення кредиту.

Відповідно до частини 1 статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Припинення зобов'язання є останньою стадією його існування. Під припиненням зобов'язання розуміють припинення правового зв'язку між його сторонами, звільнення їх від прав та обов'язків, що становлять зміст зобов'язання. Тобто кредитор втрачає право вимагати від боржника виконання передбачених у зобов'язанні дій, а боржник звільняється від обов'язку виконувати такі дії під загрозою застосування до нього мір відповідальності.

Припинення зобов'язання (в даному випадку правовідносини поруки) має остаточний характер, чинне цивільне законодавство не передбачає можливості відновлення вже припиненого зобов'язання.

Аналогічна позиція наведена у постановах Вищого господарського суду України від 19.02.2009 у справі №19/72пн та від 04.09.2013 у справі № 922/1027/130, а також в ухвалі Верховного Суду України № 6-19076ск10 від 14.07.2010.

За загальними нормами цивільного законодавства зміна договору допускається тільки за існуючим правовідношенням, про що також зазначав Вищий господарський суд України у своїх постановах від 13.01.2016 у справі №910/11920/15 та від 23.06.2014 у справі №910/22121/13.

Всупереч наведеному, договори про внесення змін № 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9 були укладені після припинення договору поруки.

Посилання відповідача на невірне тлумачення ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, а саме необхідності пред'явлення вимоги чи позовної заяви не приймаються судом до уваги з огляду на викладену раніше правову позицію Верховного Суду України у 2016 році.

Частиною п'ятою статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Враховуючи, що договори про внесення змін № 3 від 13.11.2013, № 4 від 13.03.2014, № 5 від 30.04.2014, № 6 від 31.07.2014, № 7 від 12.09.2014, № 8 від 06.10.2014, № 9 від 25.11.2014 до договору поруки № 10-0604/299к-07/П-01 від 10.09.2010 не відповідають актам цивільного законодавства, оскільки неможливо внести зміни у правовідносини, які припинились, а також не можуть бути спрямовані на реальне настання наслідків, а саме: наслідків щодо зміни умов договору поруки № 10-0604/299к-07/П-01 від 10.09.2010, правовідносини за яким припинились з 18.10.2013, місцевий господарський суд дійшов вірного висновку про визнання недійсними вказаних спірних договорів та правомірно задовольнив позов.

Посилання скаржника у апеляційній скарзі на постанови Вищого господарського суду України, а саме: від 03.11.2015 у справі № 910/11586/13, від 24.06.2015 у справі № 910/22372/14, від 07.04.2015 у справі № 910/9630, від 21.01.2015 у справі № 910/9381/14 та ухвалу Верховного Суду України від 22.12.2010 у справі № 6-18041св09 є безпідставними, оскільки, дослідивши тексти зазначених постанов та ухвали, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що обставини справ у них є відмінними від обставин даної справи.

Приймаючи до уваги, що судом першої інстанції, крім іншого, правильно зазначено встановлені обставини справи та законодавство, яким вірно керувався суд при прийнятті оскаржуваного рішення, доводи апелянта щодо скасування рішення суду є необґрунтованими.

Згідно ст. ст. 32-34 ГПК України доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.Таким чином, застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права відповідає встановленим обставинам справи, що свідчить про відсутність підстав для скасування або зміни оскаржуваного рішення.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017р. у справі №910/24280/16 залишити без задоволення.

2.Рішення Господарського суду міста Києва від 28.02.2017р. у справі №910/24280/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/24280/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя І.М. Скрипка

Судді А.І. Тищенко

С.А. Гончаров