Рішення від 24.05.2017 по справі 910/12714/16

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.05.2017Справа №910/12714/16

За первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

про визнання недійсними пунктів договору та визнання права власності на предмет лізингу

та

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський"

про стягнення заборгованості в розмірі 133 660,99 грн.

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача (відповідач за зустрічним позовом) не з'явився

від відповідача за первісним позовом

Тараненко Г.Ю. - представник за довіреністю б/н від 11.04.2017

від позивач за зустрічним позовом (третя особа за первісним позовом)

Тараненко Г.Ю. - представник за довіреністю б/н від 21.03.2017

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшли позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" про визнання недійсними пунктів договору та визнання права власності на предмет лізингу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2016 було порушено провадження у справі № 910/12714/16, розгляд справи призначено на 31.08.2016.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.08.2016 суд прийняв до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ТОВ "Український лізинговий фонд" до ТОВ "ТД Буковинський" про стягнення заборгованості за договором фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013 у розмірі 133 660,99 грн.

У зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі та неявкою представників сторін в судове засідання, розгляд справи неодноразово відкладався.

Ухвалами Господарського суду міста Києва від 26.10.2016 суд призначив судову економічну експертизу, проведення якої доручив Київському науково-дослідному інституту судових експертиз та зупинив провадження у справі № 910/12714/16.

24.03.2017 через загальний відділ діловодства господарського суду від Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшли матеріали справи № 910/12714/16 разом з Повідомленням про залишення ухвали Господарського суду міста Києва від 26.10.2016 без виконання у зв'язку з не оплатою ТОВ "ТД Буковинський" вартості судової експертизи.

Відповідно до вимог ст. 2-1 ГПК України на підставі розпорядження керівника апарату суду № 05-23/1195 від 24.03.2017 справу № 910/12714/16 направлено на повторний автоматичний розподіл та передано для подальшого розгляду судді Пукшин Л.Г.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.03.2017 справу № 910/12714/16 поновлено провадження у справі № 910/12714/16 та призначено розгляд справи в судовому засіданні 12.04.2017.

Ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.04.17 суд залучив до участі у справі за первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" в якості третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача та замінив позивача за зустрічним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" на Товариство з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс", у зв'язку з чим відкладено розгляд справи на 26.04.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 розгляд справи в порядку ст. 77 ГПК України було відкладено на 24.05.2017.

У судове засідання, призначене на 24.05.2017, з'явився представник відповідача за первісним позовом та позивач за зустрічним (третя особа за первісним позовом), який надав пояснення по суті спору, підтримав зустрічні позовні вимоги та просив відмовити в задоволені первісних.

Представник позивача за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) у судове засідання повторно не з'явився, вимоги ухвали суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив, про дату та час проведення судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103041727180, з якого вбачається, що представник позивача отримав ухвалу суду 03.05.2017.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК .

Провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до вимог ст. 75 ГПК України , якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами. Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача та його відзиву на позовну заяву, при цьому суд виходив за наступного.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов'язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Статтею 77 зазначеного Кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених ст.69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Згідно із п. 3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011 пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т. п.). При цьому, господарський суд виходить з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою -п'ятою статті 28 ГПК , з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32 - 34 ГПК ), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України , ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006 № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За висновками суду, незважаючи на те, що представники позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) в судове засідання не з'явились, справа може бути розглянута за наявними у ній документами у відповідності до вимог ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

15 листопада 2013 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" (надалі- Позивач за первісним позовом, Лізингоодержувач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український лізинговий фонд" (надалі - Відповідач за первісним позовом, Лізингодавець) було укладено договір фінансового лізингу № 2209/11/13-В (надалі - договір), відповідно до якого Лізингодавець набуває у власність і передає на умовах фінансового лізингу в платне володіння і користування з правом викупу майно (надалі - предмет лізингу) найменування і характеристики якого вказані в Специфікації (Додаток № 2 до договору), а Лізингоодержувач зобов'язується прийняти предмет лізингу, оплачувати лізингові платежі, зазначені в графіку внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до договору, надалі - Графік платежем), а також інші платежі відповідно до умов даного договору (п.1.1. договору).

Договором фінансового лізингу сторони передбачили всі спеціальні умови фінансового лізингу, в тому числі предмет лізингу, строк лізингу, умови та порядок сплати лізингових платежів за наданий предмет лізинг.

Предметом лізингу за договором є автомобіль Honda Accord, 2013 року випуску (п.п. 3.1, 3.2 договору).

Відповідно до п. 3.3. договору загальна вартість предмету лізингу становить 320,800 грн. в тому числі ПДВ 53 466,67 грн.

Згідно п. 1.2. Загальних умов договору термін користування Лізингоодержувачем предмету лізингу (строк лізингу) зазначений у п. 5 договору (60 місяців) і починається з дати підписання сторонами Акта прийому-передачі Предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше одного року.

За переданий у лізинг транспортний засіб Лізингоодержувач, згідно ст. 2 договору, в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачує лізингові платежі в розмірі та в строки встановлені Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 8.1. договору загальна сума лізингових платежів становить 462 154,56 грн., що може змінюватись відповідно до Зальних умов договору фінансового лізингу.

У договорі фінансового лізингу сторони зазначили офіційний курс гривні до долара США на дату укладення договору, що складає 7,993 (п. 8.5.) та погодили, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п. 2.6 договору (Додаток № 3 до договору) (п.8.4.).

Відповідно до п. 2.6 Загальних умов договору, у разі зазначення в п. 8.4. Договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, сторони погоджуються, що лізингові платежі, які підлягають виплаті згідно з даним Договором, розраховуються з використанням середньозваженого курсу української гривні до долара США на міжбанківському ринку (за офіційними даними НБУ) за наступною формулою: Т=(То*Кт)/Ко, де: Т - поточний лізинговий платіж, який підлягає оплаті в гривнях, То - поточний лізинговий платіж, зазначений в графі 6 графіка платежів, Ко - офіційний курс української гривні до долара США на дату укладення договору, Кт - середньозважений курс української гривні до долара США на міжбанківському ринку, збільшений на 1 % (за офіційними даними НБУ на дату, що передує дню сплати лізингового платежу). При цьому, якщо Кт, збільшений на 1 %, буде менше, ніж Ко, перерахунок не проводиться. У разі погашення вартості предмета лізингу відноситься сума, зазначена в графі 4 графіка платежів на відповідну дату. Різниця поточного лізингового платежу, розрахованого за правилами цього пункту загальних умов і суми, що відшкодовує вартість предмета лізингу, вважається комісією лізингодавця.

За умовами п. 13.5. Загальних умов договору передбачено, що перед підписанням договору, у разі вказівки в п. 8.4. договору на застосування при визначенні розміру лізингового платежу коригування курсу валют, Лізингоодержувач попереджений Лізингодавцем про наявність з боку Лізингоодержувача валютного ризику, тобто ймовірності виникнення можливих збитків у Лізингоодержувача внаслідок зміни курсу іноземної валюти до національної валюти України. Підписанням цього договору Лізингоодержувач підтверджує, що він усвідомлює можливе настання несприятливих для нього наслідків, спричинених коливанням курсів валют, і гарантує виконання взятих на себе зобов'язань своєчасно та в повному обсязі.

Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків Лізингодавця. У разі необхідності рахунки на оплату можуть надаватися Лізингодавцем по факсу та/або на e-mail Лізингоодержувача.

Лізингові платежі включають: платежі в погашення (компенсацію) вартості предмета лізингу і винагороду (комісію) Лізингодавця за наданий в лізинг предмет лізингу (п.2.1. Загальних умов договору).

Пунктом 2.3 Загальних умов договору передбачено, що авансовий платіж оплачується лізингоодердержувачем до передачі предмета лізингу по акту прийому-передачі у володіння та користування і є частиною компенсації вартості предмета лізингу. Оплата авансового платежу здійснюється не пізніше за дату, встановлену для його оплати відповідно до графи 2 Графіка платежів, в сумі, зазначеній у графі 6 Графіка платежів. Після прийому-передачі предмету лізингу за актом у тимчасове володіння та користування лізингоодержувачем авансовий платіж зараховується сторонами як лізинговий платіж.

Відповідно до 2.4. Загальних умов договору всі чергові платежі Лізингоодержувач зобов'язаний сплачувати не пізніше за дату, встановлену для їх оплати відповідно до графи 2 Графіка платежів, в сумі, зазначеній в графі 6 Графіка платежів.

Дія договору припиняється повним виконанням сторонами його умов, а також в інших випадках, передбачених договором та чинним законодавством (п.11.1. Загальних умов договору).

За умовами п. 8.2. Загальних умов договору після закінчення терміну лізингу право власності на предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача.

Згідно п. 8.3. Загальних умов договору Лізингоодержувач має право достроково, письмово повідомивши Лізингодавця не менше ніж за один місяць, викупити предмет лізингу (але не раніше ніж через один рік з дати початку перебігу строку лізингу - дати підписання Акта прийому-передачі Предмета лізингу) шляхом оплати Лізингодавцю платежів згідно з п. 8.5. Загальних умов (сума викупу), а Лізингодавець зобов'язується передати Лізингоодержувачу право власності на предмет лізингу.

Передача права власності на предмет лізингу у випадках, передбачених п.п. 8.2., 8.3., здійснюється за Актом про передачу права власності після здійснення Лізингодавцем всіх дій зі зняття Предмета Лізингу з обліку в органах ДАІ.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013 року відповідач за первісним позовом передав, а позивач за первісним позовом в свою чергу прийняв в якості предмету лізингу автомобіль Honda Accord, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_2 № кузова НОМЕР_3, що підтверджується Актом прийому - передачі предмету лізингу від 28.11.2013 року.

Обґрунтовуючи заявлені первісні позовні вимоги, позивач за первісним позовом зазначає, що встановлені пунктами 2.6. та 13.5. договору фінансового лізингу умови щодо коригування розміру лізингового платежу шляхом збільшення розміру курсової різниці між національною та іноземною валютою суперечать ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" та підлягають визнанню недійсними. Крім того, позивач також стверджує, що оскільки на виконання умов договору фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013 ним було сплачено у повному обсязі лізингові платежі у розмірі 757 605,79 грн., що підтверджується платіжними дорученнями та квитанціями за листопад 2013 - червень 2016 років, у ТОВ "ТД Буковинський" виникло право на визнання за ним права власності на автомобіль Honda Accord, 2013 року випуску.

Позивач за первісним позовом неодноразово звертався до ТОВ "Український лізинговий фонд" з листами щодо дострокового викупу предмета лізингу та надання офіційних розрахунків всіх лізингових платежів, необхідних для викупу предмета лізингу та переходу права власності, проте, відповідач за первісним позовом ухилявся від виконання своїх обов'язків та не надав на вимогу Лізингоодержувача Акти звіряння взаєморозрахунків за період з 18.11.2013 по 10.06.2016.

Обґрунтовуючи заявлені зустрічні позовні вимоги, позивач за зустрічним позовом зазначає, що відповідач неналежним чином виконував умови договору по оплаті лізингових платежів, а також допустив порушення умов іншого договору фінансового лізингу № 199/05-13-В від 20.05.2013, про що був повідомлений вимогою вих. № 20635-УПК від 21.04.2016. Оскільки вказана вимога була залишена ТОВ "ТД Буковинський" без задоволення, позивач направив останньому повідомлення про відмову (розірвання) від договору № 2209/11/13-В від 15.11.2013 (вих. № 2470-УПК від 13.06.2016), у якому також просив протягом семи днів повернути предмет лізингу. За твердженням позивача, ТОВ "ТД Буковинський" всупереч надісланій вимозі не повернуло предмет лізингу та не здійснило своєчасної та повної оплати лізингових платежів за травень 2016 року, у зв'язку з чим в лізингоодержувача утворилась заборгованість перед ТОВ "УЛФ-Фінанс" у розмірі 133 660,99 грн., з яких: 11 310,77 грн. - заборгованість зі сплати лізингових платежів, 686,99 грн. - пеня, 60,42 грн. - 3 % річних, 1 696,20 грн. - штраф та 119 906,20 грн. - відшкодування часткової вартості предмету лізингу, у зв'язку з його неповернення.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що первісні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" не підлягають задоволенню, а зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 1 статті 292 Господарського кодексу України лізинг - це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність (господарське відання) за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника (продавця) майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Згідно п. 1 ст. 806 Цивільного кодексу України за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Відповідно до положень ст.ст. 6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про фінансовий лізинг" договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

Положеннями ч. 1-3 ст. 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Статтею 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" від 29.05.2013, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

З огляду на те, що позивач недійсність положень договору обґрунтовує невідповідністю вимогам закону щодо валюти грошового зобов'язання, підлягають дослідженню та оцінці відповідні норми українського законодавства, яке регулює дану сферу правовідносин.

Згідно зі ст. 99 Конституції України національною грошовою одиницею України є гривня.

Відповідно до ст. 524 Цивільного кодексу України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Статтею 533 Цивільного кодексу України передбачено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Крім того, приписи ст. 198 Господарського кодексу України (виконання грошових зобов'язань) не суперечить приписам ст. 533 Цивільного кодексу України.

Також гривня як грошова одиниця України (національна валюта), що є єдиним законним платіжним засобом в Україні, яка приймається усіма фізичним та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України для проведення переказів, передбачена Законом України "Про платіжні системи та переказ грошей в Україні" від 05.04.2001 р. №2346-ІІІ (ст. 3 даного Закону).

Таким чином, вищезазначені законодавчі акти визначають національну валюту України як основний єдиний законний платіжний засіб на території України. Однак, вони не містять заборони на вираження розміру грошових зобов'язань в іноземній валюті. З огляду на це позивач помилково ототожнює можливість встановлення ціни з визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті з дозволом на використання іноземної валюти при здійснені розрахунків на території України, оскільки це допускається лише у випадках, порядку та умовах, встановлених законом (Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті").

Отже, законодавство України хоч і передбачає обов'язковість застосування валюти України при здійсненні розрахунків, але не містить заборони визначення грошового еквіваленту зобов'язань в іноземній валюті.

Дана позиція викладена Верховним Судом України у постанові № 3-133гс14 від 07.10.2014 року.

При цьому, суд також зазначає, що жодне з положень договору не встановлює можливість використання іноземної валюти як платіжного засобу за договором. Оспорювані умови договору стосуються виключно права здійснення коригування лізингових платежів, в основі якого лежить зміна курсової різниці (зміна курсу гривні відносно долара США), тобто є умовами щодо визначення грошового еквіваленту, який підлягає сплаті у гривні. Відтак, застосування даного механізму визначення розміру платежу не суперечить законодавству України.

За змістом п. 13.5. Загальних умов договору фінансового лізингу встановлено, що підписанням цього договору Лізингоодержувач підтверджує, що він усвідомлює можливе настання несприятливих для нього наслідків, заподіяних коливанням курсів валют, і гарантує виконання взятих на себе зобов'язань своєчасно та в повному обсязі.

Крім того, у п. 13.4. Загальних умов передбачено, що сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору, в тому числі, що вартість предмета лізингу та розмір лізингових платежів можуть змінюватись відповідно до умов договору. Сторони повністю усвідомлюють зміст умов договору, погоджуються з ними і повністю усвідомлюють значення і наслідки своїх дій за договором.

З огляду на вищевикладене, приймаючи до уваги, що умови договору фінансового лізингу відповідають загальним засадам цивільного законодавства щодо свободи договору (стаття 627 ЦК України) та положенням щодо вільного встановлення у договорі ціни як його умови (стаття 632 ЦК України), суд приходить до висновку про відмову у задоволенні первісних позовних вимог в частині визнання недійсними пункти 2.6. та 13.5. договору фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013.

Щодо вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" про визнання права власності на автомобіль марки Honda Accord, 2013 року випуску, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ч. 2 ст 8 Закону України "Про фінансовий лізинг", якщо сторони договору лізингу уклали договір купівлі-продажу предмета лізингу, то право власності на предмет лізингу переходить до лізингоодержувача в разі та з моменту сплати ним визначеної договором ціни, якщо договором не передбачене інше.

Відповідно до п. 8.1. Загальних умов договору передбачено, що протягом всього терміну дії цього договору Предмет лізингу є власністю Лізингодавця.

Після закінчення терміну лізингу право власності на Предмет лізингу переходить від Лізингодавця до Лізингоодержувача. (п.8.2 Зальних умов договору).

Згідно з п.8.4 Умов право власності на Предмет лізингу (в тому числі і у разі дострокового викупу Предмета лізингу) переходить до Лізингоодержувача лише за умови відсутності заборгованості за лізинговими платежами, неоплачених витрат Лізингодавця, які виникли у зв'язку з виконанням цього Договору, а також неоплачених штрафних санкцій та невідшкодованих підтверджених збитків Лізингодавця за Договором або за будь-яким іншим Договором лізингу, укладеним між Лізингодавцем та Лізингоодержувачем, що підтверджується Актом звіряння розрахунків, підписаним Сторонами.

При зверненні до суду з первісним позовом Товариство з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" зазначає, що на виконання умов договору № 2209/11/13-В від 15.11.2013 ним в період з листопада 2013 року по червень 2016 року було у повному обсязі сплачено лізингові платежі у розмірі 757 605,79 грн., у зв'язку з чим лізингоодержувач набув право власності на предмет лізингу.

Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти задоволення первісного позову в частині визнання права власності, зазначає, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" існує непогашена заборгованість за Договором фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013, а також допущене порушення умов іншого договору фінансового лізингу № 1199/05/13-В, укладеного між сторонами 20.05.2013.

З матеріалів справи вбачається, що 21.04.2016 ТОВ "Український лізинговий фонд" звернулось до позивача за первісним позовом з вимогою сплатити витрати щодо відновлення технічного стану предмета лізингу, що був переданий за договором № 1199/05/13-В.

У даній вимозі лізингоодержувача було попереджено, що разі, якщо ним протягом 20 днів з дати направлення цієї вимоги не буде сплачено грошові кошти у розмірі 156 205,00 грн., ТОВ "Український лізинговий фонд" скористається своїм правом відмовитись від договору фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013.

За умовами договору № 2209/11/13-В лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір (відмовитись від цього договору) та вилучити предмет лізингу у випадках коли, зокрема, лізингоодержувач протягом терміну дії даного договору порушує умови будь-яких інших договорів фінансового лізингу, укладених між сторонами (п. 11.2.8. Загальних умов договору).

13.06.2016 року у зв'язку з невиконання лізингоодержувачем зазначеної вимоги, лізингодавець звернувся до останнього з повідомленням № 2470-УПК про відмову (розірвання) від договору № 2209/11/13-В від 15.11.2013 та з вимогою протягом семи днів повернути предмет лізингу за вказаним договором.

Відповідно до п.п. 3,4 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" лізингодавець має право відмовитися від договору лізингу у випадках, передбачених договором лізингу або законом та вимагати розірвання договору та повернення предмета лізингу у передбачених законом та договором випадках.

Право на дострокову відмову (розірвання) лізингодавця від договору передбачено також в п. 1,2 ст. 611, 615 та ч. 2 ст. 598 Цивільного кодексу України.

За приписами п. 11.8. Загальних умов договору з моменту прийняття рішення про відмову від Договору (його розірвання) і направлення відповідно повідомлення лізингоодержувачу право лізингоодержувача на придбання у власність предмета лізингу припиняється.

Щодо доводів позивача за первісним позовом про набуття права власності у зв'язку з повною сплатою лізингових платежів за договором № 2209/11/13-В від 15.11.2013, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" встановлено, що сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором, а пунктом 3 ч. 2 ст. 11 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачено, що лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Загальна вартість предмету лізингу за договором фінансового лізингу № 2209/11/13-В становить 320,800 грн. в тому числі ПДВ 53 466,67 грн.

Згідно п. 1.2. Загальних умов договору термін користування Лізингоодержувачем предмету лізингу (строк лізингу) зазначений у п. 5 договору (60 місяців) і починається з дати підписання сторонами Акта прийому-передачі Предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути менше одного року.

Факт виконання лізингодавцем своїх зобов'язань по договору та передачі майна у лізинг підтверджується матеріалами справи (акт приймання-передачі від 28.11.2013 року) та не заперечується лізингоодержувачем.

За переданий у лізинг транспортний засіб Лізингоодержувач, згідно ст. 2 договору, в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачує лізингові платежі в розмірі та в строки встановлені Графіком внесення лізингових платежів (Додаток № 1 до договору).

Відповідно до п. 8.1. договору загальна сума лізингових платежів становить 462 154,56 грн., що може змінюватись відповідно до Зальних умов договору фінансового лізингу.

У договорі фінансового лізингу сторони зазначили офіційних курс гривні до долара США на дату укладення договору, що складає 7,993 (п. 8.5.) та погодили, що сплата лізингових платежів здійснюється в гривні з коригуванням на середньозважений курс гривні до долару США на міжбанківському ринку за офіційними даними НБУ, що розраховується згідно формули, передбаченої п. 2.6 договору (Додаток № 3 до договору) (п.8.4.).

Судом встановлено, що у період з листопада 2013 року по травень 2016 року за договором № 2209/11/13-В ТОВ "Український лізинговий фонд" виставлялись рахунки на оплату лізингових платежів, в тому числі і оплату валютного коригування, у розмірі 521 573,38 грн. (рахунки на оплату містяться в матеріалах справи).

При цьому, як вбачається із наявних у матеріалах виписок із рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський", що були додані позивачем за первісним позовом до додаткових пояснень (вих. № 153/26-09/2016 від 26.09.2016 року), частина платежів із суми 757 605,79 грн. була спрямована лізингоодержувачем в рахунок сплати лізингових платежів по іншим договорам фінансового лізингу, що були укладені між сторонами, а саме: № 1159/04/13-В від 30.04.2013, № 1160/04/13-В від 30.04.2013, № 1198/05/13-В від 20.05.2013, № 1199/05/13-В від 20.05.2013, № 1605/07/13-В від 18.07.2013, № 2209/11/13-В від 15.11.2013.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про фінансовий лізинг" сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Пунктом 2.9. Загальних умов договору встановлено, що при надходженні коштів (лізингових платежів) від лізингоодержувача сторони узгодили наступну черговість виконання лізингоодержувачяем свої грошових зобов'язань за договором:

- оплата сум штрафних санкцій (штраф, пеня), які підлягають сплаті за порушення зобов'язань за договором;

- оплата сум компенсації витрат, понесених лізингодавцем та не відшкодованих лізингоодержувачем;

- оплата простроченої заборгованості з нарахованої винагороди лізингодавця;

- оплата простроченої заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість предмета лізингу;

-оплата поточної заборгованості з нарахованої винагороди лізингодовця;

- оплата поточної заборгованості з нарахованого лізингового платежу, що відшкодовує вартість предмета лізингу.

У разі перерахування лізингоодержувачем лізингових платежів за цим договором в сумі, недостатній для повного виконання зобов'язань за договором, та/або з порушенням зазначеної черговості, лізингодавець має право самостійно перерозподілити отримані від Лізингоодержувача кошти відповідно до вищевказаної черговості шляхом проведення відповідних бухгалтерських проводок, а лізингоодержувач підтверджує свою згоду на це, підписуючи цей договір.

Згідно з ч. 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до п. 2.4, 2.5 Загальних умов договору визначено, що всі чергові лізингові платежі Лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати не пізніше на дату, встановлену для їx оплати відповідно до графи 2 Графіка платежів, в сумі, зазначеній у графі 6 Графіка платежів. Якщо дата нарахування та оплати будь-якого лізингового платежу припадає на неробочий (вихідний. святковий або інший) день, то датою нарахування і оплати такого лізингового платежу вважається наступний за ним робочий день.

Суд дослідивши надані до матеріалів справи розрахунки ТОВ "ТД Буковинський" за договором № 2209/11/13-В та контррозрахунки відповідача за первісним позовом, встановив, що ТОВ "ТД Буковинський" всупереч умовам договору та виставленим рахункам лізингодавця від 30.05.2016 (№ 140243 на суму 13 914,32 грн та № 140244 на суму 3 233,87 грн.) не було вчасно та в повному обсязі оплачено зазначені рахунки, у зв'язку з чим у лізингоодержувача утворилась заборгованість за договором фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013 у розмірі 11 749,15 грн.

Відповідно до п. 2.1. Загальних умов договору лізингоодержувач зобов'язаний оплачувати лізингові платежі незалежно від виставлення та отримання рахунків від лізингодавця.

Відповідно до ст.193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, з огляду на відсутність факту настання всіх в сукупності умов, з якими законодавчі приписи та умови договору фінансового лізингу пов'язують перехід права власності від лізингодавця до лізингоодержувача на предмет лізингу, суд дійшов висновку, про відмову у задоволенні первісних позовних вимог щодо визнання права власності на предмет лізингу.

При цьому, враховуючи, що факт наявності основної заборгованості ТОВ "ТД Буковинський" за договором фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013 належним чином доведений, документально підтверджений і останнім належним чином не спростований, зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" в частині стягнення основного боргу у розмірі 11 749,15 грн (лізингові платежі) визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку з неналежним виконання грошових зобов'язань за договором фінансового лізингу, позивач за зустрічним позовом просить суд стягнути з відповідача за зустрічним позовом пеню у розмірі 686,99 грн. та штраф у розмірі 1 696,61 грн.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст. 230 ГК України).

Згідно ч. 1, 2 статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Згідно статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до п.7.1.1 та п.7.1.2 Загальних умов договору, за невиконання або неналежне виконання умов генерального договору та/або відповідного договору Лізингоодержувач весе таку відповідальність:

- за несвоєчасну оплату лізингових платежів за відповідним договором та інших платежів, передбачених генеральним договором, лізингоодержувач сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, вад суми заборгованості за кожен день прострочення;

- у разі несвоєчасної сплати лізингових платежів та інших платежів за відповідним договором, крім пені, передбаченої п.7.1.1 генерального договору, лізингоодержувач оплачує штраф в залежності від терміну заборгованості: при затримці платежу від 2 до 10 днів - у розмірі 5% від суми простроченої заборгованості, від 11 до 20 днів - 10% від суми простроченої заборгованості, понад 20 днів - 15% від суми простроченої заборгованості.

Суд погоджується з розрахунком пені у розмірі 686,99 грн. та штраф у розмірі 1 696,61 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.

Також, позивач за зустрічним позовом просить стягнути з відповідача за зустрічним позовом три проценти річних у розмірі 60,42 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" № 14 від 17.12.2013 року).

З огляду на вищевикладене та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем за договором, суд погоджується з розрахунком 3 % річних у розмірі 60,42 грн. наданим позивачем і вважає його обґрунтованим, а вимоги такими, що підлягають задоволенню.

При зверненні до суду позивач за зустрічним позовом також просив стягнути з відповідача за зустрічним позовом відшкодування вартості предмету лізингу, а саме несплачені лізингові платежі з 31-го по 61-й лізинговий платіж згідно встановленого графіку., у зв'язку з неповерненням предмету лізингу лізингодавцю.

З матеріалів справи вбачається, що 15.11.2013 позивач за зустрічним позовом відповідно до замовлення ТОВ "ТД Буковинський" придбав у власність предмет лізингу (автомобіль марки Honda Accord, 2013 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, № двигуна НОМЕР_2 № кузова НОМЕР_3) у постачальника на підставі договору купівлі-продажу № 1511/01 від 15.11.2013 оплативши 100 % вартості у розмірі 320 800,00 грн. Даний предмет лізингу був переданий відповідачу за зустрічним позовом на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування за плату для отримання прибутку (винагороди лізингодавця), тобто лізингоодержувач зобов'язався сплачувати щомісячно лізингові платежі (вартість предмету лізингу) та винагороду лізингодавця згідно Графіку до кінця строку договору до повної виплати усієї суми вартості предмету лізингу та винагороди лізингодавця.

Умовами договору фінансового лізингу передбачено, що лізингодавець має право достроково в односторонньому порядку розірвати цей договір (відмовитись від цього договору) та вилучити предмет лізингу (п. 11.2. загальних умов договору).

Як було встановлено судом, 13.06.2016 року лізингодавець скористався своїм правом на одностороннє розірвання договору, у зв'язку з порученням лізингоодержувачем умов договору фінансового лізингу та направив на адресу ТОВ "ТД Буковинський" повідомленням № 2470-УПК про відмову (розірвання) від договору фінансового лізингу № 2209/11/13-В від 15.11.2013, у якому також вимагав від лізингоодержувача протягом семи днів повернути предмет лізингу за вказаним договором.

Відповідно до умов п. 11.8. Загальних умов договору встановлено, що у випадку вилучення предмету лізингу, припинення (відмова від договору) не звільняє Лізингоодержувача від сплати всіх нарахованих та несплачених платежів згідно договором. Сторони досягли згоди, що у разі односторонньої відмови від лізингодавця від цього договору (розірвання договору) лізингоодержувач зобов'язаний протягом терміну, зазначеного в повідомленні про відмову від договору (його розірвання), сплатити лізингодавцю всі нараховані та несплачені лізингові платежі згідно з Графіком платежів.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Оскільки відповідач за зустрічним позовом не виконав вимоги щодо повернення предмету лізингу та не надав суду належних доказів його повернення, суд дійшов висновку, що вимоги позивача за зустрічним позовом щодо стягнення платежів з відшкодування частини вартості предмету лізингу, згідно графіку внесення лізингових платежів з 28.06.2016 по 28.11.2018 у розмірі 119 906,20 грн. є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Зокрема, в силу вимог ст. ст. 33 , 34 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням встановлених судом обставин та приймаючи до уваги вищезазначене, суд дійшов висновку про відмову з задоволенні первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" та про задоволення зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс".

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за первісним позовом залишаються за позивачем за первісним позовом, витрати по сплаті судового збору за зустрічним позовом покладаються на відповідача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, керуючись ст. 32, ст. 49, ст.ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. В задоволенні первісних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" відмовити повністю.

2. Зустрічний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" задовольнити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТД Буковинський" (03067, м. Київ, вул. Машинобудівна, буд. 37, офіс 405, ідентифікаційний код 38345719) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УЛФ-Фінанс" (04205, м. Київ, пр.-т Оболонський, 35-А, офіс 300, ідентифікаційний код 41110750) заборгованість зі сплати лізингових платежів у розмірі 11 310 (одинадцять тисяч триста десять) грн. 77 коп., пеню у розмірі 686 (шістсот вісімдесят шість) грн. 99 коп., штраф у розмірі 1 696 (одна тисяча шістсот дев'яносто шість) грн. 20 коп., 3 % річних у розмірі 60 (шістдесят) грн. 42 коп., відшкодування часткової вартості предмету лізингу у розмірі 119 906 (сто дев'ятнадцять тисяч дев'ятсот шість) грн. 20 коп. та судовий збір у розмірі 2 004 (дві тисячі чотири) грн. 91 коп.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.2017

Суддя Пукшин Л.Г.