Постанова

від 15.05.2017 по справі 904/279/17

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.05.2017 Справа № 904/279/17

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Паруснікова Ю.Б. - доповідач;

суддів: Пархоменко Н.В., Верхогляд Т.А.

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

сторони судового процесу у судове засідання не з'явилися

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Селянського (Фермерського) господарства Степове на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2017 по справі № 904/279/17 (суддя Панна С.П.)

за позовом Селянського (Фермерського) господарства Степове , с. Новопетрівка, Магдалинівського району, Дніпропетровської області

до Селянського (Фермерського) господарства Ізмаїл , с. Приорільське, Магдалинівського району, Дніпропетровської області

про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, -

В С Т А Н О В И В :

14 березня 2017 року рішенням господарського суду Дніпропетровської області по даній справі у задоволенні позову відмовлено.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване наявністю в матеріалах справи достатньої кількості доказів того, що відповідач є законним набувачем права користування земельною ділянкою на підставі укладеного спірного договору оренди земельної ділянки, який є належним чином укладеним та зареєстрованим відповідно до закону.

Непогоджуючись з даним рішенням господарського суду позивач звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою.

Апеляційна скарга мотивована незгодою позивача з рішенням з підстав його незаконності та необґрунтованості.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на той факт, що судом розглянуто справу за вимогами первісного позову, при цьому судом не вирішено питання щодо вимог зазначених в уточненій позовній заяві, що на його думку, є порушенням п. 4 ч. 1 ст. 84 ГПК України.

Крім того, апелянт вважає, що земельні ділянки за якими укладено спірні договори з фізичними особами СФГ Степове ОСОБА_1, ОСОБА_2 та СФГ Ізмаїл є укладеними самовільно без погодження з керівником СФГ Степове , що суперечить п. п. 9.3., 9.4. Статуту та свідчить про недійсність правочинів.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 06.04.2017 колегією суддів у складі: головуючого судді - Паруснікова Ю.Б. (доповідач), суддів: Пархоменко Н.В., Верхогляд Т.А., апеляційну скаргу прийнято до розгляду у судовому засіданні на 26.04.2017.

24.04.2017 на адресу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від позивача по справі надійшла заява про забезпечення позову, у задоволенні якої відмовлено ухвалою від 25.04.2017.

24.04.2017 відповідач по справі надав відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого просив колегію суддів у задоволенні апеляційної скарги СФГ Степове - відмовити, а рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2017 по справі залишити без змін.

У судових засіданнях 26.04.2017 розгляд справи відкладався на 03.05.2017, а 03.05.2017 на 15.05.2017.

15.05.2017 у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Відповідно до ч. 2 ст. 101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги та перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні матеріали справи у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції слід скасувати, а в позові відмовити з огляду на наступне.

Згідно Державного акту на право власності на земельну ділянку Серії ЯЕ № 149930 виданого на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 06.04.2007 № 223-р-07, зареєстрованим в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право користування землею, договорів оренди землі за № 010712300594 від 16.07.2007, ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 5,5010 га, яка розташована на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області (а. с. 19).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 15.06.2010 між гр. ОСОБА_1 (орендодавець) та Селянським (фермерським) господарство Ізмаїл укладено договір оренди земельної ділянки (далі - договір оренди) (а. с. 20-23).

Відповідно до розділу 1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає в оренду (в строкове платне користування) земельну ділянку (кадастровий номер з/д -- 1222385000:01:002:0577) з метою використання за цільовим призначенням (згідно з УКЦВЗ) для ведення фермерського господарства (код 2.5) (для вирощування сільськогосподарських культур) загальною площею 5,501 га, у тому числі: рілля -- 5,501 га, що знаходиться на території Новопетрівської сільської ради Магдалинівського району Дніпропетровської області.

Відповідно до п. 2.2. договору за користування вказаною в договорі оренди земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату в розмірі: 3 % від грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням щорічного підвищення коефіцієнту індексації за кожен календарний рік терміну дії договору відповідно до розрахунків викладених в ч. 1 щорічного додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору, та у формі, склад якої визначається відповідно до ч. 1 додатку № 1 і викладено в ч. 2 щорічного додатку № 1, який є невід'ємною частиною договору.

Вказана земельна ділянка за спірним договором передана орендодавцем орендарю за Актом прийому передачі, який підписано орендодавцем, орендарем, в.о. начальника відділу Держкомзему у Магдалинівському районі Дніпропетровської області та Новопетрівським сільським головою (а. с. 23).

12.03.2012 вказаний договір оренди зареєстрований у Магдалинівському відділі Дніпропетровської філії державного підприємства Центр державного земельного кадастру за № 122230004001225.

Дослідивши умови спірного договору господарський суд з посиланням на ч. 1 ст. 93, 125 Земельного кодексу України, ч. 1, 5 ст. 6, 17 Закону України Про оренду землі , ч. 1 ст. 638, 640 Цивільного кодексу України, дійшов до висновку, що між орендарем та орендодавцем при укладанні договору оренди земельної ділянки в належній формі досягнуто згоди з усіх істотних умов, що необхідні для договору даного типу відповідно до чинного законодавства.

Місцевим господарським судом також досліджено статут Селянського (фермерського) господарства Степове , відповідно до якого (п. 1.2., 1.4.) засновником є голова господарства ОСОБА_1, а членом господарства є ОСОБА_2.

Відповідно до п. 3.3. статуту Селянського (фермерського) господарства Степове господарство має право користуватися наданою йому земельною ділянкою як на умовах постійного, так і тимчасового використання, а також мати земельну ділянку у власності, за умови, що таке право набуте у відповідності з чинним Земельним кодексом України.

Пунктом 3.7. статуту передбачено, що господарство має право продавати і перепродавати підприємствам, організаціям і громадянам майно, що є у нього, а також здавати його в оренду, надавати у тимчасове користування.

Згідно п. 4.2. оренда земельних ділянок оформляється договором оренди.

З урахуванням вказаних пунктів статуту місцевий господарський суд дійшов до висновку, що відповідачем здійснено всі необхідні дії, відповідно до умов чинного законодавства України для набуття права оренди земельної ділянки. Таким чином, відповідач, на переконання господарського суду, є законним набувачем права користування земельною ділянкою на підставі укладеного договору оренди земельної ділянки.

При цьому місцевий господарський суд у своєму рішенні посилається на відсутність підстав для задоволення вимог позивача, оскільки, на його думку, спірний договір підписано сторонами, які мали необхідний обсяг цивільної дієздатності в силу вільного волевиявлення учасників договору, із досягненням згоди щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується виконанням сторонами зобов'язань.

У зв'язку з вищевикладеним суд вирішив, що в позові слід відмовити.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції рішення прийнято з порушенням норм процесуального права, а тому його слід скасувати з огляду на наступне.

Як зазначалося вище, спірний договір оренди земельної ділянки укладено між гр. ОСОБА_1 (фізичною особою) та Селянським (фермерським) господарство Ізмаїл .

Таким чином належним відповідачем у справі повинна бути сторона за договором - гр. ОСОБА_1 .

Вичерпний перелік спорів, підвідомчих господарським судам, визначено ст. 12 ГПК України.

Згідно ч. 1 ст. 21 ГПК України, сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у ст. 1 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 ГПК України до господарського суду мають право звертатися, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Таким чином, враховуючи вимоги статей 1, 12, 21 ГПК України, господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає приписам ст. 1 ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов:

- участь у спорі суб'єкта господарювання;

- наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин;

- наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом;

- відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

У відповідності до абзацу 6 п. 1.3. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції , якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним) .

Таким чином, з системного аналізу наведених норм слідує, що при вирішенні питання щодо підвідомчості позовної заяви господарському суду необхідно приймати до уваги у сукупності обставини як щодо суб'єктивного складу сторін, так і предмета та підстав позову, а також характеру правовідносин сторін цього спору.

Наведені вище положення ГПК України та фактичні обставини справи свідчать про те, що суб'єктний склад учасників, за участю яких необхідно вирішити справу не відповідає ст. ст. 1, 21 ГПК України, оскільки стороною у справі (позивачем) має бути фізична особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді .

Отже даний спір підлягає розгляду у порядку цивільного, а не господарського судочинства, чого судом першої інстанції не було враховано під час розгляду даної справи.

Місцевий господарський суд не надав належної правової оцінки вищезазначеним обставинам справи та вирішив спір по суті, учасником в якому має бути фізична особа, що суперечить нормам діючого законодавства, нормам процесуального права, а тому є підставою для скасування оскаржуваного рішення та відмови у позові.

При цьому колегія суддів, відмовляючи в позові, вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції, оскільки суд першої інстанції вирішив спір по суті, надавши правову оцінку позовним вимогам, що є неправомірним з огляду на те, що суд першої інстанції повинен був відмовити в позові за умови не можливості залучення по справі сторони за договором - фізичної особи без розгляду спору по суті.

Доводи апелянта щодо розгляду місцевим господарським судом справи за вимогами первісного позову, без надання правової оцінки вимогам уточненої позовної заяви, колегією суддів відхиляються, оскільки ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про доповнення або уточнення позовних вимог, або заявлення додаткових позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову , чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК.

Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру. Якщо в заяві позивача йдеться про збільшення розміру немайнових вимог (наприклад, про визнання недійсним ще одного акта крім того, стосовно якого відповідну вимогу вже заявлено), то фактично також йдеться про подання іншого позову (п. 3.11. Постанови пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011).

Таким чином, колегія суддів розцінює подання позивачем уточненого позову, як подання іншого (ще одного) позову, який не підлягає розгляду разом з первісним позовом, а тому місцевим господарським судом правомірно не прийнято до розгляду уточнений позов.

Інші доводи апеляційної скарги задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Селянського (Фермерського) господарства Степове задовольнити частково.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.03.2017 по справі № 904/279/17 скасувати.

В задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Постанова може бути оскаржена до Вищого господарського суду України в порядку, передбаченому ст. 107 ГПК України.

Повний текст постанови підписано 22.05.2017.

Головуючий суддя Ю.Б. Парусніков

Судді : Н.В. Пархоменко

ОСОБА_3