Рішення

від 22.05.2017 по справі 910/2734/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2017Справа №910/2734/17

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю МЦД Зірка до 1. Київської міської ради 2. Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачівГоловного управління Державної казначейської служби України у м. Києві простягнення 219 626,00 грн. Суддя Босий В.П.

Представники сторін:

від позивача:Демченко Л.А. від відповідача 1:Телицька В.А. від відповідача 2:ГалицькийМ.Т. від третьої особи:не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю МЦД Зірка (надалі - Товариство ) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Київської міської ради про стягнення 219 626,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що внаслідок прийняття відповідачем рішення про відмову у відчуженні на користь позивача земельної ділянки площею 0,20 га, розташованої за адресою: квартал 129, виділ 5 Пуща-Водицького лісництва у КП Святошинське лісопаркове господарство у Оболонському районі м. Києва, сплачені на виконання умов угоди №15 від 05.03.2007 р. позивачем грошові кошти у розмірі 102 427,61 грн. були повернуті йому лише в грудні 2016 року, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 219 626,00 грн.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.02.2017 р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду в судовому засіданні.

22.03.2017 р. представником відповідача до канцелярії суду подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на те, що Київська міська рада не є стороною угоди №15 від 05.03.2007 р., а відтак не має нести відповідальність у вигляді сплати на користь позивача інфляційних втрат на заявлену до стягнення суму.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.03.2017 р. залучено до участі у справі Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації в якості відповідача 2, а Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві - в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів.

Представник третьої особи в канцелярію суду 31.03.2017 р. подав відзив на позовну заяву, в якому проти задоволення позовних вимог заперечував з огляду на пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із даними позовними вимогами.

Також відповідачами до канцелярії суду були подані клопотання про застосування у даній справі наслідків строку позовної давності.

06.04.2017 р. представником позивача до канцелярії суду була подана заява про зміну позовних вимог, в які позивач просив суд стягнути заявлені грошові кошти з відповідача 2.

Пунктом 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача. Предмет позову кореспондує зі засобами захисту права, які визначені, наприклад, у ст. 16 ЦК України. Під засобами захисту прав слід розуміти заходи, прямо передбачені законом з метою припинення оспорювання або порушення суб'єктивних цивільних прав та (або) усунення наслідків такого порушення.

Суд відзначає, подана позивачем заява про зміну позовних вимог за своєю правовою природою є заявою про зміну предмету позову.

При цьому, оскільки таке право передбачено статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, і позивачем були дотримані приписи вказаної статті під час подання відповідної заяви, вона була прийнята судом для подальшого розгляду.

Розгляд справи відкладався неодноразово з незалежних від суду обставин.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.04.2017 р. розгляд справи відкладено на 22.05.2017 р. у зв'язку із неподанням витребуваних доказів.

Представник позивача в судове засідання з'явився, надав пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав та просив задовольнити їх повністю.

В судове засідання представники відповідачів з'явилися, на виконання вимог увал суду надали додаткові докази та пояснення стосовно суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечували повністю.

Представник третьої особи, належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.

В судовому засіданні судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях складалися протоколи згідно статті 81-1 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

08.12.2004 р. Товариством отримано згоду на розроблення проекту відведення земельної ділянки площею 0,219 га за адресою - м. Київ, Оболонський р-н, Пуща-Водицьке лісництво, квар. 129 Святошинського ЛПГ, на умовах оренди з подальшим викупом для облаштування зони відпочинку водіїв та будівництва кафе.

05.03.2007 р. між Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (правонаступником якого є Департамент) та Товариством була укладена угода №15 (надалі - Угода ).

Відповідно до п. 1 Угоди Товариство відповідно до рішення Київської міської ради від 26.09.2000 р. №14/994 Про деякі питання продажу земельних ділянок в м. Києві сплачує аванс в сумі 102 427,61 грн. за земельну ділянку площею 0,20 га, розташовану за адресою: квартал 129, виділ 5 Пуща-Водицького лісництва у КП Святошинське лісопаркове господарство у Оболонському районі м. Києва.

Пунктом 4 Угоди передбачено, що Головне управління після сплати авансу зобов'язується в межах компетентності, організувати в установленому порядку проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки, зазначеної у пункті 1 цієї угоди, в максимально короткі терміни та подати на розгляд та затвердження до Київської міської ради.

За змістом п. 5 Угоди кошти, сплачені авансом, будуть зараховані до суми договору купівлі-продажу земельної ділянки і не повертаються товариству, крім випадків відмови Київської міської ради у продажі земельної ділянки, зазначеної у пункті 1 цієї угоди.

13.03.2007 р. позивач повністю сплатив авансовий внесок на рахунок Головного управління у розмірі 102 427,61 грн., що підтверджується платіжним дорученням №179 від 13.03.2007 р.

Рішенням Київської міської ради №983/7219 від 15.12.2011 р. відмовлено у передачі Товариству в короткострокову оренду а 1 рік земельної ділянки площею 0,20 га для будівництва, експлуатації та обслуговування кафе і облаштування зони відпочинку водіїв у кварталі 129 Пуща-Водицьке лісництва Святошинського ЛПГ в Оболонському районі м. Києва.

Рішенням Київської міської ради №996/996 від 28.07.2016 р. Товариству відмовлено у продажу земельної ділянки у кварталі 129 Пуща-Водицьке лісництва Святошинського ЛПГ в Оболонському районі м. Києва; Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено організувати повернення Товариству авансового внеску у розмірі 102 427,61 грн., сплаченого в рахунок оплати вартості земельної ділянки.

28.12.2016 р. грошові кошти у розмірі 102 427,61 грн. були повернуті на користь Товариства, що підтверджується платіжними дорученнями №202706630 та №202706632.

Спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем 2 грошового зобов'язання зі своєчасного повернення авансового внеску, у зв'язку з чим позивачем заявлено вимогу про стягнення інфляційних у розмірі 219 626,00 грн. за період з квітня 2007 року по 28.12.2016 р.

За змістом ст. 509 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

За приписами ст. ст. 11, 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають, зокрема, з договору.

Згідно зі ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає Угоду як належну підставу, у розумінні норм ст. 11 названого Кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача 2 взаємних цивільних прав та обов'язків.

Як встановлено судом, згідно з положеннями Угоди позивач зобов'язався сплатити на користь відповідача 2 грошові кошти у розмірі 102 427,61 грн. в якості авансу, а останній зобов'язався після сплати авансу організувати в установленому порядку проведення експертної грошової оцінки та складання технічної документації з продажу земельної ділянки, зазначеної у пункті 1 цієї угоди, в максимально короткі терміни та подати на розгляд та затвердження до Київської міської ради.

Матеріалами справи підтверджується, а сторонами не заперечується факт належного виконання Товариством обов'язку з внесення авансового платежу у розмірі 102 427,61 грн.

За змістом п. 5 Угоди кошти, сплачені авансом, будуть зараховані до суми договору купівлі-продажу земельної ділянки і не повертаються товариству, крім випадків відмови Київської міської ради у продажі земельної ділянки, зазначеної у пункті 1 цієї угоди.

Таким чином, сторони в порядку приписів ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України на власний розсуд погодили умову повернення Товариству грошових коштів, внесених в якості авансового платежу - у разі прийняття Київською міською радою рішення про відмову у продажі Товариству земельної ділянки.

Рішенням Київської міської ради №996/996 від 28.07.2016 р. Товариству відмовлено у продажу земельної ділянки у кварталі 129 Пуща-Водицьке лісництва Святошинського ЛПГ в Оболонському районі м. Києва; Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) доручено організувати повернення Товариству авансового внеску у розмірі 102 427,61 грн., сплаченого в рахунок оплати вартості земельної ділянки.

28.12.2016 р. грошові кошти у розмірі 102 427,61 грн. були повернуті на користь Товариства, що підтверджується платіжними дорученнями №202706630 та №202706632.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Позивач вказує, що у зв'язку з прийнятим рішенням про відмову у продажу Товариству спірної земельної ділянки, є підстави для стягнення з відповідача 2 грошових коштів у розмірі 219 626,00 грн. в якості відшкодування майнових втрат від знецінення грошових коштів у період з квітня 2007 року по грудень 2016 року.

В той же час судом встановлено, що підставою для повернення позивачу грошових коштів сторонами було визначено прийняття Київською міською радою рішення про відмову у продажі Товариству земельної ділянки. При цьому, умовами Угоди сторони не передбачили строку виконання відповідачем 2 зобов'язання з повернення грошових коштів.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Листом №78 від 12.10.2016 р. позивач звернувся до відповідача 2, в якому просив організувати повернення грошових коштів у розмірі 102 427,61 грн. Вказаний лист отриманий Департаментом 13.10.2016 р., що підтверджується вхідним штампом канцелярії.

Таким чином, з урахуванням приписів ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, зобов'язання з повернення авансового платежу мало бути виконане відповідачем 2 в строк до 20.10.2016 р.

Як вказувалося раніше, 28.12.2016 р. грошові кошти у розмірі 102 427,61 грн. були повернуті на користь Товариства, що підтверджується платіжними дорученнями №202706630 та №202706632.

З урахуванням викладеного, відповідач 2 у встановлений строк свого обов'язку з перерахування грошових коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 09.11.2016 р. у справі №9/5014/969/2012(5/65/2011).

З огляду на встановлений судом строк виконання відповідачем 2 грошового зобов'язання з повернення суми авансу, а також дату фактичного повернення грошових коштів, правомірним є стягнення з Департаменту на користь позивача інфляційних у розмірі 2 782,14 грн. В іншій частині сума інфляційних нарахована безпідставно, а відтак в задоволенні позовних вимог щодо стягнення 216 843,86 грн. необзідно відмовити.

Стосовно поданих відповідачами заяв про застосування строку позовної давності у даній справі необхідно відзначити таке.

Згідно із ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Як було встановлено судом, строк виконання Департаментом зобов'язання з повернення авансового внеску настав 20.10.2016 р., а дану позовну заяву подано до суду 20.02.2017 р., відтак строк позовної давності у даному випадку не пропущений.

При цьому, відповідно до абз. 2 п. 2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів №10 від 29.05.2010 р. перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З урахуванням того, що судом було відмовлено в задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 2 інфляційних за період з квітня 2007 року по 20.10.2016 р. з підстав їх необґрунтованості, відтак суд не застосовує в даному випадку наслідки пропуску позивачем строку позовної давності до вказаних вимог.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог та стягнення з Департаменту на користь Товариства інфляційних у розмірі 2 782,14 грн.

В іншій частині в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити з викладених підстав.

За змістом ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю МЦД Зірка задовольнити частково.

2. Стягнути з Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (01601, м. Київ, вул. Хрещатик, 32-А; ідентифікаційний код 26199097) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю МЦД Зірка (03037, м. Київ, вул. М. Кривоноса, 27; ідентифікаційний код 30434119) інфляційні у розмірі 2 782 (дві тисячі сімсот вісімдесят дві) грн. 14 коп. та судовий збір у розмірі 41 (сорок одна) грн. 73 коп. Видати наказ.

3. В іншій частині в задоволенні позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 26.05.2017 р.

Суддя В.П. Босий