Рішення

від 25.05.2017 по справі 910/7061/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2017Справа №910/7061/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мідленд-Трейд

до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Галичина Цукор

про стягнення 33 882,09 грн.

Суддя В.О. Демидов

Представники сторін:

від позивача Хромишкін Р.В. (директор);

від відповідача Салюк М.І. (дов. №45 від 23.02.2017).

встановив :

28.04.2017 Товариство з обмеженою відповідальністю Мідленд-Трейд звернулось до господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Галичина Цукор про стягнення 33 882,09 грн., з яких сума основного боргу - 28 346,13 грн., пеня - 3 678,69 грн., інфляційні нарахування - 1 463,13 грн. та 3 % річних - 394,14 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №24-10/2016 від 21.10.2016 щодо своєчасної оплати поставленого товару.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 04.05.2017 порушено провадження у справі №910/7061/17, розгляд справи призначено на 25.05.2017.

22.05.2017 позивач через загальний відділ діловодства суду подав документи для долучення до матеріалів справи.

24.05.2017 відповідач через загальний відділ діловодства суду подав відзив на позовну заяву, у якому просив задовольнити позовні вимоги частково, зменшивши розмір штрафних санкцій, які були нараховані позивачем.

Представники сторін в судове засідання 25.05.2017 з'явилися, надали усні пояснення по суті справи.

З урахуванням фактичних обставин справи, суд вважає за можливим розглянути справу за наявними матеріалами у даному судовому засіданні з урахуванням положення ст. 75 Господарського процесуального кодексу України

В судовому засіданні 25.05.2017 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва встановив такі фактичні обставини справи.

21.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю Мідленд-Трейд (далі - позивач, постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Компанія Галичина Цукор (далі - відповідач, покупець) було укладено договір поставки №24-10/2016 (далі - договір), відповідно до умов п. 1.1 якого постачальник зобов'язується передати (поставити) в обумовлені строки у власність покупця товари за цінами, в асортименті та кількості, зазначених у специфікаціях та/або рахунку, які є невід'ємною частиною цього договору, а покупець зобов'язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Кількість товару, його асортимент (номенклатура за сортами, групами, видами, марками, типами), ціна на товар та вартість кожної партії товару вказується постачальником у специфікаціях на кожну окрему партію товару (п. 1.2 договору).

Згідно з п. 1.3 договору за взаємною згодою сторони вправі не оформляти специфікації, а узгоджувати умови поставки на підставі виставленого постачальником рахунку. У рахунку на оплату вказується найменування (розміри, марка, сорт), кількість, ціна, спосіб, місце і терміни доставки кожної конкретної партії товару. Рахунок є невід'ємною частиною цього договору.

Загальна сума договору визначається загальною вартістю товару, що поставляється на умовах даного договору згідно всіх видаткових накладних, підписаних з обох сторін (п. 2.1 договору).

За умовами п. 3.1 договору покупець зобов'язаний протягом трьох банківських днів від дати поставки товару оплатити постачальнику фактично поставлений товар у відповідності до видаткової накладної.

Датою поставки товару є дата підписання покупцем видаткової накладної про приймання товару (п. 3.2 договору).

Зобов'язання покупця по оплаті вважаються виконаними з дати списання коштів з розрахункового рахунку покупця та перерахування їх обслуговуючому банку постачальника для зарахування на розрахунковий рахунок постачальника. Оплата товару здійснюється в національній валюті України у безготівковій формі, шляхом перерахування покупцем грошових коштів на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний у відповідному рахунку (п. п. 3.5, 3.6 договору).

Відповідно до п. 4.3 договору датою поставки товару є дата підписання покупцем видаткової накладної про приймання товару.

Згідно з п. 9.2.1 покупець зобов'язаний оплатити та прийняти товару на умовах, визначених у цьому договорі.

Пунктом 9.4 договору сторони погодили, що покупець за порушення строків оплати товару, за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016, а в частині розрахунків до виконання сторонами своїх зобов'язань у повному обсязі (п. 11.1 договору).

Позивачем на виконання умов договору було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 28 346,13 грн., що підтверджується видатковими накладними, підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками товариств, а саме: № 1035 від 24.10.2016 на суму 4 160,99 грн. та № 1048 від 01.11.2016 на суму 24 185,14 грн., а також рахунками на оплату №1855 від 21.10.2016 на суму 4 160,99 грн та №1865 від 27.10.2016 на суму 24 185,14 грн.

Матеріали справи містять претензію позивача від 15.03.2017 №15-03/17 про сплату заборгованості за отриманий товар на суму 31 220,26 грн., з яких 28 346,13 грн. - основна заборгованість, а 2874,13 грн. - пеня.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

Таким чином, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що відповідач не здійснив своєчасну оплату за поставлений товар, у зв'язку із чим утворилась заборгованість у розмірі 28 346,13 грн., а тому ним нараховано та заявлено до стягнення пеню - 3 678,69 грн., інфляційні нарахування - 1 463,13 грн. та 3 % річних - 394,14 грн.

Оцінивши наявні в матеріалах справи документи та дослідивши в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та необхідність задоволення позову з таких підстав.

У відповідності з приписами ст. ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Спір між сторонами виник у зв'язку з простроченням виконання відповідачем зобов'язань щодо оплати товару, одержаного за договором поставки №24-10/2016 від 21.10.2016.

Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За правилами статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За умовами п. 3.1 договору покупець зобов'язаний протягом трьох банківських днів від дати поставки товару оплатити постачальнику фактично поставлений товар у відповідності до видаткової накладної.

Датою поставки товару є дата підписання покупцем видаткової накладної про приймання товару (п. 3.2 договору).

Матеріалами справи, її фактичними обставинами підтверджено, а відповідачем не спростовано факт поставки позивачем обумовленого договором товару за вказаними вище видатковими накладними, підписаними повноважними представниками сторін та скріпленими печатками товариств, а саме: № 1035 від 24.10.2016 на суму 4 160,99 грн. та №1048 від 01.11.2016 на суму 24 185,14 грн.

При цьому у відзиві на позовну заяву відповідач визнав грошові вимоги позивача на суму основного боргу - 28 346,13 грн.

Доказів сплати вказаної заборгованості відповідачем матеріали справи не містять.

Отже, матеріалами справи підтверджено, що заборгованість відповідача за поставлений товар складає 28 346,13 грн., яка підлягає стягненню з останнього на користь позивача.

Крім того, у зв'язку із простроченням сплати заборгованості за договором поставки, позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача пеню - 3 678,69 грн., інфляційні нарахування - 1 463,13 грн. та 3 % річних - 394,14 грн.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Так, ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 9.4 договору сторони погодили, що покупець за порушення строків оплати товару, за вимогою постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від простроченої суми за кожен день прострочення.

Статтею 230 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій (неустойка, штраф, пеня). Штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення.

Крім того, за приписами статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням 3 % річних в порядку статті 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних від суми боргу та інфляційних нарахувань, суд дійшов висновку, що він виконаний вірно, в межах заявленого позивачем періоду, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі пеня у розмірі 3 678,69 грн., інфляційні нарахування у розмірі 1 463,13 грн. та 3 % річних - 394,14 грн.

При цьому, відповідач у відзиві на позовну заяву просив суд зменшити розмір штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

За умовами ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, слід зазначити, що згідно ч. 3 ст. 551 ЦК України, ст. 233 ГК України, п.3 ч.1 ст.83 ГПК України за рішенням суду розмір штрафу та пені може бути зменшений у виняткових випадках, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п.42 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-8/211 від 07.04.2008 якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини третьої статті 551 ЦК України та статті 233 ГК України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 16.09.2011 у справі №5005/4542/2011.

Виходячи з того, що розмір санкцій не перевищує розміру основної заборгованості, а також враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №24-10/2016 від 21.10.2016 та недоведеність ним наявності інших обставин, які мають істотне значення для зменшення неустойки, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій.

За таких обставин позов підлягає задоволенню у повному обсязі з покладенням на відповідача судових витрат у справі на підставі положень ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позов задовольнити повністю.

2 . Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Компанія Галичина Цукор (01004, м. Київ, вул. Басейна, буд. 7В, код 34981361) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мідленд-Трейд (01601, м. Київ, Печерський узвіз, буд. 5, кабінет 109, код 40336986) суму основного боргу у розмірі 28 346 (двадцять вісім тисяч триста сорок шість) грн. 13 коп., пеню у розмірі 3 678 (три тисячі шістсот сімдесят вісім) грн. 69 коп., 3% річних у розмірі 394 (триста дев'яносто чотири) грн. 14 коп., інфляційні втрати у розмірі 1 463 (одну тисячу чотириста шістдесят три) грн. 13 коп. та судовий збір у розмірі 1 600 (одну тисячу шістсот) грн. 00 коп., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складене та підписане 30.05.2017.

Суддя В.О. Демидов