Рішення

від 17.05.2017 по справі 922/966/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" травня 2017 р.Справа № 922/966/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Суярко Т.Д.

при секретарі судового засідання Деньковичу А.Й.

розглянувши справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м.Харків до Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетсі", м. Харків про стягнення коштів в сумі 180227,87 грн. за участю представників:

позивача: ОСОБА_2, довіреність б/н від 15.03.2017 р.,

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Позивач - Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 - звернувся з позовом до відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Бетсі" - про стягнення заборгованості в розмірі 130099,31 грн., пені в сумі 12375,20 грн., 3% річних в сумі 1325,56 грн., штрафу в сумі 36427,80 грн.

Позовні вимоги вмотивовано неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань за договором №6/16 від 05.01.2016 р. щодо оплати вартості отриманого товару.

В судовому засіданні 16.05.2017 р. було оголошено перерву до 17.05.2017 р.

В судовому засіданні 17.05.2017 р. позивач підтримав заяву (вх.№15093 від 12.05.2017 р.), відповідно до якої він також просить Суд стягнути з відповідача інфляційні втрати в сумі 6244,74 грн. за період з лютого 2016 року по лютий 2017 р.

Розглянувши вказану заяву, враховуючи, що вимоги про стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 6244,74 грн. за період з лютого 2016 року по лютий 2017 р. були визначені позивачем в описовій частині позовної заяви та помилково не вказані в прохальній частині, керуючись ст. 22 ГПК України, Суд розцінює вказану заяву як заяву про виправлення описки в позовній заяві, приймає її до розгляду та продовжує розгляд справи з її урахуванням.

Розглянувши заяву позивача про забезпечення позову (вх.№15092 від 12.05.2017 р., Суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Згідно абз. 2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову", достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Позивач, в обґрунтування необхідності застосування заходів забезпечення позову, посилається на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх грошових зобов'язань за договором поставки, не надає відповіді на претензії позивача.

Проте, в матеріалах справи відсутні докази направлення відповідачу та отримання ним претензії про виконання зобов'язань за договором в досудовому порядку. Саме по собі невиконання зобов'язань за договором, на порушення яких посилається позивач, не свідчить про те, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, виконання рішення суду у даній справі буде утруднено чи взагалі унеможливлено.

Позивачем також не надано доказів на підтвердження факту ухилинення відповідача від виконання зобов'язань після пред'явлення позову у даній справі, зокрема, як роз'яснено в Постанові Пленуму Вищого господарського суду від 26.12.2011 р. № 16, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо.

Посилання позивача на те, що відповідач фактично не знаходиться за місцем своєї реєстрації також не підтверджується матеріалами справи, а як свідчать відомості по відстеженню пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Укрпошти (штрихкодовий ідентифікатор 6102221186620), ухвала про порушення провадження у даній справі, направлена на адресу відповідача, визначену в ЄДРПОУ та позовній заяві, отримана адресатом 28.03.2017 р.

Протокол допиту директора відповідача від 11.04.2017 р. також не свідчить про ухилення відповідача від виконання перед позивачем своїх грошових зобов'язань, що становлять предмет розгляду у даній справі. Директор факт наявності відповідної заборгованості визнає; пояснення директора в протоколі допиту щодо можливої ліквідації підприємства та вивезення документації підприємства на зберігання до одного із засновників відповідача достовірно матеріалами даної справи не підтверджуються.

Окрім того, в порушення вимог ст. 4 Закону України Про судовий збір , позивачем не надано доказів сплати судового збору на подання заяви про забезпечення позову.

За таких обставин, Суд дійшов висновку, що позивачем не обгрунтовано та не підтверджено доказами, що у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, виконання рішення суду у даній справі буде утруднено чи взагалі унеможливлено.

З огляду на наведене, Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні заяви позивача про забезпечення позову (вх.№15092 від 12.05.2017 р.).

В судовому засіданні 17.05.2017 р. позивач позовні вимоги підтримав в повному обсязі, просив Суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 130099,31 грн., пеню в сумі 12375,20 грн., 3% річних в сумі 1325,56 грн., інфляційні втрати в сумі 6244,74 грн., штраф в сумі 36427,80 грн., а також просив Суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору.

Відповідач правом не участь в судовому засіданні 17.05.2017 р. не скористався, витребуваних Судом документів не надав про причини неявки Суд не повідомив, хоча про розгляд справи Судом був повідомлений належним чином. Так, направлені на адресу відповідача, визначену в позовній заяві та ЄДРПОУ, ухвали повернулись до Суду за закінченням терміну зберігання. Окрім того, як свідчать відомості по відстеженню пересилання поштових відправлень з офіційного сайту Укрпошти (штрихкодовий ідентифікатор 6102221186620), ухвала про порушення провадження у даній справі, направлена на адресу відповідача, визначену в ЄДРПОУ та позовній заяві, отримана адресатом 28.03.2017 р.

Дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд встановив наступне.

05.01.2016 р. між позивачем (як продавцем) та відповідачем (як покупцем) було укладено договір №6/16 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору, в порядку та на умовах, визначених цим договором, продавець зобов'язується передати у власність покупця, а покупець зобов'язується приймати та оплачувати товар в кількості, асортименті та за ціною, вказаними в видаткових накладних.

Згідно з п. 1.2 договору, покупець зобов'язується приймати замовлений товар згідно з видатковими накладними та оплачувати його вартість в строки та на умовах, визначених цим договором.

В п. 1.4 договору сторони домовились, що товар за цим договором поставляється відповідними партіями в замовленій кількості та асортименті згідно видаткових накладних, які підписуються уповноваженими представниками сторін на кожну партію товару і є невід'ємними чати снами цього договору.

Загальна кількість товару, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), одиниці виміру товару, ціна одиниці виміру та загальна вартість партії товару визначаються сторонами у видатковій накладній на відпуск товару (п. 1.5 договору).

З п. 2.1 договору вбачається, що вартість кожної партії товару та загальна вартість кожної партії товару, яка поставляється за цим договором, визначається у видаткових накладних.

Покупець здійснює оплату за товар з 100% попередньою оплатою на поточний рахунок продавця, що зазначений в договорі або у відповідному рахунку на оплату партії товару (п.4.1 договору).

Відповідно до п. 2.2 договору, загальна вартість товару за цим договором становить сумарну вартість товару, поставленого протягом дії цього договору, згідно з видатковими накладними.

Згідно з п. 3.1.3 договору, приймання-передача конкретної партії товару по кількості здійснюється в момент отримання товару покупцем. Факт приймання-передачі товару по кількості підтверджується видатковими накладними, які підписуються уповноваженими особами сторін з можливістю поставлення на них печаток або штампів покупця. Наявність на видатковій накладній підпису представника покупця є безумовним підтвердженням того факту, що партія товару була отримана покупцем.

Як свідчить зміст п. 3.1.5 договору, право власності на відповідну партію товару, що поставляється на умовах цього договору переходить від продавця до покупця з моменту підписання видаткових накладних представником покупця.

Як свідчить підписана представниками та скріплена печатками обох сторін видаткова накладна №РН-0000426 від 11.11.2016 р. (арк.с. 19), позивач поставив, а відповідач прийняв на підставі договору товар на загальну суму 130099,31 грн.

Позивач стверджує, що відповідач за отриманий товар не розрахувався, що призвело до виникнення заборгованості за договором в сумі 130099,31 грн. та зумовило звернення до суду з позовом у даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним вище обставинам, суд виходить з наступного.

З огляду на положення ст.ст. 11, 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, яке виникає на підставі договору, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ч. 1 ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, адже поставив обумовлений договором товар на загальну суму 130099,31 грн. (видаткова накладна №РН-0000426 від 11.11.2016 р., арк.с. 19).

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

В матеріалах справи відсутні, а відповідачем, в порушення ст.ст. 4-3, 33, 34 ГПК України не надано доказів оплати вказаної отриманого на підставі договору товару на загальну суму 130099,31 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

З огляду на наведене, відповідач є таким, що прострочив виконання перед позивачем грошового зобов'язання за договором, а від так позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 130099,31 грн. є законними та обґрунтованими, а отже є такими, що підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611, ст. 549 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (штрафу, пені).

Договором сторони не передбачили такий правовий наслідок невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань, як сплата пені та/або штрафу.

Посилання позивача на положення ч. 3 ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232 ГК України та ст.ст. 1, 3 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань , як на передбачену законом підставу нарахування пені та штрафу, позбавлені правового підґрунтя. Адже вказані норми визначають порядок та межі нарахування пені/штрафу.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення пені та штрафу є безпідставними та необґрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Розглядаючи позовні вимоги в частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат, Суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд, враховуючи викладене вище та прострочення відповідачем оплати вартості отриманого за договором товару (неналежного виконання грошового зобовязання), перевіривши розмір 3% річних на предмет відповідності вимогам договору, чинного законодавства України, зокрема ст.ст. 253-255, 625 ЦК України, дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних за період з 12.11.2016 р. по 15.03.2017 р. (124 дні) в сумі 1325,56 грн. та інфляційних втрат за період з лютого 2016 року по лютий 2017 р. в сумі 6244,74 грн. - є законними та обґрунтованими, а отже підлягають задоволенню в повному обсязі.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується положеннями ст. 49 ГПК України. Так, відповідно до даної норми при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Так, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме в сумі 2065,04 грн.

З огляду на наведене, відповідно до ст.ст. 231-232 ГК України, ст.ст. 11, 253-255, 509, 526, 530, 549, 611, 612, 625, 655, 662, 663, 692 ЦК України, ст.ст.175 ГК України та керуючисьст.ст. 1, 4, 32, 33, 38, 43, 44, 49, 75, 82-85 ГПК України, Суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Бетсі (61176, м. Харків, Салтівське шосе, 264, код ЄДРПОУ 39099437) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (61146, АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, ІНФОРМАЦІЯ_1) заборгованість в сумі 130099,31 грн., 3% річних в сумі 1325,56 грн., інфляційні втрати в сумі 6244,74 грн., судовий збір в сумі 2065,04 грн.

В решті позову - відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повне рішення складено 19.05.2017 р.

Суддя Т.Д. Суярко