Рішення

від 22.05.2017 по справі 914/566/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22.05.2017р. Справа № 914/566/17

За позовом: Дочірнього підприємства Будівельне управління №43 Відкритого акціонерного товариства Прикарпатбуд , м.Борислав Львівської області

до відповідача: Комунального підприємства Струмок , м.Борислав Львівської області

про стягнення 67295,33грн. індексу інфляції та 3% річних

Суддя Щигельська О.І.

при секретарі Зарицькій О.Р.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 - представник за довіреністю

від відповідача: не з'явився

Суть спору : позов заявлено Дочірнім підприємством Будівельне управління №43 Відкритого акціонерного товариства Прикарпатбуд , м.Борислав Львівської області до Комунального підприємства Струмок , м.Борислав Львівської області про стягнення 67295,33грн., з яких 58120,50грн. індексу інфляції та 9174,83грн. 3% річних.

Ухвалою суду від 23.03.2017р. справу прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні 24.04.2017р. Ухвалою суду від 24.04.2017р. Ухвалою суду від 24.04.2017р. розгляд справи відкладено на 22.05.2017р. у зв'язку з неявкою відповідача.

Представнику позивача роз'яснено права, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Представник позивача в судове засідання 22.05.2017р. з'явився, позовні вимоги підтримав повністю з мотивів, вказаних у позовній заяві. Ствердив, зокрема, що в травні 2010 року рішенням суду повністю задоволено позовні вимоги ДП БУ-43 ВАТ Прикарпатбуд та стягнуто з КП Струмок на його користь грошові кошти в розмірі 46376,04грн. Зважаючи на те, що рішення суду відповідачем не виконано, встановлену ним заборгованість - не погашено, ДП БУ-43 ВАТ Прикарпатбуд звернулось до суду із позовною заявою про стягнення 58120,50грн. індексу інфляції та 97174,83грн. 3% річних, нарахованих у відповідності до ст.625 ЦК України на вказану суму боргу. Просив позов задоволити.

Відповідачем явку повноважного представника в судове засідання 22.05.2017р. повторно не забезпечено, письмового відзиву та інших витребуваних судом документів не подав, поважності причин неявки суду не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання його повідомлено належним чином.

Так, копію ухвали суду від 23.03.2017р. про порушення провадження по справі та від 24.04.2017р. про відкладення розгляду справи направлено на адресу КП Струмок зазначену у позовній заяві, а саме: 82300, Львівська область, м.Борислав, вул.Івасюка, буд.9, що відповідає місцезнаходженню юридичної особи згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. На момент судового засідання зазначену кореспонденцію повернуто суду установою зв'язку із відміткою: За закінченням терміну зберігання .

Пленумом Вищого господарського суду України у п.3.9.1 Постанови №18 від 26.12.2011р. роз'яснено, що за змістом статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Суд, у відповідності до ст.75 ГПК України та беручи до уваги встановлений ст.69 ГПК України строк вирішення спору, вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами, в яких достатньо доказів для прийняття рішення по суті спору, у відповідності до ч. 3 ст. 4-3 ГПК України, судом створювались сторонам необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, у зв'язку із чим передбачені у ст.77 ГПК України підстави для відкладення розгляду справи не вбачаються.

Розглянувши подані докази в їх сукупності, заслухавши пояснення представника позивача, судом встановлено таке.

Рішенням господарського суду Львівської області від 27.05.2010р. по справі №4/59, яке набрало законної сили, встановлено, що заборгованість Комунального підприємства Струмок (відповідач по справі) перед Дочірнім підприємством Будівельне управління №43 Відкритого акціонерного товариства Прикарпатбуд (позивач по справі) внаслідок неналежного виконання зобов'язання з оплати робіт, виконаних за договором №1, укладеним в січні 2008 року (зі змінами ) та договором №1, укладним в січні 2009 року, становить 38249,81грн. Окрім вказаної суми основного боргу, зазначеним судовим рішенням також присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 5095,88грн. пені, 1202,96грн. 3% річних, 1134,56грн. пені та судові витрати - 456,83грн. державного мита і 236,00грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскільки зазначене рішення суду не виконувалось, ДП БУ-43 ВАТ Прикарпатбуд звернулось до суду із позовом про стягнення з КП Струмок 58120,50грн. індексу інфляції та 9174,83грн. 3% річних, нарахованих на суму основного боргу, присуджену до стягнення у наведеному вище рішенні суду.

При вирішенні спору суд виходив з такого.

Згідно ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Відповідно до ст.11 ЦК України, однією з підстав виникнення зобов'язань, є зокрема договори та інші правочини, а також інші юридичні факти.

Відповідно до ч.1 ст.837 ЦК України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за зобов'язанням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Зобов'язання, в тому числі й грошові, можуть бути встановлені судовим рішенням, оскільки у відповідності до ч.1 ст.115 ГПК України, рішення господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.

Порушенням зобов'язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Правова норма ч.1 ст.612 ЦК України визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч.1 ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, ч.3 ст.35 ГПК України, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід також зазначити, що право на проведення таких нарахувань виникає у кредитора на підставі норми закону прямої дії з моменту настання прострочення боржника та є актуальним до моменту припинення зобов'язання.

Cуд звертає увагу на те, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України оскільки, право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Зокрема, у п.7.1 Постанови №14 від 17.12.2013р. Пленумом Вищого господарського суду України роз'яснено, що за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.

Окрім цього, а в п.5.1 вказаної Постанови зазначено, що кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Окрім цього, у суд також звертає увагу на роз'яснення, надані Пленумом Вищого господарського суду України у зазначеній Постанові про те, що розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.3.2). Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання (п.3.1).

Пленумом Вищого господарського суду України у п.1.10 Постанови №14 від 17.12.2013р. також роз'яснено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України). Також суд звертає увагу на те, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання зобов'язань, взятих на себе за договором. Окрім цього, за змістом частини другої статті 617 ЦК, частини другої статті 218 ГК та рішення Європейського суду з прав людини у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання, про що, зокрема, зазначено у Постанові Верховного суду від 15.05.2012р. по справі № 11/446. Також в п.5 оглядового листа Вищого господарського суду України № 01-06/374/2013 від 18.02.2013р. зазначено, що відсутність бюджетних коштів не виправдовує бездіяльність замовника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання (див. постанову Вищого господарського суду України від 23.08.2012 у справі №15/5027/715/2011).

Враховуючи правову природу індексу інфляції та 3% річних, стягнення яких передбачено ч.2 ст.625 ГПК України, зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що рішення господарського суду Львівської області від 27.05.2010р. по справі №4/59 виконано повністю чи частково, суд, провівши відповідний перерахунок заявлених до стягнення сум за визначений позивачем період, з врахуванням того, що загальна кількість днів у 2012 та 2016 роках становила по 366, а не 365 днів, як звично, приходить до висновку, що до стягнення з КП Струмок за несвоєчасне виконання взятих на себе за договором зобов'язань із оплати за проведені підрядні роботи, а також невиконання грошового зобов'язання встановленого судовим рішенням, належить 38723,99грн. індексу інфляції, нарахованих із використанням відповідних індексів за період з липня 2010 року по січень 2017 року, а також 9167,20грн. 3% річних, нарахованих з 01.07.2010р. по 31.01.2017р. Позовні вимоги в цій частині обґрунтовані матеріалами справи, відповідачем не спростовані та підлягають до задоволення. В решті ж вимог позовної заяви слід відмовити.

Відповідно до ч.1 ст.49 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак, судовий збір в розмірі 1138,65грн. слід покласти на відповідача, а в решті - на позивача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 22, 33, 34, 43, 49, 75, 82, 84, 85, 116 ГПК України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Комунального підприємства Струмок (Львівська область, м.Борислав, вул.Івасюка, буд.9; код ЄДРПОУ 13841273) на користь Дочірнього підприємства Будівельне управління №43 Відкритого акціонерного товариства Прикарпатбуд (Львівська область, м.Борислав, вул.Коновальця, буд.11; код ЄДРПОУ 01272290) 38723,99грн. індексу інфляції, 9167,20грн. 3% річних та 1138,65грн. судового збору.

3. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

4. Наказ видати у відповідності до ст.116 ГПК України.

5. Строк і порядок оскарження рішення суду визначені ст.ст.91-93 ГПК України.

Повне рішення складено 29.05.2016р.

Суддя Щигельська О.І.