Ухвала

від 18.05.2017 по справі 804/5497/16

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

18 травня 2017 рокусправа № 804/5497/16

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Дурасової Ю.В.

суддів: Баранник Н.П. Щербака А.А.

за участю секретаря судового засідання: Комар Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000"

на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000" до Державного реєстратора Реєстраційної служби Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_1, треті особи без самостійних вимог - Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, ОСОБА_2, Фермерське господарство «Дар» про скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року провадження у справі закрито.

Свою позицію суд першої інстанції обґрунтував тим, що спір не належить до розгляду в адміністративному суді, оскільки спір не є публічно правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися за правилами ЦПК. Посилається також на практику ВСУ щодо розгляду подібних справ.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції Товариством з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000" подано апеляційну скаргу, в якій вказує на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить вказану ухвалу скасувати та ухвалити рішення, яким поновити розгляд справи. Посилається на те, що передумовою порушених прав є оскаржувані рішення, а не сам факт укладання договорів оренди Фермерським господарством «Дар» , з якого не набуваються речові права до їх реєстрації. Тому предметом спору є оскарження дій державного реєстратора, як підстави (передумови) державної реєстрації прав на нерухоме майно щодо визнання і підтвердження державою фактів набуття речових прав.

У судовому засіданні представник позивача (ОСОБА_3А.) підтримав доводи апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу задовольнити, а рішення суду першої інстанції скасувати та задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Надав пояснення аналогічні викладеним в апеляційній скарзі.

Інші учасники процесу у судове засідання не з'явились. Про час, дату та місце судового засідання повідомленні належним чином.

Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги, внаслідок наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 10.03.2012 року між Позивачем та ОСОБА_2 був укладений договір оренди земельної ділянки площею 5,340 га, кадастровий номер 1223286000:02:010:0075, яка розташована на території Попасненської сільської ради, і належить ОСОБА_2 на праві власності відповідно до Державного акту ДП № 113717. Вказаний договір оренди земельної ділянки 24.03.2012 року був зареєстрований у відділі Держкомзему у Новомосковському районі Дніпропетровської області (правонаступник Управління Держгеокадастру у Новомосковському районі Дніпропетровської області, про що у Державному реєстрі земель вчинено запис № 122328604000-146. В день реєстрації договору, земельна ділянка, що належить ОСОБА_2, була передана позивачеві за актом встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та її приймання-передачі. Відповідно до п. 4 Договір оренди між позивачем та ОСОБА_2 укладений на 7 років,.

Однак, у серпні 2016 року представники позивача випадково дізналися про те, що 10.03.2016 року ОСОБА_2 уклала договір оренди цієї ж самої земельної ділянки з Фермерським господарством «Дар» .

При цьому, Договір між ОСОБА_2 та ФГ «Дар» був зареєстрований 16.03.2016 року державним реєстратором Софіївського районного управління юстиції Дніпропетровської області ОСОБА_1, про що 16.03.2016 року на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28773618 до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено запис про інше речове право №13723594.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що відповідно до п.1 ч.1 ст. 3 КАС України справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС).

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 14.06.2016 року по справі № 21-41а16 вказано «Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі « Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду» , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів » . З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, а отже спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК» .

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду України від 26.01.2016 року по справі № 2а-10699/11/2670 та від 24.02.2015 року по справі №21-23а15 вказано «у разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність чи оренду (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про право цивільне» .

Згідно ч. 2 ст. 4 цього ж Кодексу, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Згідно ч. 1 ст. 17 цього ж Кодексу, юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Згідно п.1 ч.1 ст.157 КАС України, суд закриває провадження по справі: якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Згідно ч.2 ст.157 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Згідно ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Матеріалами справи підтверджено, що з інформаційної довідки від 04.08.2016 року позивач дізнався про те, що новим орендатором земельних ділянок стало Фермерське господарство «Дар» .

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000" не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір не є публічно правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватись судами за правилами ЦПК.

Керуючись статтями 199, 200, 205, 206, КАС України, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Віта 2000" - залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 лютого 2017 року - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів відповідно до ст. 212 та ч. 5 ст. 254 КАС України.

Головуючий: Ю.В. Дурасова

Суддя: Н.П. Баранник

Суддя: А.А. Щербак