Рішення

від 30.05.2017 по справі 428/2233/17

СЄВЄРОДОНЕЦЬКИЙ МІСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 428/2233/17

Провадження №2/428/1233/2017

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 травня 2017р. Сєвєродонецький міський суд Луганської області в складі:

судді Юзефовича І.О.

при секретарі Рочевій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Сєвєродонецька цивільну справу за позовом ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія Люкскар м. Київ про визнання недійсним договору майнового лізингу, стягнення грошових коштів,

встановив:

ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до Сєвєродонецького міського суду Луганської області з позовом до ТОВ НЛК Люкскар м. Київ про визнання недійсним договору майнового лізингу, стягнення грошових коштів, мотивуючи вимоги тим, що 17.12.2016р. між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ НЛК Люкскар м. Київ було укладено договір майнового лізингу №75887-20, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язався придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування майно - автомобіль KIA Sorento за ціною 283000грн., а отримувач зобов'язався прийняти товар та сплачувати лізингові платежі. При укладенні вищевказаного договору позивач ОСОБА_2 мав на меті придбати автомобіль шляхом укладення договору купівлі-продажу. Крім того, того ж дня позивачем на рахунок відповідача було перераховано грошові кошти у розмірі 57100грн. з урахуванням комісійного збору у сумі 500грн., що являється 20% від ціни договору, та 19.12.2016р. перераховано грошові кошти у розмірі 130000грн. у якості авансового платежу. Однак, через декілька днів позивачем ОСОБА_2 було з'ясовано, що він уклав договір майнового лізингу, а не договір купівлі-продажу автомобілю, сплачені грошові кошти у розмірі 56600грн. виявилися винагородою відповідача ТОВ НЛК Люкскар м. Київ, яка входить до складу першого лізингового платежу і не підлягає поверненню. Після перерахування грошових коштів позивач ОСОБА_2 автомобіль так і не отримав. Таким чином, позивач ОСОБА_2 вважає, що умови вищевказаного договору є несправедливими, договір укладений з порушенням норм чинного законодавства та з використанням нечесної підприємницької діяльності ТОВ НЛК Люкскар м. Київ, яка полягала у тому, що останній ввів в оману позивача ОСОБА_2 щодо вартості автомобіля. Тому, ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом і просить суд визнати недійсним договір майнового лізингу №75887-20 від 17.12.2016р., укладений між ТОВ НЛК Люкскар м. Київ та ОСОБА_2, стягнути з ТОВ НЛК Люкскар м. Київ на користь ОСОБА_2 187100грн. та суму сплаченого судового збору у розмірі 1871грн..

Представник позивача ОСОБА_3 у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав, проти заочного рішення не заперечував.

Представник відповідача ТОВ НЛК Люкскар м. Київ у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки до суду не повідомив.

У зв'язку з неявкою в судове засідання осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до ч. 2 ст. 197 ЦПК України не здійснювалось.

Оскільки представник позивача ОСОБА_1 в поданій заяві не заперечував проти ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, судом 30.05.2017р. на підставі ст.ст.224, 225 ЦПК України було винесено ухвалу про заочний розгляд справи.

Дослідивши письмові матеріали справи , суд прийшов до висновку , що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається, що 17.12.2016р. між Лізинговою компанією ТОВ НЛК Люкскар та ОСОБА_2 було укладено договір майнового лізингу №75887-20 (далі - Договір), відповідно до умов якого, Лізингодавець зобов'язався придбати та передати на умовах майнового лізингу у користування автомобіль KIA Sorento 2.2 DMT mid (5), а Лізингоодержувач зобов'язався прийняти предмет лізингу та сплачувати Лізингові платежі та інші платежі, згідно з умовами цього договору. Відповідно до п.п. 3.2 вищевказаного Договору, вартість Предмета Лізингу на момент укладення даного договору та розмір першого Лізингового платежу вказується в додатку №2 до даного Договору, який є його невід'ємною частиною.( Згідно з додатком № 2 до Договору вартість предмета Лізингу складає 283000грн., а вартість фінансування 56600грн.) Розділом 1 Договору визначено, що вартість фінансування розуміє під собою одноразову плату за організацію та оформлення даного Договору Лізингоодержувача Лізингодавцю при укладенні Договору. 17.12.2016р. ОСОБА_2 було сплачено ТОВ НЛК Люкскар грошові кошти у розмірі 57100грн., що підтверджується квитанцією №12, де в графі "призначення платежу" зазначено: сплата вартості фінансування згідно договору Лізингу №75887-20 від 17.12.2016 . 19.12.2016р. ОСОБА_2 було сплачено ТОВ НЛК Люкскар грошові кошти у розмірі 13000грн., що підтверджується квитанцією №129, де в графі "призначення платежу" зазначено: сплата авансового платежу згідно договору №75887-20 від 17.12.2016 .

Таким чином, вищевказаний Договір містить у собі ознаки договору лізингу, найму та купівлі-продажу транспортного засобу. Тому правовідносини, що виникли між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ НЛК Люкскар м. Київ , регулюються положеннями ЦК України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, Закону України Про фінансовий лізинг , а також імперативними нормами Закону України "Про захист прав споживачів", оскільки договір укладено з метою набуття права власності на автомобіль для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю. Виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір Лізингу № 75887-20 від 17.12.2016р. за своєю правовою природою є змішаним і містить елементи договорів оренди (найму) та купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Віднесення вказаної категорії договорів до змішаних підтверджено Правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Пунктом 3.6. вищевказаного Договору передбачено, що Лізингодавець не відповідає перед Лізингоодержувачем за невиконання будь-якого зобов'язання щодо якості, комплектності, справності Предмета Лізингу, його заміни, введення в експлуатацію, усунення несправностей протягом гарантійного строку, своєчасного та повного задоволення гарантійних вимог, монтажу тощо. За вищенаведеними зобов'язаннями відповідає Продавець. При цьому суд зауважує, що вказаний договір не містить вказівки, яка саме особа є продавцем та де знаходиться, куди має звертатися споживач у випадку порушення якості, комплектності та інших умов з продажу товару.

А отже, зазначені умови спірного договору суперечать вимогам частини першої статті 808 ЦК України, яка передбачає, що якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, заміни, безоплатного усунення недоліків, монтажу та запуску в експлуатацію тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

Отже, у договорі майнового лізингу №75887-20 від 17.12.2016р. суттєво обмежені права Лізингодержувача ОСОБА_2 по відношенню до Лізингодавця ТОВ НЛК Люкскар м. Київ , у разі неналежного виконання останнім обов'язків, передбачених Договором та законом. Крім того, ч.2 ст.10 Закону України Про фінансовий лізинг , передбачені обов'язки лізингодавця. Однак, умовами договору майнового лізингу №75887-20 від 17.12.2016р., суттєво звужені обов'язки Лізингодавця ТОВ НЛК Люкскар м. Київ , повністю виключена відповідальність Лізингодавця ТОВ НЛК Люкскар м. Київ за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та його належної якості, одночасно значно розширені права Лізингодавця ТОВ НЛК Люкскар м. Київ .

Також, з матеріалів справи, суд вбачає наявність несправедливих умов вищевказаного Договору.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Стаття 18 Закону України Про захист прав споживачів містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною. Так, за змістом ч. 5 цієї норми, у разі визнання окремого положення договору, включаючи ціну договору, несправедливим може бути визнано недійсним або змінено саме це положення, а не сам договір. Тільки у разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону). Визначення поняття несправедливі умови договору закріплено в ч. 2 ст. 18 цього Закону - умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу. Таким чином, несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (п. 2,3 ч. 3 ст. 18 Закону Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору (п. 4 ч. 3 ст. 18 Закону).

Зі змісту спірного Договору вбачається, що несправедливими є зокрема такі умови договору, що передбачені п. 3.4, 3.6, 4.3.3, 5.4, 8.3, 8.8, 8.13, 8.14, 8.15, 12.1, 12.11. Отже, вказані умови спірного Договору є несправедливими, оскільки порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін та завдають шкоди споживачеві. Позиція щодо несправедливості названих умов спірного договору підтверджена Постановами Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15.

При цьому, найменування договору укладеного між позивачем ОСОБА_2 та відповідачем ТОВ НЛК Люкскар м. Київ в якості "Договору майнового лізингу" не змінює його змісту, який включає умови лізингу, найму, купівлі-продажу, аналогічні до тих, які визнані несправедливими Постановами Верховного Суду України у справах № 6-65цс16; № 6-330цс16; № 6-2766цс15.

До того ж, суд дійшов висновку, щодо недодержання форми при укладені договору.

Так, оскаржуваний Договір за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору лізингу, оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу. Відповідно до ч.2 ст. 806 ЦК України, до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом. Положеннями ст. 799 ЦК України визначено, що договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. При цьому варто зазначити, що при укладені майнового лізингу №75887-20 від 17.12.2016р., вимоги ст.799 ЦК України щодо нотаріального посвідчення договору, дотримано не було. Відповідно, виходячи з положень ч. 1 ст. 220 ЦК України, у зв'язку з недодержанням сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Окрім того, необхідність нотаріального посвідчення вказаної категорії договорів підтверджено правовою позицією Верховного Суду України у справі № 6-2766цс15 від 16 грудня 2015 року.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9 № Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом. У разі, якщо під час розгляду спору про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством, вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи про нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки недійсності нікчемного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, на підставі вищевикладеного, суд прийшов до висновку про необхідність задоволення позову ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до ТОВ НЛК Люкскар м. Київ про визнання недійсним договору майнового лізингу, стягнення грошових коштів , оскільки зміст договору, укладеного між сторонами суперечить вимогам Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам та не відповідає загальним вимогам, додержання яких є необхідним для чинності правочину.

На підставі ст. 88 ЦПК України з відповідача ТОВ НЛК Люкскар м. Київ підлягають стягненню на користь позивача ОСОБА_2 пропорційно до розміру задоволених вимог витрати по оплаті судового збору в сумі 1871грн., сплата якого документально підтверджена квитанцієюм в матеріалах справи.

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 88, 208, 209, 212-215, 223, 224-226 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія Люкскар м. Київ про визнання недійсним договору майнового лізингу, стягнення грошових коштів, задовольнити.

Визнати недійсним договір майнового лізингу №75887-20 від 17.12.2016р., укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія Люкскар м. Київ та ОСОБА_2.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Національна лізингова компанія Люкскар м. Київ (код юридичної особи 37034873, що знаходиться за адресою: 04119, м. Київ, вул. Зоологічна, буд. 4а, оф. 139) на користь ОСОБА_2, грошові кошти у розмірі 187100грн., сплачені ним на виконання договору майнового лізингу №75887-20 від 17.12.2016р., та суму сплаченого судового збору у розмірі 1871грн..

Копію заочного рішення надіслати відповідачу.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яку може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в загальному порядку.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному суді Луганської області через Сєвєродонецький міський суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя