Рішення

від 25.05.2017 по справі 442/3611/17

ДРОГОБИЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №442/3611/17

Провадження №2/442/1526/2017

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2017 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Крамара О.В..

з участю секретаря Малик О.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дрогобичі цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю імені Шевченка до ОСОБА_1 про визнання права власності на нерухоме майно, третя особа: Уличнянська сільська рада Дрогобицького району,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся в суд із вказаним вище позовом, в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що в січні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю імені Шевченка з вимогою надати йому повний та безперешкодний доступ до приміщень гаража площею 47,7 кв.м., навісу площею 79,2 кв.м., нежитлової будівлі площею 232,7 кв.м., які знаходяться за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, село Уличне, вулиця Центральна, 125 Б. Своє звернення останній мотивував тим, що він був членом Колгоспу ім..Шевченка, в якому він працював довший час. За час свого існування до 1992 року колгосп збудував нежитлові будівлі, одні з яких знаходяться с.Уличне, вул.Центральна, 125 Б, ОСОБА_1 взяв участь в розпаюванні земельних ділянок, проте нежитлові будівлі в натурі не були розділені, а тому він вважає, що теоретично право на володіння цими будівлями належать також і йому. В підтвердження своїх тверджень ОСОБА_1 просив ТзОВ Імені Шевченка надати правовстановлюючі документи на вищевказані нежитлові будівлі. Останньому в цьому було відмовлено та роз'яснено, що вказані нежитлові будівлі перебувають у власності ТзОВ Імені Шевченка з часу заснування, тобто з 1996 року, але на даний час в них ще не має правовстановлюючих документів. Сукупність цих обставин і спричинило між товариством та відповідачем спір.

Однак позивач вважає, що ТзОВ Імені Шевченка є належним власником вищевказаних нежитлових будівель з наступних причин: 1970 року в селі Уличне Дрогобицького району Львівської області, у відповідності до чинного на той час законодавства УРСР, був утворений Колгосп імені Шевченка. У відповідності до чинного на той час Цивільного кодексу УРСР колгосп набув статусу юридичної особи. Зазначені обставини підтверджується статутом колгоспу імені Шевченка.

7 серпня 1992 року, у зв'язку з прийняттям Закону України Про колективні сільськогосподарські підприємства Колгосп Імені Шевченка був реорганізований у Спілку сільськогосподарських колективів імені Шевченка, яка стала правонаступником однойменного колгоспу. Зазначена обставина підтверджується статутом Спілки сільськогосподарських колективів імені Шевченка.

19 листопада 1996 року представники засновників та учасники Спілки сільськогосподарських колективів імені Шевченка вирішили реорганізувати спілку сільськогосподарських колективів у Товариство з обмеженою відповідальністю імені Шевченка, яке стало правонаступником однойменної спілки сільськогосподарських колективів. Зазначена обставина підтверджується протоколом загальних зборів представників засновників та учасників спілки сільськогосподарських колективів.

Серед майна, яке набуло товариство за правонаступництвом поряд з іншим майном є: нежитлова будівля (гараж) площею 47,7 кв.м. - літ Б-1; нежитлова будівля (навіс) площею 79,2 кв.м. - літ В-1; нежитлова будівля площею 232,7 кв.м. - літ. Г-1.

Зазначені об'єкти відповідно до статті 181 Цивільного кодексу України є нерухомим майном, оскільки вони розташовані на земельній ділянці, спеціально для цього призначеній, отже їхнє переміщення є неможливим без знецінення та зміни призначення.

Ці об'єкти нерухомого майна будувались силами та за кошт колгоспу імені Шевченка: у 1970 - навіс для сільськогосподарської техніки, та у 1986 - гараж та нежитлова будівля. Докази обставин будівництва зазначених об'єктів нерухомого майна не збереглись з огляду на сплив більш як тридцяти-сорока років. За законодавством, яке діяло на момент завершення будівництва та введення об'єктів в експлуатацію, не вимагалось обов'язкової реєстрації прав власності, допускалось проведення реєстрації прав власності на момент відчуження об'єктів нерухомості. Адже відповідно до Инструкции о порядке проведения технической инвентаризации жилищного фонда , затвердженої наказом ЦСУ СРСР від 15 липня 1985 р. №380, та Інструкції по технічній паспортизації жилих будинків державного і громадського фонду та фонду житлово-будівельних кооперативів у міській і сільській місцевостях України, затвердженої наказом Держжитлокомунгоспу України від 31 грудня 1991 р. №136, якими керувались у своїй діяльності БТІ - реєструючий орган тих часів, обов'язковій інвентаризації піддягали тільки житлові об'єкти нерухомості. Оскільки зазначені об'єкти були не житловими, а господарськими спорудами, то позивач вважає, що немає в них обов'язку здійснювати їхню інвентаризацію та реєстрацію права власності.

Під час проведення паювання майна, яке проводилось на вимогу Закону України Про колективне сільськогосподарське підприємство , зазначене нерухоме майно ввійшло до пайового фонду товариства. Доказом цієї обставини є опис розпайованого майна колишнього колгоспу імені Шевченка, проведений комісією з організації вирішення майнових питань, що виникають у процесі реформування аграрного сектора економіки. У цьому описі майно, на яке вони просять визнати право власності, зазначено як гараж, піднавіс та поліетиленовий цех.

З часу створення майна, введення його в експлуатацію усі об'єкти були обліковані бухгалтерською документацією колгоспу, і передавались при правонаступництві. Правонаступники, у свою чергу, здійснювали його облік та амортизаційні відчислення. Таким чином зазначені об'єкти нерухомого майна були об'єктом цивільно-правових відносин та предметом цивільного обігу.

На кожен із об'єктів ведуться внутрішні інвентаризаційні документи, так звані інвентарні картки. Станом на сьогоднішній день вартість зазначеного майна згідно даних бухгалтерського обліку становить: нежитлова будівля гараж - 138 632 грн.; нежитлова будівля навіс для сільськогосподарської техніки - 22 040 грн.; нежитлова будівля - 32 411 гривень.

Зазначене майно не є самочинно збудованим, оскільки його будівництво та введення в експлуатацію здійснювалось у відповідності з нормами, які діяли в Союзі PCP станом на дату їхнього будівництва та введення в експлуатацію.

Майно знаходиться на земельній ділянці площею 0,2573 гектари, кадастровий номер 4621288200:01:0030223, яка знаходиться у комунальній власності Уличнянської сільської територіальної громади та орендується Товариством з обмеженою відповідальністю імені Шевченка за договором оренди №4/1 від 26 квітня 2017 р.

Об'єкти нерухомого майна були інвентаризовані Дрогобицьким МБТІ, про що на кожен об'єкт були виготовлені технічні інвентаризаційні паспорти, унаслідок чого об'єкти нерухомого майна були ідентифіковані наступним чином: нежитлова будівля (гараж) площею 47,7 кв.м. - літ Б-1; нежитлова будівля (навіс) площею 79,2 кв.м. - літ В-1; нежитлова будівля площею 232,7 кв.м. - літ. Г-1.

24 березня 2017 року Рішенням виконавчого комітету Уличнянської сільської ради №23 цим об'єктам була присвоєна поштова адреса - вулиця Центральна 125 Б, село Уличне Дрогобицького району Львівської області.

Фактичні обставини вказують на те, що ТзОВ ім. Шевченка є реальним власником майна, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, йому, як власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном.

Правомочність володіння майном виражена в тому, що товариство обліковує його на своєму балансі, утримує його, охороняє, проводить у разі необхідності ремонти тощо.

Правомочність користування майном виражена в тому, що товариство безперешкодно та не оспоримо впродовж більш як тридцять років має можливість використовувати його згідно своїх статутних завдань, експлуатувати його та отримувати від нього корисні властивості.

Правомочність розпорядження виражена в тому, що товариство має юридично забезпечену можливість визначення і вирішення юридичної долі майна шляхом зміни його стану або призначення.

Реалізація товариством права власності на майно жодним чином не порушує нічиїх прав. Будь-яких претензій зі сторони органів влади чи місцевого самоврядування до їхнього майна не виставлялись. Його спорудження велось із дотриманням державних будівельних норм та правил, про що свідчать відповідні висновки видані спеціалізованим експертом. Їхня діяльність, по реалізації прав власності, жодним способом не обмежувалась та не припинялась, ні в судовому, ні в адміністративному порядку.

Відповідно до ст. 319 ЦК України товариство володіє, користується і розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Товариство само вирішує, що робити зі своїм майном, керуючись виключно власними інтересами, здійснюючи щодо цього майна дії, які не суперечать закону і не порушують прав інших осіб та інтересів суспільства.

З приводу цього факту у товариства виник з відповідачем спір - кому ж фактично належить майно, адже, як стверджує відповідач, реальним та законним власником майна є виключно особа чиє право власності зареєстроване у встановленому законом порядку.

Впорядковуючи документи необхідні для реєстрації права власності з'ясувалось, що свідоцтва на право власності на спірні об'єкти органами місцевого самоврядування не видавалось, це не дає можливість зареєструвати право власності на підставі пункту 6 частини 1 статті 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

На час реорганізації (1996р.) не було зареєстровано і оформлено право власності на вищезазначене майно та земельні ділянки, так як нормами чинного на той момент законодавства не було врегульоване дане питання, у зв'язку з чим на даний час виникли перешкоди у користуванні як нерухомим майном так і землями. Зареєструвати право власності за таких умов у товариства немає можливості, адже воно не є новоствореним, що б дало можливість його зареєструвати право власності на новостворене майно за правилами встановленими Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень .

На даний час позивач добросовісно та безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном, доглядає та утримує його в належному стані, а тому з метою вирішення даного конфлікту, який виник між позивачем та відповідачем, а також з метою уникнення подібних конфліктів в майбутньому, позивач вирішив звернутися з даним позовом в суд, за захистом порушених (невизнаних) прав.

Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує з підстав викладених в позовній заяві.

Відповідач в судове засідання не з'явився подав клопотання про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги визнає та не заперечує щодо його задоволення.

Представник третьої особи Уличнянської сільської ради в судове засідання не з явився, від них поступило клопотання в якому просять справу розглядати у їх відсутності, не заперечують щодо задоволення позову ТзОВ ім..Шевченка .

Оскільки сторони в судове засідання не з?явилися, то фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу у відповідності до ч.2 ст. 197 ЦПК України - не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав

Суд, вивчивши та проаналізувавши доводи, матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ТзОВ ім.Шевченка підлягають задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом було встановлено, що у 1970 року в селі Уличне Дрогобицького району Львівської області, у відповідності до чинного на той час законодавства УРСР, був утворений Колгосп імені Шевченка, що підтверджується статутом колгоспу імені Шевченка.

7 серпня 1992 року, у зв'язку з прийняттям Закону України Про колективні сільськогосподарські підприємства Колгосп Імені Шевченка був реорганізований у Спілку сільськогосподарських колективів імені Шевченка, яка стала правонаступником однойменного колгоспу.

19 листопада 1996 року представники засновників та учасники Спілки сільськогосподарських колективів імені Шевченка вирішили реорганізувати спілку сільськогосподарських колективів у Товариство з обмеженою відповідальністю імені Шевченка, яке стало правонаступником однойменної спілки сільськогосподарських колективів. Зазначена обставина підтверджується протоколом загальних зборів представників засновників та учасників спілки сільськогосподарських колективів, Свідоцтвом про державну реєстрацію та Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Згідно цієї реорганізації до Товариства перейшли як права так і обов язки Спілки, зокрема у структуру пайового фонду ТзОВ ім..Шевченка перейшли спірні будівлі (гараж площею 47,7 кв.м.; навіс площею 79,2 кв.м.; нежитлова будівля площею 232,7 кв.м.).

На час реорганізації (1996р.) не було зареєстровано і оформлено право власності на вищезазначене майно, так як нормами чинного на той момент законодавства не було врегульоване дане питання, у зв язку з чим на даний час виникли перешкоди у користуванні нерухомим майном.

Згідно норм ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 2 ст. 395 Цивільного кодексу України передбачено, що законом можуть встановлені інші речові права на чуже майно.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з приписами ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Статтею 392 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Нормами ст. 317 Цивільного кодексу України регламентовано, що власникові належить право володіння, користування та розпорядження майном.

Згідно з ч. 4 ст. 344 ЦК України право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

На сьогоднішній день позивач добросовісно, безперервно володіє та відкрито користується даним нерухомим майном, доглядає та утримує його в належному стані.

У відповідності до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який набрав чинності 01.01.2004 року, правила ст. 344 ЦК України, про набувальну, давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим ЦК України.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав №5 від 07.02.2014, при вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Узагальнюючи судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав Пленум Верхового Суду України пунктом 37 Постанови від 7 лютого 2014 р. роз'яснив, що з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності Виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб'єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або ними оспорюється, а не в тому разі, коли цими особами не виконується відповідне рішення суду, ухвалене раніше.

Згідно п. 13 вказаної Постанови, можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15, 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник.

На підставі вищевикладених фактів та поданих доказів, вбачається те, що позивач правомірно набув у користування обумовлене майно та з 1996 року відкрито, безперервно і добросовісно користується спірними нежитловими приміщеннями, підтримує їх у належному стані, вкладає власні кошти в ремонт приміщення та фактичні обставини вказують на те, що ТзОВ ім. Шевченка є реальним власником майна, оскільки, відповідно до ч. 1 ст. 317 Цивільного кодексу України, йому, як власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном, а тому позов підставний та підлягає задоволенню.

Відповідно до п. 6 ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як слід розподілити між сторонами судові витрати, а тому згідно вимог ст. 79, 88 ЦПК України з відповідача слід стягнути судовий збір в дохід держави

Керуючись ст.ст. 10, 11, 60, 174, 209, 212-215ЦПК України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 328, 344, 377, 392, ЦК України, ст.ст. 22, 41 Конституції України, Закону України Про господарські товариства , Закону України "Про колективне сільськогосподарське підприємство суд -

в и р і ш и в :

Позов задоволити.

Визнати за Товариством з обмеженою відповідальністю Імені Шевченка (Ідентифікаційний код юридичної особи 03762383, юридична адреса Львівська область, Дрогобицький район, село Уличне, вулиця Центральна, 76) право власності на об'єкти нерухомого майна, а саме на:

нежитлову будівлю (гараж) площею 47,7 кв.м., позначену на поверховому плані літ.Б-1, вартістю 138 632,00 грн., яка знаходиться за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, село Уличне, вулиця Центральна, 125 Б;

нежитлову будівлю (навіс) площею 79,2 кв.м. позначену на поверховому плані літ В-1, вартістю 22 040,00 грн., яка знаходиться за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, село Уличне, вулиця Центральна, 125 Б;

нежитлову будівлю площею 232,7 кв.м. позначену на поверховому плані літ. Г- 1, вартістю 32 411, 00 грн., яка знаходиться за адресою: Львівська область, Дрогобицький район, село Уличне, вулиця Центральна, 125 Б.

Стягнути з ОСОБА_1 - 1930 (одну тисячу дев ятсот тридцять гривень) гривень 83 копійки - судових витрат в дохід держави

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Львівської області через Дрогобицький міськрайонний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення виготовлено в нарадчій кімнаті .

Суддя