Ухвала

від 01.06.2017 по справі 314/1449/17(2-а/314/66/2017)

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

01 червня 2017 рокусправа № 314/1449/17(2-а/314/66/2017) Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Чередниченка В.Є.

суддів: Іванова С.М. Панченко О.М.

за участю секретаря судового засідання: Яковенко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпро адміністративну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства Петромихайлівське на ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2017 року у справі № 314/1449/17(2-а/314/66/2017) за позовом приватного акціонерного товариства Петромихайлівське до виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області, Державного реєстратора виконкому Вільнянської міської Ради Запорізької області Воробйової Марини Олександрівни, треті особи: Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2017 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі за позовом приватного акціонерного товариства Петромихайлівське до виконавчого комітету Вільнянської міської ради Запорізької області, Державного реєстратора виконкому Вільнянської міської Ради Запорізької області Воробйової Марини Олександрівни, треті особи: Вільнянська районна державна адміністрація Запорізької області, ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення.

Ухвала суду мотивована тим, що зі змісту позовної заяви вбачається, що позивач звернувся до суду не з метою захисту своїх прав у сфері управлінських відносин, що виникли між ним та відповідачами, а оспорює цивільні права Вільнянської райдержадміністрації та Воробйовою М.О. відносно укладання договору оренди земельної ділянки, ґрунтуючись на своєму праві власності на цю земельну ділянку, тобто існує спір про право.

Не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржувану ухвалу суду та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо необхідності розгляду цієї справи в порядку цивільного судочинства.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача який підтримав доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1, 2 ст.2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 17 КАС України встановлено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 109 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Відмовляючи у відкритті провадження суд першої інстанції виходив з того, що оскільки фактично предметом спору по цій справі є відносини з приводу оскарження права користування земельною ділянкою, цей спір не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, а підлягає розгляду у порядку цивільної юрисдикції.

Відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень регулюються Законом України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень № 1952-IV від 01.07.2004 року (далі - Закон №1952-IV), який визначає правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державною цих прав,створення умов для функціонування ринку нерухомого майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр).

За приписами п. 1 ч.3 ст. 10 цього Закону (в редакції Закону чинного на час виникнення спірних відносин) Державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах;

наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації;

Згідно з ч. 4 ст. 18 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до п. 3 ч.3 ст. 10 цього Закону державний реєстратор під час проведення державної реєстрації прав, що виникли в установленому законодавством порядку до 1 січня 2013 року, запитує від органів влади, підприємств, установ та організацій, які відповідно до законодавства проводили оформлення та/або реєстрацію прав, інформацію (довідки, копії документів тощо), необхідну для такої реєстрації, у разі відсутності доступу до відповідних інформаційних систем, документів та/або у разі, якщо відповідні документи не були подані заявником. Органи державної влади, підприємства, установи та організації зобов'язані безоплатно протягом трьох робочих днів з моменту отримання запиту надати державному реєстратору запитувану інформацію в паперовій та (за можливості) в електронній формі.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем оскаржуються дії та рішення від 22.09.2016 року Державного реєстратора Воробйової М.О. як суб'єкта владних повноважень стосовно здійснення нею реєстрації права оренди земельної ділянки площею 13,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва за ОСОБА_2 як орендарем на підставі договору оренди землі від 15.06.2016 року, укладеного ОСОБА_2 з Вільнянською райдержадміністрацією як орендодавцем.

В той же час вищезазначена спірна земельна ділянка знаходиться в межах земельної ділянки, право колективної власності на яку зареєстровано за ПАТ Петромихайлівське відповідально до Державного акта на право колективної власності Серії ЗП №000596 від 22.07.1999 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право колективної власності на землю за №886.

Оскільки обов'язок реєстратора перевірити інформацію про вже зареєстровані права випливає зі змісту його повноважень, передбачених п. 3 ч.3 ст. 10 Закону № 1952-IV, та позивачем оскаржуються дії державного реєстратора щодо невиконання цих повноважень, цей спір має ознаки публічно-правового та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.09.2015 року по справі №802/37191.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про необхідність задоволення апеляційної скарги та необхідності скасування ухвали суду першої інстанції з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись пунктом 3 частини 1 статті 199, 203, 206 КАС України, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства Петромихайлівське - задовольнити.

Ухвалу Вільнянського районного суду Запорізької області від 13 квітня 2017 року у справі №314/1449/17(2-а/314/66/2017) - скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвала суду апеляційної інстанції є остаточною та оскарженню не підлягає, оскільки не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Повний текст ухвали виготовлений 2 червня 2017 року.

Головуючий: В.Є. Чередниченко

Суддя: С.М. Іванов

Суддя: О.М. Панченко