Рішення

від 29.05.2017 по справі 910/6174/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2017Справа №910/6174/17

За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛТРАНССЕРВІС"

про стягнення 26 030,19 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (позивач) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛТРАНССЕРВІС" (відповідач) про стягнення 26030,19 грн., з яких: 16388,26 грн. основного боргу, 2740,60 грн. інфляційних втрат, 183,19 грн. 3% річних, 1718,14 грн. пені, 5000,00 грн. моральної шкоди.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2017 порушено провадження у справі № 910/6174/17 та призначено розгляд справи на 15.05.2017 о 12:10 год.

Представник позивача в судове засідання, призначене на 15.05.2017 не з'явився, проте повідомив про неявку в судове засідання, подавши 10.05.2017 через відділ діловодства суду заяву, відповідно до якої просив суд провести розгляд справи без його участі.

В судове засідання 15.05.2017 представник відповідача не з'явився, але повідомив про причини неявки, подавши 15.05.2017 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника відповідача.

10.05.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про надання оригіналів документів (в порядку ст.ст. 22, 36 ГПК України) на виконання вимог ухвали суду від 21.04.2017 про порушення провадження у справі № 910/6174/17, згідно зазначеної заяви позивач просив розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судовому засіданні 15.05.2017, судом розглянута та задоволена заява позивача про розгляд справи без його участі, яка надійшла через відділ діловодства суду 10.05.2017.

В судовому засіданні 15.05.2017, судом розглянуте та задоволене клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, подане 15.05.2017 через відділ діловодства суду.

Враховуючи клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, невиконання останнім вимог ухвали суду від 21.04.2017 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 15.05.2017.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 відкладено розгляд справи на 29.05.2017 о 11:30 год.

29.05.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло власне підтвердження про відсутність аналогічного спору.

29.05.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло заперечення на позовну заяву, відповідно до якого відповідач заперечував проти позовних вимог з огляду на їх безпідставність та надуманість, просив відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог. При цьому відповідач повідомив про сплату ним заборгованості за виставленим позивачем рахунком у сумі 10594,14 грн. у повному обсязі (26.10.2016 було сплачено 8000,00 грн. та 12.05.2017 було сплачено 2594,14 грн.), на підтвердження чого подав копії платіжних доручень № 577 від 26.10.2017 та № 716 від 12.05.2017.

29.05.2017 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, відповідно до якого директор відповідача повідомив, що у зв'язку з хворобою, на підтвердження чого надав копію лікарняного листка, не має змоги прибути в судове засідання, проте бажає особисто брати участь в судовому засіданні для переконливого викладу власних заперечень проти позовних вимог, а тому просив суд відкласти розгляд справи та надати можливість особисто захищати інтереси ТОВ "СТІЛТРАНССЕРВІС".

Представник позивача в судове засідання, призначене на 29.05.2017 не з'явився, проте просив суд провести розгляд справи без його участі, про що зазначив у заяві про надання оригіналів документів, яка надійшла через відділ діловодства суду 10.05.2017 та була розглянута і задоволена у судовому засідання 15.05.2017.

Судом також було враховано, що окрім вищевказаної заяви про надання оригіналів документів, яка зокрема, містила клопотання про розгляд справи без участі позивача, останній не подавав та не надсилав до суду інших заяв чи клопотань, в тому числі про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує позовні вимоги в редакції позовної заяви від 10.04.2017, за результатами розгляду якої порушено провадження у даній справі.

В судове засідання 29.05.2017 представник відповідача не з'явився, але повідомив про причини неявки, подавши 29.05.2017 через відділ діловодства суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою директора відповідача.

Розглянувши клопотання відповідача про відкладення розгляду справи, суд дійшов висновку про відхилення останнього з таких підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 22 ГПК України сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.

Згідно ч.ч. 1, 3 ст. 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації.

Отже, відповідач мав можливість здійснити своє представництво в суді, зокрема, в судовому засіданні 29.05.2017, не тільки за участі директора відповідача, а і за участі іншої особи, повноваження якої підтверджуються довіреністю від імені підприємства відповідача.

Враховуючи зазначене, подане відповідачем клопотання про відкладення розгляду справи задоволенню не підлягає, водночас, судом враховано, що відповідачем викладено власну правову позицію щодо спору у даній справі з огляду на подане ним 29.05.2017 через відділ діловодства суду заперечення на позовну заяву.

Відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 п. 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу.

Втім, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, інших учасників судового процесу, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Обставини, які б перешкоджали вирішенню спору в даному судовому засіданні, судом не встановлені.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 29.05.2017 без участі представників сторін, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та зважаючи на встановлений статтею 69 ГПК України строк вирішення спору.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 29.05.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

26.08.2016 між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СТІЛТРАНССЕРВІС" (експедитор, відповідач) був укладений Договір на перевезення вантажів № 2608/1-16п (надалі - Договір).

Предметом цього Договору, відповідно до пункту 1.1, є взаємовідносини між виконавцем і експедитором при організації та виконанні обсягу послуг, пов'язаних з перевезенням вантажів номенклатури експедитора у міжнародному та внутрішньому сполученні.

Згідно п. 1.2 Договору виконавець зобов'язується доставити, за рахунок експедитора, довірений йому відправником вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а експедитор зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Відповідно до п. 2.1 Договору сторони узгодили, що на кожне перевезення оформлюється транспортне замовлення (заявка), яке складається в письмовій формі, підписується замовником/експедитором і надається виконавцю за допомогою факсимільного зв'язку та є невід'ємною частиною Договору. Сторони визначили юридичну силу замовлення (заявки), що надається факсимільним зв'язком.

Пункт 2.2 Договору містить перелік даних, які мають міститися у замовленні (заявці), серед яких, зокрема, вага вантажу та кількість місць вантажу.

Згідно п. 2.5 Договору сторони визначили, що замовлення (заявка) є невід'ємною частиною Договору. У випадку виникнення розбіжностей у тлумаченні умов за даним Договором, пріоритетними є умови (відомості), зазначені в замовленні (заявці).

Пунктом 3.11 Договору визначений обов'язок експедитора оплатити послуги та витрати виконавця на умовах, зазначених у Договорі.

В свою чергу, виконавець зобов'язаний: після одержання замовлення (заявки) вживати заходів для організації перевезення вказаного у замовленні вантажу (п. 3.12 Договору); силами водія-експедитора контролювати процес завантаження/розвантаження транспортного засобу, включаючи перевірку зовнішнього стану упакування, поштучне перерахування вантажних місць і їх маркування на предмет відповідності заявці і товаросупроводжувальним документам, у випадку виявлення перевищення вагових параметрів (навантаження на вісь або загальної маси вантажу) терміново повідомити про це експедитора та слідувати його інструкціям (п. 3.16 Договору); передавати експедитору необхідні для оплати документи, що підтверджують виконання послуг у рамках даного Договору, а також оригінали документів, що підтверджують факт оплати додаткових витрат, що виникли у процесі перевезення (п. 3.23 Договору); передавати експедитору після закінчення перевезення оригінал товарно-транспортної накладної (CMR) (п. 3.24 Договору); виконавець несе повну матеріальну відповідальність за вантаж з моменту його прийому від відправника до моменту здавання одержувачу (п. 3.29 Договору)

У розділі 4 Договору сторони визначили відповідальність за Договором, зокрема, згідно п. 4.8 Договору експедитор відшкодовує виконавцю збитки, у разі перевищення допустимих вагових і габаритних параметрів, за умови, що виконавець підтвердить факт понесення ним додаткових збитків квитанціями, чеками та іншими платежами.

У розділі 5 Договору сторони визначили, зокрема, порядок розрахунків.

Згідно п. 5.1 сторони узгодили, що вартість перевезення (ставка) погоджується ними в замовленні (заявці).

Відповідно до п. 5.3 Договору, розрахунок за виконане перевезення здійснюється експедитором на підставі Договору протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту надання виконавцем оригіналів документів: акта виконаних робіт, податкової накладної; рахунка-фактури з прикладеним оригіналом товарно-транспортної накладної (СМR) й оригінальних квитанцій за додаткові витрати виконавця, підтверджених експедитором (штраф за перевантаження, наявність наднормативних простоїв під навантаженням, розвантаженням, штраф за скасування завантаження і т.п.).

Згідно з п. 5.5 Договору оплата наданих послуг проводиться при наданні оригіналу товарно-транспортної накладної/ СМR з відміткою вантажовідправника та одержувача про прийом вантажу та при відсутності претензій.

Відповідно до п. 9.1 Договору цей договір набирає чинності з моменту підписання і діє протягом одного року, але в будь-якому випадку до повного виконання сторонами прийнятих на себе обов'язків. Також сторони узгодили, що у випадку, якщо жодна зі сторін не повідомить іншу сторону про намір припинити дію договору за 30 діб до спливу його строку, Договір вважаються пролонгованим на кожний наступний рік на тих самих умовах.

Позивач у позовній заяві зазначив, що 26.08.2016 між сторонам засобами електронного зв'язку було оформлено Заявку № 31 до Договору № 2608/1-16п від 26.08.2016 (далі - Заявка) про транспортно-експедиційне перевезення вантажу.

Згідно вищенаведеної Заявки позивач виконав перевезення вантажу за маршрутом: м. Piazza Amendola, 2' 14100 (Італія) - с. Щасливе, вул. Леніна, 20 г, Бориспільський район, Київської області (Україна).

Позивач вказав, що під час розвантаження вантажу було виявлено деформацію упаковки, внаслідок якої було пошкоджено етикетки на 48-ми банках томатного соусу, проте шляхом переговорів з вантажоотримувачем (ТОВ "ЮНАЙТЕД ІМПОРТ"), це питання було ним врегульовано, у зв'язку з чим претензії вантажоотримувача до позивача відсутні.

Згідно п. 11 Заявки сторонами визначена сума послуг перевезення у розмірі 420 євро по курсу НБУ на день завантаження.

Оскільки у пункті 2 Заявки визначено дату завантаження 02.09.2016, то сума Заявки у гривнях мала б становити 12459,97 грн. (курс євро на 02.09.2016 становив 29,6666120). Однак, як зазначив позивач, фактичне завантаження за усною вказівкою відповідача відбулося 01.09.2016, курс євро на цю дату становив 2903,3648, а отже, сума Заявки склала 12 194,13 грн.

Позивач зазначив, що оскільки ним були вирішено всі питання з вантажоодержувачем щодо пошкодження вантажу та надано відповідачу документи, визначені пунктом 5.3 Договору, то останній 26.10.2016 здійснив часткову оплату наданих позивачем послуг з перевезення вантажу за Заявкою у розмірі 8000,00 грн. згідно виставленого позивачем рахунку № 111 від 16.09.2016.

Проте в повному обсязі оплату наданих позивачем послуг з перевезення вантажу за Заявкою відповідач не здійснив, у зв'язку з чим позивач звернувся до відповідача з претензією від 29.09.2016, а в подальшому з претензією від 13.02.2017. Відповідно до претензії від 13.02.2017 позивач вимагав від відповідача сплатити, зокрема, 4194,14 грн. боргу.

Відповідач розглянув претензію позивача від 13.02.2017 та надав позивачу відповідь на вказану претензію, в якій частково визнав заборгованість в сумі 2594,14 грн., яку гарантував погасити до 17.03.2017.

Так, у вищенаведеній відповіді на претензію від 13.02.2017 відповідач послався на умови Заявки (про необхідність надійного кріплення вантажу та обов'язок водія проконтролювати процес завантаження, а у разі якщо виникне сумнів щодо надійності пакування - негайно повідомити вантажоодержувача) та пункти 3.12, 3.16, 3.29 Договору, зазначивши, що від водія ОСОБА_2 під час завантаження зауважень або заперечень не надходило, а у випадку відсутності зауважень водія щодо вантажу, перевізник бере на себе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу. Відповідач також зазначив, що отримувачем вантажу була виставлена претензія на суму збитку в розмірі 3052,20 грн., завданого перевізником, та на суму 1600,00 грн. за порушення строків перевезення вантажу. Шляхом досудового вирішення спорів між перевізником, експедитором та отримувачем вантажу була досягнута домовленість про стягнення тільки 1600,00 грн. за порушення строків перевезення вантажу. Підтвердженням досягнутих домовленостей між перевізником та експедитором, як зазначив відповідач у відповіді на претензію від 13.02.2017, став Акт виконаних робіт № 111 від 16.09.2016 на суму 10594,14 грн., згідно якого відповідач сплатив 8000,00 грн. за платіжним дорученням № 577 від 26.10.2016, а решту в сумі 25694,14 грн. гарантував позивачу погасити до 17.03.2017.

Водночас, позивач вважає безпідставними доводи відповідача.

Так, позивач підтвердив, що виставив відповідачу рахунок № 111 від 16.09.2016 на суму 10 594,14 грн. та надав відповідний Акт виконаних робіт. Разом з тим позивач пояснив, що вказана сума була виставлена ним із заниженням на 1599,99 грн., тобто, частковим врахуванням позивачем заподіяних ним збитків вантажоотримувачу за пошкодження товару. Позивач вказав, що відповідач (експедитор) повинен був оплатити суму послуг з перевезення за Заявкою у розмірі 12194,13 грн., втім за усною домовленістю з відповідачем (експедитором) позивач виставив останньому рахунок замість 12194,13 грн. тільки на суму 10594,14 грн. (в іншій сумі в розмірі 1599,99 грн. кошти мали йти на погашення заподіяних збитків вантажоотримувачу). Проте оскільки вантажоотримувач забажав отримати кошти в розмірі 1599,99 грн. безпосередньо на свій рахунок від позивача, останній був змушений відшкодувати ці кошти вантажоотримувачу. Водночас, відповідач (експедитор), отримавши рахунок для оплати наданих послуг за Заявкою у сумі меншій на суму відшкодованих збитків, які позивач безпосередньо відшкодував вантажоотримувачу, відмовився повертати такий рахунок та визнав його належним для оплати. 26.10.2016 відповідач здійснив часткову оплату наданих послуг в сумі 8000,00 грн., а решту суми рахунку в розмірі 2594,14 грн. зобов'язався оплатити, втім, як зазначив позивач, так і не оплатив йому станом на час звернення з даним позовом до суду.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач протиправно не здійснив йому оплату наданих згідно Заявки послуг у розмірі 4194,13 грн., які позивач розрахував, виходячи із суми оплати за Заявкою в розмірі 12194,13 грн., за вирахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати в сумі 8000,00 грн. (12194,13 грн. - 8000,00 грн. = 4194,13 грн.).

Крім того, у зв'язку з наведеними діями відповідача, які позивач вважає недобросовісними, позивач вказав, що ним фактично було надано послуги по перевезенню 4-ох піддонів вантажу вагою 1935,32 кг, що підтверджується товаро-транспортною накладною (CMR), а не 2-ох піддонів вагою 1,8 тонн, як було узгоджено сторонами у Заявці. Наведеним, на думку позивача, відповідач порушив умови Договору, а відповідно, відповідач повинен платити за 4, а не за 2 піддони.

На думку позивача, якщо сума за перевезення 2-ох піддонів становила 12194,13 грн., то за перевезення 4-ох піддонів має становити 24388,26 грн. (12194,13 грн. х 2 = 24388,26 грн.).

За таких обставин, враховуючи часткову сплату відповідачем 26.10.2016 наданих послуг в сумі 8000,00 грн., позивач визначив суму основного боргу за Заявкою станом на час звернення з даним позовом до суду у розмірі 16388,26 грн. (24388,26 грн. - 8000,00 грн. = 16388,26 грн.).

Позивач вказав, що відповідно до пунктів 5.3, 5.5 Договору відповідач мав здійснити оплату наданих послуг протягом 15-ти банківських днів з моменту отримання документів, перелік яких наведено у п. 5.3 Договору.

Згідно наданих пояснень (у заяві про надання оригіналів документів, яка надійшла через відділ діловодства суду 10.05.2017), позивач зазначив, що не може надати докази надіслання відповідачу документів, визначених у п. 5.3 Договору, оскільки такі не збереглися, проте факт отримання відповідачем цих документів, зокрема, товарно-транспортної накладної, акту виконаних робіт та рахунку, підтверджується з огляду на здійснену відповідачем оплату спірних послуг, до того ж, питання про неотримання відповідачем цих документів не порушується відповідачем у його відповіді на претензію від 13.02.2017.

Тому позивач зазначив, що не може встановити точну дату отримання відповідачем документів, визначених у п. 5.3 Договору, а рівно не може визначити добровільний 15-ти денний термін розрахунку позивача за надані послуги за Заявкою та початок періоду прострочення сплати відповідачем відповідного грошового зобов'язання. Однак позивач вважає, що на момент часткової оплати відповідачем суми боргу у розмірі 8000,00 грн. (26.10.2016), обов'язок щодо відшкодування відповідачем оплати за надані послуги за Заявкою вже виник, а тому, на думку позивача, з цього періоду (з 26.10.2016) слід визначати період прострочення здійснення відповідачем спірної оплати.

Враховуючи прострочення відповідачем оплати послуг за Заявкою, позивач, окрім суми основного боргу, визначив до стягнення з відповідача 2740,60 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2016 по березень 2017, 183,19 грн. 3% річних за період з 26.10.2016 по 10.03.2017, 1718,14 грн. пені за період з 26.10.2016 по 10.03.2017 та 5000,00 грн. моральної шкоди.

Обгрунтовуючи вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди у визначеній сумі, позивач зазначив, що йому було завдано душевних страждань через протиправну поведінку відповідача щодо неповернення грошових коштів за надані позивачем послуги. Також позивач зазначив, що являється пенсіонером, потребує періодичного лікування, а сума пенсії є мізерною, на підтвердження чого надано довідку про розмір пенсії. Крім того, позивач зазначив, що через неповернення суми боргу постійно перебуває у збудженому, знервованому стані, а також переживань завдано і сім'ї позивача, оскільки сума несплачених відповідачем грошових коштів є досить значною, у зв'язку з чим сім'я позивача змушена обмежувати себе у побуті.

Відповідач в судові засідання 15.05.2017 та 29.05.2017 не з'явився, проте, згідно поданих 29.05.2017 через відділ діловодства суду заперечень на позовну заяву, просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог, оскільки ним повністю сплачено заборгованість згідно виставленого позивачем рахунку у сумі 10594,14 грн ., а саме: 26.10.2016 сплачено 8000,00 грн. та 12.05.2017 сплачено 2594,14 грн., на підтвердження чого суду надано копії платіжних доручень № 577 від 26.10.2017 та № 716 від 12.05.2017. При цьому відповідач звернув увагу, що рахунок у сумі 10594,14 грн. позивач виставив йому після здійснення перевезення та вирішення з вантажоотримувачем питання пошкодження вантажу, тобто до моменту виставлення рахунку позивач врегулював питання з вантажоотримувачем, розрахував вартість власних послуг у спірному перевезенні та надав рахунок для оплати відповідачу, а тому є незрозумілим заявлення позивачем вже згодом іншої вартості спірного перевезення. Щодо подвоєння вартості послуг за перевезення з огляду на зазначення у ТТН 4-ох палет вагою 1,935 т, а не 2-ох палет вагою 1,8 т, як було зазначено у Заявці, то відповідач вважає, що позивач маніпулює цифрами, звертаючи увагу на кількість палет, а не на загальну масу вантажу у цих палетах, тоді як фактично вага вантажу змінилась на 135 кг, що не дає підстав для подвоєння вартості перевезення. Разом з тим, з огляду на практику перевезення, у заявці зазначається орієнтовна вага вантажу, тоді як позивач був проінформований про можливість зміни об'єму та ваги вантажу, більш того, при виставленні рахунку на оплату відповідачу у позивача не було зауважень щодо зміни ваги чи об'єму вантажу. Щодо моральної шкоди, то вимоги про її стягнення відповідач вважає безпідставними, оскільки позивач здійснює підприємницьку діяльність, яка за своєю суттю є діяльністю, пов'язаною з ризиком.

Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню частково з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Судом встановлено, що укладений між сторонами Договір на перевезення вантажів № 2608/1-16п за своєю юридичною природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до частин 1, 3 статті 929 ЦК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше на встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.

Статтею 931 ЦК України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Частиною 7 статті 179 Господарського кодексу України (надалі - ГК України) передбачено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно із ст. 14 ЦК України, цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України). Одностороння відмова від зобов'язання, в силу ст. 525 ЦК України, не допускається.

Враховуючи п. 2.1 Договору, Заявка № 31 від 26.08.2016 до Договору, укладена сторонами за допомогою засобів електронного зв'язку, має юридичну силу та є невід'ємною частиною Договору.

Згідно вказаної Заявки позивач виконав перевезення вантажу за маршрутом: м. Piazza Amendola, 2' 14100 (Італія) - с. Щасливе, вул. Леніна, 20 г, Бориспільський район, Київської області (Україна), що підтверджується наявною в матеріалах справи товарно-транспортною накладною (CMR).

Зібрані у справі докази, а саме: Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 111 від 16.09.2016 на суму 10594,14 грн. підтверджує, що позивач згідно умов Договору та Заявки надав відповідачу послуги з організації перевезення вантажу на загальну суму 10594,14 грн.

Вищенаведений акт здачі-прийняття робіт (надання послуг), який підписаний уповноваженими представниками та скріплений печатками сторін, судом приймається у якості належного і допустимого доказу на підтвердження того, що позивач надав, а відповідач прийняв без будь-яких зауважень та претензій послуги з організації перевезення вантажу на загальну суму 10594,14 грн. Саме на таку суму в розмірі 10594,14 грн. позивач виставив відповідачу на оплату послуг з організації перевезення за Заявкою рахунок № 111 від 16.09.2016.

При цьому доводи позивача стосовно виставлення ним відповідачу рахунку в меншій сумі (10594,14 грн.), ніж належало виставити за Заявкою (12194,13 грн.), з урахуванням при цьому усних домовленостей між позивачем (виконавцем), відповідачем (експедитором) та вантажоотримувачем у зв'язку з пошкодженням вантажу при перевезенні, судом відхиляються як безпідставні, оскільки такі доводи позивача не підтверджуються належними і допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України. Водночас, вищенаведений Акт здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 111 від 16.09.2016 містить визначену позивачем саме у розмірі 10594,14 грн. суму вартості спірного перевезення згідно Заявки № 31 від 26.08.2016 до Договору 10594,14 грн. При цьому суд звертає увагу, що вказаний акт підписано сторонами із зазначенням, що "сторони претензій одна до одної не мають".

Також суд вважає безпідставним подвоєння позивачем вартості спірного перевезення згідно Заявки № 31 від 26.08.2016 до Договору 10594,14 грн. за твердженнями позивача про те, що фактично було надано послуги по перевезенню 4-ох піддонів вантажу вагою 1935,32 кг, що підтверджується товаро-транспортною накладною (CMR), а не 2-ох піддонів вагою 1,8 тонн, як було узгоджено сторонами у Заявці.

Відхиляючи наведені твердження позивача суд відзначає, що відповідно до п. 5.1 Договору сторони визначили, що вартість перевезення (ставка) погоджується ними в замовленні (заявці).

У п. 11 Заявки сторони узгодили вартість перевезення за цією заявкою, при цьому жоден пункт цієї заявки не містить умов про збільшення вартості перевезення (зокрема, подвоєння вартості перевезення) у разі збільшення кількості палет та ваги вантажу. Відсутні умови про збільшення вартості перевезення за наведених умов і в укладеному сторонами Договорі .

При цьому суд звертає увагу, що згідно з п. 4.8 Договору передбачено відшкодування експедитором виконавцю збитків, у разі перевищення допустимих вагових і габаритних параметрів, за умови, що виконавець підтвердить факт понесення ним додаткових збитків квитанціями, чеками та іншими платежами. Проте відповідні позовні вимоги про стягнення збитків за перевищення допустимих вагових і габаритних параметрів позивачем фактично не заявляються, рівно як і не подаються докази на підтвердження понесених позивачем таких збитків.

Більш того, відповідно до п. 3.16 Договору позивач був зобов'язаний силами водія-експедитора контролювати процес завантаження/розвантаження транспортного засобу , включаючи перевірку зовнішнього стану упакування, поштучне перерахування вантажних місць і їх маркування на предмет відповідності заявці і товаросупроводжувальним документам, у випадку виявлення перевищення вагових параметрів (навантаження на вісь або загальної маси вантажу) терміново повідомити про це експедитора та слідувати його інструкціям. Натомість, матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження того, що від водія позивача під час завантаження надходили повідомлення до відповідача в порядку п. 3.16 Договору.

Таким чином, відповідачем належала до сплати позивачу за здійснене ним перевезення вантажу згідно Заявки № 31 від 26.08.2016 до Договору саме сума у розмірі 10594,14 грн.

Згідно п. 5.3 Договору розрахунок за виконане позивачем перевезення відповідач мав здійснити протягом 15 (п'ятнадцяти) банківських днів з моменту надання виконавцем оригіналів документів: акта виконаних робіт, податкової накладної; рахунка-фактури з прикладеним оригіналом товарно-транспортної накладної (СМR) й оригінальних квитанцій за додаткові витрати виконавця, підтверджених експедитором (штраф за перевантаження, наявність наднормативних простоїв під навантаженням, розвантаженням, штраф за скасування завантаження і т.п.).

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували дату надання позивачем відповідачу документів, визначених п. 5.3 Договору.

Разом з тим, як вбачається з наявних в матеріалах справи доказів, відповідач не заперечував факт отримання ним від позивача документів, визначених п. 5.3 Договору.

Враховуючи наведене, а також здійснену відповідачем 26.10.2016 часткову оплату за послуги з організації перевезення за Заявкою, що підтверджується платіжним дорученням № 577 від 26.10.2016, суд погоджується з доводами позивача по те, що станом на 26.10.2016 обов'язок відповідача з оплати послуги з організації перевезення за Заявкою вже виник, а рівно з цієї дати підставним є визначення періоду прострочення відповідачем грошового зобов'язання згідно Заявки до Договору.

Станом на час звернення позивача з даним позовом до суду заборгованість відповідача з оплати послуг з організації перевезення за Заявкою становила 2594,14 грн., що підтверджується вище встановленими судом обставинами даної справи (10594,14 грн. згідно Акту здачі-прийняття робіт (надання послуг) № 111 від 16.09.2016 та рахунку № 111 від 16.09.2016 - 8000,00 грн. часткової оплати згідно платіжного доручення № 577 від 26.10.2016 = 2594,14 грн.).

Судом встановлено, що 12.05.2017, а отже після порушення провадження у справі ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2017, відповідачем було сплачено 2594,14 грн. за спірне перевезення згідно рахунку № 111 від 16.09.2016.

Наведене, в свою чергу, свідчить, що в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 2594,14 грн. предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, а тому цій частині позовних вимог провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України. Зокрема, відповідно до пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

При цьому судом враховано правову позицію Вищого господарського суду України, викладену в абз. 3 п.п. 4.4 п. 4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", згідно з якою припинення провадження у справі на підставі норми пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

За таких обставин, провадження в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 2594,14 грн. за послуги з організації перевезення за Заявкою № 31 від 26.08.2016 до Договору, підлягає припиненню на підставі п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.

В іншій частині позовних вимог про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 13794,12 грн. (з яких: 12194,13 грн. подвійне стягнення оплати за спірне та 1599,99 грн., на які за твердженням позивача він зменшив рахунок позивачу з огляду на оплату цієї суми безпосередньо вантажоотримувачу) позивачу належить відмовити за вищевстановлених судом обставин.

Крім того, позивач визначив до стягнення з відповідача 2740,60 грн. інфляційних втрат за період з листопада 2016 по березень 2017, 183,19 грн. 3% річних за період з 26.10.2016 по 10.03.2017, 1718,14 грн. пені за період з 26.10.2016 по 10.03.2017. При цьому вказані суми були розраховані позивачем від суми основного боргу в розмірі 16388,26 грн.

Разом з тим судом встановлено, що станом на час звернення позивача з даним позовом до суду відповідач не здійснив оплати наданих позивачем послуги з організації перевезення за Заявкою № 31 від 26.08.2016 до Договору на загальну суму 2594,14 грн.

Зазначене, в свою чергу, свідчить про невиконання відповідачем умов вказаної Заявки до Договору щодо своєчасної та повної оплати експедиторських послуг позивача та про наявність у відповідача станом на час звернення позивача з даним позовом до суду простроченої заборгованості в сумі 2594,14 грн.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язанням є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватись, зокрема, неустойкою. Згідно з ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Для пені, як різновиду неустойки, характерним є те, що вона обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення зобов'язання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

Згідно статті 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до абз. 3 п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" господарським судам роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Суд, дослідивши зміст Договору, встановив, що його умовами не передбачено відповідальності відповідача у вигляді сплати неустойки (пені) за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання по оплаті наданих позивачем послуг з організації перевезення . Судом також встановлено, що обов'язок та умови сплати пені у спірному випадку також не визначено певним законодавчим актом.

Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача 1718,14 грн. пені є безпідставною та необґрунтованою, у зв'язку з чим задоволенню не підлягає.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як зазначено у п. 1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, з урахуванням приписів, зокрема, частини другої статті 625 ЦК України, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу. Там же зазначено, що з огляду на те, що згадану статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 ЦК України - "Загальні положення про зобов'язання", ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Згідно з положеннями пунктів 3.1 та 3.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.

Судом встановлено, що дії відповідача в частині несвоєчасної сплати 2594,14 грн. за послуги з організації перевезення за Заявкою до Договору є порушенням грошового зобов'язання, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.

Судом враховано, що згідно п. 1.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, з огляду на вимоги частини першої статті 4 7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача , мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

Суд (за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга") здійснив перерахунок заявлених позивачем до стягнення з відповідача сум 3% річних та інфляційних нарахувань і встановив, що стягненню з відповідача підлягають 29,00 грн. 3% річних за період з 26.10.2016 по 10.03.2017 та 175,69 грн. інфляційних нарахувань за період з листопада 2016 по березень 2017:

Сума боргу (грн.)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір процентів річнихЗагальна сума процентів 2594.14 26.10.2016 - 10.03.2017 136 3 % 29.00

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період.Інфляційне збільшення суми боргу.Сума боргу з врахуванням індексу інфляції. 01.11.2016 - 31.03.2017 2594.14 1.068 175.69 2769.83

В іншій частині вимог про стягнення 3% в розмірі 154,19 грн. (183,19 грн. - 29,00 грн. = 154,19 грн.) та інфляційних нарахувань в розмірі 2564,91 грн. (2740,60 грн. - 175,69 грн. = 2564,91 грн.) позивачу належить відмовити за вище встановлених судом обставин.

Стосовно заявлених позивачем до стягнення з відповідача вимог про стягнення 5000,00 грн. моральної шкоди, то останні відхиляються судом як безпідставні та необґрунтовані з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 статті 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.

Згідно з п. 4 ч. 2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Також, у постанові Пленуму Верховного Суду від 31.03.1995 № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначається, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків (п. 3).

Згідно з п. 4 наведеної постанови Пленуму Верхового Суду України, у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Статтею 1167 ЦК України передбачені підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а саме: моральна шкода завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Отже, фактами, з якими закон пов'язує настання цивільно-правової відповідальності за заподіяння моральної шкоди, є: наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача, а також вини останнього в її заподіянні.

Враховуючи вищевикладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача моральної шкоди в сумі 5000,00 грн., заподіяної позивачу внаслідок несвоєчасної оплати відповідачем наданих позивачем послуг з організації перевезення вантажу, що призвело, зокрема, до душевних страждань позивача, не доведені жодними належними та допустимими доказами, а тому задоволенню не підлягають.

При цьому суд враховує, що відповідно абз. 4 п. 1 Роз'яснень президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням моральної шкоди" від 29.02.1996 № 02-5/95 дія вищезазначеної статті 1167 Цивільного кодексу України не поширюється на зобов'язання, які виникають з угод (договорів).

Таким чином, стягненню з відповідача на користь позивача підлягають суми: 175,69 грн. інфляційних нарахувань та 29,00 грн. 3 % річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на часткове задоволення позову на відповідача покладається судовий збір в розмірі 172,04 грн.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, п. 1-1 ч. 1 ст. 80, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Припинити провадження у справі № 910/6174/17 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛТРАНССЕРВІС" (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, будинок 4-А, офіс 209; ідентифікаційний код 38671959) основного боргу в сумі 2594,14 грн. (дві тисячі п'ятсот дев'яносто чотири гривні 14 коп.).

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТІЛТРАНССЕРВІС" (03142, м. Київ, вул. Академіка Кримського, будинок 4-А, офіс 209; ідентифікаційний код 38671959) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) 175,69 грн. (сто сімдесят п'ять гривень 69 коп.) інфляційних нарахувань, 29,00 грн. (двадцять дев'ять гривень 00 коп.) 3 % річних, 172,04 грн. (сто сімдесят дві гривні 04 коп.) судового збору.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 02.06.2017

Суддя Гумега О.В.