Ухвала

від 24.05.2017 по справі 813/102/15

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 травня 2017 року м. Київ К/800/24480/16

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Вербицької О.В., Маринчак Н.Є.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року

у справі № 813/102/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Галичина-Захід

до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю Галичина-Захід (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2014 року № 0000562201.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року адміністративний позов задоволено, визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2014 року № 0000562201.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила їх скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 16 грудня 2014 року № 2688/22-01/30124457, згідно з яким позивачем порушено вимоги пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено податок на додану вартість на суму 351 349, 98 грн., в тому числі: за січень 2012 року на суму 2 077, 08 грн., за квітень 2014 року на суму 167 639, 57 грн., за червень 2014 року на суму 181 633, 33 грн.

Висновки податкового органу щодо недійсності даних у податковій звітності позивача ґрунтуються на актах про неможливість проведення зустрічної звірки та про результати проведення зустрічної звірки контрагентів.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийнято податкове повідомлення-рішення від 30 грудня 2014 року № 0000562201, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 527 025, 00 грн. в тому числі за основним платежем 351 350, 00 грн. та 175 675, 00 грн. - штрафні (фінансові) санкції.

Задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, оскільки господарські операції позивача з контрагентами мали товарний (реальний) характер, придбання товарів підтверджувалось документально, що дає право підприємству на формування податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оскільки, згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

Згідно з пунктом 198.3 статті ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З огляду на наведені приписи податкового законодавства, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що суми податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Крім того, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентами порушеннями вимог законодавства. Якщо вказані контрагенти допустили такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо них, адже законом іншого не передбачено.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та ТОВ Західелектрокомплект , ТОВ Перша протеїнова компанія було укладено договори поставки електрообладнання, зернових та олійних культур.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами надано видаткові накладні, платіжні доручення, податкові накладні, товарно-транспортні накладні, фотознімки.

Також, позивачем надано докази, які підтверджують наявність кваліфікованого персоналу, які встановлювали відповідне обладнання, а саме: наказ про прийняття на роботу головного енергетика ОСОБА_1., посадову інструкцію відповідального за енергогосподарство, протокол засідання екзаменаційної комісії та посвідчення.

Використання в господарській діяльності підтверджується актами списання товарів, актами виконаних робіт та списання матеріалів на ремонт (будівництво).

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судами попередніх інстанцій з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України. Суди попередніх інстанцій дійшли юридично правильного висновку про документальне підтвердження фактичного придбання позивачем у його контрагентів товарів з метою використання у господарській діяльності.

Як підставу для висновків про відсутність реального виконання передбачених договорами господарських зобов'язань, податковий орган посилався на відсутність товарно-транспортних накладних та шляхових листів, які підтверджували переміщення товарно-матеріальних цінностей від ТОВ Західелектрокомплект . Проте, товарно-транспортні накладні та шляхові листи податковим законодавством не визначено як обов'язкові первинні документи на підтвердження реального здійснення господарської операції. При цьому, оцінка таким операціям повинна даватись комплексно, з урахуванням всіх особливостей укладених правочинів та первинних документів, що і було належним чином зроблено судами першої та апеляційної інстанцій.

Також відповідач вказує на те, що надані позивачем товарно-транспортні накладні про перевезення товарів, поставлених ТОВ Перша протеїнова компанія , містили відомості про перевезення автомобілями, які не належали на праві власності перевізникам, що зазначені у вказаних документах. Разом з тим, така обставина не може спростовувати поставки товару, адже чинне законодавство не містить положень, які б зобов'язували суб'єктів господарювання здійснювати перевезення товарів лише на власних транспортних засобах. До того ж, суди попередніх інстанцій на підставі копій витягів з журналів встановили факт перевезення товарів відповідними перевізниками, що зазначені в товарно-транспортних накладних.

При проведенні звірок податковим органом не використовувались жодні первинні документи щодо здійснення ТОВ Перша протеїнова компанія фінансово-господарських операцій з Товариством. При цьому, використання податковим органом при проведенні зустрічної звірки інформації із внутрішніх баз даних Державної фіскальної служби України не може слугувати достатнім доказом відсутності реальних операцій між позивачем та його контрагентом.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагентів, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суди першої та апеляційної інстанцій зробили обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних судових рішень судами були порушені норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішень судів першої та апеляційної інстанцій відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Стрийської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області відхилити, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 18 травня 2015 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 08 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін О.В. Вербицька Н.Є. Маринчак