Рішення

від 23.05.2017 по справі 910/699/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23.05.2017Справа №910/699/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК АСТОНІШ УКРАЇНА"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

про стягнення заборгованості за договором 141 562,61 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК АСТОНІШ УКРАЇНА"

про зобов'язати виконати умови договору

Суддя Борисенко І.І.

Представники сторін за первісним позовом:

від позивача - Костолевський К.В., за довіреністю, Сорокін О.В., директор;

від відповідача - Півак О.А., за довіреністю.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача на свою користь заборгованість за договором №0204-01 від 02.04.2015 в сумі 141 562,61 грн., з яких: 113 283,33 грн. основний борг за договором, 15 826,25 грн. пеня за прострочення виконання грошового зобов'язання, 3 229,51 грн. 3% річних, 9 223,52 грн. інфляційні втрати, нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.

Позов обґрунтований неналежним виконанням відповідачем умов договору поставки №0204-01 від 02.04.2015 в частині оплати отриманого товару.

В подальшому 27.02.2017 позивачем на підставі ст. 22 ГПК України подана заява про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку зі сплатою відповідачем частини боргу у розмірі 34 171,15 грн. Відповідно до поданої заяви позивач просив суд стягнути з відповідача 105 391,46 грн., з яких 77 112,18 грн. - основний борг, 15 826,25 грн. - пеню, 3 229,51 грн. - 3% річних, 9 223,52 грн. - інфляційні втрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Заява про зменшення розміру позовних вимог на підставі ч. 4 ст. 22 ГПК України прийнята судом до розгляду, отже відповідно до ст. 55 ГПК України має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір по суті.

У відзиві на позовну заяву відповідач проти позову заперечив з тих підстав, що оскільки договором передбачено саме реалізація прийнятої партії товару роздрібному споживачу та надання оригіналів документів, передбачених п. 2.9 Договору (надання яких позивачем не здійснено в повному обсязі) строк оплати поставленого товару не настав.

Також, відповідач зазначив, що оскільки, Товар, що був поставлений Позивачем є непопулярним та до цього часу в повному обсязі не продався, відповідно до п. 5.10. Договору ТОВ ДІЄСА надіслало Позивачу Повідомлення про низьку популярність поставленого Товару з вимогою здійснити власними силами і за свій рахунок його повернення (вивезення) з магазинів Відповідача. Проте, Позивач не виконав вимоги, передбачені п. 5.10. Договору, не забрав неліквідний (неконкурентноспроможний) Товар.

27.02.2017 відповідачем подано зустрічний позов про зобов'язання ТОВ ТК Астоніш Україна виконати умови п. 5.10 Договору №0204-01 від 02.04.2015 - забрати низькопопулярний та неконкурентоспроможний товар.

Ухвалою суду від 01.03.2017 прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом.

06.04.2017 позивачем за зустрічним позовом подана заява про зміну предмета позову. Відповідно до якої позивач за зустрічним позовом визначив, який саме низькопопулярний та неконкурентоспроможний товар на виконання умов п. 5.10 Договору слід зобов'язати відповідача за зустрічним позовом забрати.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України до початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Заява про зміну предмет позову відповідно до вимог ч.4 ст. 22 ГПК України прийнята судом до розгляду.

Позивачем за первісним позовом подано відзив на зустрічний позов, в якому останній заперечив проти зустрічного позову оскільки вимоги за зустрічним позовом не містять вказівки на конкретний товар, яки слід забрати. Так само не міститься і строк протягом якого цей товар слід забрати. Окрім іншого зазначив, що підстави для повернення товару, відповідно до умов п. 5.10 Договору відсутні. Крім того, зазначив, що точно такий же товар, того ж виробника, тієї ж торгової марки, що поставляється ТОВ ТК Астоніш Україна Відповідачу, поставлявся йому з боку інших контрагентів, зокрема з боку ТОВ "ТД УТБ", що спростовує той факт, що товар є неліквідним, і це, вказує на те, що залишки товару, які вказані у повідомленні про повернення, не обов'язково є залишками саме того товару, що був поставлений Позивачем, оскільки, як вказано вище, точно такий же товар поставляють й інші підприємства.

На противагу твердженням відповідача за зустрічним позовом позивачем за зустрічним позовом зазначено, що строк пред'явлення вимоги, відповідно до п. 5.10 Договору про повернення неліквідного та/або неконкурентоспроможного товару не обмежений 60 днями.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позову, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ТК Астоніш Україна" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Дієса" (покупець) був укладений договір №0204-01 (надалі - Договір), відповідно до умов цього договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця товари народного споживання, а саме: електропобутові товари (побутові холодильники, морозильники, машини і прилади для механізації побутових робіт, побутових пристроїв для очищення, зволоження, кондиціонування повітря, електроосвітлювальної арматури і електроламп, електронагрівальних приладів, провідникових виробів і т.д. і т.п.), телерадіотовари, звукозаписна, для відеозапису та відтворення зображення і звуку, носіїв для записів звуку, платівок, телевізійних приймачів, частин, вузлів, а також деталей і приладдя до них і т.д. і т.п.), комп'ютерну техніку (комп'ютерна техніка та її комплектуючі, носії інформації, засоби для чистки, далі за текстом - Товар ), а Покупець зобов'язується прийняти цей Товар та оплатити його на умовах, визначених цим Договором (п. 1.1 Договору).

Товар постачається партіями. Номенклатура партії товару, його кількість і ціна встановлюються за погодженням сторін на підставі заявки покупця на постачання відповідної партії товару, і вказуються в розрахункових документах (рахунках-фактурах) і/або у відвантажувальних документах (видаткових накладних) на товар, які є специфікацією (п. 2.1 Договору).

Поставка товару здійснюється постачальником відповідно до умов постачання DDP (доставка з оплатою мита - склад покупця - Україна, Київська область, с. Калинівка, вул. Київська, 49-Ж, Інкотермс 2010, або за будь-якою іншою адресою, обумовленою сторонами при узгодженні заявки. Датою постачання товару вважається дата підписання сторонами відвантажувальних документів (витратних накладних, ТТН) на товар (п.п. 2.5, 2.7 договору).

Пунктом 2.9 Договору сторони погодили, що постачальник разом із товаром зобов'язується передати покупцю наступні документи: оригінал рахунку-фактури з вказівкою товару, кількості, ціни за одиницю і вартості усієї партії товару; товарно-транспортну накладну або інший рівнозначний транспортний документ; податкову накладну (при розбіжності у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, вказаного в супровідній документації); витратну накладну (при розбіжності у фактичній кількості прийнятого товару з кількістю товару, вказаного в супровідній документації, невід'ємною частиною витратної накладної є акт приймання товару, складений за формою, узгодженою сторонами в додатку № 1 до договору); копію декларації відповідності і/або сертифікату відповідності продукції вимогам технічних регламентів; інформацію про продукцію.

Загальна сума цього договору визначається виходячи з вартості фактично поставленого постачальником покупцеві товару і складається з сум, вказаних у витратних накладних, підписаних обома сторонами. Орієнтовна вартість товару за даним договором складає 1 000 000,00 грн. (п. 3.2 Договору).

Згідно з п. 3.5 Договору (в редакції додаткової угоди №1 від 02.04.2015) покупець оплачує кожну партію фактично прийнятого товару протягом 30 календарних днів з моменту реалізації товару роздрібному споживачу, але в будь-якому випадку не раніше дати отримання повного комплекту документів на товар (партію товару), зазначених у п. 2.9 договору.

Договір набуває чинності з моменту підписання його уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2015.

Як встановлено судом на виконання умов Договору поставки позивач поставив відповідачу товар за наступними видатковими накладними: № 47 від 23.06.2015 року на суму 30 582,24 гривень; № 70 від 15.07.2015 року на суму 19 189,80 гривень; №85 від 29.07.2015 року на суму 17 933,76 гривень; №156 від 13.10.2015 року на суму 59 904,00 гривень; №241 від 19.05.2016 року на суму 32 173,92 гривень; №251 від 19.05.2016 на суму 11 657,28 гривень. Загалом на суму 171 441,00 грн., що підтверджується матеріалами справи.

В матеріалах справи наявний також акт звірки взаємних розрахунків станом на 31.08.2016, згідно якого за відповідачем рахується борг в розмірі 113 283,33 грн. Вказаний акт звірки підписаний позивачем та відповідачем та скріплений печатками сторін.

Відповідач взяті на себе зобов'язання в частині своєчасної оплати отриманого товару виконав неналежним чином, оплатив поставлений товар на вказану суму частково в розмірі - 94 328,82 грн., що підтверджується банківськими виписками з рахунку відповідача.

Отже, судом встановлено, що у відповідача залишилась неоплаченою заборгованість в розмірі 77 112,18 грн., яку позивач за первісним позовом заявляє до стягнення.

Відповідачем первісний позов заперечений повністю та подано зустрічний позов, з огляду на те, що умовами Договору визначено обов'язок покупця оплачувати виключно реалізований товар споживачеві, більше того, якщо товар не реалізується, покупець має право повернути його постачальнику, а постачальник зобов'язаний забрати такий товар, відтак, зобов'язати виконати обов'язок за Договором забрати низькопопулярний та неконкурентоспроможний товар визначено предметом зустрічного позову, що обґрунтоване тим, що відповідачем надіслано позивачу лист-вимогу від 01.12.2016 вих. №1441/1, відповідно до умов п. 5.10 Договору, згідно якого вимагалось від постачальника протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення від Покупця здійснити власними силами і за свій рахунок його повернення (вивезення) з магазинів.

З урахуванням позицій обох сторін, суд дійшов наступних висновків у спірних правовідносинах.

Договір, що укладено між сторонами, за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару.

Зважаючи на положення законодавства, договір поставки має однозначно відплатний характер.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні і відповідає вимогам статті 9 вказаного Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частина друга цієї ж статті передбачає, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Позивач послався на пункт 3.5 договору (в редакції додаткової угоди №1 від 02.04.2015), яким встановлено обов'язок відповідача здійснити оплату товару після його реалізації товару роздрібному споживачеві протягом 30 днів, та вважав, що дана умова не містить вказівки на подію, яка має неминуче настати або конкретну календарну дату, а тому оплата мала бути проведена відповідачем протягом 30 днів з моменту її поставки

У той же час, відповідач заперечував проти зазначених доводів позивача, посилаючись на те, що у пункті 3.5 договору сторони чітко визначили умови оплати - протягом 30 календарних днів після реалізації товару роздрібному споживачеві, а, оскільки товар продано не було, то і строк оплати не настав, що є підставою для відмови у позові.

Розглянувши доводи сторін в цій частині, суд зазначає наступне.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Як вже було зазначено, пунктом 3.5 Договору сторони обумовили строк настання оплати товару умовою (обставиною) його реалізації постачальником (відповідачем) роздрібному споживачеві.

При цьому в судовому засіданні відповідач вказував, що товар на суму 77 112,18 грн. не був ним реалізований у зв'язку із низькою популярністю (неліквідністю) такого товару, а тому на підставі п. 5.10 договору направив позивачу вимогу №1441/1 від 01.12.2016, в якій просив останнього власними силами і за свій рахунок здійснити вивезення цього товару із магазинів відповідача протягом 10 календарних днів з моменту отримання відповідного повідомлення від покупця.

Дійсно, пунктом 5.10 Договору сторони передбачили, що постачальник гарантує конкурентоспроможність і ліквідність товару, що поставляється. У випадку якщо протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару буде виявлена низька популярність, неконкурентоспроможність і/або неліквідність поставленого товару (у тому числі за вказаний період товар не буде проданий через роздрібну мережу кінцевому споживачеві), постачальник зобов'язується викупити такий товар у покупця за ціною його первинного продажу покупцеві і здійснити власними силами і за свій рахунок його повернення (вивезення). Зобов'язання по викупу такого товару у постачальника виникають у момент отримання від покупця повідомлення про низьку популярність і/або конкурентоспроможності і/або неліквідності товару (партії товару).

Слід зауважити, що в матеріалах справи відсутні докази підтвердження обставин дійсної наявності товару та неможливості реалізувати його.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина). Якщо настанню обставини недобросовісно перешкоджала сторона, якій це невигідно, обставина вважається такою, що настала.

Крім того, слід врахувати, що метою укладення договору поставки є отримання товару покупцем та отримання грошових коштів постачальником, тому укладаючи такий договір, позивач розраховував на отримання оплати за поставлений товар і добросовісну поведінку зі сторони відповідача, яка мала б полягати у повному розрахунку за отриманий товар, а у випадку дійсної нереалізації товару - на його повернення у строк, передбачений п. 5.10 договору, тобто протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару.

Суд приймає до уваги, що вимога відповідача про повернення товару була направлена із порушенням строку, встановленого п. 5.10 договору (протягом 60 календарних днів з моменту постачання товару), тобто лише 01.12.2016, при цьому поставка товару була здійснена в період з 23.06.2015 до 19.05.2016. За таких обставин вимога відповідача №1441/1 від 01.12.2016 не може вважатися належним доказом неліквідності товару та неможливості його реалізації у розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України. Окрім іншого вказана вимог містить посилання на інший договір, а саме від 02.04.2015 №0104-01.

Матеріали справи не містять доказів, того, що покупець повідомляв постачальника про товар, що не реалізовано та звертався з вимогою, в порядку та в строк визначений п. 5.10. Договору, забрати такий товар, відтак, на момент подання первісної позовної заяви, було наявне право постачальника на отримання вартості товару.

Проте, Відповідач, як покупець, до якого з моменту передачі товару перейшло право власності на нього, не здійснив його оплати та товар у строк, передбачений договором, не повернув.

Отже, враховуючи викладене, а також той факт, що протягом 60 календарних днів з моменту поставки товар за вищевказаними видатковими накладними не був повернутий відповідачем, суд вважає, що умова щодо часу реалізації товару за цими видатковими накладними настала, а тому у ТОВ "Дієса" виник обов'язок розрахуватись за отриманий товар.

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верхового Суду України від 15.03.2017 №911/4620/15, якщо сторони передбачили в договорі право покупця повернути постачальникові товар у разі нереалізації його покупцем протягом 30 календарних днів за умови попереднього повідомлення про це постачальника, то нереалізація товару протягом 30 днів з моменту поставки та невчинення покупцем (відповідачем) зі спливом указаного строку передбачених договором дій щодо повернення товару постачальникові, тягне за собою обов'язок покупця оплатити товар.

Відповідно до положень статті 610 ЦК порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина перша статті 612 ЦК).

Що стосується посилань ТОВ "Дієса" на ненадання позивачем документів, які свідчать про якість товару, як це передбачено пунктом 2.9 Договору, при поставці товару, суд зазначає наступне.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 23.06.2015 по 19.05.2016 відповідач отримував товар від позивача за видатковими накладними, які були підписані відповідальною особою ТОВ "Дієса" на підставі виданих підприємством довіреностей без зауважень. Також у матеріалах справи відсутні докази, що протягом вказаного періоду поставки товару у відповідача виникали будь-які претензії щодо неправильного оформлення поставки товару позивачем. При цьому, не заперечуючи факту належної поставки, відповідач здійснював часткову оплату цього товару.

Крім того, факт визнання належної поставки товару та виникнення у відповідача обов'язку по його оплаті підтверджується наданим позивачем актом звіряння, станом на 31.08.2016.

Отже, зважаючи на умови Договору, вищевказані положення чинного законодавства та обставини справи, що встановлені судом, суд дійшов висновку, що постачальником зобов'язання за Договором виконані належним чином, здійснення господарських операцій, за якими заявляється до стягнення заборгованість, підтверджується первинними документами, виконання цих зобов'язань прийнято покупцем належним чином, повністю товар не оплачено, строк виконання обов'язку покупця з повної оплати товару настав, оскільки право повернути товар, що не реалізований протягом 60 календарних днів, ним не використано, надіслання такої вимоги поза вказаним строком, не змінює прав та обов'язків сторін, що мали місце до подання первісного позову, відтак, позовна вимога первісного позову про стягнення з відповідача на користь позивача 77 112,18 грн. основної заборгованості обґрунтована та підлягає задоволенню повністю.

У зв'язку з тим, що вищевказані, визначені Договором, строки реалізації права позивача за зустрічним позовом повернути спірний товар сплинули та, з огляду на вищевказані висновки суду, настали строки оплати товару, суд дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги безпідставні, не відповідають положенням укладеного сторонами Договору та вимогам чинного законодавства, відтак, не підлягають задоволенню повністю.

Крім основного боргу, позивач за первісним просив також стягнути з відповідача пеню у сумі 15 826,25 грн.

Частиною 1 ст. 229 Господарського кодексу України передбачено, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

У силу ст. 611 ЦК України та ст. 230 ГК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.4 Договору за прострочення плати за поставлений товар покупець сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення, але не більш 20 % від вартості поставленої партії товару.

Отже, чинним законодавством та умовами договору передбачено нарахування відповідачу пені за прострочення оплати товару.

Позивачем нарахована пеня за наступними видатковими накладними: №85 від 29.07.2015, №156 від 13.10.2015, №241 від 19.05.2016, №251 від 19.05.2016.

При цьому, як було встановлено судом, строк оплати товару за видатковими накладними настав на наступний день після спливу 60-денного строку для його повернення, отже, за видатковими накладними №85 від 29.07.2015, такий строк настав - 28.09.2015, №156 від 13.10.2015 - настав 13.12.2015, №241 від 19.05.2016 - настав 19.07.2016, №251 від 19.05.2016- настав 19.07.2016.

За таких обставин, строк нарахування пені як прострочення виконання грошового зобов'язання виникає за видатковою накладною №85 від 29.07.2015 - з 29.09.2015 р., за видатковою накладною №156 від 13.10.2015 - з 14.12.2015, за видатковою накладною №241 від 19.05.2016 - з 20.07.2016, за видатковою накладною №251 від 19.05.2016 - з 20.07.2016 та протягом 6-ти місячного строку, передбаченого ст. 232 ГК України.

Провівши перерахунок заявленої позивачем суми пені з урахуванням встановлених обставин, відповідно до подвійної облікової ставки Національного банку України та ч. 6 ст. 232 ГК України та з урахуванням періодів визначених позивачем за первісним позовом, суд дійшов до висновку, що з відповідача підлягає стягненню пеня у сумі 14 579,37 грн., тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем.

Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача втрат від інфляції у сумі 9 223,52 грн. та 3 % річних у сумі 3 229,51 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані ним збитки.

Нормами ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд здійснив перерахунок розмірів 3% річних та інфляційних втрат і з'ясував, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, відповідає обставинам справи, а тому, позовна вимога про стягнення 9 223,52 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню повністю, натомість, 3% річних розраховані позивачем надмірно, правильний розмір 3% річних складає 2 948,41 грн., тобто у меншому сумах, ніж заявлено позивачем.

Таким чином, зважаючи на встановлені обставини у справі, позовні вимоги ТОВ ТК Астоніш Україна підлягають частковому задоволенню.

Враховуючи наведене вище, первісний позов підлягає частковому задоволенню, зустрічний позов задоволенню не підлягає.

Усі інші доводи сторін не спростовують вищевикладених висновків суду.

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат, які складаються із судового збору та вартості адвокатських послуг, суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 49 ГПК України судові витрати за розгляд первісних позовних вимог покладаються на відповідача за первісним позовом пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв'язку з відмовою в задоволенні зустрічного позову судовий збір за розгляд зустрічних позовних вимог покладається на позивача за зустрічним позовом.

Відповідно до п. 6.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" №7 від 21.02.2013 відшкодування витрат за надання адвокатських послуг здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У даному випадку при визначенні розміру адвокатських послуг, що заявлені до відшкодування позивачем, суд враховує наявність договору про надання правової допомоги від 10.12.2016, укладеного між адвокатом Колядою А.С. та ТОВ "ТК Астоніш Україна", свідоцтва про право заняття адвокатською діяльністю, наданого адвокату Коляді А.С., акта приймання-передачі наданих послуг до договору про надання адвокатських послуг від 13.02.2017, квитанції до прибуткового касового ордера про оплату правової допомоги №15 від 10.02.207, згідно яких сторони погодили об'єм правової допомоги та її вартість у сумі 5 000,00 грн. Вказані докази суд вважає достатніми для підтвердження факту надання адвокатських послуг на вказану суму.

На підставі викладеного, керуючись ст.cт. 32 - 34, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісні позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дієса" (03150, м. Київ, вул. Червоноармійська, буд. 45, ідентифікаційний код 36483471) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТК "Астоніш Україна" (01103, місто Київ, вул. Товарна, буд. 18, офіс 2, ідентифікаційний код 37974184) основний борг у сумі 77 112 (сімдесят сім тисяч сто дванадцять) грн. 18 коп., пеню у сумі 14 579 (чотирнадцять тисяч п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 37 коп., інфляційну складову боргу у сумі 9 223 (дев'ять тисяч двісті двадцять три) грн. 52 коп., 3% річних у сумі 2 948 (дві тисячі дев'ятсот сорок вісім) грн. 41 коп., 1 557 (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят сім) грн. 96 коп. судового збору та витрати за надані послуги адвоката у розмірі 5 000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.

У задоволенні решті первісного позову відмовити.

Наказ видати відповідно до ст. 116 ГПК України.

У задоволенні зустрічного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено: 02.06.2017

Суддя І.І. Борисенко