Ухвала

від 01.06.2017 по справі 818/1772/16

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2017 р.Справа № 818/1772/16 Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Григорова А.М. , Подобайло З.Г.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДФС у Сумській області на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.03.2017р. по справі № 818/1772/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будсвіт-7"

до Головного управління ДФС у Сумській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ТОВ "Будсвіт-7", звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у сумській області, в якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 07 жовтня 2016 року №0001561405, яким збільшено суму зобов'язання з податку на додану вартість на 18 814 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 4 703,50 грн.; № 0001571405, яким збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток на 16 932 грн.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 01.03.2017р. по справі № 818/1772/16 позов задоволено.

Відповідач, не погодившись з даним судовим рішенням, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та прийняти нову, якою позов у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції при розгляді даної справи норм матеріального і процесуального права, а також неповноту дослідження обставин у справі.

Представник відповідача прийняв участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, апеляційну скаргу підтримав, просив її задовольнити з підстав та мотивів, викладених у скарзі.

Представник позивача в судовому засіданні проти задоволення апеляційної скарги заперечував, наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши суддю - доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що позивач пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу суб'єкта господарювання - юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Вказані обставини сторонами визнаються, а тому в силу ч. 3 ст. 72 КАС України не доказуються перед судом.

Головним управлінням ДФС у Сумській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Будсвіт-7" з питань дотримання вимог податкового законодавства по відносинах з ТОВ "ТК "Спектр" за період з 01.01.2014 по 29.07.2016 року.

Результати перевірки оформлені актом від 23.09.2016 року за № 169/14-05-24/36707265/37 (а.с. 10-39).

У вказаному акті перевірки контролюючим органом відображено висновок про порушення позивачем приписів: п.п. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, п.5, 6 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , що затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 року № 318, у зв'язку з чим встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 16932 грн. за 2015 рік.; п. 198.1, 198.3 ст. 198, п. 200.1, 200.4 ст. 200 ПК України, у зв'язку з чим встановлено заниження суми ПДВ, що підлягає сплаті на загальну суму 18814 гривень за липень 2015 року.

З посиланням на вказані висновки акту перевірки контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001561405, яким збільшено зобов'язання з податку на додану вартість на 18814 грн., застосовано штрафні (фінансові) санкції в сумі 4703 грн. 50 коп.; № 0001571405, яким збільшено зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на 16932 грн. (а.с. 40-43).

За результатами адміністративного оскарження вказаних повідомлень - рішень, ДФС України прийнято рішення від 14.12.2016 року за № 27041/6/99-99-11-01-01-25 (а.с. 61-65), яким скасовано податкове повідомлення - рішення від 07.10.2016 року № 0001571405 в частині донарахувань по операціях за період 2015 року, щодо яких підтверджено здійснення оплати грошовими коштами скаржником на користь ТОВ ТК Спектр та не встановлено дебіторської заборгованості за 2015 рік, в іншій частині зазначене податкове повідомлення-рішення та податкове повідомлення-рішення від 07.10.2016 року № 001561405-залишено без змін.

Позивач оскаржив до суду вказані податкові повідомлення-рішення.

З дослідженого акту перевірки слідує, що фактичною підставою для прийняття контролюючим органом оскаржуваних податкових повідомлень - рішень, слугувало відображене в акті судження про те, що в ході перевірки встановлено декларування позивачем відносин з ТОВ "ТК "Спектр", які не мали реального характеру. ТОВ "ТК "Спектр" не мало необхідних для виконання умов договору трудових виробничих ресурсів, складських приміщень, транспорту. Крім того, до ЄРДР внесено відомості про кримінальне провадження. В ході слідства встановлено вчинення групою осіб дій, спрямованих на ухилення від сплати податків. Для цього використовувались реквізити ряду спеціально зареєстрованих підприємств. В тому числі і ТОВ "ТК "Спектр" відсутнє за місцем реєстрації, не встановлено фактичного місця знаходження службових осіб підприємства. Надана в ході перевірки позивачем товарно-транспортна накладна не підтверджує оприбуткування товарів ТОВ "Будсвіт -7", в накладній відсутні відмітки про здійснення вантажно-розвантажувальних робіт. Не надано доказів наявності у ОСОБА_1 повноважень здійснювати приймання товарів від імені позивача. Таким чином, сформовані позивачем витрати та податковий кредит по відносинах з ТОВ "ТК "Спектр" не підтверджені належними доказами.

На вказані доводи відповідач посилався як у акті перевірки, так і в запереченнях на адміністративний позов, поданих до суду першої інстанції, а також і у доводах апеляційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги в разі встановлення під час апеляційного провадження порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних правових актів індивідуальної дії на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, з урахуванням положень ч. 1 ст. 195 КАС України, колегія суддів виходить з наступного.

Щодо податкового повідомлення - рішення № 0001571405, яким збільшено суму зобов'язання з податку на прибуток на 16 932 грн., колегія суддів зазначає наступне.

З акту перевірки та вказаного рішення судом встановлено, що податок на прибуток у сумі 16932 грн. донараховано ТОВ "Будсвіт-7" у зв'язку із встановленням завищення у 2015 році витрат по взаємовідносинам позивача із ТОВ "ТК "Спектр" з придбання у контрагента будівельних матеріалів на суму 94068 грн., та, відповідно, донараховано податок на прибуток.

В рішенні за результатами адміністративного оскарження з посиланням на п. 31 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України, вказано про часткове скасування податкового повідомлення - рішення № 0001571405, проте, не вказано в якій саме частині.

Так, п. 31 підрозділу 10 розділу ХХ ПК України передбачено, що за наслідками діяльності у 2015 році штрафні (фінансові) санкції до платників податку на прибуток підприємств за порушення порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій з податку на прибуток підприємств та повноти його сплати не застосовуються.

Проте, податок на прибуток донараховано, згідно акту перевірки, не з підстав порушення порядку обчислення, правильності заповнення податкових декларацій, а з підстави завищення витрат по взаємовідносинам з контрагентом.

Отже, враховуючи , що у рішенні ДФС України не вказано, на яку суму та в якій саме частині скасовано податкове повідомлення - рішення, а підстави його часткового скасування не відповідають підставам прийняття, судом вказаному податковому повідомленню - рішенню надається оцінка як такому, що не є скасованим у порядку адміністративного оскарження.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, є бухгалтерський облік, на даних якого ґрунтуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник.

Положеннями ч. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Таким чином, первинні документи, що фіксують здійснення господарських операцій, є основою для податкового обліку.

Такий висновок узгоджується з положеннями п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України, якими визначено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

За приписами пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України (в редакції, що діяв в перевіреному періоді) в податковому обліку під витратами слід розуміти суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником). Конкретний склад витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, та порядок їх визначення регламентовано в ст. 138 Податкового кодексу України.

Згідно з п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

За приписами п. 138.4 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг. Собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до п. 138.8 ст. 138 Податкового кодексу України складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг. При цьому суд зазначає, що за змістом п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності, та витрати, що не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, визначальною ознакою витрат в податковому обліку є їх безпосередній зв'язок з господарською діяльністю платника податку.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарських операцій.

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами п. 198.4 ст. 198 Податкового кодексу України, якщо платник податку придбає (виготовляє) товари/послуги та необоротні активи, які призначаються для їх використання в операціях, що не є об'єктом оподаткування або звільняються від оподаткування, то суми податку, сплачені (нараховані) у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не відносяться до податкового кредиту зазначеного платника.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Пунктом 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця видається податкова накладна, яка є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Виходячи із системного аналізу вказаних норм, колегія суддів зазначає, що податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість та витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток мають бути підтверджені належним чином складеними первинними документами, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, що стала підставою для формування податкового обліку платника податку. При цьому суд звертає увагу, що дотримання норм цивільного чи господарського права не означають автоматично реальності вчинення господарської операції. Правильність відображення в податковому обліку господарських операцій відповідно до їх реального змісту повинно здійснюватись виключно на підставі норм податкового законодавства. А відтак якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображено в укладених платником податків договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку.

Так, з матеріалів справи судом встановлено, що 22.06.2015 р. позивачем (Покупець) укладено з ТОВ "ТК "Спектр" (Продавець) договір № 29 (а.с. 74-76).

Відповідно до умов вказаного договору Продавець зобов'язаний передати у власність Покупця матеріали: асортимент, кількість, ціна яких визначаються в рахунках-фактурах.

Згідно до ст. 655 Цивільного Кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Виходячи із змісту цієї норми, наслідками за договором купівлі - продажу є перехід права власності на товар від продавця до покупця за певну грошову суму.

На виконання умов договору купівлі-продажу ТОВ "Будсвіт-7"придбав у ТОВ "ТК "Спектр", товарно-матеріальні цінності, що підтверджується, підтверджується виданими ТОВ "ТК "Спектр" позивачу рахунком - фактурою від 30.06.2015 року, у якій вміщується перелік товарів, їх кількість і пропонована ціна, по якій вони поставляються, а також відомості про відправника і одержувача, а також копією видаткової накладної (а.с. 72-79).

Частинами 1 та 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З дослідженої у судовому засіданні копії видаткової накладної судом встановлено, що вона відповідають вимогам, передбаченим ч.ч. 1 та 2 ст. 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , оскільки містить всі необхідні обов'язкові реквізити, підписана представниками сторін договору, в тому числі, від імені ТОВ "ТК "Спектр" - директором ОСОБА_2

Також у ході виконання договору позивач отримав від ТОВ "ТК "Спектр" податкову накладну № 1 від 30.06.2015 року на суму придбаних товарно-матеріальних цінностей, що відповідає вказаним показникам у видатковій накладній та рахунку-фактурі (а.с. 77).

Надана позивачем копія платіжного доручення з відміткою банківської установи № 264 від 17.07.2015 р. (а.с. 79), засвідчує факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагентів спільного інтересу щодо їх отримання позивачем (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень не подано. За правилами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника.

Дані про сплату грошових коштів за договором відображені також у звіті про дебетові і кредитові операції по рахунку позивача (а.с. 78).

Оплата за поставлені 30.06.2015 р. товарно-матеріальні цінності 17.07.2015 року відповідає умовам п. 3.3 Договору, відповідно до якого передбачено, що покупець здійснює оплату протягом 30 календарних днів з моменту отримання товару.

Щодо факту транспортування товару колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 2 ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що документами для юридичної особи, що здійснює вантажні перевезення, є посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, ліцензійна картка, дорожній лист, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Відповідно до абз.27 п.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (затверджено наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997р., зареєстровано в Міністерстві юстиції України 20.02.1998р. за №128/2568; далі за текстом -Правила №363) товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Підпунктом 11.1 п.11 Правил №363 визначено, що товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля є основними документами на перевезення вантажів.

Позивачем надано суду копію товарно-транспортної накладної, відповідно до якої автоперевізником - ФОП ОСОБА_1, автомобілем Peugeot, держ. номер НОМЕР_3 здійснено транспортування придбаних товарно-матеріальних цінностей від ТОВ "ТК "Спектр" до вул. Харківська, 4А у м. Суми (а.с. 71).

Як слідує з матеріалів справи, транспортування здійснювалось автоперевізником - ФОП ОСОБА_1 на виконання умов договору, укладеного 02.01.2013 року з позивачем про надання послуг з перевезення (а.с. 130-133). Виконання умов вказаного договору підтверджується актом виконаних робіт від 30.06.2015 року (а.с. 134).

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що доводи відповідача про те, що за результатами аналітичного пошуку транспортного засобу по НАІС ДДАІ МВС України по державному номеру НОМЕР_3 зареєстровано автомобіль Peugeot j5 2.5d, який належить ОСОБА_3, що проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, не можуть бути визнані судом обґрунтованими, оскільки перебування вказаного автомобіля у власності іншої особи, ніж ФОП ОСОБА_1, не може спростовувати використання такого автомобіля вказаним суб'єктом господарювання, зокрема на умовах договору оренди, що податковим органом не досліджувалось.

Також доводи відповідача про неможливість за технічними характеристиками перевезення товарно-матеріальних цінностей, визначених у товарно-транспортній накладній вказаним транспортним засобом, не можуть бути визнані судом, оскільки відповідачем не надано доказів надання таких висновків компетентною особою за результатами вивчення технічних характеристик автомобіля та його дослідження. Окрім того, вказані у доводах апеляційної скарги величини ваги будівельних матеріалів не відповідають показниками, які визначені сторонами договору у рахунках-фактурах, накладних, а також у товарно-транспортній накладній.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, колегія суддів не вбачає недоліків у їх складанні як-то: дефектів форми, змісту або походження тощо, котрі в силу ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, а відтак, оглянуті документи здатні призвести до зміни в структурі і стані активів платника податків - сторони правочину, у зв'язку з цим сприймаються судом як належні та допустимі в розумінні ст.70 КАС України докази реальності вчинення господарських операцій.

Фактичних даних, які б засвідчували наявність у платника податків наміру набути у спірних правовідносинах безпідставну податкову вигоду, суд в ході розгляду справи не виявив.

В обґрунтування господарської мети, позивач пояснив, що необхідність придбання товарно-матеріальних цінностей обумовлена тим, що ТОВ Будсвіт-7 виконував роботи по капітальному ремонту покрівлі ДНЗ № 4 Сонечко по вул. Рябошапки, 35 в м. Конотоп та робіт по капітальному ремонту покрівлі спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів № 12 по вул. Цюрупи, 2 в м. Конотоп.

Виконання вказаних будівельних робіт підтверджується відповідними договорами підряду, кошторисною документацією, актами форми КБ-2в, КБ-3 та платіжними дорученнями про сплату контрагентами позивача грошових коштів за виконані роботи (а.с.81-109).

Таким чином, судом встановлено, що позивач використав, придбані товарно-матеріальні цінності (будівельні матеріали) у власній господарській діяльності при виконанні договорів підряду.

Отже, судом встановлено, що позивачем податковий кредит в даній справі сформований на підставі сплачених сум ПДВ від господарських операцій, які підтверджені документально та є належним чином виконані. Так само, на підставі належно виконаних господарських операцій позивачем вірно сформовано суми податку на прибуток приватних підприємств.

При цьому, висновки податкового органу щодо виявлених перевіркою порушень з боку позивача ґрунтувалися на даних податкової інформації та неможливості проведення зустрічної звірки по контрагенту позивача.

Однак, колегія суддів вважає за потрібне зазначити, що законодавством України не передбачена відповідальність юридичної особи за можливими допущеними порушеннями законодавства інших юридичних осіб, на господарюючих суб'єктів не покладається обов'язок та не надається право контролювати дотримання законодавства платником податків, який виступає контрагентом у господарській операції. Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків. Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємств-контрагентів. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Юридична відповідальність кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Така ж позиція узгоджується із позицією Верховного суду України викладену в постановах №10/21 від 02.03.2010 року, №09/05 від 13.01.2009 року, №08/28 від 12.02.2008 року, а також узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З приводу посилань відповідача на витяг з ЄРДР про внесення відомостей про кримінальне провадження, як на підставу для прийняття податкових повідомлень-рішень колегія суддів зазначає наступне.

Так, з витягу вбачається, що до ЄРДР 08.12.2015 внесено відомості про вчинення групою осіб злочинів, передбачених ст.ст. 28 ч. 3, 205 ч. 2 КК України. Для досягнення злочинної мети було створено ряд підприємств, рахунки яких використовувались для переведення безготівкових коштів в готівку, проведення безтоварних операцій. Серед ряду таких підприємств зазначено і ТОВ "ТК Спектр" (а.с. 120-122).

Проте, будь-які інші відомості про стан розслідування та прийняті рішення відповідачем не повідомлено, а сам лише факт внесення до ЄРДР повідомлення не є доказом вчинення злочинів зазначеними в ньому особами. Крім того, повідомлення не містить відомостей про те, що наведені в ньому підприємства, в тому числі і ТОВ "ТК Спектр" взагалі не вели ніякої господарської діяльності.

Крім того, внесення таких відомостей до ЄРДР ніяким чином не підтверджує вчинення порушень податкового законодавства ТОВ "Будсвіт-7".

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Отже, обов'язок доведення обставин, які стали підставою для прийняття спірного повідомлення-рішення покладено на контролюючий орган.

В ході судового розгляду відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів належним чином правомірність прийнятих ним рішення.

Доводи відповідача про те, що судом першої інстанції не врахована позиція, висловлена Верховним Судом України у постанові від 26.01.2016 року по справі № 2а-15327/12/2670, колегія вважає безпідставними, виходячи з наступного.

Так, відповідно до п. 1 ст. 244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Проте, дослідивши зміст постанови Верховного Суду України від 26.01.2016 року по справі № 2а-15327/12/2670 судом встановлено, що обставини, викладені у вказаному судовому рішенні є відмінними від обставин, які встановлені у даній справі.

Так, Верховним Судом України у справі № 2а-15327/12/2670 зроблено висновок, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту та валових витрат, виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставними.

Проте, у справі, що є предметом розгляду, відповідачем не надано доказів та судом не встановлено наявності винесення судом вироку відносно посадових осіб позивача або його контрагента, у зв'язку з чим посилання податкового органу на вказане судове рішення є безпідставним.

Відповідно до ст. 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів відзначає, що суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Сумській області залишити без задоволення.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 01.03.2017р. по справі № 818/1772/16 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В. Судді Григоров А.М. Подобайло З.Г. Повний текст ухвали виготовлений 06.06.2017 р.