Рішення

від 31.05.2017 по справі 469/349/16-ц

БЕРЕЗАНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

31.05.2017

Справа № 469/349/16-ц

2/469/33/17

Р і ш е н н я

і м е н е м У к р а ї н и

31 травня 2017 року Березанський районний суд Миколаївської області

в складі : головуючої - судді - Старчеус О.П.

при секретарі - Якубець С.В.

за участю: прокурора - Книрша Є.В.

представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Березанка цивільну справу за позовом керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради та визнання недійсним договору купівлі продажу земельної ділянки, -

в с т а н о в и в :

Позивач - керівник Миколаївської місцевої прокуратури №1 13.04.2016 року звернувся до Березанського районного суду з зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що Миколаївською місцевою прокуратурою №1 виявлено порушення вимог законодавства при прийнятті Коблівською сільською радою рішення із земельних питань.

Так, Коблівською сільською радою 25.04.2014 року прийнято рішення №21 про продаж ОСОБА_1 у власність земельної ділянки площею 0,0683 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для комерційного використання, під обслуговування нежитлової будівлі "Дерев'яний зруб", яка належить ОСОБА_1 на праві власності, розташованої в межах території Коблівської сільської ради Березанського району у АДРЕСА_1. На підставі цього рішення між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 21.01.2015 року укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого останньому продано у власність вищевказану земельну ділянку для комерційного призначення. Зазначений договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюк О.Б., про що 21.01.2015 року у Державному реєстрі правочинів вчинено запис №31. Посилаючись на те, що вказане рішення Коблівської сільської ради прийняте з порушенням вимог законодавства, оскільки продана у власність ОСОБА_1 земельна ділянка відповідно до положень статті 88 ВК України розташована у прибережній захисній смузі Чорного моря та відповідно до вимог ст.85 Водного кодексу України не може бути продана у власність, позивач просить суд визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївського області №21 від 25.04.2014 року про продаж земельної ділянки ОСОБА_5.

Крім того, посилаючись на те, що зазначене рішення Коблівської сільської ради Березанського району прийнято із суттєвими порушеннями законодавства, та на положення статті 215 ЦК України, яка встановлює загальне правило про те, що правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, площею 0,0683 га, укладений 21.01.2015 року між відповідачем Коблівською сільською радою та відповідачем ОСОБА_5.

У судовому засіданні прокурор заявлені вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_1 та представник відповідача - Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області в судове засідання не з'явилися та не повідомили причину своєї неявки, хоча належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи.

Представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 в судовому засіданні підтримав письмові заперечення проти позову (а.с.91-97,133-134,230-232), в яких зазначено, що з позовом він не згоден та вважає його безпідставним, посилаючись на те, що розміри прибережних захисних смуг визначаються ст.60 ЗК України; смуги, передбачені ч.2 зазначеної статті встановлюються автоматично, однак винятком є прибережні захисні смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів (ч.3 ст.60 ЗК) та в межах населених пунктів, де прибережна захисна смуга встановлюється з урахуванням містобудівної документації (ч.6 ст.88 ВК України), а отже не автоматично. Оскільки розроблений проект землеустрою щодо встановлення меж водоохоронної зони та прибережної захисної смуги в межах с. Коблеве, відповідно до якого спірна земельна ділянка не входить до зазначених меж, а тому посилання позивача на норми ВК України є помилковими, передача Коблівською сільською радою земельної ділянки у власність з цільовим призначенням рекреація відповідає повноваженням ради та не суперечать нормам законодавства; на підставі ч.1 ст.20, ст.51 ЗК України спірна земельна ділянка віднесена до земель рекреаційного призначення, а тому відповідно до ст.52 ЗК може бути передана у приватну власність. Землі рекреаційного призначення можуть перебувати у приватній власності, причому на них забороняється діяльність, що перешкоджає, або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель. Позивачем не надано доказів, що спірна земельна ділянка використовується або перешкоджає використанню її за призначенням. Тому твердження позивача про незаконність рішення Коблівської сільської ради про продаж земельної ділянки є безпідставним. Посилаючись на ст.143 Конституції України, ст.ст.12,128 ЗК України відповідач зазначив, що під час прийняття Коблівською сільською радою рішення про продаж земельної ділянки та укладення на його підставі договору, орган місцевого самоврядування діяв у межах та спосіб, визначений законодавством. Крім того, відповідачем зазначено, що посилання позивача на недійсність правочину на підставі ст.215 ЦК України в зв'язку з недодержанням в момент його вчинення вимог, які необхідні для чинності правочину, є безпідставними.

Крім того, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 підтримав надані суду письмові пояснення (а.с.118-123,135-141,230-232,243-247), в яких він зазначив, що спірна земельна ділянка перебуває у межах с. Коблеве, встановлених відповідно до рішення Миколаївської обласної ради №2 від 23.09.2011р. та відповідно до довідки Миколаївської ОДА розташована у зоні рекреації; за Генеральним планом с. Коблеве, затвердженим Коблівською сільською радою №28 від 16.12.2014р. розташована на території рекреаційних закладів; схемою проектних обмежень встановлена прибережна захисна смуга, яка співпадає з пляжною зоною шириною від 7 до 29м та за межами якої перебуває спірна земельна ділянка. Посилаючись на ст.ст.51,52,128 ЗК України представник позивача зазначив, що під час прийняття спірного рішення про продаж земельної ділянки та укладення на його підставі договору, орган місцевого самоврядування діяв у межах та у спосіб, визначений законодавством. Як вбачається з умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, на ній знаходиться нерухоме майно - нежитловий будинок "Дерев'яний зруб", який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно. Таким чином, спірна земельна ділянка розташована в межах існуючого населеного пункту с. Коблеве, містобудівна документація по якому затверджена Генеральним планом з урахуванням історично складеної забудови з урахуванням раніше прийнятої містобудівної документації відповідно до існуючих конкретних умов забудови, не відноситься до земель водного фонду та має інший правовий режим використання ніж землі водного фонду. Також, посилаючись на рішення Господарського суду Миколаївської області та постанову Одеського апеляційного господарського суду, вважає, що у задоволенні позовних вимог про скасування рішення Коблівської сільської ради про продаж земельної ділянки слід відмовити, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушених прав не забезпечує їх реального захисту. Крім того, вважає, що прокурором не зазначено конкретних підстав щодо того, в чому полягає шкода державі або громаді, завдана спірним рішенням та укладеним договором купівлі-продажу, оскільки кошти за земельну ділянку сплачені, земельна ділянка використовується за призначенням та не може бути передана іншій особі, окрім як власнику існуючого на ній нерухомого майна - ОСОБА_1, земельний податок за спірну ділянку сплачується до місцевого бюджету в повному обсязі і без затримок, а також яким чином буде змінено наявну ситуацію в бік державних/суспільних інтересів щодо використання земельної ділянки, яка перебувала у ОСОБА_1 в оренді відповідно до договору оренди, укладеного 25.12.2008р.. Доведення вказаних обставин має суттєве значення для позбавлення особи права мирно володіти своїм майном. Також посилався на відсутність передбачених практикою Європейського суду з прав людини підстав для позбавлення відповідача належного йому майна у зв'язку з відсутністю шкоди суспільним інтересам внаслідок укладення спірного договору купівлі-продажу. Приймаючи до уваги, що в матеріалах справи не має належних доказів обґрунтування прокурором підстав для представництва, а також неповідомлення прокурором суб'єкта владних повноважень про звернення до суду; що спірна земельна ділянка знаходиться поза межами прибережної захисної смуги, в межах населеного пункту с. Коблеве, розташована у зоні рекреації, землі якої вже давно забудовані та можуть перебувати у приватній власності; що на спірній земельній ділянці знаходиться нерухоме майно - нежитловий будинок "Дерев'яний зруб", який належить ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого виконкомом Коблівської сільської ради 04.03.2008р., вважає, що у задоволенні позовних вимог має бути відмовлено повністю.

Дослідивши матеріали справи, суд приходить до таких висновків.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.15 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

У порядку адміністративного судочинства, відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, розглядаються справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Спір у справі, що розглядається, стосується права власності фізичної особи на земельну ділянку, тобто цивільного права, що виникло із земельних відносин, а тому не є публічно-правовим; порядок розгляду цього спору визначається ЦПК України.

Зазначена правова позиція узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України щодо віднесення спорів щодо правомірності набуття права власності на земельні ділянки до цивільної (господарської) юрисдикції, викладеної у постанові ВСУ № 21-281а16 від 30 березня 2016 року, яка, відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України, є обов'язковою для врахування судами.

Матеріалами справи встановлено, що згідно рішення Коблівської сільської ради від 25.04.2014 року №21 громадянину ОСОБА_1 було продано земельну ділянку площею 0,0683 га для будівництва, на якій розташовано нерухоме майно - житловий будинок "Деревяний зруб", який розміщений в межах території Коблівської сільської ради за адресою АДРЕСА_1 (а.с.10).

21.01.2015 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1, посвідчений нотаріально приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюк О.Б., та зареєстрований у реєстрі 21.01.2015 року за № 31 (11-15). Вказаний договір укладено на підставі рішення Коблівської сільської ради від 25.04.2014 року №21 (п.1.1. Договору).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вбачається, що реєстрація права власності на земельну ділянку з кадастровим НОМЕР_1 за ОСОБА_1 внесена до Державного реєстру 21.01.2015 року за №8442508 (а.с.19-23).

Як вбачається з інформації відділу Держгеокадастру у Березанському районі від 31.03.2016 року (а.с.16-18) відповідно до даних НКС приблизна відстань до урізу Чорного моря меж земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_1 до південної межі становить 110-125м, до північної межі - 165-170м. (а.с.17).

Згідно повідомлення управління містобудування та архітектури Миколаївської обласної державної адміністрації від 25.05.2016р. станом на 11.06.2015р. чинною містобудівною документацією, яка регулює забудову території, на якій розміщена спірна земельна ділянка, був проект планування та забудови Березанського району Миколаївської області, затвердженого постановою Державного комітету УРСР у справах будівництва від 23.10.1985 року № 112, надана відповідачу ОСОБА_1 у власність земельна ділянка розташована у зоні рекреації (а.с.63).

Відповідно до ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За положеннями ч.1 ст.3 ВК України усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд.

Згідно з п."д" ч.4 ст.84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Відповідно до положень ч.4 ст.59 ЗК України громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об'єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту.

Частина друга статті 3 ВК України визначає, що до водного фонду України належать: поверхневі води: природні водойми (озера), водотоки (річки, струмки), штучні водойми (водосховища, ставки) і канали; інші водні об'єкти; підземні води та джерела; внутрішні морські води та територіальне море.

Відповідно до ст.58 ЗК України та ст.4 ВК України до земель водного фонду належать землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами.

До земель водного фонду України відносяться також землі, на яких хоча і не розташований водний фонд, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню водного фонду: землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою (ч.2 ст.58 ЗК України).

Крім того, за положеннями ст.60 ЗК України та ст.88 ВК України вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга шириною не менше 2-х км від урізу води.

Прибережні захисні смуги встановлюються за окремими проектами землеустрою.

Як зазначено в правовій позиції, висловленої Верховним Судом України у постанові № 6-52цс15 від 22 квітня 2015 року, яка відповідно до вимог ч.1 ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України, прибережна захисна смуга - це частина водоохоронної зони, визначеної законодавством, ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено особливий режим.

Так, відповідно до висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 червня 2015 року у справі № 6-162цс15, 22 квітня 2015 року у справі № 6052цс15, існування прибережних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України), відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Відповідно до ст.ст.85,88 Водного кодексу України, ст.ст.59,84 Земельного кодексу України, землі прибережних захисних смуг перебувають виключно у державній та комунальній власності і можуть надаватися лише в користування та для спеціально визначених цілей.

Існування прибережних захисних смуг визначеної ширини передбачене нормами закону (стаття 60 ЗК України, стаття 88 ВК України). Відтак відсутність проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про те, що при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити із нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених статтею 88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486 "Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них". Тобто сама по собі відсутність землевпорядної документації не змінює правовий режим захисної смуги, а відтак передача у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі суперечить вимогам ст.ст.59, 83, 84 ЗК України.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України при розгляді справ: №6-523цс15 від 01.07.2015р., №6-184цс15 від 01.07.2015р., №6-206цс14 від 24.12.2014р., №6-193цс14 від 17.12.2014р., №6-182цс14 від 19.11.2014р., №6-175цс14 від 19.11.2014р., №6-171цс14 від 05.11.2014р..

Таким чином, надання у приватну власність земельних ділянок, які знаходяться у прибережній захисній смузі без урахування обмежень, зазначених у ст.59 ЗК України, суперечить нормам ст.ст.83, 84 ЗК України (правовий висновок ВС у справі №6-162цс15 від 10.06.2015р.).

Відповідно до ст.59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Згідно зі ст.ст.16, 21 Цивільного кодексу України, ст.152 Земельного кодексу України одним зі способів захисту прав є визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування. Суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Отже, оскільки Рішення Коблівської сільської ради Миколаївської області №21 від 25.04.2014 року суперечить законам України, відповідно до п."г" ч.3 ст.152 ЗК України воно підлягає визнанню недійсним та скасуванню.

Вирішуючи питання про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу спірної земельної ділянки, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч.6 ст.128 ЗК України, рішення Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації, сільської, селищної, міської ради про продаж земельної ділянки є підставою для укладання договору купівлі-продажу земельної ділянки, який підлягає нотаріальному посвідченню.

Статтею 215 ЦК України встановлено загальне правило, згідно якого правочин є недійсним у зв'язку з недодержанням в момент його вчинення стороною (сторонами) загальних вимог, які необхідні для чинності правочину, передбачених статтею 203 ЦК України.

Згідно зі ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Таким чином, зважаючи на те, що рішення Коблівської сільської ради Березанського району №21 від 25.04.2014 року прийнято із суттєвими порушеннями законодавства, в зв'язку з чим визнається судом незаконним та скасовується, також, на думку суду, має бути визнаним недійсним і укладений на його підставі договір купівлі-продажу від 21.01.2015 року спірної земельної ділянки відповідно до положень ст.ст.203, 215 ЦК України.

Посилання представника відповідача ОСОБА_2 на дотримання порядку продажу земельної ділянки, передбаченого ст.128 ЗК України, не відповідає дійсності, оскільки, відповідно до п.п."г" ч.5 вказаної статті (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин), встановлена цим Кодексом заборона на передачу земельної ділянки у приватну власність є підставою для відмови в продажу земельної ділянки.

Таким чином, спірне рішення прийняте всупереч вимогам ст.128 ЗК України.

Як вбачається зі змісту пункту 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) та правової позиції Верховного Суду України, викладеної у справі № 6-2510цс15 від 16 грудня 2015 року, рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Тому звернення прокурора до суду з вимогою про скасування рішення сільської ради, яке є ненормативним актом, є належним способом захисту інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу.

Частиною 1 ст.319 та частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. При цьому, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Як зазначив в правовій позиції Верховний Суд України у справі №6-92ц13 від 18.09.2013 р., створена Конвенцією система захисту покладає саме на національні органи влади обов'язок визначальної оцінки щодо існування проблеми суспільного значення, яка виправдовує як заходи позбавлення права власності, так і необхідність запровадження заходів з усунення несправедливості.

Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Трегубенко проти України" від 2 листопада 2004 року категорично ствердив, що "правильне застосування законодавства незаперечно становить "суспільний інтерес" (п.54 рішення).

Таким чином, Верховний Суд дійшов висновку, що особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника.

Аналогічного висновку Верховний Суд України дійшов і у справі № 6-2510цс15 від 16 грудня 2015 року.

У постанові № 6-2510цс15 Верховний Суд України сформував правову позицію, відповідно до якої прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України). Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять "суспільний", "публічний" інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

При ухваленні цього рішення суд враховує, що відповідачем ОСОБА_1 право власності набувалось внаслідок прийняття органом місцевого самоврядування протизаконного рішення, тобто було порушено суспільний інтерес щодо правильного застосування законодавства, порядок позбавлення права власності на незаконно набуте майно передбачений законодавством, та вважає, що у даному випадку наявна справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Посилання відповідача ОСОБА_1 на недоведеність факту використання земельної ділянки не за призначенням правового значення у даному спорі не має, оскільки зазначений факт не заявлявся прокурором як підстава позову.

Враховуючи зазначене, суд вважає, що позовні вимоги прокурора слід задовольнити у повному обсязі.

Дійшовши такого висновку суд вважає заперечення проти позову представника відповідача - ОСОБА_2, а саме, його посилання на те, що прибережна захисна смуга встановлюється за окремим проектом землеустрою, такими, що не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать зазначеним вище правовим висновкам Верховного Суду України при розгляді аналогічних справ.

Також, не враховує суд й інші доводи відповідача в обґрунтування заперечень проти позову в частині того, що оскаржуване рішення є ненормативним актом органом влади, який вичерпав свою дію, та що зазначена земельна ділянка ніколи не відносилася до земель водного фонду, вважаючи їх безпідставними.

Відповідно до ст.88 ЦПК України підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача сплачені ним судові витрати.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовні вимоги керівника Миколаївської місцевої прокуратури №1 в інтересах держави до Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради та визнання недійсним договору купівлі продажу земельної ділянки задовольнити повністю.

Визнати незаконним та скасувати рішення Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області №21 від 25.04.2014 року про продаж ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,0683 га, вартістю 103146,00 грн., розташованої в межах території Коблівської сільської ради Березанського району у АДРЕСА_1.

Визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки із кадастровим номером НОМЕР_1 площею 0,0683 га, вартістю 103146,00 грн., розташованої по АДРЕСА_1, укладений 21.01.2015 року між Коблівською сільською радою та ОСОБА_1, який 21.01.2015 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Березанського районного нотаріального округу Мартинюк О.Б., про що у Державному реєстрі правочинів вчинено запис №31.

Стягнути з Коблівської сільської ради Березанського району Миколаївської області та ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2) на користь прокуратури Миколаївської області (р/р 35215058000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір в сумі по 1378,00 грн. з кожного.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Миколаївської області через Березанський районний суд шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні в судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подавати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя:

Повний текст рішення виготовлено та підписано 31.05.2017 року.