Рішення

від 01.06.2017 по справі 910/8065/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2017 Справа №910/8065/17

За позовомДержавного підприємства Миколаївський бронетанковий завод ДоТовариства з обмеженою відповідальністю Ан Сіті - Сервіс Простягнення 43 543,28 грн. Суддя Трофименко Т.Ю.

Представники:

від позивача: Царюк В.В. - по дов. №2152/7 від 10.10.2016р.

від відповідача: Осіпенко В.І. - директор

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Миколаївський бронетанковий завод Приватне звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Ан Сіті - Сервіс про стягнення з останнього 43 543,28 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.2017 позовну заяву прийнято до розгляду та порушено провадження у справі № 910/8065/17. Розгляд справи призначено на 01.06.2017.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги в частині основного боргу в сумі 42 100 грн. визнав повністю. В решті вимог просив в позові відмовити.

В судовому засіданні 01.06.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши наявні у матеріалах даної справи докази, заслухавши пояснення представників сторін, господарський суд міста Києва,

В С Т А Н О В И В :

30.03.2015 року між Державним підприємством Миколаївський бронетанковий завод (даі позивач ) та Товариством з обмеженою відповідальністю Ан Сіті-Сервіс (далі - відповідач ) було укладено договір поставки № 1503/30.

Відповідно до п. 1.1. Договору відповідач зобов'язувався поставляти і передавати у власність позивача товар, а позивач зобов'язувався оплачувати та приймати товар на умовах, визначених у даному Договорі. В п. 1.2. Договору передбачено, що найменування, асортимент, кількість та ціна товару, що є предметом даного Договору, визначаються у специфікаціях до даного Договору і є його невід'ємними частинами. П. 3.2. Договору терміни поставки товару узгоджуються Сторонами та вказуються у специфікаціях.

Згідно з гі. 4.1. Договору ціна товару вказується в специфікаціях до кожної окремої партії. В ціну включено ІІДВ. Загальна сума Договору визначається виходячи з вартості товару, що вказаний у чинних специфікаціях до цього Договору.

Оплата товару повинна здійснюватись у строки, узгоджені Сторонами у специфікаціях до цього Договору. Якщо Сторони не вказали у Специфікації строк оплати, тоді позвиач зобов'язаний здійснити оплату протягом одного банківського дня з моменту прийому-передачі товару. Сторони періодично здійснюють звірки взаєморозрахунків, при цьому позивач зобов'язаний оформити зі свого боку акт звірки взаєморозрахунків та направити його відповідачу в межах 3 (трьох) робочих днів з моменту одержання ним вимоги відповідача.

31.03.2015 року між сторонами було підписано специфікацію № 1503/1 до Договору поставки № 1503/30 від 30.03.2015 року в якій позивач замовив у відповідача товар на загальну суму 1683400,00 грн. з ІІДВ.

10.04.2015 року платіжним дорученням № 471 позивач перерахував відповідачу авансовий платіж у розмірі 168 000,00 грн. Того ж дня, платіжним дорученням № 466 позивачем було перераховано ще один авансовий платіж у розмірі 841 700,00 грн. в якості оплати за товар визначений у специфікації № 1503/1 від 31.03.2015 року.

З урахуванням викладеного загальна сума перерахованих позивачем грошових коштів відповідачу склала 1 009 700,00 гри.

Проте, відповідач своїх зобов'язань щодо поставки товару не виконав.

01.02.2107р. між сторонами була підписана угода про розірвання договору поставки №1503/30 від 30.03.2015р.

26.06.2015 року платіжним дорученням № 1 відповідач повернв грошові кошти у розмірі 841 700,00 грн., 30.06.2015 року, платіжним дорученням № 2 відповідачем повернено грошові кошти у розмірі 120 000,00 грн., а 10.07.2015 року платіжним дорученням № 3 повернув грошові кошти в сумі 5 900,00 грн.

З урахуванням викладеного судом встановлено, що відповідач повернув позивачу грошові кошти в сумі 967 600 грн. Залишок неповернутих коштів складає 42 100 грн.

Зобов'язанням, згідно ст. 509 Цивільного кодексу України, є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України визначається, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено обов'язковість договору для виконання сторонами.

В силу положень ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач зазначає, що відповідачем не були повернуті в повному обсязі грошові кошти, у зв'язку з чим просить стягнути з відповідача суму передплати.

У зв'язку із наведеною обставиною позивач надіслав відповідачеві на адресу останнього претензію №576 від 13.03.2017р. із вимогою добровільно повернути сплачені грошові кошти в сумі 42 100 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що відповідачем будь-які докази виконання зобов'язань з постачання Товару в повному обсязі суду не надано, доводи позивача у встановленому законом порядку не спростовано, а тому позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 42 100 грн. документально підтверджені, а тому підлягають задоволенню.

Крім суми заборгованості, позивач просить суд стягнути з відповідача 256,06 грн. 3 % річних та 1 187,22 грн. - інфляційні втрати на підставі ст.. 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом із тим, стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.

На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 ЦК України від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця.

Отже, суд дійшов висновку, що застосування до спірних правовідносин положення частини 2 статті 625 ЦК України та стягнувши з відповідача 3 % річних та інфляційнихє необґрунтованим, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), на який можуть нараховуватися лише проценти, передбачені статтею 536 ЦК України (аналогічна думка викладені в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2014 року).

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 34 Кодексу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як встановлено ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

В порядку, передбаченому ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідач відзиву на позовну заяву та будь-яких заперечень по суті спору не надав, тверджень позивача у встановленому законом порядку не спростував.

При цьому, суд звертає увагу на те, що відповідно до п. 2.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 42 100 грн. заборгованості підтвердженими наявними в матеріалах справи доказами та не спростованими належним чином і у встановленому порядку відповідачем, а відтак такими, що підлягають задоволенню. У задоволенні решти позовних вимог належить відмовити.

За правилами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. 124 Конституції України, ст. ст. 4 3 , 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Ан Сіті -Сервіс" (04071, м. Київ, вул.. Ярославська, 10, код ЄДРПОУ 35780229) на користь Державного підприємства Миколаївський бронетанковий завод (54055, м. Миколаїв, вул.. 1 Слобідська, 120, код ЄДРПОУ 07856371) 42 100 грн. 00 коп. основного боргу та 1 600 грн. 00 коп. судового збору.

В решті позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено 06.06.2016 р.

Суддя Трофименко Т.Ю.