Ухвала

від 31.05.2017 по справі 442/6670/14

ВИЩИЙ СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ СУД УКРАЇНИ З РОЗГЛЯДУ ЦИВІЛЬНИХ І КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВ

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 травня 2017 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 3 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовамиякого він надав відповідачам у рівних частках кожномупозику в розмірі 1 105 680 грн, що є еквівалентом 85 тис. доларів США, а позичальники зобов'язалисьповернути таку саму суму грошових коштів (суму позики) без сплати процентів у строк до 3 вересня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 3 вересня 2014 року між ним та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачіпередали в іпотеку незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, готовність якого 97 % та земельну ділянку площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок. Проте відповідачі свої зобов'язання за договором позики не виконали, незважаючи на вимоги грошові кошти не повернули.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_3 просив суд: стягнути з відповідачів на його користь борг за договором позики; у рахунок погашення заборгованості за договором позики звернути стягнення на предмет іпотеки; припинити право власності відповідачів на незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 , готовність якого 97 % та земельну ділянку площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок та визнати за ним право власності на зазначене майно; скасувати заборону та вилучити з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно архівний запис про заборону відчуження незавершеногобудівництва житлового будинку АДРЕСА_1, готовність якого 97 % та земельної ділянки площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок.

Заочним рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 4 листопада 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 1 798 031 грн 10 коп., що є еквівалентом 85 тис. доларів США.

У рахунок погашення заборгованості за договором позики, укладеним 3 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, звернуто стягнення на предмет іпотеки: незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, готовність якого 97 % та земельну ділянку площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок.

Припинено право власності ОСОБА_4, ОСОБА_5 на незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 готовність якого 97 % та земельну ділянку площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок та визнано за ОСОБА_3 право власності на зазначене майно.

Скасовано заборону та вилучено з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно архівний запис про заборону відчуження незавершеногобудівництва житлового будинку АДРЕСА_1 , готовність якого 97 % та земельної ділянки площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано. Позов ОСОБА_3 задоволено частково.

У рахунок погашення заборгованості за договором позики, укладеним 3 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5, у розмірі 1 798 031 грн 10 коп., що є еквівалентом 85 тис. доларів США, звернуто стягнення на предмет іпотеки: незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, готовність якого 97 %, вартістю 1 407 730 грн та земельну ділянку площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок, вартістю 187 тис. грн., шляхом набуття ОСОБА_3 права власності на вищезазначені незавершене будівництво житлового будинку та земельну ділянку.

Припинено право власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на предмет іпотеки: незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1, готовність якого 97 % та земельну ділянку площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок.

У решті позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить оскаржуване рішенняапеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII Про судоустрій і статус суддів Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що зобов'язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору, однак відповідачі свої зобов'язання не виконали, грошові кошти позивачу не повернули, тому суд стягнув борг та у рахунок його погашення звернув стягнення на предмет іпотеки. При цьому іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та частково задовольняючи позов ОСОБА_3, застосувавши положення ст. ст. 1046, 1047, 1049 ЦК України, Закон України Про іпотеку , виходив із того, що відповідачі не виконали свої зобов'язання за договором позики, тому звернув стягнення на предмет іпотеки в погашення боргу з визнанням за позивачем права власності, що не суперечить чинному законодавству. Позовні вимоги щодо скасування заборони та вилучення з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про заборону відчуження незавершеного будівництва житлового будинку та земельної ділянки є неправомірними, оскільки Дрогобицьке міськрайонне управління юстиції Львівської області, його реєстраційна служба не були залучені до участі в справі як відповідачі.

Проте повністюпогодитись із таким висновкомапеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судами попередніх інстанцій установлено, що 3 вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір позики, за умовами якого позивач надав відповідачам у рівних частках кожному позику в розмірі 1 105 680 грн, що є еквівалентом 85 тис. доларів США, а позичальники зобов'язалисьповернути таку ж суму грошових коштів (суму позики) без сплати процентів у строк до 3 вересня 2015 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за договором позики 3вересня 2014 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, ОСОБА_5 укладено договір іпотеки, за умовами якого відповідачі передали в іпотеку незавершене будівництво житлового будинку АДРЕСА_1 готовність якого 97 % та земельну ділянку площею 0,1205 га, на якій знаходиться будинок.

Відповідачі свої зобов'язання за договором позики не виконали, грошові кошти не повернули.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з ч. 2 ст. 1046 ЦК України договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Позичальник, як передбачено ч. 1 ст. 1049 ЦК України, зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст . 11 Закону України Про іпотеку іпотекодавець (майновий поручитель) несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов'язання в межах вартості предмета іпотеки.

Перехід права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи регулюється ст. 23 Закону України Про іпотеку , якою передбачено, що у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Підстави припинення іпотеки передбачено ст. 17 Закону України Про іпотеку , до яких зокрема належать: припинення основного зобов'язання або закінчення строку дії іпотечного договору; реалізації предмета іпотеки; набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки; визнання іпотечного договору недійсним; знищення (втрати переданої в іпотеку будівлі (споруди), якщо іпотекодавець не відновив її.

Закон України Про іпотеку є спеціальним законом щодо урегулювання правовідносин з приводу іпотечного майна, а положення ст. 17 Закону України Про іпотеку містить виключний перелік підстав припинення іпотеки, аналогічний із закріпленим у ст. 593 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано ст. 39 Закону України Про іпотеку , якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої ст. 38 цього Закону. Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у ст. ст. 335, 376 ЦК України. В інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (ч. 1 ст. 328 цього Кодексу).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Аналіз положень ст. ст. 33, 36, 37, 39 Закону України Про іпотеку , ст. ст. 328, 335, 376, 392 ЦК України дає підстави для висновку про те, що законодавцем визначено три способи захисту задоволення забезпечених іпотекою вимог кредитора шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду) та два позасудові (на підставі виконавчого напису нотаріуса та згідно з договором про задоволення вимог іпотеко держателя). У свою чергу позасудовий спосіб захисту за договором про задоволення вимог іпотекодержателя або за відповідним застереженням в іпотечному договорі реалізується шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки або надання права іпотекодержателю від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу.

При цьому договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно (ч. 1 ст. 37 Закону України Про іпотеку ).

Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 21 вересня 2016 року № 6-1685цс16 та від 2 листопада 2016 року № 6-2457цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

У п. 6.5. договору іпотеки міститься застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до останнього права власності на предмет іпотеки.

Згідно з п. 6.5.2. договору іпотеки зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Проте у порушення вимог ст. ст. 212 - 214, 303, 316 ЦПК України апеляційний суд на зазначені вище обставини справи уваги не звернув, зазначених вимог закону не врахував, не з'ясував належним чином фактичних обставин справи щодо заявлених вимог , зокрема, чи звертався позивач до державного реєстратора, не дослідив і не оцінив належним чином доводи й докази сторін та дійшов передчасного висновку про часткове задоволення позову .

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, щов силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Львівської області від 23 червня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Головуючий Д.Д. Луспеник

Судді: В.І. Журавель

О.В.Закропивний

С.Ф.Хопта

С.П.Штелик