Постанова

від 06.06.2017 по справі 815/2119/17

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/2119/17

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 червня 2017 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Кравченка М.М.;

за участі:

секретаря судового засідання - Свириди Х.С.;

представника позивача - Буяклу Н.Я. (довіреність від 23.12.2015 року);

представника відповідача - Караханяна А.М. (довіреність від 01.06.2017 року),

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0000791401 та № 0000801401 від 19.01.2017 року, -

СУТЬ СПОРУ:

Підприємство ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 19.01.2017 року № 0000791401 та № 0000801401.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив наступне.

Від Головного управління Державної фіскальної служби в Одеської області до Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю надійшли податкові повідомлення-рішення за № 0000791401 та № 0000801401 від 19.01.2017 року, які були складені на підставі акту перевірки № 408/15-32-14-01/22457496 від 29.12.2016 року.

Позивач не погоджується з податковими повідомленнями-рішеннями відповідача від 19.01.2017 року № 0000791401 та № 0000801401, вважає їх протиправними та такими, що належать до скасування.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні позов не визнав та заперечував проти його задоволення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані письмові докази, перевіривши матеріали справи, а також проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити. Свій висновок суд вмотивовує наступним чином. Так, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Підприємство ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю зареєстроване та перебуває на обліку в Роздільнянській об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області як платник податків з 05.02.1997 року за № 198.

На підставі направлень від 10.11.2016 року, відповідно до вимог пп.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України, на підставі наказів від 26.10.2016 року № 1730, в період з 14.11.2016 року по 26.12.2016 року співробітники Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області провели документальну планову перевірку Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року.

За результатами цієї перевірки 29.12.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт № 408/15-32-14-01/22457496 Про результати документальної планової перевірки ПІДПРИЄМСТВА ТИРАС У ВИГЛЯДІ ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ, код за ЄДРПОУ 22457496 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014р. по 30.09.2016р. .

В акті перевірки встановлені наступні порушення з боку позивача, крім іншого:

- п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток всього на суму 21387221,00 грн., у тому числі 2014 рік на 5857596,00 грн., 2015 рік на 10015128,00 грн., 1 квартал 2016 року на 753192,00 грн., півріччя 2016 року на 2337436,00 грн.;

- п.44.6 ст.44, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.192 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість всього на суму 20043078,00 грн., у тому числі січень 2014 року на 251991,00 грн., лютий 2014 року на 317258,00 грн., березень 2014 року на 11066,00 грн., квітень 2014 року на 110459,00 грн., травень 2014 року на 668729,00 грн., червень 2014 року на 148199,00 грн., липень 2014 року на 260738,00 грн., серпень 2014 року на 1021729,00 грн., вересень 2014 року на 735699,00 грн., жовтень 2014 року на 2024122,00 грн., листопад 2014 року на 238477,00 грн., грудень 2014 року на 967519,00 грн., січень 2015 року на 333984,00 грн., лютий 2015 року на 178531,00 грн., березень 2015 року на 24209,00 грн., квітень 2015 року на 92846,00 грн., травень 2015 року на 388701,00 грн., червень 2015 року на 913679,00 грн., липень 2015 року на 1126558,00 грн., серпень 2015 року на 1096269,00 грн., вересень 2015 року на 626861,00 грн., жовтень 2015 року на 614575,00 грн., листопад 2015 року на 1709245,00 грн., грудень 2015 року на 1146098,00 грн., січень 2016 року на 55786,00 грн., лютий 2016 року на 273428,00 грн., березень 2016 року на 284803,00 грн., квітень 2016 року на 269920,00 грн., травень 2016 року на 83297,00 грн., червень 2016 року на 1199550,00 грн., липень 2016 року на 607122,00 грн., серпень 2016 року на 1112613,00 грн., вересень 2016 року на 1149017,00 грн.

Такі висновки відповідач обґрунтовані тим, що позивач в ході перевірки не надав первинних документів та даних бухгалтерського обліку.

Підприємство ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю не погодилося з висновками акту перевірки від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496 та подало до Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області свої заперечення

За наслідками перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на підставі акту перевірки від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496 відповідно до зазначених порушень Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення:

- від 19.01.2017 року № 0000791401, яким позивачеві за порушення п.44.6 ст.44, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, ст.192 Податкового кодексу України та на підставі пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 30064617,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 20043078,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 10021539,00 грн.;

- від 19.01.2017 року № 0000801401, яким позивачеві за порушення п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України та на підставі пп.54.3.2 п.54.3 ст.54, п.123.1 ст.123 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 27073268,00 грн., у тому числі за податковими зобов'язаннями 21387221,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями 5686047,00 грн.

Не погоджуючись з податковими повідомленнями-рішеннями Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 19.01.2017 року № 0000791401 та № 0000801401 Підприємство ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю звернулося зі скаргою до Державної фіскальної служби України.

Рішенням Державної фіскальної служби України від 28.03.2017 року скаргу Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю було залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення від 19.01.2017 року № 0000791401 та № 0000801401 було залишено без змін.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), добросовісно; розсудливо; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Перевіривши законність дій та рішень відповідача, суд дійшов висновку, що адміністративний позов слід задовольнити з наступних підстав.

Свій висновок суд вмотивовує наступним чином.

26.10.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло наказ № 1730, яким призначило проведення документальної виїзної планової перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року з 14.11.2016 року тривалістю 10 робочих днів.

Відповідно до пп.20.1.4 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України контролюючий орган має право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.

Згідно з п.75.1 ст.75 Податкового кодексу України контролюючі мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Під час проведення перевірки з 14.11.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області направило Підприємству ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю лист, яким просило надати оригінали первинних документів на підтвердження фінансово-господарської діяльності за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, зокрема: фінансову, статистичну та іншу звітність, регістри податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, а також первинні та інші документи, які використовувались в бухгалтерському і податковому обліку, та які пов'язані з нарахуванням та сплатою податків та зборів, виконання вимог іншого законодавства.

Згідно з п.61.1 ст.61 Податкового кодексу України податковий контроль - система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Відповідно до п.62.1 ст.62 Податкового кодексу України податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючих органів; перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.

Згідно з п.71.1 ст.71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Відповідно до абз.1 п.73.3 ст.73 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право звернутися до платників податків та інших суб'єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Підприємство ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю листом повідомило Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області про неможливість надання первинних документів фінансово-бухгалтерської документації для проведення планової виїзної документальної перевірки в зв'язку з тим, що всі бухгалтерські документи вилучені під час проведення обшуку за досудовим розслідуванням кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42014000000000802 від 05.08.2014 року, що також зазначено в акті перевірки від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496.

14.11.2016 року Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області склало акт про неможливість продовження проведення планової виїзної перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, яким термін проведення перевірки було перенесено до моменту надання документів, необхідних для її проведення.

Відповідно до п.85.9 ст.85 Податкового кодексу України у разі коли до початку або під час проведення перевірки оригінали первинних документів, облікових та інших регістрів, фінансової та статистичної звітності, інших документів з питань обчислення і сплати податків та зборів, а також виконання вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, були вилучені правоохоронними та іншими органами, зазначені органи зобов'язані надати для проведення перевірки контролюючому органу копії зазначених документів або забезпечити доступ до перевірки таких документів. Такі копії, засвідчені печаткою та підписами посадових (службових) осіб правоохоронних та інших органів, якими було здійснено вилучення оригіналів документів, або яким було забезпечено доступ до перевірки вилучених документів, повинні бути надані протягом трьох робочих днів з дня отримання письмового запиту контролюючого органу. У разі якщо документи, зазначені в абзаці першому цього пункту, було вилучено правоохоронними та іншими органами, терміни проведення такої перевірки, у тому числі розпочатої, переносяться до дати отримання вказаних копій документів або забезпечення доступу до них.

Відповідно до вимог п.85.9 ст.85 Податкового кодексу України та доповідної записки виконуючого обов'язки заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області Білоуса М.А. від 14.11.2016 року № 729/11/15-32-14-01-04 наказом Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 1880 від 14.11.2016 року перенесено термін проведення документальної виїзної планової перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року з 14 листопада 2016 року до надання вилучених документів слідчим відділом УСБУ в Одеській області.

30.11.2016 року на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 2028, на підставі доповідної записки заступника начальника Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області Хандусенко Д.І. від 29.11.2016 року № 778/11/15-32-14-01, у зв'язку з наданням доступу до вилучених документів СВ УСБУ в Одеській області термін проведення документальної виїзної планової перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року було поновлено з 07.12.2016 року терміном 9 робочих днів.

14.12.2016 року на підставі наказу Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області № 2158 термін проведення документальної планової перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року було продовжено з 20.12.2016 року на 5 робочих днів.

Підприємство ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю не погодилося з наказами Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області та звернулося до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просило: визнати незаконними дії Головного управління ДФС в Одеській області та Біляївського відділення Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області, які виразилися у проведенні документальної виїзної планової перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді ТОВ; скасувати наказ № 2028 від 30.11.2016 року про поновлення терміну проведення планової виїзної перевірки у зв'язку з наданням доступу до вилучених документів СВ СБУ в Одеській області; скасувати наказ № 2158 від 14.12.2016 року про продовження терміну проведення документальної планової виїзної перевірки з 20 грудня на 5 робочих днів.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2016 року у справі № 815/7485/16 за позовом Підприємства ТИРАС у вигляді ТОВ до Головного управління ДФС в Одеській області, Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними дій, скасування наказів № 2028 від 30.11.2016 року, № 2158 від 14.12.2016 року було задоволено клопотання підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про забезпечення адміністративного позову та заборонено Головному управлінню ДФС в Одеській області приймати рішення за результатами проведеної на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 26.10.2016 року № 1730 документальної планової перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, код за ЄДРПОУ 22457496 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, яка оформлена актом Головного управління ДФС в Одеській області від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496 до розгляду судом справи по суті.

Відповідно до ч.1 ст.117 КАС України суд за клопотанням позивача або з власної ініціативи може постановити ухвалу про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також якщо очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.

Згідно з ч.6 ст.118 КАС України ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Відповідно до ч.1 ст.158 КАС України судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови.

Таким чином, з урахуванням зазначеного, з 30.12.2017 року Головному управлінню ДФС в Одеській області було заборонено приймати рішення за результатами проведеної на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 26.10.2016 року № 1730 документальної планової перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, код за ЄДРПОУ 22457496 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, яка оформлена актом Головного управління ДФС в Одеській області від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496, до набрання законної сили рішення у справі № 815/7485/16 за адміністративним позовом Підприємства ТИРАС у вигляді ТОВ до Головного управління ДФС в Одеській області, Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними дій, скасування наказів № 2028 від 30.11.2016 року, № 2158 від 14.12.2016 року.

Ухвала Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2016 року у справі 815/7485/16 про забезпечення адміністративного позову набрала законної сили 19.04.2017 року.

Відповідно до ч.3 ст.14 КАС України невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Разом з цим, як вже було встановлено судом вище, 19.01.2017 року за наслідками перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю на підставі акту перевірки від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496 Головне управління Державної фіскальної служби в Одеській області прийняло податкові повідомлення-рішення № 0000791401 та № 0000801401.

Таким чином, за наявності ухвали Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2016 року у справі 815/7485/16 про забезпечення позову у Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області були відсутні підстави для прийняття 19.01.2017 року податкових повідомлень-рішень за результатами проведеної на підставі наказу Головного управління ДФС в Одеській області від 26.10.2016 року № 1730 документальної планової перевірки Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю, код за ЄДРПОУ 22457496 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, яка оформлена актом Головного управління ДФС в Одеській області від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496.

Крім того, постановою Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2017 року у справі № 815/7485/16 адміністративний позов Підприємства ТИРАС у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДФС в Одеській області, Роздільнянської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання незаконними дій, скасування наказів № 2028 від 30.11.2016 року, № 2158 від 14.12.2016 року було задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС в Одеській області № 2028 від 30.11.2016 року Про поновлення терміну проведення документальної виїзної планової перевірки ТОВ ТИРАС , код ЄДРПОУ 22457496 , визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління ДФС в Одеській області № 2158 від 14.12.2016 року Про продовження терміну проведення документальної планової перевірки ТОВ ТИРАС , код ЄДРПОУ 22457496 , в задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.

Постанова Одеського окружного адміністративного суду від 18.01.2017 року у справі № 815/7485/16 набрала законної сили 23.05.2017 року на підставі ухвали Одеського апеляційного адміністративного суду.

Одеський окружний адміністративний суд в своїй постанові від 18.01.2017 року у справі № 815/7485/16 встановив, що з 25.11.2016 року ухвалою слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси було визнано неправомірним вилучення СВ УСБУ в Одеській області документів та майна ТОВ ТИРАС та зобов'язано повернути майно та документи власнику - позивачу, про що було повідомлено ГУ ДФС в Одеській області. Тобто, в даному випадку, після 25.11.2016 року у органа досудового розслідування були відсутні передбачені законом підстави для утримання речей та документів належних ТОВ ТИРАС відповідно до ч.2 та ч.3 ст.169 КПК України у зв'язку із скасуванням арешту з даного майна ухвалою суду. Крім того, 19.12.2016 року слідчим суддею Приморського районного суду м. Одеси Івановим В.В. була винесена ухвала, якою зобов'язано посадових осіб органу досудового розслідування кримінального провадження № 22016160000000386 від 28.11.2016 року та прокуратури Одеської області негайно виконати ухвалу слідчого судді Приморського районного суду м. Одеси Деруса А.В. від 25.11.2016 року щодо повернення ТОВ ТИРАС вилучених під час проведення обшуків майна та документів. Однак, судом встановлено, що станом на момент розгляду даної справи, ухвали суду щодо повернення майна та документів не виконані, незважаючи на чисельні скарги та вимоги про повернення від позивача. В зв'язку з цим, суд прийшов до висновку, що наказ № 2028 від 30.11.2016 року Про поновлення проведення документальної виїзної перевірки ТОВ ТИРАС , код ЄДРПОУ 2457496 у зв'язку з наданням доступу до вилучених документів СВ УСБУ в Одеській області та наказ № 2158 від 14.12.2016 року Про продовження терміну проведення документальної планової перевірки ТОВ ТИРАС , код ЄДРПОУ 2457496 , які приймалися ГУ ДФС в Одеській області вже після 25.11.2016 року, незважаючи на те, що відповідач знав про незаконність та протиправність дій правоохоронних органів, є протиправними та такими, що порушують права позивача.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Тобто, вказаним судовим рішенням Одеського окружного адміністративного суду, що набрало законної сили, було встановлено факт необґрунтованого поновлення терміну проведення перевірки позивача та його продовження.

Згідно з ч.2 ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (Офіційне тлумачення частини другої статті 55 див. в Рішеннях Конституційного Суду № 6-зп від 25.11.97, № 19-рп/2011 від 14.12.2011).

В своєму рішенні від 25.12.1997 року по справі № 9-зп/1997 Конституційний Суд України зазначив, що частину першу статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод.

Відповідно до ч.7 ст.9 КАС України у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права).

Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з ч.5 ст.13 Закону України Про судоустрій і статус суддів висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду України, враховуються іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 27.01.2015 року по справі № 21-425а-14 суд прийшов до наступних висновків: аналізованими нормами ПК, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок, зокрема документальних позапланових невиїзних. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. З наказом про перевірку, відомостями про дату її початку та місце проведення платник має бути ознайомлений у встановлений законом спосіб до її початку. Невиконання вимог підпункту 78.1.1 пункту 78.1 статті 78 та пункту 79.2 статті 79 ПК призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Таким чином, Верховний Суд України у цьому рішенні зазначає, що якщо суб'єктом владних повноважень було не дотримано встановленого законом порядку призначення контрольного заходу (перевірки), то це призводить до визнання такого заходу незаконним та не породжує правових наслідків.

Таким чином, оскільки підстав для поновлення терміну проведення перевірки позивача та його продовження у відповідача не було, а також за наявності заборони приймати рішення за результатами проведеної перевірки станом на 19.01.2017 року, то податкові повідомлення-рішення від 19.01.2017 року № 0000791401 та № 0000801401, які прийняті за результатами проведення такої перевірки, є протиправними та належать до скасування.

Що стосується суті виявлених порушень, то суд зазначає наступне.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно з п.44.1 ст.44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до п.44.2 ст.44 Податкового кодексу України для обрахунку об'єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Згідно з п.44.3 ст.44 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані забезпечити зберігання документів, визначених у пункті 44.1 цієї статті, а також документів, пов'язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, не менш як 1095 днів з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а у разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Відповідно до п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Згідно з ст.1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської звітності підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи) врегульовано Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704.

Відповідно до пп.2.1, пп.2.2 п.2 Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

В акті перевірки відповідач неодноразово посилається на п.44.6 ст.44 Податкового кодексу України та зазначає, що позивач в ході проведення перевірки не надав первинних документів та даних бухгалтерського обліку.

І це при тому, що в розділі 3 акту перевірки від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496 відповідач зазначає, що УСБУ в Одеській області надано доступ працівникам ГУ ДФС в Одеській області до вилучених документів, в ході ознайомлення з якими встановлено, що питому вагу вилучених документів складають первинні (оригінали та копії) документи (рахунки, накладні) по взаємовідносинам з контрагентами визначених в Ухвалі від 12.10.2016 року, а також комп'ютерна техніка (системні блоки) тощо.

Також, в розділі 3 акту перевірки від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496 зазначений перелік вилучених документів, серед яких не ідентифіковані документи які також можуть мати відношення до бухгалтерської документації ТОВ ТИРАС а саме: - Підшивка документів на 132 арк., - Підшивка документів на 250 арк., - Підшивка документів на 171 арк., - Підшивка документів на 259 арк., - Підшивка документів на 143 арк., - Підшивка документів на 159 арк., - Підшивка документів на 322 арк., - Підшивка документів на 359 арк. При цьому, відповідач в акті перевірки не зазначає, які документи містяться в зазначених підшивках.

Крім того, в акті перевірки від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496 відповідач взагалі будь-якої оцінки вказаним первинним документам по суті виявлених порушень, з якими він був ознайомлений, не надає.

Тобто, відповідач, роблячи висновки про порушення позивачем п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, ст.192, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, взагалі не враховує первинні бухгалтерські документи.

При цьому, оскільки суд вище вже констатував факт порушення відповідачем порядку проведення перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2014 року по 30.09.2016 року, то акт перевірки від 29.12.2016 року № 408/15-32-14-01/22457496 не може бути доказом порушення платником податків податкового законодавства так, як відповідно до ч.3 ст.70 КАС України докази, одержані з порушенням закону, судом при вирішенні справи не беруться до уваги.

Крім того, під час розгляду справи відповідач не надав до суду будь-яких інших належних та допустимих доказів вчинення позивачем порушень п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, ст.192, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, що стало підставою для збільшення йому суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 30064617,00 грн. та з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 27073268,00 грн.

Відповідно до пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу. Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку). Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу. Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Згідно з пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України: Витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником) .

Відповідно до п.138.1 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті; інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Згідно з п.138.2. ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді. Відповідно до п.138.4 цієї статті витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Згідно з пп.138.8.1 п.138.8 ст.138 Податкового кодексу України собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг, а саме: прямих матеріальних витрат; прямих витрат на оплату праці; амортизації виробничих основних засобів та нематеріальних активів, безпосередньо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; загальновиробничі витрати, які відносяться на собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку; вартості придбаних послуг, прямо пов'язаних з виробництвом товарів, виконанням робіт, наданням послуг; інших прямих витрат, у тому числі витрат з придбання електричної енергії (включаючи реактивну); до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку.

З сукупного аналізу вказаних норм законів суд робить висновок, що до складу валових можуть бути віднесені будь-які витрати, здійснені (нараховані) як компенсація за отримані платником товари (послуги), пов'язані з його господарською діяльністю.

Відповідно до п.185.1 ст.185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; д) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з п.192.1 ст.192 Податкового кодексу України якщо після постачання товарів/послуг здійснюється будь-яка зміна суми компенсації їх вартості, включаючи наступний за постачанням перегляд цін, перерахунок у випадках повернення товарів/послуг особі, яка їх надала, або при поверненні постачальником суми попередньої оплати товарів/послуг, суми податкових зобов'язань та податкового кредиту постачальника та отримувача підлягають відповідному коригуванню.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Під час розгляду справи на підтвердження обґрунтованості формування показника витрат, що враховуються при визначені об'єкта оподаткування, визначення та декларування податку на прибуток, а також нарахування та сплаті податку на додану вартість в періоді, який перевірявся, позивач надав до суду копії реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, копії банківських виписок по особовим рахункам, копії актів звірки, копії фінансових звітів, що також спростовують висновки відповідача про порушення позивачем п.44.1, п.44.2, п.44.3, п.44.6 ст.44, п.85.2 ст.85, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139, ст.192, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України.

Під час розгляду справи відповідач не надав доказів, які спростовують встановлені вище факти.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (див. рішення Броньовський проти Польщі [GC], N 31443/96, п. 143, CEDH 2004). У кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права, Суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар (див. Рішення Спорронг та Лонрот п. Швеції , рішення від 23 вересня 1982, серія A N 52, стор. 26, п. 69).

Європейський Суд підкреслює особливу важливість принципу належного урядування . Він передбачає, що в разі коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах Беєлер проти Італії [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000, Онер'їлдіз проти Туреччини [ВП] (Oneryэldэz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, Megadat.com S.r.l. проти Молдови (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і Москаль проти Польщі (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Також, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах Лелас проти Хорватії (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010 року, і Тошкуце та інші проти Румунії (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25.11.2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Крім того, у найбільш загальному вигляді позитивні зобов'язання (англ. - positive obligations , duties ) передбачають активні дії держави, спрямовані на забезпечення, захист та сприяння реалізації прав людини. Загальною юридичною підставою позитивних зобов'язань у межах конвенційної системи правозахисту виступає ст.1 Зобов'язання поважати права людини Конвенції, в якій прямо вказується, що держави гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, передбачені Конвенцією.

Зокрема, ОСОБА_6 (ОСОБА_6) виокремлює п'ять категорій обов'язків, що покладаються на держави позитивними зобов'язаннями за Конвенцією: обов'язки запобігати порушенням прав, гарантованих Конвенцією (обов'язок превентивних дій з боку держави, коли є розумні підстави очікувати його виконання) (напр. справи Осман проти Сполученого Королівства , Маркс проти Бельгії , Платформа Дrtze fьr das Leben проти Австрії ); обов'язок держави забезпечувати інформування та консультування осіб стосовно порушень прав і свобод, що гарантуються Конвенцією (напр., справа Гуерра проти Італії ); обов'язок реагувати на порушення прав людини, проводити ефективне розслідування гідних довір'я (тобто обґрунтованих) скарг щодо серйозних порушень прав, гарантованих Конвенцією (напр., справи Айдін проти Туреччини , Кая проти Туреччини , Пол і Одрі Едвардс проти Сполученого Королівства ); обов'язки забезпечувати індивідів ресурсами, щоб запобігати порушенню їх прав, гарантованих Конвенцією (справа Ейрі проти Ірландії ). При цьому, головний позитивний обов'язок держави, як зазначає ОСОБА_6, полягає у створенні національної правової рамки (англ. - national legal framework ), передусім національного законодавства, яке забезпечує ефективний захист прав людини (див. докладне аргументування у справі Х та Y проти Нідерландів ).

Крім того, ЄСПЛ у своєму рішення по справі Yvonne van Duyn v.Home Office зазначив, що принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов'язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов'язання містяться в законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії . З огляду на принцип юридичної визначеності, держава не може посилатись на відсутність певного нормативного акта, який би визначав механізм реалізації прав та свобод громадян, закріплених у конституції чи інших актах. Така дія названого принципу пов'язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає в тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов'язань для запобігання відповідальності. Захист принципу обґрунтованих сподівань та юридичної визначеності є досить важливим у сфері державного управління та соціального захисту. Так, якщо держава чи орган публічної влади схвалили певну концепцію своєї політики чи поведінки, така держава чи такий орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки щодо фізичних та юридичних осіб на власний розсуд та без завчасного повідомлення про зміни у такій політиці чи поведінці, позаяк схвалення названої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у названих осіб стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Також, практика Європейського суду з прав людини свідчить, що найчастіше втручання у право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Протоколу № 1 забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів. Втручання має бути законним, тобто здійснено на підставі закону. При цьому під законом Конвенція розуміє нормативний акт, що має бути доступним (accessible) та передбачуваним (forseable). Також, закон має відповідати всім вимогам нормативного акта. Доступність закону означає наявність доступу та знань щодо цього закону в суспільстві та у осіб. Передбачуваність означає можливість передбачити певні дії або наслідки, що можуть виникнути в зв'язку із застосуванням закону.

Суд у своїх рішеннях нагадує, що незважаючи на те, що держави мають широкі рамки розсуду при визначенні умов і порядку, за яких приватна особа може бути позбавлена своєї власності, позбавлення останньої, навіть, якщо воно переслідує законну мету в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст.1 Протоколу № 1, якщо не була дотримана розумна пропорційність між втручанням у права фізичної чи юридичної особи й інтересами суспільства. Також, буде мати місце порушення ст.1 Протоколу № 1 й у випадку, коли наявний істотний дисбаланс між тягарем, що довелося понести приватній особі, і переслідуваними цілями інтересів суспільства.

Закріплюючи право кожного на мирне володіння своїм майном, стаття 1 за своєю суттю є гарантією права власності (рішення від 13.06.1979 року у справі Маркс проти Бельгії , п.69).

Поняття майно має автономне значення, яке, не обмежується правом власності на речі матеріального світу: у розумінні цього положення певні інші права та інтереси, які є активами, можуть також розглядатися як майнові права, а отже - майно (рішення від 23.02.1995 року у справі Гасус Дозір унд Фьордертехнік Гмбг проти Нідерландів , п.53).

Під дію статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції підпадає право вимоги, якщо воно достатньою мірою встановлене, щоб являти собою актив.

Коли основою вимоги є майновий інтерес, то особа, яка її має, вважатиметься такою, що має легітимне сподівання ( Федоренко проти України , Едуард Петрович Мельник проти України ) на отримання майна, за наявності однієї з умов: - якщо наявне остаточне судове рішення, що підтверджує це право ( Бурдов проти Росії , Юрій Миколайович Іванов проти України , Агрокомплекс проти України ); - якщо є достатнє правове підґрунтування у національному законодавстві, що підтверджує вимогу ( Брезовец проти Хорватії , Рисовський проти України , Кечко проти України , Стреч проти Великобританії , Москаль проти Польщі , Сук проти України , Федоренко проти України , Україна-Тюмень проти України ).

Згідно п.50 Рішення ЄСПЛ у справі ЩОКІН ПРОТИ УКРАЇНИ (CASE OF SHCHOKIN v.UKRAINE) (Заяви №№ 23759/03 та 37943/06) судом констатовано, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним.

Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, враховуючи викладене вище, суд встановив, що відповідач всупереч нормам Податкового кодексу України безпідставно прийняв податкові повідомлення-рішення від 19.01.2017 року № 0000791401 та № 0000801401.

Відповідно до ст.86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, ст.ст.2, 7, 8, 9, 11, 27, 69-71, 86, 122, 159-163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області від 19.01.2017 року № 0000791401 та № 0000801401.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст.185, 186 КАС України.

Постанова набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст.254 КАС України.

Повний текст постанови складений 06 червня 2017 року.

Суддя М.М. Кравченко