Ухвала

від 01.06.2017 по справі 809/182/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2017 рокуЛьвів№ 876/5007/17

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Макарика В.Я.

суддів - Судової - Хомюк Н.М., Глушка І.В.

за участю секретаря судового засідання - Гнідець Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у адміністративній справі №809/182/17 за позовом Приватного підприємства "Альянс" до Управління Держпраці в Івано-Франківській області про визнання протиправною та скасування постанови №09-06-021/387 від 29.12.2016,-

В С Т А Н О В И В:

24 січня 2017 року позивач - Приватне підприємство "Альянс" звернулося в суд з позовом до відповідача - Управління Держпраці в Івано-Франківській області в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу уповноваженими особами від 29.11.2016 року за №09-06-021/387, якою заступником начальника Управління Держпраці в Івано-Франківській області на ПП Альянс накладено штраф у розмірі 336000 гривень за ст.. 265 ч. 2 абз. 2 КЗпП України.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року позов задоволено повністю.

Визнано протиправною та скасовано постанову Управління Держпраці в Івано-Франківській області за №09-06-021/387 від 29.12.2016 про накладення уповноваженими особами на Приватне підприємство "Альянс" штрафу в розмірі 336 000 гривень.

Стягнуто на користь Приватного підприємства "Альянс" (вулиця Петраша, 10, селище міського типу Богородчани, Івано-Франківська область, код ЄДРПОУ 30662093) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці в Івано-Франківській області (вулиця Незалежності, 67, місто Івано-Франківськ, код ЄДРПОУ 39784625) сплачений судовий збір в розмірі 1 600 (одна тисяча шістсот) гривень.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану постанову - без змін з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 07.12.2016 до 12.12.2016 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю здійснено перевірку Приватного підприємства "Альянс", за наслідками якої складено акт перевірки додержання суб'єктами господарювання законодавства про працю та загальнообов'язкове державне соціальне страхування за № 09-06-0031/664.

Перевіркою встановлено, що позивачем не оформлено з працівником ОСОБА_1 трудовий договір у письмовій формі, не видано наказ про прийняття на роботу, у зв'язку з чим здійснено допуск ОСОБА_1 до роботи без належного оформлення трудового договору, а надана цивільно-правова угода - договір про надання послуг за № 1 від 29.04.2016, укладена Приватним підприємством «Альянс» з ОСОБА_1 містить ознаки трудового договору. Крім цього в порушення постанови Кабінету міністрів України за № 413 від 17.06.2015 позивачем не надіслано повідомлення до Надвірнянської Державної податкової інспекції Головного управління Державної фіскальної служби України в Івано-Франківській області про прийняття ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на роботу.

12.12.2016 відповідачем винесено Приватному підприємству "Альянс" припис за № 09-06-0031/664-565, яким приписано позивачу усунути вказані порушення вимог частини 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України.

10.11.2016 Управлінням Держпраці в Івано-Франківській області уповноваженими посадовими особами винесено постанову про накладення штрафу за № 09-06-021/387, якою у відповідності до абзацу 2 частини 2 статті 265 Кодексу законів про працю України, за порушення позивачем вимог частин 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, застосовано до Приватного підприємства "Альянс" штраф в розмірі 336 000 гривень.

Відповідно ч. 1 ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Частинами 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні контракту.

Відповідно до ч. 3 ст. 24 Кодексу законів про працю України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно ст.. 23 Кодексу законів про працю України трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Цивільно-правовий договір - це угода між сторонами: громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір про надання послуг тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але за цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

У відповідності до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина 1). Договір є одностороннім, якщо одна сторона бере на себе обов'язок перед другою стороною вчинити певні дії або утриматися від них, а друга сторона наділяється лише правом вимоги, без виникнення зустрічного обов'язку щодо першої сторони (частина 2). Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (частина 3). До договорів, що укладаються більш як двома сторонами (багатосторонні договори), застосовуються загальні положення про договір, якщо це не суперечить багатосторонньому характеру цих договорів (частина 4).

Відповідно частин 1, 2 статті 928 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Суд першої інстанції вірно зазначив, що основною ознакою, що відрізняє підрядні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Підрядник, який працює згідно з цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Взявши до уваги вказане вище, суд апеляційної інстанції зазначає, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства. Після закінчення виконання визначеного завдання трудова діяльність не припиняється. Предметом трудового договору є власне праця працівника в процесі виробництва, тоді як предметом договору цивільно-правового характеру є виконання його стороною певного визначеного обсягу робіт.

Предметом трудових договорів є результат праці, який підлягає вимірюванню у конкретних фізичних величинах, а не процес роботи.

29.04.2016 між позивачем та ОСОБА_1 укладено договір про надання послуг за № 1, строком з 01.05.2016 до моменту його розірвання, але не більше ніж до 31.12.2016 (а.с. 57 - 58).

Предметом договору про надання послуг за № 1 від 29.04.2016 є взяття ОСОБА_1 на себе зобов'язання щодо надання послуг, оплата за які нараховуватиметься відповідно до кількості відпрацьованих годин й фактично виконаних послуг виходячи з потреб позивача, зокрема, на виконання умов по даному договору ОСОБА_1 зобов'язується виконувати роботи з бухгалтерського обліку.

Відповідно договору про надання послуг за № 1 від 29.04.2016 цей договір не носить характеру трудового договору і на нього не поширюється дія норм трудового законодавства.

Згідно договору за надані послуги позивач оплачує ОСОБА_1 винагороду, розмір якої зазначається в підпункті 3.1 пункту 3 Цивільно-правової угоди.

Між позивачем та ОСОБА_1 підписано Додаткову угоду до цивільно правової угоди № 1 про надання бухгалтерських послуг від 29.04.2016, згідно якої працівником виконано певну роботу з 29.04.2016 до 31.11.2016 та отримано оплату за виконану роботу, у відповідності до договору про надання послуг за № 1 від 29.04.2016.

З вище зазначеного випливає, що предметом договору про надання послуг за № 1 від 29.04.2016, є виконання працівником певного визначеного обсягу роботи, за наслідками виконання якої замовник зобов'язувався оплатити виконавцеві виконану ним роботу, тобто, предметом є кінцевий результат, а не процес праці. Метою цього договору є отримання певного матеріального результату. За цим договором працівник не підпорядковувався правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовував свою роботу і виконував її на власний ризик, трудові функції виконував разово, так як після закінчення виконання визначеного завдання, вказаним договором, трудова діяльність робітника з позивачем припинилася.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що у правовідносинах між позивачем та ОСОБА_1 (сторонами договору про надання послуг) містяться ознаки характерні саме цивільно-правовим відносинам між роботодавцем та найманим працівником, встановлено визначений обсяг виконання робіт та її кінцевий результат.

За таких обставин, за своїм змістом договір про надання послуг за № 1 від 29.04.2016, є цивільно-правовим договором, а висновки відповідача про наявність у цьому договорі ознак трудового договору та порушення позивачем вимог пунктів 1, 3 статті 24 Кодексу законів про працю України, є помилковими.

Щодо інших порушень, які слугували підставою для притягнення позивача до відповідальності у вигляді штрафу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Згідно постанови Кабінету Міністрів України № 413 від 17 червня 2015 року "Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу", відповідно до частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України встановлено, що повідомлення про прийняття працівника на роботу подається власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом (особою) чи фізичною особою до територіальних органів Державної фіскальної служби за місцем обліку їх як платника єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за формою згідно з додатком до початку роботи працівника за укладеним трудовим договором.

Відповідачем під час перевірки встановлено допущення позивачем порушення вказаного вище обов'язку та не здійснення повідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття працівників ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 на роботу. Допущення вказаного порушення не заперечується позивачем. Однак, з цього приводу позивач зазначає про включення відомостей, щодо зазначених осіб до періодичних звітів, які надані до територіальних органів Державної фіскальної служби, своєчасного нарахування та сплати сум єдиного соціального внеску на розміри нарахованих та виплачених сум заробітної плати цим особам.

Відповідно до статті 265 Кодексу законів про працю України відповідальність у вигляді штрафу встановлюється за фактичний допуск працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення. Спірною постановою застосовано вказану норму до правовідносин, що виникли внаслідок допущення позивачем порушення обов'язку повідомити територіальний орган Державної фіскальної служби про прийняття на роботу вище вказаних осіб.

Положенням вказаної статті не передбачено застосування визначених нею штрафних санкцій за неповідомлення територіального органу Державної фіскальної служби про прийняття на роботу працівників.

Спірною постановою до позивача застосовано штрафні санкції передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України за неповідомлення, тобто про допущення порушення, відповідальність за зазначеною нормою не передбачено.

Таким чином, застосовані штрафні санкції передбачені статтею 265 Кодексу законів про працю України за допущення порушень трудового законодавства, вчинення яких не передбачено цією статтею є протиправними.

Підсумовуючи, апеляційний суд приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку. Доводи апелянта висновків суду не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись статтями 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 254 КАС, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Управління Держпраці в Івано-Франківській області залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 16 березня 2017 року у адміністративній справі №809/182/17 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: В.Я. Макарик

Судді: Н.М.Судова-Хомюк

ОСОБА_8

Повний текст ухвали складений 06 червня 2017 року.