Рішення

від 01.06.2017 по справі 909/364/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 червня 2017 р. Справа № 909/364/17

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Максимів Т. В. , секретар судового засідання Масловський А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Синтез", вул. Трускавецька, 125, м. Борислав, Львівська область, 82300

до відповідача: приватного підприємства "ОСОБА_1 Плюс", вул. Скородинського, 201, с. Підмихайля, Калуський район, Івано-Франківська область, 77352

вул. Біласа і Данилишина, 1/5, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300

про стягнення 48684,41 грн.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_2 - представник, (довіреність №25 від 24.04.17),

від відповідача: ОСОБА_3 - представник, (довіреність №б/н від 19.09.16).

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтер-Синтез" звернулось в суд із позовом до приватного підприємства "ОСОБА_1 Плюс" про стягнення 48684,41 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем обов"язку щодо повернення передоплати за соду каустичну.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав згідно заяви вх.№5557/17 від 23.05.17 про зменшення позовних вимог у зв"язку з частковим поверненням коштів та просить стягнути з відповідача 37045,52 грн. попередньої оплати, 1157,69 грн. -3% річних та 5481,20 грн. - інфляційних збитків, та судовий збір; подав заяву вх.№8856/17 від 01.06.17 про долучення до матеріалів справи додаткових доказів. Дослідивши заяву про зменшення розміру позовних вимог, суд зазначає наступне.

Згідно ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Відповідно до п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.11 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві.

Враховуючи те, що зменшення позовних вимог є правом позивача та не порушує процесуальних прав відповідача, то суд розглядає позов згідно заяви про зменшення розміру позовних вимог вх.№5557/17 від 23.05.17.

Представник відповідача судовому засіданні проти позову заперечив, проте письмового відзиву на позов та документальних доказів виконання зобов"язання по поставці товару на суму передоплати не подав.

На час винесення судом рішення, заяв та клопотань від сторін не надходило.

Розглянувши матеріали справи із врахуванням вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, всебічно і повно з"ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, вислухавши в судовому засіданні представників сторін, суд вважає за правильне взяти до уваги наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 01 березня 2016 року, 04 березня 2016 року, 09 березня 2016 року та 11 березня 2016 року, позивачем здійснено передоплату за соду каустичну (натрій їдкий) в розмірі 430641,00 грн. згідно рахунків № 10 від 01.03.16, №11 від 04.03.16, №12 від 11.03.16; даний факт підтверджується платіжними дорученнями №366 від 01 березня 2016 року, № 413 від 04 березня 2016 року, № 417 від 09 березня 2016 року та №449 від 11 березня 2016 року.

При дослідженні зазначених вище доказів та із врахуванням пояснень представників сторін, судом встановлений факт існування між Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтер-Синтез" та приватним підприємством "ОСОБА_1 Плюс" правовідносин з поставки товару.

Відповідач прийняті на себе зобов"язання щодо поставки товару виконав частково на суму 288596,36 грн., що підтверджується видатковими накладними №06 від 03 березня 2016 року та №07 від 10 березня 2016 року, на решту отриманих коштів товар не поставив.

В зв"язку з недопоставкою товару, 15 квітня 2016 року, позивачем на адресу відповідача направлено лист -вимогу вих. №б/н про повернення коштів в сумі 140791,20 грн. перерахованої платіжним дорученням № 417 від 09 березня 2016 року; 20.04.16 відповідачем повернено кошти в сумі 100000,00 грн. докази чого наявні в матеріалах справи.

З метою досудового врегулювання спору 07 березня 2017 року, позивачем на адресу відповідача направлено претензію вих. №236 про повернення передоплати за соду каустичну (натрій їдкий) в розмірі 42045,52 грн.; докази направлення та одержання претензії наявні в матеріалах справи. Проте, дана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Після порушення провадження у справі, 21.04.17 відповідачем повернено кошти в розмірі 5000,00 грн., що підтверджується банківською випискою станом на 21.04.17 з призначенням платежу "повернення коштів згідно листа №б/н від 15.04.16".

Згідно приписів ч.1 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Частиною 7 ст. 179 Господарського кодексу України встановлено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Статтею 175 ГК України визначено, що майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до вимог статей 202, 204 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов"язків. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Частинами першою та другою статті 205 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У відповідності із частиною першою статті 639 Цивільного кодексу України, договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

За своєю правовою природою угода, яка відбулася між позивачем та відповідачем є договором поставки.

Як передбачено ч.1 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно приписів ч.2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

За змістом ч.2 ст.530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно приписів ч.2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Положеннями ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Відповідно до ч.1 ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Вказаною нормою обов'язок доказування покладений на сторони процесу. Доказування полягає у поданні доказів сторонами та доведенні їх переконливості суду.

На час прийняття рішення, передоплата за соду каустичну (натрій їдкий) в розмірі 37045,52 грн. позивачу не повернута. Будь-яких інших доказів, які б свідчили про повернення передоплати чи поставку товару на зазначену суму суду не подано. За наведених обставин та правових норм вимога про стягнення з відповідача 37045,52 грн. обґрунтована та підлягає задоволенню.

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат слід зазначити наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Тобто, зазначеною вище статтею передбачено можливість стягнення 3% річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов"язання.

За своєю суттю обов"язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов"язання в розумінні статті 625 ЦК України.

Згідно п. 5.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов"язань" обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

За наведених обставин та правових норм, суд відмовляє в стягненні з відповідача 3% річних в сумі 1157,69 грн. та 5481,20 грн. - інфляційних втрат.

В контексті викладеного, позов підлягає до задоволення частково.

За змістом ст.49 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила, за ухвалою суду в разі, зокрема, зменшення розміру позовних вимог.

На підставі вищевикладеного, у відповідності до ст. 124 Конституції України, ст.ст. 175, 179, 181, 193 ГК України, ст.ст. 11, 202, 204, 205, 530, 625, 639, 693, 712 ЦК України, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, ст. 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

позов товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Синтез" до приватного підприємства "ОСОБА_1 Плюс" про стягнення 43684,41 грн. задовольнити частково.

Стягнути з приватного підприємства "ОСОБА_1 Плюс", вул. Скородинського, 201, с. Підмихайля, Калуський район, Івано-Франківська область, 77352, вул. Біласа і Данилишина, 1/5, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300 (код 34465267) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Інтер-Синтез", вул. Трускавецька, 125, м. Борислав, Львівська область, 82300 (код 25548331) - 37045,52 (тридцять сім тисяч сорок п"ять гривень п"ятдесят дві копійки ) - попередньої оплати, а також 1205,97 (одну тисячу двісті п"ять гривень дев"яносто сім копійок ) - судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

В частині позовних вимог про стягнення 5481,20 (п"яти тисяч чотирьохсот вісімдесяти однієї гривні двадцяти копійок) - інфляційних втрат та 1157,69 ( однієї тисячі ста п"ятдесяти семи гривень шістдесяти дев"яти копійок) 3% річних - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 07.06.17

Суддя Максимів Т. В.