Рішення

від 02.06.2017 по справі 914/297/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2017р. Справа № 914/297/17

За позовом:ОСОБА_8 , м. Шаан, Князівство Ліхтенштейн до відповідача-1:Товариства з додатковою відповідальністю Меблевий комбінат Стрий , Львівська обл., м. Стрий до відповідача-2:Товариства з обмеженою відповідальністю Меблевий комбінат Стрий , Львівська обл., Стрийський р-н, с. Гірне про:визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.03.2014р., договору купівлі-продажу нежитлових будівель і споруд від 27.03.2014р. Суддя - Крупник Р.В. Секретар - Папроцька Б.С. Представники сторін: від позивача:ОСОБА_1 - представник (довіреність б/н від 31.05.2017р.); від відповідача-1:Кучевський К.І. - представник (довіреність б/н від 07.08.2014р.); від відповідача-2:Мартинюк Ю.А. - представник (довіреність б/н від 27.07.2015р.).

Представникам сторін роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. За клопотанням відповідача-2 здійснювалася технічна фіксація судового процесу за допомогою програмно-апаратного комплексу Оберіг .

СУТЬ СПОРУ:

15.02.2017р. на розгляд господарського суду Львівської області поступила позовна заява ОСОБА_8 (надалі -Позивач) до ТДВ Меблевий комбінат Стрий (надалі - Відповідач-1), ТОВ Меблевий комбінат Стрий (надалі - Відповідач-2) про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 27.03.2014р., договору купівлі-продажу нежитлових будівель і споруд від 27.03.2014р.

Ухвалою суду від 17.02.2017р. (суддя Березяк Н.Є.) порушено провадження у справі, її розгляд призначено на 06.03.2017р. Розгляд справи відкладався на 27.03.2017р. та 10.04.2017р., про що судом було винесено відповідні ухвали.

У зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Березяк Н.Є., на підставі розпорядження керівника апарату №284 від 10.04.2017р. було призначено повторний автоматичний розподіл справи №914/297/17, за результатами якого вказану справу передано на розгляд судді Крупнику Р.В.

Ухвалою від 10.04.2017р. розгляд справи було відкладено на 24.04.2017р.

Ухвалою від 24.04.2017р. суд відклав розгляд справи на 05.05.2017р., відмовив у задоволенні клопотань позивача про залучення ОСОБА_4 та ОСОБА_5 до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору та про зупинення провадження у зв'язку із зверненням із судовим дорученням про надання правової допомоги до іноземного суду, а також відмовив у задоволенні клопотання відповідача-1 про залишення позову без розгляду.

Ухвалою від 05.05.2017р. суд відклав розгляд справи на 02.06.2017р. та залучив ТОВ Тіволі Стиль до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

Представник позивача в судове засідання 02.06.2017р. з'явилася, подала клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку із необхідністю проведення визначення фінансово економічного стану методом поглибленого аналізу фінансово господарської діяльності ТДВ Меблевий комбінат Стрий з метою виявлення ознак дій з приховування банкрутства, фіктивного банкрутства чи доведення до банкрутства. В судовому засіданні просила вказане клопотання задоволити.

Розглянувши подане клопотання, суд зазначає наступне.

Статтею 77 ГПК України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Таким чином, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Враховуючи те, що наявні в матеріалах справи докази дають суду можливість вирішити спір в даному судовому засіданні, а також беручи до уваги факт закінчення двомісячних строків розгляду справи, суд не знаходить підстав для задоволення клопотання позивача про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 02.06.2017р. представник позивача позовні вимоги підтримала, просила їх задоволити повністю, з підстав зазначених в позовній заяві та письмових поясненнях до неї. Пояснила, що протягом 2006-2007 років між позивачем та відповідачем-1 було укладено три договори позики, згідно котрих позивач надав відповідачу в позику кошти, а останній зобов'язався повернути їх. Своїх зобов'язань щодо повернення коштів відповідач-1 не виконав, в результаті чого МКАС прийняло три рішення про стягнення з нього коштів на загальну суму 245979,69 євро. Як зазначила представник, вказані кошти станом на момент розгляду справи, позивачу не повернуто. Більше того, під час розгляду справи в МКАС, відповідач-1 вчинив недобросовісні дії з метою уникнення повернення цих коштів. Зокрема, згідно договорів від 27.03.2014р. відповідач-1 відчужив відповідачу-2 все необтяжене нерухоме майно, а саме земельну ділянку загальною площею 2,5693га., кадастровий номер НОМЕР_1, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, а також нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться на вище вказаній земельній ділянці.

На думку позивача та його представника, Договори купівлі-продажу від 27.03.2014р. слід визнати недійсними, оскільки такі є фіктивними і укладалися відповідачем-1 в період коли розглядалася справа про стягнення з останнього коштів. Вказані договори не спрямовані на настання реальних наслідків, а лише спрямовані на уникнення від майнової відповідальності перед позивачем. Як зазначила представник, об'єкти нерухомості було відчужено пов'язаній особі, за явно заниженими цінами, що свідчить про їх фіктивність.

Представник відповідача-1 в судове засідання 02.06.2017р. з'явився, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та у письмових поясненнях на відзив.

В засіданні зазначив, що відповідач-1, як власник земельної ділянки та нерухомого майна, яке знаходилося на ній у передбаченому законом порядку здійснив відчуження належного йому майна відповідачу-2. Укладені між відповідачами договори купівлі-продажу відповідають вимогам до вчинення правочинів, передбачених ст.203 ЦК України, а саме: зміст договору не суперечить ЦК України та іншим актам цивільного законодавства; відповідачі при вчиненні правочинів мали необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало внутрішній волі; договори вчинені у нотаріальній формі, встановленій законом; договори спрямовані на реальне настання правових наслідків, обумовлені ним - на виконання правочинів нерухоме майно передане відповідачу-2.

Як зазначив представник відповідача-1, позивач, заявляючи про фіктивність оскаржуваних договорів не довів, що внутрішня воля відповідачів не відповідала їх зовнішньому прояву, що вони мали зовсім інші цілі, ніж ті, що передбачені цими договорами, що ці договори не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, зокрема, що жодна з дій передбачена договорами купівлі-продажу не була ними вчинена. При цьому, позивач не довів, що в діях обох відповідачів, як учасників договорів купівлі-продажу мав місце умисел на вчинення саме фіктивного правочину.

Представник відповідача-2 в судове засідання 02.06.2017р. з'явився, проти позовних вимог заперечив, просив відмовити в їх задоволенні з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву та у письмових поясненнях на відзив.

В засіданні, зокрема, зазначив, що визнання договору недійсним у зв'язку з його фіктивністю має свої особливості, а саме: у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, правові наслідки, зумовлені договором реально не настають. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину, тобто тягар доказування фіктивності правочину покладається на позивача. Проте позивач не надав жодних доказів на доведення зазначених вище обставин, у зв'язку з чим його позовні вимоги є незаконними, необґрунтованими та не підлягають задоволенню.

ТОВ Тіволі Стиль явку свого представника в судове засідання 02.06.2017р. не забезпечило. На адресу суду направило свої заперечення на позовну заяву, а також заяву з проханням слухати справу за відсутності представника третьої особи.

В судовому засіданні 02.06.2017р. судом розглянуто клопотання позивача про витребування доказів, зокрема, витребування від відповідачів поіменного переліку працівників відповідача-1 з якими припинено трудові відносини за період починаючи від 01.01.2014р. із зазначенням дат та підстав їх припинення, а також поіменного переліку працівників товариства, прийнятих на роботу за весь час з моменту заснування відповідача-2, із зазначенням дат їх прийняття.

Представники відповідачів проти заявленого клопотання заперечили.

Розглянувши вказане клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процес.

Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У клопотанні повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується; 2) обставини, що перешкоджають його наданню ; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має підприємство чи організація; 4) обставини, які може підтвердити цей доказ (ст. 38 ГПК України).

Таким чином, з наведеного вбачається, що господарський суд може за клопотанням сторони витребувати документи у випадку неможливості їх самостійно надати, якщо подані сторонами та іншими учасниками судового процесу докази є недостатніми (на вказаному наголошує Пленум ВГСУ в п.2.1 Постанови №18 від 26.12.2011р.) . Слід звернути увагу на те, що згідно положень ст.38 ГПК України витребування доказу є правом, а не обов'язком суду. Суд вправі відхилити клопотання про витребування доказу, якщо цей доказ не стосується справи або недопустимий, а також якщо певні обставини підтверджено іншими доказами, які є в матеріалах справи.

Крім цього, як вбачається з поданого позивачем клопотання, воно не відповідає вимогам ст. 38 ГПК України, оскільки до нього не надано доказів, які б свідчили про наявність обставин, що перешкоджають наданню витребовуваних документів. А тому, суд приходить до висновку про необхідність відхилення клопотання про витребування доказів, оскільки воно не відповідає вимогам ст. 38 ГПК України та в матеріалах справи достатньо доказів, необхідних для правильного вирішення справи.

Також в судовому засіданні 02.06.2017р. судом розглянуто клопотання позивача про призначення судової оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи щодо визначення ринкової вартості земельної ділянки та об'єктів нерухомості, які виступають предметом оскаржуваних договорів станом на 27.03.2014р. Своє клопотання позивач мотивує тим, що про фіктивність оскаржуваних договорів свідчить значно занижена вартість об'єктів нерухомості, які придбав відповідач-2.

Представники відповідачів проти заявленого клопотання заперечили.

Розглянувши вказане клопотання суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 ГПК України, для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Згідно п. 2 постанови Пленуму ВГС України від 23.03.2012р. № 4 Про деякі питання практики призначення судової експертизи судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

Суд зазначає, що заявляючи про значну заниженість вартості об'єктів нерухомості, які придбав відповідач-2, позивач не надав жодних належних доказів, які б підтверджували його доводи. З матеріалів справи вбачається, що перед укладенням оскаржуваних договорів, проводилася оцінка земельної ділянки та об'єктів нерухомого майна, що підтверджується наявними в матеріалах справи Звітом про оцінку нежитлових будівель та споруд, виданим 25.03.2014р. ТОВ Південні зірки , а також Звітом про оцінку земельної ділянки виданим 24.03.2014р. ПП Золотий лев . Як вбачається з оскаржуваних договорів, продаж відповідачу-2 вказаних об'єктів нерухомості було вчинено за ціну, яка перевищує ту, що вказана у звітах.

Враховуючи зазначене, суд вважає клопотання позивача таким, що не підтверджене належними доказами, тобто необґрунтованим. Водночас, необґрунтоване призначення та проведення судової експертизи має наслідком затягування судового процесу і призводить до порушення вимог статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи упродовж розумного строку. А тому, в задоволенні вказаного клопотання слід відмовити повністю.

Заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

27.03.2014р. між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено Договір купівлі-продажу нежитлових будівель та споруд, відповідно до п.1.1 котрого продавець (відповідач-1) зобов'язується передати, а покупець (відповідач-2) зобов'язується прийняти у власність нежитлові будівлі та споруди, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 та сплатити за них обумовлену грошову суму. Предмет договору має наступну характеристику: - прохідна, позначена на плані літ. А-1 , 9,0 кв.м.; - адміністративний корпус, позначений на плані літ. Б-2 , 370,4 кв.м.; - котельна, позначена на плані літ. В-1 , 272,0 кв.м.; - котельна, позначена на плані літ. Г-1 , 176,0 кв.м.; - побутовий корпус, позначений на плані літ. Д-1 , 79,5 кв.м.; - компресорна, позначена на плані літ. Ж-1 , 56,6 кв.м.; - насосна, позначена на плані літ. З-1 , 6,9 кв.м.; - машинний цех, позначений на плані літ. Е-1 , 339,2 кв.м.; - склад, позначений на плані літ. Є-1 , 287,6 кв.м.; - сушильна камера, позначена на плані літ. Й-1 , 56,7 кв.м.; - трансформаторна, позначена на плані літ. Л-2 , 25,9 кв.м.; - дизельна, позначена на плані літ. М-1 , 45,3кв.м.; - цех вторинної обробки, позначений на плані літ. К-1 , 1369,7 кв.м.; - лакувальний цех, позначений на плані літ. П-1 , 950,1 кв.м.; - збірно-монтажний цех, позначений на плані літ. Р-1 , 559,1 кв.м.; - побутові приміщення, позначені на плані літ. С-2 , 336,9 кв.м.; - склад готової продукції, позначений на плані літ. Т-1 , 434,5 кв.м.; - склад, позначений на плані літ. Ф-1 , 13,3 кв.м.; - убиральна, позначена на плані літ. Х ; - пожежна водойма, позначена на плані літ. О ; - огорожа, позначена на плані цифрою №1; - ворота, позначені на плані цифрою №2.

Покупцеві відомо, що вищевказаний комплекс знаходиться на земельній ділянці, кадастровий НОМЕР_2, загальною площею 2,5693 га. У зв'язку з відчуженням продавцем предмету договору до покупця переходять усі права щодо земельної ділянки, якими володіє продавець.

Відповідно до п.1.4 Договору продаж вчинено за 386000,00 грн. в тому числі ПДВ, які будуть сплачені покупцем продавцю після укладення цього договору в строк до 01.06.2014р.

Право власності на нежитлові будівлі виникає в покупця з моменту державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав (п.3.7 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, Договір купівлі-продажу нежитлових будівель та споруд від 27.03.2014р. посвідчено приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Швед І.В. та зареєстровано в реєстрі за №561.

З матеріалів справи вбачається, що 27.03.2014р. між відповідачами також було укладено Договір купівлі-продажу земельної ділянки, відповідно до п.1.1 котрого продавець (відповідач-1) зобов'язується передати, а покупець (відповідач-2) зобов'язується прийняти у власність земельну ділянку, кадастровий НОМЕР_2, загальною площею 2,5693 га., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та сплатити за неї обговорену грошову суму.

Згідно п.1.2 Договору цільове призначення земельної ділянки - для обслуговування виробничих приміщень (меблевий комбінат).

Продаж земельної ділянки вчиняється за 267000,00 грн., які будуть сплачені покупцем продавцю після укладення цього договору в строк до 01.06.2014р. (п.2.2 Договору).

Як вбачається з матеріалів справи, Договір купівлі-продажу земельної ділянки від 27.03.2014р. посвідчено приватним нотаріусом Стрийського районного нотаріального округу Швед І.В. та зареєстровано в реєстрі за №561.

Вказані договори купівлі-продажу нежитлових будівель та земельної ділянки позивач просить суд визнати недійсними, оскільки такі є фіктивними і укладалися не з метою реального настання наслідків, які обумовлені цими договорами, а з метою уникнення майнової відповідальності перед позивачем, так як станом на момент укладення цих договорів МКАС розглядав спори щодо стягнення з відповідача-1 на користь позивача коштів, які були йому позичені. Як зазначає позивач, після укладення спірних договорів розпочалася процедура банкрутства відповідача-1.

Як встановлено судом, між відповідачем-1 та позивачем 15.08.2006р., 22.12.2006р. та 27.09.2007р. було укладено Договори позики відповідно №3, №4 та №5 згідно котрих позивач передав відповідачу в позику кошти на загальну суму 400000,00 євро, а відповідач-1 зобов'язався повернути суму позики та сплатити проценти за користування позикою в розмірі 9,8% річних.

У зв'язку із неналежним виконанням відповідачем-1 своїх договірних зобов'язань за договорами позики, позивачем було ініційовано в Міжнародному комерційному арбітражному суді при Торгово-промисловій палаті України арбітражні провадження про стягнення з ТДВ Мебливий комбінат Стрий суми позики та витрат по арбітражному збору. Зокрема:

- рішенням МКАС при ТПП України АС№317у/2013 від 17.06.2014р. з відповідача-1 на користь позивача було стягнуто 119152,62 євро;

- рішенням МКАС при ТПП України АС№289у/2014 від 15.04.2015р. з відповідача-1 на користь позивача було стягнуто 42798,49 євро;

- рішенням МКАС при ТПП України АС№288у/2014 від 15.04.2015р. з відповідача-1 на користь позивача було стягнуто 84028,58 євро.

Жодною із сторін не заперечується той факт, що станом на момент розгляду справи, вказані рішення відповідачем-1 не виконано.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалою Господарського суду Львівської області №914/2998/16 від 10.12.2016р. за заявою позивача порушено провадження про банкрутство відповідача-1 - ТДВ Меблевий комбінат Стрий .

Встановивши наведені обставини справи, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю, з огляду на наступне.

За змістом ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч.1 ст.626 ЦК України).

Згідно ст.ст. 627, 628 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

В силу приписів ч.3 ст.215 ЦК України, звертатися в суд із позовом про визнання правочинів недійсними має право як сторона правочину, так і інша заінтересована особа.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

В постанові №6-1873цс16 від 19.10.2016р. Верховний Суд України виклав обов'язкову для застосування правову позицію, зокрема для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину . При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно .

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Крім цього, за змістом п.3.11 Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними у разі коли на виконання правочину було передано якесь майно, такий правочин не може розцінюватися як фіктивний . Саме лише невчинення сторонами тих чи інших дій на виконання правочину не означає його фіктивності. Визнання фіктивного правочину недійсним потребує встановлення господарським судом умислу його сторін.

У розгляді відповідних справ суд має враховувати, що ознака фіктивності має бути притаманна діям усіх сторін правочину. Якщо хоча б одна з них намагалася досягти правового результату, то даний правочин не може визнаватися фіктивним.

Як вбачається з матеріалів справи, обґрунтовуючи фіктивність оскаржуваних договорів, позивач покликається на те, що вказані договори укладалися не з метою реального настання наслідків, які обумовлені ними, а з метою уникнення відповідачем-1 майнової відповідальності перед позивачем, так як станом на момент укладення цих договорів МКАС розглядав спори щодо стягнення з відповідача-1 на користь позивача коштів, які були йому позичені. Фактично передача майна за цими договорами не відбулася. Про умисел двох сторін на укладення фіктивного правочину свідчить те, що майно було продане пов'язаній особі. Факт пов'язаності відповідача-2 із відповідачем-1 підтверджується тим, що у вказаних осіб є тотожні найменування (за винятком організаційно-правової форми), вид діяльності, відповідача-2 було створено лише за два тижні перед укладенням спірних договорів, місцезнаходження відповідача-2 з моменту його створення було зареєстровано за адресою місцезнаходження об'єктів нерухомості, які було придбано. Крім цього, як зазначав представник позивача в судовому засіданні, про фіктивність оскаржуваних правочинів свідчить явно занижена вартість об'єктів нерухомого майна та земельної ділянки, які були придбані відповідачем-2, всі працівники відповідача-1 були звільнені і прийняті на роботу відповідачем-2, а також те, що під час розгляду даної справи, відповідач-2 передав придбане ним майно в іпотеку ТОВ Тіволі Стиль , один із засновників котрого є родичем засновника відповідача-1.

З цього приводу суд зазначає наступне.

Як зазначено в п.3.11 Постанови Пленуму ВГСУ №11 від 29.05.2013р. Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що всі учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент його вчинення.

Крім цього, в силу положень ст.ст. 33, 34 ГПК України позивач повинен довести вказані обставини належними та допустимими доказами.

Разом з тим, в даній справі, позивачем не доведено належними доказами умисел відповідача-2 на укладення фіктивного правочину, а також те, що відповідач-2 не намагався досягнути правового результату, який передбачено оскаржуваними договорами. За таких умов, оскаржувані договори не можуть бути визнані недійсними внаслідок їх фіктивності.

Аргументація цього наступна.

Як встановлено судом, за умовами оскаржуваних договорів, відповідач-2 зобов'язався заплатити відповідачу-1 за об'єкти нерухомого майна 386000,00 грн. в тому числі ПДВ, а за земельну ділянку - 267000,00 грн. Вказані суми, були обумовлені сторонами в договорах і вони перевищують суми проведеної оцінки земельної ділянки станом на 24.03.2014р. та будівель і споруд станом на 25.03.2014р., що підтверджується наявними в матеріалах справи Звітом про оцінку нежитлових будівель та споруд, виданим 25.03.2014р. ТОВ Південні зірки , а також Звітом про оцінку земельної ділянки виданим 24.03.2014р. ПП Золотий лев . Позивачем не пред'явлено суду належних доказів, які б спростовували розмір проведеної оцінки. За таких умов, суд вважає доводи позивача про заниженість вартості об'єктів нерухомості необґрунтованими.

Матеріалами справи, зокрема платіжними дорученнями, підтверджується той факт, що протягом квітня-червня 2014 року відповідач-2 сплатив відповідачу-1 всю суму за придбане майно. Разом з тим, відповідач-1 фактично передав відповідачу-2 придбані будівлі та земельну ділянку, що підтверджується наявними в справі Актами приймання-передачі.

Таким чином, судом встановлено, що обома сторонами оскаржуваних правочинів, на їх виконання було вчинено обумовлені ними дії, що виключає можливість визнання цих правочинів фіктивними. Доводи представника позивача, що сторонами фактично не вчинялося ніяких дій спростовуються матеріалами справи.

Більше того, про реальність намірів відповідача-2 на досягнення правових результатів набуття об'єктів нерухомості у власність свідчить той факт, що окрім сплати коштів за придбане майно, останнім було здійснено ремонт цих приміщень, у вказаних приміщеннях відповідач-2 здійснює свою господарську діяльність і відповідач-1 цих приміщень більше не займає. Вказані обставини підтверджуються, як поясненнями представників відповідачів в судових засіданнях, так і наявними в матеріалах справи видатковими документами на закупівлю будівельних матеріалів, які використовувалися в процесі реконструкції придбаних будівель, договорами підряду на виконання будівельних робіт, актами виконаних робіт, а також фінансовими звітами відповідача-2.

Не заслуговують на увагу доводи представника позивача, що про умисел відповідача-2 на укладення фіктивного правочину свідчить той факт, що відповідач-1 та відповідач-2 є пов'язаними особами.

Так, відповідно до положень пп.14.1.159 п.14.1 ст.14 ПК України, котрі в силу вимог ст.8 ЦК України можуть бути застосовані до спірних відносин, пов'язаними особами є юридичні та/або фізичні особи, відносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють, з урахуванням таких критеріїв:

а) для юридичних осіб:

- одна юридична особа безпосередньо та/або опосередковано (через пов'язаних осіб) володіє корпоративними правами іншої юридичної особи у розмірі 20 і більше відсотків;

- одна і та сама юридична або фізична особа безпосередньо та/або опосередковано володіє корпоративними правами у кожній такій юридичній особі у розмірі 20 і більше відсотків;

- одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) одноособових виконавчих органів кожної такої юридичної особи;

- одна і та сама юридична або фізична особа приймає рішення щодо призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу колегіального виконавчого органу або наглядової ради кожної такої юридичної особи;

- принаймні 50 відсотків складу колегіального виконавчого органу та/або наглядової ради кожної такої юридичної особи складають одні і ті самі фізичні особи;

- одноособові виконавчі органи таких юридичних осіб призначені (обрані) за рішенням однієї і тієї самої особи (власника або уповноваженого ним органу);

- юридична особа має повноваження на призначення (обрання) одноособового виконавчого органу такої юридичної особи або на призначення (обрання) 50 і більше відсотків складу її колегіального виконавчого органу або наглядової ради;

- сума всіх кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від однієї юридичної особи та/або кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги від інших юридичних осіб, гарантованих однією юридичною особою, стосовно іншої юридичної особи перевищує суму власного капіталу більше ніж у 3,5 раза (для фінансових установ та компаній, що провадять виключно лізингову діяльність, - більше ніж у 10 разів). При цьому сума таких кредитів (позик), поворотної фінансової допомоги та власного капіталу визначається як середнє арифметичне значення (на початок та кінець звітного періоду).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1 та відповідач-2 не відповідають жодній із зазначених вимог законодавства, які свідчать про пов'язаність цих осіб.

Зокрема, єдиним засновником та керівником відповідача-2, станом на момент укладення оскаржуваних договорів, являвся ОСОБА_7, що підтверджується наявним в матеріалах справи Витягом з ЄДРПОУ №1002542035. Станом на момент розгляду справи в суді, ОСОБА_7 надалі являється керівником відповідача-2 та його кінцевим бенефіціарним власником (засновником відповідача-2 являється фірма Оріс ЛТД ).

З витягів з ЄДРПОУ №1002542035 та №1002542005 вбачається, що ні ОСОБА_7, ні фірма Оріс ЛТД не являлися на момент укладення оскаржуваних договорів та не являються станом на теперішній час ні співзасновниками, ні керівником відповідача-1. Крім цього, з цих витягів вбачається, що відповідач-1 не виступав та не виступає засновником відповідача-2 і навпаки.

А тому суд вважає твердження позивача про пов'язаність відповідачів таким, що спростовується матеріалами справи.

Суд не вважає належними доказами доводи позивача про те, що про пов'язаність відповідача-1 та відповідача-2 свідчить тотожність найменування відповідачів, вид діяльності, той факт, що відповідача-2 було створено лише за два тижні перед укладенням спірних договорів, місцезнаходження відповідача-2 з моменту його створення було зареєстровано за адресою місцезнаходження об'єктів нерухомості, які було придбано. Так, згідно чинного законодавства України, сторони є вільними у виборі найменування юридичних осіб, а також видів діяльності, якими ці особи займатимуться.

Крім цього, як пояснив в судовому засіданні представник відповідача-2, у зв'язку з тим, що ОСОБА_7 планував займатися господарською діяльністю з виробництва меблів і його переговори з керівництвом відповідача-1 щодо придбання об'єктів нерухомості тривали протягом певного періоду, ОСОБА_7 для здійснення своєї діяльності вирішив створити юридичну особу і зазначив її місцезнаходження за адресою будівель, які було придбано. В процесі здійснення господарської діяльності, частину працівників, які працювали у відповідача-1, було прийнято на роботу до відповідача-2, оскільки такі являлися належними спеціалістами.

Вказані доводи представника відповідача позивачем не було спростовано.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що в процесі розгляду справи, позивачем не було доведено належними доказами факт укладення сторонами фіктивного правочину, а тому в задоволенні позовних вимог слід відмовити повністю.

Відповідно до ст. 49 ГПК України судовий збір залишається за позивачем.

Керуючись ст.ст. 4-3, 12, 27, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. В позові відмовити повністю.

2. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 07.06.2017 р.

Суддя Крупник Р.В.