Рішення

від 01.06.2017 по справі 917/425/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2017р. Справа № 917/425/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфагнум-Груп", вул. Промислова, 2, смт. Козелець, Чернігівська обл., 17000

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гребінкаторф", вул. Степова, 1, с. Мар'янівка, Гребінківський р-н, Полтавська обл., 37412

про стягнення 112506,20 грн.

Суддя Семчук О.С.

Представники:

від позивача: ОСОБА_1 (довіреність № 12/05-1 від 12.05.2017р.);

від відповідача: ОСОБА_2 (довіреність № 7 від 31.05.2017р.)

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Сфагнум-Груп" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Полтавської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гребінкаторф" (далі - відповідач) про стягнення 112506,20 грн. заборгованості, з яких: 55 000,00 грн. - основний борг, 13 750,00 грн.- пеня, 3 838,00 грн. - 3% річних, 39 918,20 грн. - інфляційні витрати.

Ухвалою господарського суду Полтавської області від 23.03.2017р. порушено провадження у справі, розгляд якої призначено на 20.04.2017р.

20.04.2017р. суд розпочав розгляд справи по суті та відклав справу на 16.05.2017р.

За клопотанням відповідача суд ухвалою від 16.05.2017р. продовжив строк вирішення спору на 15 днів та відклав розгляд справи на 01.06.2017р.

16.05.2017р. від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог (вх. № 6331), в якій він просить стягнути з відповідача 112467,03 грн., з них: 55 000,00 грн. - основного боргу, 11726,30 грн. - пені, 4114,00 грн. - 3% річних, 41626,73 грн. - інфляційних втрат.

01.06.2017р. від позивача надійшла заява про зміну розміру позовних вимог (вх. № 7019), в якій він просить стягнути з відповідача 113452,89 грн., з них: 55 000,00 грн. - основного боргу, 11774,52 грн. - пені, 4182,00 грн. - 3% річних, 42496,37 грн. - інфляційних втрат. Копію вказаної заяви позивач направив відповідачу 29.05.2017р., що підтверджується наданими копіями фіскального чеку пошти та опису вкладення. До вказаної заяви позивачем додано копію квитанції № 124655195А про доплату судового збору в розмірі 14,20 грн.

Відповідно до п. 3.11. Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. N 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як:

- подання іншого (ще одного) позову, чи

- збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи

- об'єднання позовних вимог, чи

- зміну предмета або підстав позову.

У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові.

Виходячи зі змісту заяви про зміну розміру позовних вимог (вх. № 7019), суд розцінює вказану заяву позивача як заяву про зменшення суми розміру позовних вимог щодо стягнення пені та збільшення розміру позовних вимог щодо стягнення річних та інфляційних втрат.

При поданні позивачем заяви (вх. № 7019) ним було додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії: копію заяви направлено відповідачу та доплачено судовий збір по справі. Тому вказана заява приймається судом до розгляду.

З урахуванням вищевикладеного, розглядається позов про стягнення 113452,89 грн., з них: 55 000,00 грн. - основного боргу, 11774,52 грн. - пені, 4182,00 грн. - 3% річних, 42496,37 грн. - інфляційних втрат.

Відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався.

Натомість, 01.06.2017р. від відповідача надійшов зустрічний позов по справі про визнання недійсним договору підряду про надання послуг № 01/10 від 01.10.2014р.

Відповідно до ст. 60 ГПК України відповідач має право до початку розгляду господарським судом справи по суті подати до позивача зустрічний позов для спільного розгляду з первісним позовом, подання зустрічного позову провадиться за загальними правилами подання позовів.

Зустрічний позов по справі № 917/425/17 було подано 01.06.2017р., тобто після початку розгляду судом справи № 917/425/17 по суті (20.04.2017р.).

Відповідно до ч. 2 п. 3.15. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції у разі подання зустрічного позову після початку розгляду справи по суті суддя відмовляє в його прийнятті на підставі пункту 1 частини першої статті 62 ГПК як такого, що поданий з порушенням припису частини першої статті 60 ГПК; при цьому не має значення, з яких причин (поважних чи неповажних) зустрічний позов не було подано до початку такого розгляду. У цьому разі відповідач не позбавлений можливості звернутися з новим позовом у загальному порядку.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.

Виходячи з вищевикладеного, суд ухвалою від 01.06.2017р. відмовив у прийнятті зустрічної позовної заяви.

Представник позивача в судовому засіданні 01.06.2017р. підтримав позовні вимоги в розмірі, зазначеному в заяві позивача про зміну розміру позовних вимог, яка надійшла до суду 01.06.2017р.

Представник відповідача в судовому засіданні 01.06.2017р. проти позову заперечував, посилаючись на те, що при укладенні сторонами договору підряду про надання послуг № 01/10 від 01.10.2014р. позивач застосував обман щодо того, що він є платником ПДВ та в зв'язку з цим вартість послуг, передбачена умовами договору позивачем була завищена.

В судовому засіданні 01.06.2017р. суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення на підставі ст. 85 ГПК України та повідомив дату виготовлення повного тексту рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю Сфагнум-Груп (виконавець за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю Гребінкаторф (замовник за договором) було укладено договір підряду про надання послуг № 01/10 (далі - договір, копія договору - в матеріалах справи).

Згідно п. п. 1.1, 1.2. договору позивач як виконавець взяв на себе зобов'язання надати послуги з розробки кар'єру, добування та подальшого вивозу торфу на територію виробництва відповідача (замовника), з залученням виконавцем за власний рахунок всієї необхідної техніки та робочого персоналу для належного виконання послуг. В свою чергу замовник зобов'язався прийняти належним чином надані послуги і оплатити їх на умовах та в порядку, передбаченому договором.

Відповідно до п. 2.2. договору загальна вартість робіт складає 275 000,00 грн., в тому числі ПДВ 45 833,33 грн.

Пунктом 2.3. договору сторони узгодили, що до початку робіт замовник сплачує виконавцю аванс в розмірі 55 000,00 грн., в тому числі ПДВ - 20% - 9 166,00 грн. Оплата вартості послуг, фактично наданих за цим договором, здійснюється замовником на підставі Актів прийому-здачі робіт (надання послуг) шляхом перерахування суми грошових коштів на поточний рахунок виконавця в триденний термін після підписання поточних Актів прийому-здачі робіт (надання послуг).

На виконання умов договору позивач передав, а відповідач прийняв послуги з розробки кар'єру, добування та подальшого вивозу торфу на територію виробництва відповідача, що підтверджується підписаними між сторонами актами здачі-приймання робіт (надання послуг):

- акт № ОУ-0000009 від 31.10.2014р. на суму 110 000,00 грн.;

- акт № ОУ-0000010 від 07.11.2014р. на суму 110 000,00 грн.;

- акт № ОУ-0000011 від 13.11. 2014р. на суму 55 000,00 грн.

Натомість відповідач взяті на себе зобов'язання щодо оплати виконаних позивачем робіт виконав частково, сплативши 220000,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок.

Тобто залишаються неоплаченими послуги надані згідно акту № ОУ-0000011 від 13.11.2014р. на суму 55 000,00 грн.

Суд задовольняє вимогу позивача про стягнення основного боргу в сумі 55000,00 грн. виходячи з наступного:

Відповідно до ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами для виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтею 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочини можуть бути двосторонніми.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язаннями є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматись від виконання певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обв'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Статтею 837 ЦК України визначено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до ч. 1 ст. 854 ЦК України, якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що порушуючи договірні зобов'язання, заборгованість в сумі 55000,00 грн. відповідач не сплатив.

Представник відповідача в судовому засіданні вказував на те, що при укладенні сторонами договору підряду про надання послуг № 01/10 від 01.10.2014р. позивач застосував обман щодо того, що він є платником ПДВ та в зв'язку з цим вартість послуг, передбачена умовами договору позивачем була завищена.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

В матеріалах справи відсутні докази визнання судом недійним договору підряду про надання послуг № 01/10 від 01.10.2014р. Отже, заперечення представника відповідача судом до уваги не приймаються.

Таким чином, вимога позивача про стягнення основного боргу в розмірі 55000,00 грн. є правомірною, обґрунтованою та підлягає задоволенню.

При вирішенні питання щодо стягнення з відповідача суми пені, суд виходить з наступного.

Позивачем у заяві про зміну розміру позовних вимог (вх. № 7019) наведено розрахунок пені, згідно якого пеню нараховано на суму боргу 55000,00 грн. у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення у період з 18.11.2014р. по 18.05.2015р. включно.

Суд встановив, що при здійсненні нарахування пені позивачем не дотримано приписи ч. 6 ст. 232 ГК України, згідно якої нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Так, згідно умов п. 2.3. договору, надані йому послуги згідно акту № ОУ-0000011 від 13.11.2014р. на суму 55 000,00 грн. відповідач повинен був оплатити в 3-денний термін після підписання вказаного акту, тобто, до 16.11.2014р. Проте, оскільки 16.11.2014р. було вихідним днем (неділя), то відповідно до ч. 5 ст. 254 ЦК України, якою встановлено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день, днем закінчення строку оплати послуг по акту № ОУ-0000011 є 17.11.2014р.

Тобто, передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України 6-місячний строк для нарахування штрафний санкцій (пені) закінчується 17.05.2015р. Отже, позивачем безпідставно нараховано пеню за 18.05.2015р.

Суд здійснив перерахунок суми пені за допомогою калькулятора системи "Ліга. ОСОБА_3 9.5.3" та встановив, що стягненню підлягає пеня, нарахована на суму боргу 55000,00 грн. за період з 18.11.2014р. по 17.05.2015р. в розмірі 11684,11грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення пені підлягає задоволенню частково, на суму 11684,11 грн.

При вирішенні вимоги про стягненні інфляційних втрат та річних суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір процентів.

Позивачем на підставі вказаної норми за період з 18.11.2014р. по 31.05.2017р. правомірно нараховано 3% річних на суму боргу, проте при здійсненні нарахування ним були допущені арифметичні помилки.

Суд здійснив перерахунок суми річних за допомогою калькулятора системи "Ліга. ОСОБА_3 9.5.3" та встановив, що позовна вимога про стягнення річних підлягає задоволенню частково, на суму 4181,51 грн.

Таким чином, позовна вимога про стягнення річних підлягає задоволенню частково, на суму 4181,51 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат, суд дослідивши наданий позивачем розрахунок встановив:

Позивачем при нарахуванні інфляційних не враховано те, що індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць . Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж , і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (п. 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань)."

Позивач безпідставно нараховує інфляційні на суму боргу за листопад 2014 року, тобто за місяць, коли зобов'язання мало бути виконано.

Суд здійснив перерахунок суми пені за допомогою калькулятора системи "Ліга. ОСОБА_3 9.5.3" та встановив, що стягненню підлягають інфляційні втрати, нараховані на суму боргу 55000,00 грн. за період з грудня 2014 року по квітень 2017 року в розмірі 40678,48 грн.

Виходячи з викладеного, позовна вимога про стягнення інфляційних втрат підлягає задоволенню частково, на суму 40678,48 грн.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Гребінкаторф" (вул. Степова, 1, с. Мар'янівка, Гребінківський р-н, Полтавська обл., 37412; код ЄДРПОУ 38645211) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Сфагнум-Груп" (вул. Промислова, 2, смт. Козелець, Чернігівська обл., 17000; код ЄДРПОУ 38849712) 55000 грн. 00 коп. основного боргу, 11684 грн. 11 коп. пені, 4181 грн. 51 коп. 3 % річних, 40678 грн. 48 коп. інфляційних втрат, 1673 грн. 16 коп. судового збору.

3. В іншій частині позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 06.06.2017р.

Суддя О.С. Семчук