Вирок

від 07.06.2017 по справі 161/969/16-к

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 161/969/16-к Провадження №11-кп/773/5/17 Головуючий в 1 інстанції Ковальчук В. О. Категорія:ч.1 ст.191 КК України Доповідач : Клок О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі:

головуючого-судді Клока О.М.,

суддів Філюка П.Т., Подолюка В.А.,

з участю секретаря Білоуса І.Л.,

прокурора Остапчука С.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

представника потерпілого

ТзОВ Прод-Вектор ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду матеріали кримінального провадження за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року, яким -

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, народився та проживає в ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянин України, ІНФОРМАЦІЯ_3, неодружений, не працює, в силу ст.89 КК України судимості немає,

визнаний винним за ст.191 ч.1 КК України та йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади пов'язані з матеріальною відповідальністю на строк 2 роки.

На підставі ст.ст. 75, 76 КК України звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання, якщо він протягом 2 років іспитового строку не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу кримінально-виконавчої інспекції; повідомляти кримінально-виконавчу інспекцію про зміну місця проживання, роботи; періодично з'являтися для реєстрації в кримінально-виконавчу інспекцію.

Цивільний позов ТзОВ Прод-Вектор до ОСОБА_1 задоволений повністю.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Прод-Вектор відшкодування майнової шкоди в сумі 29368 гривень 26 копійок.

В С Т А Н О В И В

Згідно вироку суду, ОСОБА_1 визнаний винним в тому, що він, згідно наказу №23 від 19 жовтня 2015 року директора ТзОВ Прод-Вектор , призначений на посаду експедитора та відповідно до займаної посади, згідно посадової інструкції та договору про повну матеріальну відповідальність, здійснював поставки товарно-матеріальних цінностей іншим суб'єктам господарювання та являвся матеріально-відповідальною особою.

Однак, 16 грудня 2015 року, в м.Костопіль Рівненської області, ОСОБА_1, виконуючи свої посадові обов'язки експедитора ТзОВ Прод-Вектор , в магазині «Клуб чотири лапи» , що по вул.8 Березня, приватного підприємця ОСОБА_3, за поставлені 01 грудня 2015 року згідно накладної №П0000030755 товарно-матеріальні цінності, отримав від продавця ОСОБА_4 грошові кошти в сумі 9046 гривень 34 копійок, які повинен був здати в касу ТзОВ Прод-Вектор .

Окрім того, 16 грудня 2015 року, в м.Рівне, ОСОБА_1, виконуючи свої посадові обов'язки експедитора ТзОВ Прод-Вектор , в кіоску №36 що на території Дикого ринку , приватного підприємця ОСОБА_5, за поставлені 14 грудня 2015 року згідно накладної №П0000030764 товарно-матеріальні цінності, отримав від продавця ОСОБА_6 грошові кошти в сумі 23660 гривень 82 копійок, які повинен був здати в касу ТзОВ Прод-Вектор .

Однак, 16 грудня 2015 року, в м.Луцьку ОСОБА_1, всупереч посадової інструкції експедитора ТзОВ Прод-Вектор , п.1 Договору про повну індивідуальну матеріальну відповідальність від 19 жовтня 2015 року, ввірені йому грошові кошти в сумі 32707 гривень 16 копійок, в касу ТзОВ Прод-Вектор що по вул.Вахтангова, 10, не здав, а привласнив чуже майно, грошові кошти в сумі в сумі 32707 гривень 16 копійок.

У поданій апеляції прокурор у кримінальному провадженні, не оспорюючи фактичних обставин справи та кваліфікацію дій обвинуваченого, вважає вирок суду незаконним у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального процесуального та кримінального закону та невідповідністю призначеного покарання ступеню тяжкості злочину і особі обвинуваченого, безпідставного та невмотивованого призначення покарання та застосування до обвинуваченого вимог ст.75 КК України та звільнення від відбуття, окрім того, і додаткового покарання. Зазначає, що судом при постановлені вироку та обрані виду і міри покарання обвинуваченим порушено вимоги ст.65 КК України. Просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий, яким призначити ОСОБА_1 покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з матеріальною відповідальністю на строк 2 роки.

Заслухавши доповідача який виклав суть вироку суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, міркування прокурора та представника потерпілого, які підтримали апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, обвинуваченого, який апеляційну скаргу прокурора заперечив та просив залишити вирок без змін, перевіривши матеріали провадження, апеляційний суд приходить до наступного висновку.

Висновок про винуватість ОСОБА_1 у вчинені злочину, за який його засуджено, обґрунтовано зроблений судом в порядку ч.3 ст.349 КПК України, що по суті в апеляційній скарзі не заперечується.

Кваліфікація злочинних дій обвинуваченого за ст.191 ч.1 КК України є правильною і також не оскаржується.

Що ж стосується тверджень прокурора про м'якість призначеного покарання у зв'язку із звільненням ОСОБА_1 на підставі ст.ст. 75, 76 КК України від відбування покарання, окрім того і від додаткового покарання, то вони є обґрунтованими і заслуговують на увагу.

Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд, призначаючи покарання, повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що обтяжують та пом'якшують покарання. Визначаючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, суд повинен виходити із сукупності всіх обставин справи, зокрема, форми вини, мотиву і цілі, способу, обстановки і стадії вчинення злочину, тяжкості наслідків, що настали.

Згідно ч.3 ст.55 КК України, при призначенні позбавлення права займатися певною діяльністю як додаткового покарання до позбавлення волі - воно поширюється на увесь час відбування основного покарання і, крім цього, на строк, встановлений вироком суду, що набрав законної сили. При цьому строк додаткового покарання обчислюється з моменту відбуття основного покарання, а при призначенні покарання у виді позбавлення права займатися певною діяльністю як додаткове до інших основних покарань, а також у разі застосування статті 77 цього Кодексу - з моменту набрання законної сили вироком.

Зі змісту ст.75 КК України вбачається, що якщо суд при призначенні покарання, враховуючи тяжкість вчиненого злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбуття покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбуття покарання з випробовуванням.

При призначенні ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд першої інстанції, не в повній мірі дотримав вказаних вимог закону, не врахував тяжкість скоєного злочину, особу винного.

Суд першої інстанції взагалі не навів у вироку переконливих доводів про необхідність та можливість застосування до обвинуваченого умовного засудження, а лише вказав обставину, що пом'якшує його покарання, та позитивну характеристику. При цьому суд не в повній мірі врахував, що обвинувачений, хоч і вважається несудимим, однак раніше притягався до кримінальної відповідальності за вчинення умисних корисливих злочинів, зокрема і тяжкого, знову вчинив умисний злочин проти власності, який, відповідно до ст.12 КК України, є середньої тяжкості.

Більше того, суд першої інстанції, при звільненні ОСОБА_1 від призначеного покарання, звільнив останнього від додаткового покарання, що суперечить вимогам ч.3 ст.55 КК України.

За таких обставин вирок суду в частині звільнення від відбуття покарання на підставі ст.ст. 75, 76 КК України не можна визнати законним та обґрунтованим, внаслідок його м'якості, а тому скарга прокурора підлягає задоволенню.

Таким чином, апеляційний суд вважає за необхідне вирок першої інстанції в частині звільнення від відбуття покарання скасувати у зв'язку з неправильним застосуванням кримінального закону та із невідповідністю призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі обвинуваченого і постановити новий вирок.

Обставинами, що пом'якшують покарання ОСОБА_1, суд визнав активне сприяння розкриттю злочину, а обставин, що обтяжують покарання, не встановлено, і це не оспорюється в апеляційній скарзі прокурора.

Вирішуючи питання про обрання розміру покарання, враховуючи обставину, що пом'якшує покарання, та інші вказані дані про особу обвинуваченого, апеляційний суд приходить до висновку про необхідність залишення призначеного судом першої інстанції покарання у виді позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади пов'язані з матеріальною відповідальністю, однак яке необхідно відбувати реально.

На думку суду, саме таке покарання відповідає вимогам ст.ст. 50, 65 КК України, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових злочинів, як самим ОСОБА_1, так і іншими особами.

У відповідності до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 404, 407 КПК України, апеляційний суд Волинської області,

У Х В А Л И В

Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні задовольнити.

Вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року щодо ОСОБА_1 в частині звільнення від відбуття покарання із застосуванням ст.75 КК України скасувати.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.1 ст.191 КК України до 2 (двох) років позбавлення волі з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, на строк 2 (два) роки.

Строк відбуття покарання рахувати з моменту приведення вироку до виконання.

В решті вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 квітня 2016 року залишити без змін.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на вирок може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом трьох місяців з дня його проголошення.

Головуючий

Судді