Ухвала

від 06.06.2017 по справі 477/1139/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №477/1139/16-ц 06.06.2017 06.06.2017 06.06.2017

Справа №477/1139/16-ц Головуючий першої інстанції Саукова А.А.

Провадження №22-ц/784/999/17 Доповідач апеляційного суду ОСОБА_1

Категорія 23

Ухвала

Іменем України

06 червня 2017 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Серебрякової Т.В.,

суддів: Галущенка О.І., Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання Шагаєм О.А.,

за участі: представника позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 березня 2017 року, ухваленого у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки ,

УСТАНОВИЛА:

У червні 2016 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 про розірвання договору оренди земельної ділянки.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 24 червня 2009 року між нею та ОСОБА_4 був укладений договір оренди земельної ділянки, за умовами якого вона надала, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку площею 8.63 га, з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка належить їй на праві приватної власності та знаходиться в межах території Партизанської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області. Строк дії договору становив 48 років.

У зв'язку із юридичною необізнаністю вона не звернула увагу на те, що у договорі не були узгодженні положення щодо орендної плати із зазначенням її розміру, форм платежу, строків і порядку її внесення, а відповідач тільки пояснив, що буде сплачувати їй оренду плату на рівні з іншими орендодавцями.

Посилаючись на те, що у неї відсутній екземпляр договору оренди, та на те, що відповідач своїх зобов'язань за договором не виконує, оренду плату не сплачує, позивач просила позов задовольнити, розірвати договір оренди земельної ділянки площею 8.63 га, розташованої в межах території Партизанської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, що був укладений 24 червня 2009 року між нею та ОСОБА_4

Заочним рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 26 жовтня 2016 року позов задоволено (а.с.49-53).

Ухвалою цього ж суду від 28 листопада 2016 року заява відповідача про перегляд заочного рішення була задоволена. Заочне рішення скасовано, а справу призначено до розгляду в загальному порядку (а.с.80,81).

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач зазначав, що при укладанні договору за домовленістю сторін він сплатив позивачу орендну плату наперед у розмірі 10 000 грн., про що ОСОБА_2 видала йому розписку. В подальшому, позивач жодного разу не зверталась до нього задля отримання орендної плати. При цьому, протягом 2008 - 2016 років ним нараховується орендна плата за договором та сплачується за ОСОБА_2 земельний податок.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 березня 2017 року в задоволені позову відмовлено.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з'ясування районним судом всіх обставин справи, невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, та порушенням норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відмовляючи в позові ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виплатив орендну плату за 2013-2015 роки, оскільки позивач ухилялася від її отримання, тому, як вважав суд, підстави розірвання договору оренди землі відсутні.

Колегія суддів погоджується з таким висновком, з огляду на наступне.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, ст.1 Першого протоколу до Конвенції кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.1,3-4,10-11,303 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 ст.15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), а також іншими нормативно - правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди земельної ділянки.

Відповідно до вимог ст.124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача землі в оренду здійснюється на підставі цивільно-правової угоди.

Згідно ст.93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької діяльності.

За ч.3 ст.792 ЦК України та ч.8 ст.93 ЗК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом, що регулює орендні земельні відносини та підлягає застосуванню до спірних правовідносин є Закон України Про оренду землі від 06 жовтня 1998 року (з наступними змінами та доповненнями, далі - Закон України).

Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Він підлягає державній реєстрації і після цього набирає чинності (ст.ст.14,18,20 Закону України, в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно ст.13 Закону України за договором оренди землі орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст.15 Закону України орендна плата, її розмір, форма платежу, строк і порядок виплати є суттєвими умовами договору оренди землі.

Статтями 24,25 Закону України передбачені права та обов'язки орендодавця та орендаря, зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати в розмірі та строки обумовлені договором.

За правилами ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути розірваний або змінений за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладанні договору.

Однією з найпоширеніших підстав розірвання договору оренди земельної ділянки є заборгованість з орендної плати. За змістом статей 1 , 13 Закону України Про оренду землі основною метою договору оренди земельної ділянки та одним із визначальних прав орендодавця є своєчасне отримання останнім орендної плати в установленому розмірі. Разом з тим доводи про наявність заборгованості з орендної плати мають підтверджуватись належними доказами.

Так, відповідно до ч.1 ст.32 Закону України Про оренду землі на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених ст.ст. 24 і 25 цього Закону України та умовами договору, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Підставою для припинення права користування земельною ділянкою відповідно до п. д ч.1 ст.141 ЗК України є систематична несплата орендної плати.

Отже, відповідно до вказаних норм матеріального права договір оренди землі може бути розірваний за умов систематичної несплати орендної плати.

Правова позиція щодо розірвання договору оренди у разі систематичної несплати орендної плати викладена в постанові Верховного Суду України від 12 грудня 2012 року №6-146цс12, яка згідно із ст.360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Районним судом встановлено, що згідно державного акту на право приватної власності на землю серії МК №2892 від 03 жовтня 2002 року, а в подальшому Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 31 жовтня 2015 року ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 8.63 га, яка розташована в межах території Партизанської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області, кадастровий номер 4823383700:01:000:0360 (а.с.8,44).

Відповідно до довідки Відділу Держземагенства у Жовтневому районі Миколаївської області від 16 листопада 2015 року убачається, що станом на 01 січня 2013 року згідно Книги записів державної реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 на земельну ділянку площею 8.63 га призначену для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та розташовану в межах території Партизанської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області зареєстровано договір оренди землі від 24 червня 2009 року реєстраційний номер 040901503031, терміном на 48 років (а.с.42).

В матеріалах справи відсутній примірник зазначеного договору, але факт укладення договору оренди землі та передачі її в оренду позивачем ОСОБА_2 відповідачу ОСОБА_4 визнано сторонами, а тому в силу ч.1 ст.61 ЦПК України доказуванню не підлягає.

При цьому, дійсність договору оренди ані позивач, ані відповідач у даній справі не оспорювали. Позивач вимог щодо сплати орендної плати у натуральній формі або щодо стягнення заборгованості по орендній платі не заявляла.

Вартість спірної земельної ділянки, згідно витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки в 2009 році становила 67 464 грн. 16 коп., в 2010-2011 роках - 71 437 грн. 89 коп., в 2012 - 2014 роках - 125 444 грн. 93 коп., в 2015 році - 156 688 грн. 56 коп. (а.с.13-19).

Згідно розрахунку орендної плати, наданого відповідачем, позивачу нараховано орендну плату за спірним договором (без відрахування податку) в розмірі: за 2009 рік - 2 026 грн. 66 коп.; за 2010 рік - 2 145 грн.; за 2011 рік - 2 143 грн.; за 2012 рік - 3 767 грн. 20 коп.; за 2013 рік - 3 767 грн. 20 коп.; за 2014 рік - 3 764 грн.; за 2015 рік - 4 700 грн. 66 коп. (а.с.59).

Із наданої відповідачем і складеної позивачем ОСОБА_6 розписки від 26 червня 2008 року слідує, що в рахунок майбутніх платежів по орендній платі відповідно до умов договору остання отримала грошову суму в розмірі 10 000 грн.(а.с.66) (вказане сторонами не заперечується).

Отже, вказані обставини свідчать про належне виконання відповідачем умов договору щодо сплати орендної плати за період з 2009-2012 роки.

Що стосується виплати орендної плати за 2013-2015 роки, то колегія суддів виходиться з наступного.

З пояснень представника відповідача в судовому засіданні апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_4 нараховує орендну плату за спірним договором, сплачує, як податковий агент, податок в бюджет кожного наступного року, письмово повідомляє позивача про її право отримати орендну плату за землю, але остання таким правом не скористалася.

При цьому, письмових звернень ОСОБА_2 до відповідача з вимогою сплати орендної плати за інші роки матеріали справи не містять та позивачем не надані.

Більш того, як зазначила представник позивача, ОСОБА_2 відмовилася від отримання орендної плати за наступні роки, яка в подальшому була перерахована відповідачем поштовим переказом, оскільки бажає в подальшому самостійно використовувати спірну земельну ділянку.

Відповідно до ч.1 ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст.61 цього Кодексу.

При встановленні підстав для розірвання договору оренди, позивач виходила з положень пункту д ст.141 ЗК України та ст.32 Закону Про оренду землі , за якими однією з підстав припинення права користування земельною ділянкою є систематичне невиконання орендарем обов'язків щодо своєчасної сплати орендної плати.

Відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору оренди земельної ділянки, районний суд вважав, що заборгованість відповідача виникла не у зв'язку з його систематичним ухиленням від виконання договірних зобов'язань за договором, а внаслідок небажання позивача отримувати орендну плату та продовжувати договірні правовідносини.

До того, позивач не надала доказів в обґрунтування того, що затримка з виплати орендної плати потягла для неї суттєві наслідки чи втрати.

Таким чином, порушення умов договору не є істотним в контексті ст.651 ЦК України .

Більше того, п. д ст.141 ЗК України визначає підставою для припинення права користування земельною ділянкою систематичну несплату земельного податку та орендної плати. У даному випадку факту систематичної несплати не було, а прострочення було допущено за волевиявленням позивача.

Твердження позивача про те, що відповідач не здійснював належних заходів щодо сплати орендної плати за спірним договором, як того вимагають положення ст.537 ЦК України, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки внесення грошових коштів у депозит нотаріуса - це право боржника, а не його обов'язок.

Отже, давши належну оцінку доказам у справі, суд дійшов правильного висновку про відсутність з боку відповідача дій, які б свідчили про систематичну несплату ним орендної плати та розірвання договору оренди земельних ділянок з цих підстав. Вказаний висновок узгоджується з встановленими судом обставинами справи і наданими сторонами доказами.

Обґрунтованих доводів про порушення судом першої інстанції норм процесуального або матеріального права, а також посилання на обставини, які давали б суду апеляційної інстанції підстави для переоцінки доказів та спростування висновків суду, апеляційна скарга також не містить.

Посилання позивача на відсутність передбачених ст.15 Закону України Про оренду землі істотних умов договору оренди землі в спірному договорі, зокрема щодо розміру орендної плати, не є предметом доказування по даній справі, оскільки зазначені обставини не мають значення для ухвалення рішення у справі про дострокове розірвання договору оренди, а відповідно до частини другої вищезазначеної норми Закону є підставою для визнання договорів оренди недійсними. Таких вимог не заявлялось.

Доводи представника позивача про те, що ОСОБА_2 бажає самостійно обробляти свою земельну ділянку, не можуть бути підставою для розірвання договору.

Оскільки суд першої інстанції ухвалив рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, то апеляційна скарга в силу ч.1 ст.308 ЦПК України підлягає відхиленню.

Керуючись ст.ст.303,308,315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 09 березня 2017 року - залишити без змін .

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: О.І. Галущенко

ОСОБА_7