Рішення

від 07.06.2017 по справі 903/340/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07 червня 2017 р. Справа № 903/340/17

Господарський суд Волинської області, розглянувши матеріали по справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Меатранс"

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматі ТЛ"

про стягнення 157 745,69грн.

Суддя: С.В. Бондарєв

Представники сторін:

від позивача: н/з

від відповідача: н/з

В судовому засіданні 07.06.2017 року відповідно до ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

Суть спору: Позивач- Фізична особа-підприємець "Меатранс"- звернувся до господарського суду з позовом до відповідача- Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматі ТЛ" -про стягнення 157 745,69грн., в т.ч. 151 809,67грн.-основного боргу по оплаті експедитору наданих послуг згідно договору-заявки №35 від 06.05.2014р. та 5 936,02грн.-3% річних за період з 16.06.2014р. по 10.04.2017р. згідно ст. 625 ЦК України.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань по оплаті експедитору наданих послуг, у встановлені договором-заявкою №35 від 06.05.2014р. строки.

Ухвалою суду від 20.04.2017р. порушено провадження по справі та призначено її до розгляду на 16.05.2017р. на 11:00год.

10.05.2017р. через відділ документального забезпечення та контролю до суду від позивача надійшло клопотання №50 від 04.05.2017р. (вх.№01-54/4310/17 від 10.05.2017р.), в якому він просив суд розглядати справу без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

Долучив до матеріалів справи платіжні доручення №50 від 05.12.2014р. на суму 5 000,00грн., №41 від 11.11.2014р. на суму 10 000,00грн., №16 від 19.09.2014р. на суму 7 172,00грн., копії міжнародної транспортної накладної №078710 та договору-заявки №35 від 06.05.2014р., розрахунок суми основного боргу, згідно якого сума основного боргу відповідача перед позивачем станом на 10.04.2017р. складає 153 348,00грн., що еквівалентно 5685 дол. США. Разом з тим, позовні вимоги не уточнив.

Позивач в судове засідання 16.05.2017р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301034767917 від 10.04.2017р.

Відповідач в судове засідання 16.05.2017р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору.

Ухвала суду від 20.04.2017р., направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматі ТЛ", зазначену у Витязі з ЄДР та в позовній заяві, а саме: Волинська обл., м. Луцьк, провулок Дорожний, 4, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "не запит".

Ухвалою суду від 16.05.2017р. з метою повного та всебічного з'ясування всіх обставин по справі, зважаючи на неявку сторін в судове засідання, неподання відповідачем витребуваних судом доказів та необхідність витребування додаткових доказів по справі розгляд справи відкладався.

Крім того, зобов'язано сторін представити суду: позивача-уточнити свої позовні вимоги; відповідача-письмові пояснення (обгрунтовані доводи та заперечення) по суті позовних вимог; докази проплати; статут.

02.06.2017р. через відділ документального забезпечення та контролю до суду від позивача надійшло клопотання №60 від 31.05.2017р. (вх.№01-54/5260/17 від 02.06.2017р.), в якому він просив суд розглядати справу без участі представника позивача за наявними в матеріалах справи документами.

Просив стягнути з відповідача 157 745,69грн., в т.ч. 151 809,67грн.-основного боргу по оплаті експедитору наданих послуг згідно договору-заявки №35 від 06.05.2014р. та 5 936,02грн.-3% річних за період з 16.06.2014р. по 10.04.2017р. згідно ст. 625 ЦК України.

В заяві б/н (вх.№01-54/5373/17 від 07.06.2017р.) просив суд при вирішенні спору брати до уваги договір-заявку №35 від 06.05.2014р., сторонами якої є ТзОВ "Меатранс" та ТзОВ "Арматі ТЛ".

Позивач в судове засідання 07.06.2017р. не з'явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового розгляду спору, що стверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №4301034794221 від 01.06.2017р.

Відповідач в судове засідання 07.06.2017р. не з'явився вдруге, вимог суду не виконав, про причини неявки суд не повідомив. Ухвала суду від 16.05.2017р., направлена на адресу Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматі ТЛ", зазначену у Витязі з ЄДР та в позовній заяві, а саме: Волинська обл., м. Луцьк, провулок Дорожний, 4, повернулась до суду органами поштового зв'язку з відміткою "не запит". У відповідності до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із ч. 3 ст. 22 ГПК сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Неподання або несвоєчасне подання доказів з неповажних причин, спрямоване на штучне затягування судового процесу, суперечить, зокрема, вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, учасником якої є Україна, стосовно права кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку.

До повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Примірник повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, повернутий органами зв'язку з позначкою "не запит " з урахуванням конкретних обставин даної справи є належним доказом виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення відповідача про вчинення цим судом певних процесуальних дій, а тому, беручи до уваги приписи ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод стосовно розгляду справи упродовж розумного строку, враховуючи те, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце розгляду справи, письмові докази міг відправити поштою і вправі був забезпечити явку представника на власний розсуд, господарський суд, визнавши зібрані докази достатніми для розгляду спору за наявними в справі матеріалами відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, -

встановив:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 06 травня 2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Меатранс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Арматі ТЛ" був укладений договір-заявка №35, згідно якого ТзОВ "Меатранс" зобов'язується надати послуги транспортного експедитування, а ТзОВ "Арматі ТЛ" - сплатити кошти за надані йому послуги.

В договорі-заявці №35 від 06.05.2014р. сторонами визначено наступне: маршрут транспортного експедитування-Україна-Казахстан; тип вантажу-сир в асортименті в коробках темп.+0 +5 в коробках температурний датчик; параметри автомобіля-реф., 86 м.куб. 20 тонн; маршрут перевезення-Україна-Нехотеевка-Гоптиевка-Кайрак-Жана Жол-Алмати; дата і місце завантаження-07.05.2014р. Україна, м. Охтирка, вул. Транспортна, 1а; дата і місце довантаження-Україна, м. Київ, вул. Академіка Белецького, 34; дата і адреса замитнення- Україна, м. Київ, вул. Новопироговська, 58; Погранперехід- Нехотеевка-Гоптиевка; дата і адреса розмитнення-Казахстан, м. Алмати, СВХ Термінал, вул. Суюнбая, 353; адреса вивантаження- Казахстан, м. Алмати, вул. Рискулова, 1; вартість перевезення-7 200дол. США; строк оплати-протягом 10 банківських днів після вивантаження; номер автомобіля-СКАНІЯ НОМЕР_1; водій-Савленко Олексій.

Даний договір-заявка підписано сторонами та скріплено відтиском їх куруглої печатки (а.с. 48).

У відповідності до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочин є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частиною 1 ст. 205 Цивільного кодексу України визначено, що правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.

Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Між сторонами було укладено договір, що за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір-заявка №35 від 06.05.2014р. предметом судових розглядів не виступав, недійсним судом не визнавався, сторонами розірваний не був (доказів суду не надано).

Згідно із частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Правовідносини перевезення вантажів та їх експедирування врегульовані главою 32 Господарського кодексу України, главами 51, 65 Цивільного кодексу України, Законом України "Про транспорт", Статутом автомобільного транспорту УРСР, затвердженого Радою Міністрів УРСР від 27.06.1969р. №401, Законом України "Про транспортно-експедиторську діяльність", а також Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14.10.1997р.

Згідно зі ст. 14 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедитування, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно з Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування. Експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії.

Відповідно до статті 316 Господарського кодексу України, яка кореспондується зі ст. 929 Цивільного кодексу України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно з ч.ч. 2,3 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона має вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. За ч.1 ст.193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей передбачених цим Кодексом.

Так, відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обігу або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, 07.05.2014р. позивач вирахував і надіслав відповідачу рахунок-фактуру №СФ-0000170 на суму 87 172,00грн., що на його думку, еквівалентно 7 200дол. США. (а.с. 16).

На виконання умов вищевказаного договору-заявки 30.05.2014р. позивач надав відповідачу послуги з транспортного експедирування на загальну суму 87 172,00грн. (що на думку позивача еквівалентно 7 200дол. США) та стверджується наявними в матеріалах справи міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №078710 (а.с. 18), а відповідач прийняв послуги, не заявивши жодних претензій щодо надання йому цих послуг, при цьому неоплативши в повному обсязі ці послуги (доказів протилежного суду не надано).

30.05.2014р. позивач надіслав відповідачу акт здачі-прийняття робіт №ОУ-0000170 на суму 87 172,00грн.

Згідно умов договору-заявки №35 від 06.05.2014р. відповідач повинен був здійснити оплату за отримані послуги протягом 10 банківських днів після вивантаження, тобто до 13.06.2014р. (включно), проте оплати в повному обсязі здійснено не було.

Приписами статті 524 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

При цьому, згідно вимог статті 533 Цивільного кодексу України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Норми чинного законодавства не містять заборони на вираження у договорі грошових зобов'язань в іноземній валюті, визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті, а також на здійснення перерахунку грошового зобов'язання у випадку зміни НБУ курсу національної валюти України по відношенню до іноземної валюти.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, відповідач свої зобов'язання по оплаті наданих йому послуг з транспортного експедирування виконав частково, сплативши позивачу 22 172,00грн., що еквівалентно 1 492,40 дол. США, що стверджується платіжними дорученнями №50 від 05.12.2014р. на суму 5 000,00грн., що еквівалентно 324,25дол. США (з розрахунку курс 1дол. США станом на 05.12.2014р. складає 15,42грн.), № 41 від 11.11.2014р. на суму 10 000,00грн., що еквівалентно 634,12дол. США (з розрахунку курс 1дол. США станом на 11.11.2014р. складає 15,77грн.), №16 від 19.09.2014р. на суму 7 172,00грн., що еквівалентно 534,03 дол. США (з розрахунку курс 1дол. США станом на 19.09.2014р. складає 13,43грн.) з призначенням платежу: "часткова оплата згідно рах. №СФ-0000170 від 07.05.2014р.", заборгувавши тим самим позивачу 5 707,60 дол. США, що еквівалентно 153 933,97грн., що і спричинило звернення кредитора з позовом до суду.

Проте, позивач просив стягнути з відповідача 151 809,67грн.-суми боргу.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем по договору - заявці №35 від 06.05.2014р. на момент звернення позивача з позовом становить 151 809,67грн., стверджується договором - заявкою №35 від 06.05.2014р., міжнародною товарно-транспортною накладною CMR №078710, рахунок-фактурою №СФ-0000170 на суму 87 172,00грн., платіжними дорученнями №50 від 05.12.2014р. на суму 5 000,00грн., № 41 від 11.11.2014р. на суму 10 000,00грн., №16 від 19.09.2014р. на суму 7 172,00грн., з призначенням платежу: "часткова оплата згідно рах. №СФ-0000170 від 07.05.2014р.", відповідачем не оспорена та підлягає до стягнення з нього.

У відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежів, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вищий господарський суд України у п.п. 1.3, 4.1 постанови пленуму від 17.12.2013р. №14 Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань зазначив, що статтю 625 ЦК України вміщено в розділі 1 книги 5 цього Кодексу - "Загальні положення про зобов'язання", і ця стаття застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язань.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з представленими господарському суду розрахунками, позивачем відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України було нараховано відповідачу 5 936,02грн.- 3% річних за період з 16.06.2014р. по 10.04.2017р.

Розрахунок нарахування річних та суми індексу інфляції перевірено судом за допомогою комплексної системи інформаційно-правового забезпечення "ЛІГА:ЗАКОН ЕЛІТ" 9.1.3.

Розглянувши позовні вимоги щодо стягнення річних та дослідивши розрахунок позивача, суд зауважує, що за зобов'язаннями за спірний період позивачем нараховано 3% річних не лише на суму основного боргу, а й на суму 3% річних за попередній період, що суперечить положенням ст. 625 ЦК України, а тому, суд вважає, що останні підставні в сумі 5 745,72грн. з розрахунку: за період з 16.06.2014р. по 18.09.2014р. на суму 87 172,00грн.-680,66грн.; за період з 19.09.2014р. по 10.11.2014р. на суму 80 000,00грн. (з врахуванням часткової оплати на суму 7 172,00грн. здійсненої 19.09.2014р.)-348,49грн., за період з 11.11.2014р. по 04.12.2014р. на суму 70 000,00грн. (з врахуванням часткової оплати на суму 10 000,00грн. здійсненої 11.11.2014р.)-138,08грн., за період з 05.12.2014р. по 10.04.2017р. на суму 65 000,00грн. (з врахуванням часткової оплати на суму 5 000,00грн. здійсненої 05.12.2014р.) - 4 578, 49грн. Тому в задоволенні 190,30грн.-3% річних позивачу слід відмовити.

Згідно ст. 33 ГПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В силу ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати по сплаті судового збору в сумі 2 363,33грн. (пропорційно сумі задоволених вимог) слід віднести на нього відповідно до ст.49 ГПК України.

Беручи до уваги викладене, керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85 ГПК України, господарський суд, -

вирішив:

1. Позов задоволити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Арматі ТЛ" (м. Луцьк, провулок Дорожний, 4, код ЄДРПОУ 38527709)

на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Меатранс" (м. Суми, вул. Д. Коротченка, 41/94, код ЄДРПОУ 37655098)

157 555,39грн., в т.ч. 151 809,67грн. - заборгованості, 5 745,72грн. - 3% річних, та 2 363,33грн. витрат по сплаті судового збору.

3. В стягненні 190,30грн. - 3% річних відмовити.

Повний текст рішення складено

08.06.2017

Суддя С. В. Бондарєв