Рішення

від 29.05.2017 по справі 908/646/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 12/51/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.05.2017 Справа № 908/646/17

Господарський суд Запорізької області у складі судді Смірнова О.Г.,

за участю секретаря судового засідання Бамбизова М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні господарського суду справу № 908/646/17

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс"

про стягнення 243400,00 грн.

за участю представників:

від позивача - ОСОБА_2, довіреність від 30.11.2016 року

від відповідача - не з'явився

СУТЬ СПОРУ: Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Запорізької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс" про стягнення грошових коштів в сумі 210000,00 грн. у якості збитків, понесених внаслідок невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 266 від 04.07.2016 року, неустойки в сумі 28400,00 грн., витрат на оплату послуг перевізника в сумі 5000,00 грн., що разом складає 243400,00 грн. Разом з тим в позовній заяві позивач зазначає, що був змушений звернутись до спеціаліста в області права для організації підготовки позову та прийняття участі у судових засіданнях. При цьому вказує, що в оплату зазначених послуг ним було сплачено грошові кошти в сумі 10000,00 грн. З посиланням на ст. 44 ГПК України просить покласти вказані витрати як судові витрати на відповідача, зазначаючи при цьому, що оплата юридичних послуг з підготовки позову та представництва в суді першої інстанції відноситься до інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 29.03.2017 року на підставі приписів ст. 30 ГПК України викликано в судове засідання для дачі пояснень Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3, зобов'язавши надати письмові пояснення щодо обставин надання позивачу послуг за договором про надання послуг по організації перевезення вантажу № 19-08/2016 від 19.08.2016 року, докази належного виконання умов зазначеного договору, а також викликано в судове засідання для дачі пояснень уповноважених представників Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА", зобов'язавши надати письмові пояснення щодо обставин укладання договору оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року, докази сплати позивачем грошових коштів, відповідно до п. 9.2.1. зазначеного договору.

24.04.2017 року на адресу суду від відповідача надійшла заява, в якій останній у зв'язку з неможливістю прибути в судове засідання, призначене на 25.04.2017 року об 11:15 через зайнятість в цей день в проведенні невідкладних слідчих дій просить відкласти розгляд справи.

Ухвалою господарського суду від 25.04.2017 року був відкладений розгляд справи на 18.05.2017 року о 14:30.

12.05.2017 року на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА" надійшли пояснення в порядку ст. 22 ГПК України, в яких останній зазначає наступне:

- між ТОВ ВЕЛЕС-ХА та ФОП ОСОБА_1 було укладено договір оренди обладнання № 1 від 02.08.2017 року на строк до 30.09.2019 року, за умовами якого ФОП ОСОБА_1 не пізніше 28 серпня 2016 року (п. 3.2. вказаного договору) зобов'язався передати, а ТОВ ВЕЛЕС-ХА прийняти в строкове платне використання жниварки соняшникові безрядкові ЖСБ-9,2 Sunfloro NEW до комбайну СLААS Lехіоn 580 у кількості 2 шт.;

- відповідно до п. 4.1 зазначеного договору розмір орендної плати за об'єкт оренди складав 840000,00 грн. за весь строк оренди;

- у разі порушення терміну передачі об'єкту оренди, зазначеного в п. 3.2. договору на ФОП ОСОБА_1 відповідно до 9.2.1. покладалися штрафні санкції у розмірі 100 % орендної плати за користування об'єктом оренди в 2016 році, встановленого п. 4.2 зазначеного договору;

- 01.09.2016 року на адресу ФОП ОСОБА_1 було направлено претензію № 18/09 про сплату на користь ТОВ ВЕЛЕС-ХА суми штрафних санкцій в розмірі 210000,00 грн.;

- у відповідь ФОП ОСОБА_1 12.09.2016 року вніс в касу ТОВ ВЕЛЕС-ХА готівкові кошти в розмірі 210000,00 грн. як погашення штрафних санкцій згідно п. 9.2.1 за договором оренди обладнання № 1 від 02.08.2017 року.

15.05.2017 року на адресу суду від Фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 надійшли пояснення, за змістом яких останній повідомляє наступне:

- між ФОП ОСОБА_3 та ФОП ОСОБА_1 був укладений договір про надання послуг по організації перевезення вантажу № 19-08/2016 року від 19.08.2016 року, відповідно до умов п. 2.3 якого між сторонами була укладена заявка №1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, згідно з якою ФОП ОСОБА_3 зобов'язався організувати перевезення автомобільним транспортом сільськогосподарської техніки (2 - х жниварок) від місця їх завантаження (АДРЕСА_1, Вінницької області, дата подачі автотранспорту до місця завантаження була встановлена 25.08.2017 року;

- вказує, що виконав свої зобов'язання за договором і організував подачу 25.08.2016 року автомобілю НОМЕР_1 з напівпричепом АМ 2077 ХТ під керуванням водія ОСОБА_4 за адресою завантаження - АДРЕСА_1;

- 25.08.2016 року представник компанії ТОВ ВКП Техагро Плюс повідомив водія, що 25.08.2016 року завантаження товару - сільськогосподарської техніки (2-х жниварок) не відбудеться у зв'язку з відсутністю товару на складі товариства;

- про неможливість завантаження та перевезення товару телефоном було повідомлено ФОП ОСОБА_1;

- відповідно до п. 6.2 договору № 19-08/2016 року від 19.08.2016 року за відмову від замовлення, після подачі транспортного засобу Замовник сплачує Перевізнику вартість подачі транспортного засобу;

- платіжним дорученням № 9 від 16.09.2016 року ФОП ОСОБА_1 сплатив на користь ФОП ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 5000,00 грн. вартість подачі транспортного засобу до місця завантаження;

- зазначає, що доказами належного надання послуг перевезення є договір № 19-08/2016 від 19.08.2016 року, заявка № 1 від 19.08.2016 року, акт № 58 приймання - передачі наданих послуг від 29.08.2016 року, рахунок-фактура № 58 від 09.09.2016 року, лист від 29.08.2016 року на адресу ФОП ОСОБА_1

Безпосередньо в судовому засіданні 18.05.2017 року представник позивача надав суду із супровідним листом документи для долучення до матеріалів справи.

Представник позивача в судовому засіданні 29.05.2017 року підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання 29.05.2017 року не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

З інформації, отриманої з офіційного веб-сайту Міністерства юстиції України АДРЕСА_2 вбачається, що відповідач змінив місцезнаходження, а саме новим місцезнаходженням відповідача є : АДРЕСА_3.

Господарським судом була направлена ухвала про відкладення розгляду справи від 18.05.2017 року на нову адресу місцезнаходження відповідача, про що свідчить штамп вихідної кореспонденції від 22.05.2017 року за № 08-11а/4335 та реєстр на відправлення рекомендованої поштової кореспонденції від 23.05.2017 року, засвідчена копія якого міститься в матеріалах справи.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом (п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Таким чином, відповідача було належним чином повідомлено про час та місце судового засідання, а судом створені всі необхідні умови для вирішення спору на принципах змагальності, рівності учасників процесу перед законом відповідно до ст. ст. 4 2 , 4 3 ГПК України.

Неприбуття у судове засідання представника відповідача, який був належним чином повідомлений про час та місце проведення судового засідання, не перешкоджає розгляду спору по суті згідно вимог ст. 75 ГПК України, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому суд дійшов висновку, що справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З'ясувавши фактичні обставини справи, докази на їх підтвердження, виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи та правову норму, яка підлягає застосуванню, приймаючи до уваги доводи позивача, суд встановив:

Позов мотивовано тим, що 04.07.2016 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс", далі Постачальник, та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, далі Покупець, був укладений договір № 266, далі Договір.

Відповідно до п. 1.1. Договору Постачальник зобов'язується відвантажити, а Покупець прийняти й оплатити, згідно виставленого рахунку й видаткової накладної наступну продукцію: Жниварка соняшникова безрядкова ЖСБ-9,2 Sunfloro NEW до комбайну СLААS Lехіоn 580 у кількості 2 (дві) шт.

Згідно з п. 1.2. - 1.3. Договору сума договору складає 710000,00 грн. (сімсот десять тисяч грн.) 00 коп. з урахуванням ПДВ. Ціна на продукцію вказується з урахуванням ПДВ (20%) і формується шляхом домовленості між сторонами даного Договору згідно рахунку № 266 від 04.07.2016 року.

Умовами п. 2.1. - 2.3. Договору сторони визначили, що оплата за продукцію здійснюється безготівковим розрахунком на розрахунковий рахунок Постачальника у розмірі:

- 30 % (тридцять відсотків) передоплати до 08.07.2016 р.

- 70 % (сімдесят відсотків) по факту виготовлення продукції.

Датою відвантаження вважається дата, зазначена на видатковій накладній Постачальника. Право власності на продукцію переходить після сто відсоткової оплати на розрахунковий рахунок Постачальника.

Пунктом 2.4. Договору сторони встановили, що виготовлення здійснюється до 25 серпня 2016 року, а відвантаження транспортом та за рахунок Покупця.

Згідно з п. 4.2. Договору даний Договір набуває чинності від дня підписання й діє до повного виконання зобов'язань обома сторонами.

Так, на виконання умов п. 2.1. Договору позивач сплатив передоплату за продукцію на загальну суму 659000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями (а.с. 12-14), а саме:

- платіжним дорученням № 3 від 08.07.2016 року на суму 276000,00 грн.;

- платіжним дорученням № 5 від 13.07.2016 року на суму 245000,00 грн.;

- платіжним дорученням № 6 від 18.07.2016 року на суму 138000,00 грн.

Як зазначає позивач в позовній заяві, на виконання умов п. 2.4. Договору, яким передбачено відвантаження продукції власним транспортом та за рахунок Покупця, позивач (Замовник) уклав договір № 19-08/2016 про надання послуг по організації перевезення вантажу від 19.08.2016 року з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 (Перевізник), далі Договір № 19-08/2016.

Відповідно до п. 2.1. - 2.3. Договору № 19-08/2016 Перевізник зобов'язується надати Замовнику в межах території України послуги з організації та виконання перевезень автомобільним вантажним транспортом (далі транспортним засобом). Замовник, в свою чергу, зобов'язується сплатити встановлену за послуги плату. Маршрут перевезення, вантаж час та дата узгоджується з Перевізником та вказується Замовником у письмовій заявці, яка є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п. 3.1. - 3.3. Договору № 19-08/2016 вартість перевезення обумовлюється в письмовій заявці. Розрахунки Замовника з Перевізником за надання транспортних послуг проводяться Замовником на підставі оригіналів документів:

- рахунку;

- товарно-транспортної накладної.

Після виконання послуг між сторонами підписується Акт виконаних робіт. Всі розрахунки по цьому Договору здійснюються в національній валюті України шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок Перевізника.

Згідно з п. 10.1. Договору № 19-08/2016 договір вступає в дію з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за його умовами.

Так, на виконання умов Договору № 19-08/2016 між Замовником (позивачем) та Перевізником була підписана заявка № 1 на перевезення вантажів автомобільним транспортом від 19.08.2016 року, якою передбачено перевезення вантажу за маршрутом: з місця завантаження - АДРЕСА_1 до місця розвантаження - м. Тульчин, Вінницька область, дата завантаження - 25.08.2016 року, дата розвантаження - 26.08.2016 року, вартість перевезення: 5000,00 грн., характер вантажу: сільськогосподарська техніка (жниварка) 2 шт.

На підставі акту приймання-передачі наданих послуг № 58 від 29.08.2016 року, підписаного між позивачем та Перевізником, вартість транспортних послуг за вказаним маршрутом згідно Договору № 19-08/2016 склала 5000,00 грн.

На оплату вказаних послуг Перевізником був виписаний рахунок-фактура № 58 від 09.09.2016 року.

Позивач в позові вказує, що в порушення умов п. 2.4. договору № 266 від 04.07.2016 року відповідач відмовився відвантажувати продукцію, що була предметом зазначеного договору. Вказує, що згідно листа Перевізника від 29.08.2016 року завантаження продукції не відбулось внаслідок відсутності товару на складі завантаження. При цьому позивач зазначає, що був змушений сплатити Перевізнику вартість подання для завантаження транспортного засобу в розмірі 5000,00 грн. за платіжним дорученням № 9 від 16.09.2016 року, втім послугу з перевезення вантажу отримано не було. Вважає, що сплачена сума коштів в розмірі 5000,00 грн. є збитками позивача, спричиненими відповідачем внаслідок порушення умов договору № 266 від 04.07.2016 року, тому просить стягнути вказані кошти з відповідача.

Листом № 1 від 02.09.2016 року позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути попередню оплату в сумі 659000,00 грн. у зв'язку з невиконанням відповідачем умов п. 2.4. договору № 266 від 04.07.2016 року.

Як вбачається з банківської виписки по рахунку позивача відповідач 02.09.2016 року повернув попередню оплату позивачу в сумі 659000,00 грн.

З посиланням на прострочення поставки продукції позивач намагається стягнути з відповідача неустойку за період з 25.08.2016 року по 01.09.2016 року в сумі 28400,00 грн. на підставі п. 3.4. договору № 266 від 04.07.2016 року. Так, вказаним пунктом Договору передбачено, що у випадку прострочення поставки Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,5 % (нуль п'ять відсотків) від загальної суми Договору за кожний день прострочення.

Разом з тим позивач в позові вказує, що внаслідок порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором № 266 від 04.07.2016 року позивач поніс збитки в розмірі 210000,00 грн., які були сплачені ним на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА" за договором оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року в якості штрафних санкцій за порушенням умов вказаного договору.

Так, 02.08.2016 року між Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, далі Орендодавець, та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА", далі Орендар, був укладений договір оренди обладнання № 1, далі Договір оренди, за умовами якого (п. 1.1.) Орендодавець зобов'язується передати, а Орендар прийняти в строкове платне використання жниварки соняшникові безрядкові ЖСБ-9,2 Sunfloro NEW до комбайну СLААS Lехіоn 580 у кількості 2 (дві) шт. (надалі - Об'єкт оренди).

Відповідно до п. 1.2. Договору оренди вартість Об'єкта оренди виражається в національній валюті України та складає 710000,00 (сімсот десять) тисяч гривень 00 копійок.

Згідно з п. п. 3.1., 3.2. Договору оренди строк оренди складає до 30.09.2019 року. Орендодавець повинен передати Об'єкт оренди Орендарю не пізніше 28 серпня 2016 року.

Умовами п. 4.2. Договору оренди визначено, що орендна плата виплачується Орендарем за наступним графіком:

- 210000,00 (двісті десять тисяч) гривень в строк до 30.09.2016 року

- 210000,00 (двісті десять тисяч) гривень в строк до 30.09.2017 року

- 210000,00 (двісті десять тисяч) гривень в строк до 30.09.2018 року

- 210000,00 (двісті десять тисяч) гривень в строк до 30.09.2019 року.

Пунктом 5.1. Договору оренди передбачено, що передача майна в оренду здійснюється відповідними фахівцями сторін за актом приймання-передавання.

Умовами п. 9.2. (п.п. 9.2.1.) Договору оренди встановлено, що Орендодавець несе наступну відповідальність за даним Договором оренди обладнання: у випадку прострочення з передачі Орендарю обладнання в строки, визначені п. 3.2. цього договору - на вимогу Орендодавця сплатити штраф в розмірі 100% орендної плати за користування об'єктом оренди в 2016 році, встановленого п. 4.2. цього договору. Прострочення передачі Орендарю обладнання та сплата штрафу не звільняють Орендодавця від обов'язку передати Орендарю Об'єкт оренди.

Згідно з п. 10.1. Договору оренди договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30.09.2019 року, а в частині виконання зобов'язань сторін до повного їх виконання.

Матеріали справи свідчать, що Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА" (Орендарем) була пред'явлена претензія № 18/09 від 01.09.2016 року, в якій останнє у зв'язку з невиконанням Орендодавцем (позивачем) зобов'язань з передачі обладнання за Договором оренди просило на підставі п. 9.2.1 вказаного договору сплатити штраф в розмірі 210000,00 грн.

На виконання умов вказаного договору позивачем був перерахований штраф в сумі 210000,00 грн. Орендарю, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру від 12.09.2016 року та прибутковим касовим ордером № 29 від 12.09.2016 року, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи.

Позивач просить стягнути вказані кошти з відповідача в якості збитків.

Судом досліджені правові норми, які підлягають застосуванню у спірних відносинах сторін. За своєю правовою природою між сторонами було укладено договір поставки. Відповідно до вимог Господарського кодексу України договір вважається укладеним у випадку досягнення сторонами умов щодо його предмету, строку та ціни. Сторони досягли всіх суттєвих умов відносно вказаного виду договору, тобто встановили його предмет, визначили ціну, строк дії договору, порядок здійснення розрахунків, умови поставки, а тому відповідно до вимог ст. ст. 638, 639, 712 ЦК України та ст. ст. 180, 181 ГК України, він вважається укладеним згідно частини 7 статті 181 ГК України, а саме подія, до якої прагнули сторони відбулася.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України також визначено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. У частині 2 статті 266 ГК України визначено, що предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками. Предмет поставки за Договором відповідає вказаним вимогам.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Частиною 1 ст. 693 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Так, фактичні обставини справи свідчать, що позивач свій обов'язок щодо внесення попередньої оплати за поставлений товар згідно Договору виконав, сплативши попередню оплату в загальній сумі 659000,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 3 від 08.07.2016 року, № 5 від 13.07.2016 року та № 6 від 18.07.2016 року, засвідчені копії яких містяться в матеріалах справи (а.с. 12-14).

Приписами ч. 1 ст. 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Частиною 1 ст. 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до умов п. 1.1. договору № 266 від 04.07.2016 року відповідач (Постачальник) зобов'язався відвантажити, а позивач (Покупець) прийняти й оплатити, згідно виставленого рахунку й видаткової накладної наступну продукцію: Жниварка соняшникова безрядкова ЖСБ-9,2 Sunfloro NEW до комбайну СLААS Lехіоn 580 у кількості 2 (дві) шт.

При цьому умовами п. 2.4. вказаного договору сторони визначили, що виготовлення здійснюється до 25 серпня 2016 року, а відвантаження транспортом та за рахунок Покупця. З аналізу змісту вказаного пункту договору вбачається, що продукція повинна бути виготовлена відповідачем у строк до 25.08.2016 року, тобто кінцевим строком готовності продукції до відвантаження є 24.08.2016 року, а позивач (Покупець), в свою чергу, повинен був за свій рахунок транспортом відвантажити продукцію на належну адресу.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання відповідачем щодо виготовлення у встановлений п. 2.4. Договору строк продукції не були виконані, внаслідок чого відвантаження продукції не відбулось, тобто зобов'язання з поставки продукції залишилось невиконаним відповідачем належним чином.

Натомість матеріали справи свідчать, що на вимогу позивача (лист № 1 від 02.09.2016 року) відповідач повернув отриману попередню оплату за продукцію в сумі 659000,00 грн., що підтверджується випискою банку по рахунку позивача (а.с. 23).

Згідно з ч. 2, 7 ст. 193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 611 ЦК України передбачені правові наслідки порушення зобов'язання, а саме у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Предметом спору в даній справі стягнення з відповідача збитків, понесених у зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 266 від 04.07.2016 року, які складаються з витрат позивача на оплату послуг перевізника в сумі 5000,00 грн. за договором перевезення № 19-08/2016 від 19.08.2016 року та сплачених позивачем штрафних санкцій за в сумі 210000,00 грн. за договором оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року, а також вимоги про стягнення неустойки за прострочення поставки продукції за договором № 266 від 04.07.2016 року в сумі 28400,00 грн.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Законодавець зазначає, що ст. 623 ЦК України як загальна норма та статті 224, 225 ГК України, як норми спеціальні, передбачають, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Частина перша статті 623 ЦК України покладає на боржника, який порушив зобов'язання, обов'язок відшкодувати збитки, що стали наслідком зазначеного порушення. Отже, це правило передбачає стягнення з боржника всіх збитків. Разом з тим, законодавець не позбавлений права визначати саме поняття збитків більш широко чи вузько.

У частинах 1, 2, 3 ст. 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода)(неодержані доходи). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

Нормою ч. 2 ст. 224 ГК України визначено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Враховуючи вищевикладені норми чинного законодавства на час стягнення збитків на позивача покладається обов'язок довести суду згідно ст. 33 ГПК України наступне:

· по-перше, наявність протиправної поведінки (діяльності або бездіяльності учасника господарських відносин) особи, яка завдала збитки;

· по-друге, факт заподіяння йому збитків;

· по-третє, розмір зазначених збитків та докази невиконання зобов'язань;

· по-третє, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяними збитками.

· по-четверте, вину заподіювача збитків. Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді стягнення збитків.

З матеріалів справи вбачається, що в обґрунтування заявлених вимог, зокрема наявності першого елементу складу господарського правопорушення - протиправної поведінки відповідача, позивач вказує невиконання відповідачем умов договору № 266 від 04.07.2016 року, зокрема п. 2.4.

Пунктом 2.4. Договору сторони встановили, що виготовлення здійснюється до 25 серпня 2016 року. Тобто кінцевим строком виготовлення продукції, готової до відвантаження, є 24.08.2016 року.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання щодо виготовлення у встановлений п. 2.4. Договору строк продукції відповідачем не були виконані, внаслідок чого відвантаження продукції не відбулось, тобто зобов'язання з поставки продукції залишилось невиконаним відповідачем належним чином, що свідчить про порушення останнім умов вказаного договору, а відтак і наявність протиправної поведінки.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг перевізника в сумі 5000,00 грн., які позивач вважає збитками, понесеними у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору № 266 від 04.07.2016 року.

Так, позивачем згідно платіжного доручення № 9 від 16.09.2016 року були оплачені грошові кошти в сумі 5000,00 грн. на користь ФОП ОСОБА_3 як транспортні послуги згідно виставленого рахунку № 58 від 09.09.2016 року.

Вказані послуги були виставлені на оплату позивачу Перевізником - ФОП ОСОБА_3 за підписаним між ними актом приймання-передачі наданих послуг № 58 від 29.08.2016 року згідно договору № 19-08/2016 від 19.08.2016 року.

Умовами п. 2.4. договору № 266 від 04.07.2016 року, укладеного з відповідачем, сторони чітко визначили, що відвантаження продукції здійснюється транспортом та за рахунок Покупця (тобто позивача). Відтак, витрати позивача на відвантаження та перевезення продукції, отриманої за договором № 266 від 04.07.2016 року, в силу п. 2.4. вказаного договору є його самостійними витратами.

Тобто в даному випадку позивач не поніс збитків в частині витрат на оплату послуг з перевезення продукції в сумі 5000,00 грн., оскільки це є самостійними витратами позивача, які він здійснив, які не є збитками в розумінні ст. 22 ЦК України та ст. ст. 224, 225 ГК України. Відтак відсутні підстави для задоволення позовних вимог в цій частині.

За таких обставин, у задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс" витрат на оплату послуг перевізника в сумі 5000,00 грн. слід відмовити як необґрунтовано заявлених.

Разом з тим позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача збитків в сумі 210000,00 грн., які були сплачені позивачем на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА" за договором оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року в якості штрафних санкцій за порушення умов згаданого договору.

Як зазначено вище, 02.08.2016 року між позивачем (Орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА" (Орендар), був укладений договір оренди обладнання № 1, за умовами якого (п. 1.1.) позивач (Орендодавець) зобов'язався передати Орендарю в строкове платне використання жниварки соняшникові безрядкові ЖСБ-9,2 Sunfloro NEW до комбайну СLААS Lехіоn 580 у кількості 2 (дві) шт. (надалі - Об'єкт оренди).

Відповідно до п. 1.2. Договору оренди вартість Об'єкта оренди виражається в національній валюті України та складає 710000,00 (сімсот десять) тисяч гривень 00 копійок.

При цьому згідно умов п. 3.2. Договору оренди позивач (Орендодавець) повинен був передати Об'єкт оренди Орендарю не пізніше 28 серпня 2016 року.

Разом з тим умовами п. 9.2. (п.п. 9.2.1.) Договору оренди передбачена відповідальність позивача (Орендодавця) за даним Договором оренди обладнання, а саме: у випадку прострочення з передачі Орендарю обладнання в строки, визначені п. 3.2. цього договору - на вимогу Орендодавця сплатити штраф в розмірі 100% орендної плати за користування об'єктом оренди в 2016 році, встановленого п. 4.2. цього договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору оренди орендна плата виплачується Орендарем згідно графіку в розмірі по 210000,00 грн.

З аналізу змісту умов п. п. 1.1., 1.2. Договору оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року вбачається, що предметом вказаного договору є та сама продукція за тією ж ціною, що і продукція, яка є предметом договору № 266 від 04.07.2016 року, а саме: жниварки соняшникові безрядкові ЖСБ-9,2 Sunfloro NEW до комбайну СLААS Lехіоn 580 у кількості 2 (дві) шт. вартістю 710000,00 грн.

Отже, уклавши договір № 266 від 04.07.2016 року з відповідачем на поставку зазначених жниварок позивач розраховував отримати їх від відповідача 25.08.2016 року і в подальшому за договором оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року у строк не пізніше 28.08.2016 року передати в оренду третій особі - Товариству з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА".

Як встановлено вище, зобов'язання відповідачем щодо виготовлення у встановлений. договором № 266 від 04.07.2016 року строк продукції не були виконані, внаслідок чого відвантаження продукції не відбулось, тобто зобов'язання з поставки продукції залишилось невиконаним відповідачем належним чином, що свідчить про порушення відповідачем умов вказаного договору, а відтак і наявність протиправної поведінки.

В матеріалах справи міститься претензія № 18/09 від 01.09.2016 року (а.с. 31) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА" (Орендаря) на адресу позивача, в якій у зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язання з передачі предмета оренди за договором оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року Орендар вимагає відповідно до п. 9.2.1. вказаного договору сплатити суму штрафу в розмірі 210000,00 грн.

Докази у справі свідчать, що позивач сплатив на користь Орендаря - ТОВ "ВЕЛЕС-ХА" суму штрафу в розмірі 210000,00 грн., що підтверджується прибутковим касовим ордером № 29 від 12.09.2016 року (а.с. 53) та квитанцією до прибуткового касового ордеру від 12.09.2016 року.

Таким чином, у зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку з виготовлення продукції у строк до 25.08.2016 року (п. 2.4. договору № 266 від 04.07.2016 року) та не поставкою її позивачу, позивач в свою чергу не зміг виконати своє зобов'язання перед третьою особою за договором оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року щодо передачі об'єкту оренди у строк до 28.08.2016 року (п. 3.2. договору оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року), внаслідок чого поніс збитки у вигляді сплаченого на користь третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЕЛЕС-ХА" штрафу в сумі 210000,00 грн. згідно п. 9.2.1 договору оренди. Вказане свідчить про наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача та завданими позивачу збитками.

Фактичні обставини справи свідчать. що невиконання відповідачем зобов'язань за договором № 266 від 04.07.2016 року сталося саме з його вини.

Умовами п. 3.1. договору № 266 від 04.07.2016 року передбачено, що сторона, що відмовляється від виконання зобов'язань за цим договором, відшкодовує збитки, понесені іншою стороною.

В силу загальної норми передбаченої у статті 599 ЦК України та спеціальної нормі визначеної у частині першої ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Стаття 33 ГПК України зобов'язує сторін довести ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до вимог статті 34 ГПК України визначає, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Втім ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом в розумінні вимог статті 43 ГПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Позивачем доведено факт заподіяння відповідачем збитків внаслідок невиконання відповідачем зобов'язання, передбаченого п. 2.4. договору № 266 від 04.07.2016 року, у встановлений строк та порушення вказаного договору, факт заподіяння збитків у вигляді сплачених штрафних санкцій на користь третьої особи за договором оренди обладнання № 1 від 02.08.2016 року, розмір збитків та причинно-наслідковий зв'язок між невиконанням відповідачем зобов'язань за договором № 266 від 04.07.2016 року та завданими збитками позивачу. Відповідач доказів відшкодування позивачу завданих збитків станом на день розгляду справи суду не надав.

За таких обставин, позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс" збитків обґрунтовані та підлягають задоволенню частково в сумі 210000,00 грн.

Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання з виготовлення продукції та поставки її позивачу з боку відповідача залишились невиконаними належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що позивач намагається стягнути з відповідача неустойку за період з 25.08.2016 року по 01.09.2016 року включно (8 днів) в сумі 28400,00 грн., посилаючись при цьому на п. 3.4. договору № 266 від 04.07.2016 року.

Приписами ч. 1 ст. 624 ЦК України передбачено, що якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

Так, умовами п. 3.4. вказаного договору сторони диспозитивно узгодили, що у випадку прострочення поставки Постачальник сплачує пеню в розмірі 0,5 % (нуль п'ять відсотків) від загальної суми Договору за кожний день прострочення.

Відтак, суд дійшов висновку, що фактично позивач просить стягнути з відповідача пеню, передбачену п. 3.4. договору № 266 від 04.07.2016 року.

Матеріали справи свідчать, що поставка продукції за договором № 266 від 04.07.2016 року не була проведена відповідачем, натомість 02.09.2016 року на вимогу позивача відповідач повернув суму отриманої попередньої оплати за продукцію в сумі 659000,00 грн.

Як зазначено вище, згідно з п. 2.4. договору № 266 від 04.07.2016 року продукція повинна бути виготовлена відповідачем у строк до 25.08.2016 року, тобто кінцевим строком готовності продукції до відвантаження та поставки є 24.08.2016 року, прострочка виникла з 25.08.2016 року.

Факт прострочення виконання обов'язку з виготовлення продукції та поставки з боку відповідача доведений наявними у справі доказами, розрахунок пені здійснений у відповідності з умовами договору, а тому позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс" пені в сумі 28400,00 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до ч. 5 ст. 49 ГПК України.

Щодо клопотання позивача про покладення на відповідача в якості судових витрат (інших витрат, пов'язаних з розглядом справи) коштів в сумі 10000,00 грн. суд вважає зазначити наступне.

В обґрунтування поданого клопотання позивач надав договір № 104/11-16 про надання юридичних послуг від 25.11.2016 року, укладений позивачем (Замовником) з Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (далі Виконавець), за умовами якого (п. 1) Виконавець зобов'язується надати Замовнику визначену цим Договором правову допомогу щодо захисту інтересів останнього в органах прокуратури, внутрішніх справ, державної податкової служби, державній фіскальній службі та Службі безпеки України, інших органах та організаціях усіх форм власності, а також бути представником в загальних, господарських та адміністративних судах України з правами, зазначеними в п. 1 вказаного договору.

Згідно з п. 2 вказаного договору ціна послуг, що надається Виконавцем Замовнику, визначається в додатках до цього договору. Порядок оплати послуг Виконавця за цим договором визначається в додатках до цього договору.

До матеріалів справи був наданий Додаток № 2 до договору № 104/11-16 про надання юридичних послуг від 25.11.2016 року, в якому визначений перелік послуг, наданих Виконавцем, а також зазначено, що ціна послуг складає 10000,00 грн.

Факт оплати позивачем юридичних послуг Виконавця (Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2) за договором № 104/11-16 від 25.11.2016 року в сумі 10000,00 грн. підтверджується платіжним дорученням № 13 від 29.12.2016 року.

Разом з тим умовами п. 5 договору № 104/11-16 про надання юридичних послуг від 25.11.2016 року передбачено, що послуги, що надаються Виконавцем, передаються Замовнику за актом приймання-передачі, який підписується сторонами.

Втім акт приймання-передачі, підписаний з боку позивача та Виконавця до матеріалів справи не наданий.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

До інших витрат у розумінні статті 44 ГПК відносяться, зокрема: суми, які підлягають сплаті особам, викликаним до господарського суду для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи (стаття 30 названого Кодексу); витрати сторін та інших учасників судового процесу, пов'язані з явкою їх або їхніх представників у засідання господарського суду, за умови, що таку явку судом було визнано обов'язковою (п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України ).

В абзаці 4 п. 6.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 року Про деякі питання практики застосування розділу VI ГПК України зазначено, що за змістом частини третьої статті 48 та частини п'ятої статті 49 ГПК у їх сукупності можливе покладення на сторони у справі як судових витрат тільки тих сум, які були сплачені стороною за отримання послуг саме адвоката (у розумінні пункту 1 статті 1 та частини першої статті 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"), а не будь-якої особи, яка надавала правову допомогу стороні у справі. Аналогічну правову позицію викладено у Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 № 6-рп/2013 у справі № 1-4/2013 (за конституційним зверненням Приватного малого підприємства - фірми „Максима" щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 59 Конституції України, частини першої статті 44 Господарського процесуального кодексу України (справа про відшкодування витрат на юридичні послуги у господарському судочинстві).

З врахуванням вищевикладеного суд дійшов висновку, що клопотання позивача про стягнення з відповідача в якості судових витрат грошових коштів в сумі 10000,00 грн., сплачених за надання юридичних послуг за договором № 104/11-16 від 25.11.2016 року Фізичній особі-підприємцю ОСОБА_2, не підлягає задоволенню.

У судовому засіданні, яке відбулося 29.05.2017 року, згідно частини 2 статті 85 ГПК України було проголошено скорочений текст рішення, а саме його вступну та резолютивну частини.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 526, 530, 599, 611, 612, 623, 624, 712 ЦК України, ст. ст. 180, 181,193, 224, 225 ГК України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 34, ч. 3 ст. 43, 44, 49, 82, 82-1, 83, 84, ч. 2 ст. 85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс" задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс", 72133, Запорізька область, Приморський район, с. Маринівка, вул. Ульянових, буд. 45, код ЄДРПОУ 38533780, на користь:

- Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_4 ідентифікаційний код НОМЕР_2, збитки в сумі 210000 (двісті десять тисяч) грн. 00 коп., пеню в сумі 28400 (двадцять вісім тисяч чотириста) 00 коп., витрати зі сплати судового збору в сумі 3576 (три тисячі п'ятсот сімдесят шість) грн. 00 коп., видавши наказ.

3. У задоволенні позовних вимог Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Виробниче комерційне підприємство "Техагролюкс Плюс" витрат на оплату послуг перевізника в сумі 5000,00 грн. відмовити.

Повне рішення складено - 06.06.2017 року

Суддя О.Г. Смірнов

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.