Рішення

від 01.06.2017 по справі 910/4758/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.06.2017Справа №910/4758/17 За позовом Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково- дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "БУДІВЕЛЬНА ЕКСПЕРТИЗА"

про стягнення 10 530,85 грн.

Суддя Турчин С.О.

Представники сторін:

від позивача: Адаменко А.О. (довіреність № 18 від 13.05.2017)

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "БУДІВЕЛЬНА ЕКСПЕРТИЗА" (відповідач) 10 530,85 грн., з яких: 6233,10 грн. - заборгованість по орендній платі та комунальним платежам, 243,86 грн. - 3 % річних, 2824,53 грн. - пеня, 1229,36 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором оренди нежитлових приміщень № 964 від 16.03.2015 в частині сплати орендної плати та комунальних платежів, у зв'язку із чим у відповідача виникла заборгованість у розмірі 6233,10 грн. Внаслідок прострочення грошового зобов'язання, позивачем здійснено нарахування пені у сумі 2824,53 грн., 3% річних у сумі 243,86 грн. та інфляційних втрат у сумі 1229,36 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.03.2017 порушено провадження у справі № 910/4758/17 та призначено її до розгляду на 20.04.2017.

10.04.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.04.2017 відкладено розгляд справи № 910/4758/17 на 18.05.2017.

17.05.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли розрахунки заявлених вимог, довідка про стан боргу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2017 продовжено строк вирішення спору у справі № 910/4758/16 на 15 днів, розгляд справи відкладено на 01.06.2017.

31.05.2017 через відділ діловодства суду від позивача надійшли розрахунки заявлених вимог, довідка про стан боргу. З розрахунків позивача вбачається, що розмір заборгованості з орендної плати та комунальних платежів, а також нараховані інфляційні втрати, пеня та 3% річних є більшими, ніж заявлено позивачем до стягнення. Проте, оскільки, позивачем згідно ст. 22 ГПК України не заявлено заяви про збільшення позовних вимог, розгляд справи здійснюється судом згідно позовних вимог заявлених у позові та відповідно до розрахунків наведених у позовній заяві.

Представник позивача в судовому засіданні 01.06.2017 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання 01.06.2017 не з'явився, відзиву на позов та витребуваних судом документів не надав, про причини неявки суд не повідомив.

У відповідності до п.п. 3.9.1. п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання. Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України.

За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Ухвали Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі та відкладення розгляду справи надсилались на юридичну адресу відповідача (вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань). Ухвали суду від 28.03.2017, від 20.04.2017 були повернуті на адресу суду поштовим відділенням зв'язку. Отже, відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового розгляду.

Оскільки, відповідач не скористався належним йому процесуальними правами, зокрема на подання відзиву на позовну заяву та будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті відповідачем суду не надано, на підставі ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, суд здійснює розгляд справи за відсутності уповноваженого представника відповідача, за наявними у справі матеріалами.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (п. 3.9.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Водночас, судом враховано, що у відповідності до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.

Враховуючи вищенаведене та те, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення, з метою запобігання безпідставному затягуванню розгляду справи, в судовому засіданні 01.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення, відповідно до ст. 85 ГПК України.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

16.03.2015 між Публічним акціонерним товариством "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "БУДІВЕЛЬНА ЕКСПЕРТИЗА" (орендар) було укладено договір №964 оренди нежитлових приміщень (далі - договір), відповідно до умов якого орендодавець зобов'язується передати, а орендар зобов'язується прийняти в строкове платне користування об'єкт оренди, визначений у розділі 2 даного договору, необхідний орендарю для здійснення господарської діяльності (п. 1.1.).

Відповідно до п. 2.1. договору визначено, що об'єктом оренди відповідно до даного договору є нежитлове приміщення, а саме - кімната №411 загальною площею 10,2 кв.м. та частина коридору площею 1,02 кв.м., що розташовані на 4-му поверсі корпусу прибудови (інвентарний номер 571), орендодавця за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26.

Пунктом 2.3. договору визначено, що об'єкт оренди передається для розміщення адміністративного офісу.

У відповідності до пп. 3.1.1. п. 3.1. договору, орендодавець зобов'язується передати об'єкт оренди з моменту підписання акту приймання-передачі до даного договору в оренду орендарю на умовах, викладених у розділі 6 даного договору.

Пунктом 6.4 договору сторони погодили, що об'єкт оренди вважається переданим в оренду з моменту підписання Акта приймання-передачі.

01.04.2014 між сторонами підписано Акт № 1 приймання-передачі нежитлового приміщення, згідно з яким орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування нежиле приміщення, а саме: кімната №411 загальною площею 10,2 кв.м. та частина коридору площею 1,02 кв.м., що розташовані на 4-му поверсі корпусу прибудови (інвентарний номер 571), орендодавця за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26.

Відповідно до п. 4.1 договору, орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату. Розмір орендної плати за 1 календарний місяць визначається з розрахунку: за 1 кв.м. загальної площі об'єкта оренди становить 150,00 грн., крім того ПДВ 20%, що складає 30,00 грн., а разом з ПДВ - 180,00 грн. Розмір орендної плати щомісяця індексується з моменту підписання даного договору з індексом інфляції за даним Держкомстату України, якщо індекс інфляції більше ніж одиниця.

Згідно із п. 4.2 договору, орендна плата за поточний місяць вноситься орендарем у термін до 5 числа кожного поточного місяця шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця. Орендна плата вноситься відповідно до рахунків, що виставляються орендодавцем. Орендар зобов'язаний на вимогу орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендній платі та інших платежів і оформляти відповідні акти звірки.

Відповідно до п. 4.4 договору, вартість комунальних послуг, плата за землю не входять у розмір орендної плати і щомісяця відшкодовуються орендарем, виходячи з фактичних витрат, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок орендодавця щомісяця протягом п'яти банківських днів з моменту виставлення орендодавцем рахунку орендарю.

Договір набуває чинності з моменту підписання і діє до 31.12.2015 (п. 11.1 договору).

Додатковою угодою №1 від 27.11.2015 сторони домовились розірвати договір оренди нежитлових приміщень № 964 від 16.03.2015 з 30 листопада 2015 року та підписати акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Пунктом 6.3. договору визначено, що при передачі об'єкта оренди складається акт приймання-передачі, що підписується уповноваженими представниками сторін.

30.11.2015 між сторонами підписано Акт №2 приймання-передачі нежитлового приміщення, згідно з яким орендар передав, а орендодавець прийняв нежиле приміщення, а саме: кімната №411 загальною площею 10,2 кв.м. та частина коридору площею 1,02 кв.м., що розташовані на 4-му поверсі корпусу прибудови (інвентарний номер 571), орендодавця за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26.

Позивач обґрунтовуючи позовні вимоги зазначає, що відповідач неналежним чином виконав взяті на себе зобов'язання з орендної плати та сплати комунальних платежів у період з квітня по листопад 2015 року, у зв'язку із чим за вказаний період у відповідача утворилась заборгованість у сумі 6233,10 грн.

У зв'язку із простроченням грошового зобов'язання, позивачем здійснено нарахування пені у сумі 2824,53 грн. (нараховані за період з 01.12.2015 по 18.03.2017), 3% річних у сумі 243,86 грн. (нараховані за період з 01.12.2015 по 20.03.2017) та інфляційних втрат у сумі 1229,36 грн. (нараховані за період з 01.12.2015 по 20.03.2017).

Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частина 1 статті 759 ЦК України передбачає, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Аналогічні норми містяться в положеннях ст. 283 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктами 1, 4 статті 285 Господарського кодексу України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Матеріалами справи підтверджено, що у період з квітня 2015 по листопад 2015 року відповідач користувався нежилим приміщенням, а саме: кімнатою №411 загальною площею 10,2 кв.м. та частиною коридору площею 1,02 кв.м., що розташовані на 4-му поверсі корпусу прибудови (інвентарний номер 571) позивача за адресою: м. Київ, бульвар Лесі Українки, 26, переданим в оренду за договором № 964 оренди нежитлових приміщень від 16.03.2015.

Строк оплати орендної плати та комунальних платежів погоджений сторонами у п. 4.2, 4.4 Договору.

Як зазначено позивачем, у період з квітня по листопад 2015 року позивач виставляв відповідачу рахунки на оплату орендної плати та комунальних платежів. Вказані рахунки отримувались відповідачем наручно. Зазначене відповідачем не спростовано.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За розрахунком позивача за період з квітня 2015 року по листопад 2015 року у відповідача виникла заборгованість у сумі 6233,10 грн. зі сплати орендних та комунальних платежів.

Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частинами 1 і 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що:

- суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться;

- кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Матеріалами справи підтверджується факт наявності у відповідача заборгованості по сплаті орендних та комунальних платежів за період з квітня 2015 року по листопад 2015 року у загальній сумі 6233,10 грн. (заборгованість з орендної плати - 5295,30 грн. та заборгованість зі сплати комунальних платежів - 937,25 грн.).

Оскільки, заборгованість відповідача по орендній платі та комунальним платежам у сумі 6233,10 грн. належним чином доведена, доказів сплати відповідачем заборгованості матеріали справи не містять, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення основного боргу у розмірі 6233,10 грн.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача пеню у сумі 2824,53 грн. (нараховані за період з 01.12.2015 по 18.03.2017), 3% річних у сумі 243,86 грн. (нараховані за період з 01.12.2015 по 20.03.2017) та інфляційних втрат у сумі 1229,36 грн. (нараховані за період з 01.12.2015 по 20.03.2017).

В пункті 1.3. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" визначено, що з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 ЦК України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування пені, інфляційних втрат та 3% річних.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати орендних платежів передбачена у п. 13.1.4. договору, відповідно до якого у разі невиконання або неналежного виконання орендарем будь-якого із зобов'язань, зазначених в п.п. 4.2, та/або 4.3, та/або 4.5 договору, орендар зобов'язується сплатити орендодавцю неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості, за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до п. 13.1.3 договору, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань за цим договором припиняється у день виконання таких зобов'язань.

Як визначено у пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції

Зі змісту п. 13.1.3., п. 13.1.4. договору, вбачається, що сторони, реалізуючи при укладенні договору своє законодавчо визначене право забезпечення виконання грошових зобов'язань встановленням відповідальності у вигляді пені, узгодили обов'язок відповідача сплатити позивачу пеню за весь період часу, протягом якого не виконане грошове зобов'язання по день фактичного виконання такого зобов'язання (сплати орендних платежів).

За умовами договору, в даному випадку період нарахування пені не обмежується шестимісячним строком, оскільки, пункт 13.1.3. договору включає в себе строк нарахування, що відповідно до ст. 252 ЦК України визначається в днях - "за кожен день", а також період такого нарахування -"по день виконання зобов'язань".

За таких обставини, сторони передбачили інший період нарахування пені, аніж шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 ГК України).

Водночас, з розрахунку позивача, вбачається, що нарахування пені здійснюється позивачем на загальну суму заборгованості з орендної плати та заборгованість зі сплати комунальних послуг.

В пункті 2.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

Судом встановлено, що договором оренди нежитлових приміщень № 964 від 16.03.2015 відповідальність відповідача за порушення строків сплати комунальних платежів у вигляді пені, не передбачена.

Оскільки, сторони укладаючи договір, не погодили відповідальність відповідача за порушення строків сплати комунальних платежів у вигляді пені, то вимоги про стягнення пені, нарахованої на заборгованість зі сплати комунальних платежів, задоволенню не підлягають.

Здійснивши перерахунок пені на суму заборгованості 5295,30 грн. (по орендним платежам) за період з 01.12.2015 по 18.03.2017 судом встановлено, що розмір пені становить 2394,61 грн. у зв'язку із чим вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Частиною 2 статті 625 Цивільного Кодексу України передбачено, що за прострочення виконання грошового зобов'язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені вищевказаними нормами законодавства наслідки прострочення виконання боржником грошового зобов'язання у вигляді відшкодування інфляційних втрат та 3% річних, що нараховуються на суму основного боргу не є штрафними санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті та отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Розрахунок 3% річних за період з 01.12.2015 по 20.03.2017 є арифметично вірним, а тому вимоги у цій частині суд задовольняє повністю.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат за період з 01.12.2015 по 20.03.2017, суд встановив, що інфляційні втрати становлять 1098,03 грн., а тому вимоги у цій частині суд задовольняє частково.

Відповідно до ч. 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Враховуючи вищенаведене, дослідивши повно та всебічно матеріали справи, на день розгляду справи, суд задовольняє позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" частково.

Судовий збір за розгляд справи відповідно до ст. 49 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 4, 32-34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інженерно-технічний центр "БУДІВЕЛЬНА ЕКСПЕРТИЗА" (01133, м. Київ, бульвар Лесі Українки, будинок 26, ідентифікаційний код 36758215) на користь Публічного акціонерного товариства "Український зональний науково-дослідний і проектний інститут по цивільному будівництву" (01133, м. Київ, бульвар Лесі українки, будинок 26, ідентифікаційний код 01422826) заборгованість у сумі 6233,10 грн., пеню у сумі 2394,61 грн., 3% річних у сумі 243,86 грн., інфляційні втрати у сумі 1098,03 грн. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 1514,73 грн.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 08.06.2017.

Суддя С.О. Турчин