Рішення

від 29.05.2017 по справі 922/1400/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" травня 2017 р.Справа № 922/1400/17

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Шарко Л.В.

при секретарі судового засідання Васильєвой Л.О.

розглянувши справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокард", м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 92943,16 грн. за участю представників:

позивача - ОСОБА_2, довіреність № 7 від 23.05.2017 р.

відповідача - не з'явився

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Автокард" (позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача суми основного боргу в розмірі 91777,59 грн. за отримані нафтопродукти та пені в розмірі 1165,57 грн. Також, позивач просить суд стягнути з відповідача на його користь понесені ним судові витрати.

Ухвалою суду від 28.04.2017 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 29.05.2017 р. о 11:00.

Позивач, через канцелярію господарського суду 29.05.2017 р. за вх. № 17662, надав документи згідно заяви, які судом прийняті та долучені до матеріалів справи.

Відповідач відзив на позовну заяву до суду не надав, в судове засідання представник відповідача не з'явився.

При цьому суд зазначає, що відповідач про розгляд справи у суді був повідомлений належним чином, оскільки згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань місцем проживання відповідача є: 61016, АДРЕСА_1, а з матеріалів справи вбачається, що ухвала суду про порушення провадження у справі була надіслана відповідачу за вищезазначеною адресою, але не була ним отримана та повернута Укрпоштою до суду з посиланням на закінчення терміну зберігання.

У п. 3.9.1. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" було зазначено, що у разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною ОСОБА_2 України (Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Беручи до уваги, що відповідно до ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства є, зокрема рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, та те, що відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування і подання доказів покладено на сторони, суд згідно за статтею 75 Господарського процесуального кодексу України розглядає справу за наявними матеріалами.

Суд, дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представника позивача, встановив наступне.

02.03.2017 року між ТОВ "Автокард" (позивач, компанія) та ФОП ОСОБА_1 (відповідач, клієнт) було укладено договір № АК 5188 (надалі - договір).

Відповідно до умов даного договору позивач від свого імені, за дорученням та за рахунок відповідача, за винагороду зобов'язувався придбати в торгових точках нафтопродукти, інші товари та додаткові сервіси (товари) для забезпечення автотранспортних засобів відповідача за межами митної території України, а відповідач зобов'язувався вчасно здійснювати платежі за цим договором.

За отримані товари та послуги згідно п. 2.1. договору відповідач зобов'язувався перерахувати на розрахунковий рахунок позивача грошові кошти у розмірі та на умовах, які визначені сторонами в договорі та додатку № 2 до нього.

Відповідно до п.2. додатку № 2 до договору (Угода про вартість послуг компанії та умови платежів) оплата вартості послуг позивача проводиться відповідачем на підставі виставлених рахунків або акту приймання-передачі товарів та послуг і звірки розрахунків, або звіту комісіонера не пізніше 3 (трьох) робочих днів, з дати виставлення відповідного документа.

Відповідно до п. 2.6. договору сторони щомісячно проводять приймання-передачу товарів та послуг, а також звірку взаєморозрахунків.

Згідно позову позивач вказує, що протягом всього строку дії даного договору він виконував свої зобов'язання своєчасно та в повному обсязі.

Як свідчить акт прийому-передачі карток "Роснефть" від 02.03.2017 року по договору, ТОВ "Автокард" передало, а ФОП ОСОБА_1 отримав у своє використання картку у кількості 1 (одна) штука за № НОМЕР_1 (додаток № 5 до договору - Угода про парні картки "Роснефть" від 02.03.2017 р.). Вищезазначений акт був підписаний сторонами. За персоналізацію даної картки позивачем було нараховані, а відповідачем сплачеш грошові кошти в розмірі 163,08 грн.

Станом на 31.03.2017 р. згідно акту приймання-передачі товарів та послуг і звірки взаєморозрахунків за нафтопродукти та послуги за договором № АК 5188 від 02.03.2017 р. в березні 2017 р. позивач передав, а відповідач прийняв нафтопродуктів на суму 91777,59 грн.

Пункт 7 додатку № 2 до договору передбачає, що у випадку неотримання рахунку (п. 5 вище) клієнт має право виконувати платежі за цим договором на підставі будь-якої інформації, отриманої від компанії, у тому числі виписки з РО клієнта, акту (п. 2.6. цього Договору), звіту комісіонера (п. 7.16. цього договору), отриманих від компанії даних про залишки коштів, перерахованих клієнтом на банківський рахунок компанії, а також цього договору.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази оплати відповідачем суми в розмірі 91777,59 грн. за отримані нафтопродукти (товари та послуги).

Згідно пункту 5.2. договору, у разі порушення термінів оплати відповідач сплачує позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла на момент виникнення заборгованості, від суми виниклої заборгованості за кожний день прострочення платежу. Моментом виникнення заборгованості вважається перше число місяця, наступного за звітним періодом, протягом якого виникла заборгованість.

Приймаючи до уваги вищевикладене, та те, що у акті приймання-передачі товарів та послуг і звірки взаєморозрахунків за нафтопродукти та послуги за договором № АК 5188 від 02.03.2017 р., який був складений 31.03.2017 р., сторонами було зазначено про те, що станом на 01.04.2017 р. сума заборгованості відповідача перед позивачем за договором становить 91777,59 грн., суд вважає, що з 02.04.2017 р. відповідач прострочив виконання свого обов'язку щодо сплати позивачу суми в розмірі 91777,59 грн. за договором.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковими.

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частина 1 ст. 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

В силу статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно зі статтями 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи вищевикладене господарський суд прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими у зв'язку з чим сума основного боргу в розмірі 91777,59 грн. та пені в розмірі 1165,57 грн. підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Згідно ст. 49 ГПК України судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо у спорі про відшкодування збитків, завданих господарському товариству його посадовою особою, судові витрати за правилами цієї статті мають бути стягнуті на користь товариства, то вони стягуються на користь учасників (акціонерів) такого товариства, зазначених у частині восьмій статті 28 цього Кодексу, у тій частині, в якій вони понесені цими учасниками (акціонерами). Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує судовий збір за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої при задоволенні позову судові витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст. 129 Конституції України, ст.ст. 193, 216, 230, 231, 232, 343 Господарського кодексу України, ст.ст. 526, 530, 549, 610, 611, 628, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61016, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, відомості про дату та місце народження в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Автокард" (юридична адреса: 04086, м. Київ, пров. Чаплигіна, 21; поштова адреса: 01015, м. Київ, вул. Лаврська, 16-Б; ідентифікаційний код 37405808) суму основного боргу в розмірі 91777,59 грн.; пеню в розмірі 1165,57 грн. та суму сплаченого судового збору в розмірі 1600,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили

На рішення господарського суду, яке не набрало законної сили, сторони мають право подати апеляційну скаргу, протягом десяти днів з дня прийняття (підписання) рішення через місцевий господарський суд.

Повне рішення складено 06.06.2017 р.

Суддя ОСОБА_3