Рішення

від 08.06.2017 по справі 910/5371/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2017Справа №910/5371/17 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогруз ЛТД"

про стягнення 183 422, 99 грн.

Суддя Усатенко І. В.

Представники сторін:

від позивача: Касатонова Т.Ю. (за дов.);

від відповідача: не з'явились

На підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) в судовому засіданні 08.06.2017 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогруз ЛТД" про стягнення заборгованості за договором на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт № ТО-509/08 від 01.08.2016 в загальній сумі 183 422,99 грн., з яких: 144 983,00 грн. основного боргу, 14 972, 88 грн. пені, 15 650, 35 грн. 25% річних та 7 816,76 грн. інфляційного збільшення.

Ухвалою суду від 06.04.2017 порушено провадження у справі № 910/5371/17, розгляд останньої призначено на 15.05.2017.

Через відділ діловодства суду 14.04.2017 позивачем подано документи на виконання вимог ухвали суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.05.2017 відкладено розгляд справи на 08.06.17, зобов'язано позивача надати суду: банківські виписки по контрагенту, а відповідача виконати вимоги ухвали суду від 06.04.2017 про порушення провадження у справі.

Через відділ діловодства суду 16.05.2017 від позивача надійшли документи на виконання вимог ухвали суду.

У судове засідання 08.06.2017 представник відповідача не з'явився про причини неявки суд не повідомив, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, докази чого наявні в матеріалах справи.

Відповідно до п. 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. За змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Представник позивача в судове засідання 08.06.2017 з'явився та надав суду усні пояснення по справі, в яких позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача взятих на себе зобов'язань за договором на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт № ТО-509/08 від 01.08.2016, в частині оплати виконаних за договором робіт.

Відповідач своїм правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідно до положень ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд м. Києва, -

ВСТАНОВИВ :

Як підтверджено матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп" (позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Автогруз ЛТД" (відповідач, замовник) 01.08.2016 було укладено договір № ТО-509/08 на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт (далі за текстом - договір), відповідно до якого виконавець зобов'язується надавати послуги з технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів замовника (надалі - послуги, роботи), а також з поставки запасних частин та матеріалів (далі - товарів), а замовник зобов'язується приймати та оплачувати надані послуги та поставлені товари. Відповідно до порядку виконання даного договору, замовник в усній чи письмовий формі заявляє виконавцю про необхідність технічного обслуговування (далі - ТО) та проведення ремонтних робіт на транспортний засіб (далі - ТЗ), поставки та заміни запасних частин та наданні інших необхідних послуг.

Виконавець, у присутності замовника (уповноваженої особи), складає наряд-замовлення на проведення замовлених робіт (далі - замовлення) (п. 2.3 договору). На підставі оформленого замовлення виконавець приймає ТЗ в роботу і здійснює комплекс необхідних заходів (п. 2.4 договору). Передача та прийом виконаних робіт/наданих послуг проводиться на підставі акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг (далі - акт прийому-передачі), що підписується уповноваженими представниками Сторін. Підписання сторонами акту прийому-передачі підтверджує факт виконання відповідного переліку робіт, надання послуг та/або передачу замовлених запасних частин та матеріалів замовнику, та відсутність у замовника претензій і зауважень до виконавця щодо виконання зазначеного переліку робіт/надання послуг та стану ТЗ, на якому проводилися ремонтні роботи або надавалися послуги (п. 2.10 договору). Акт прийому-передачі, підписаний та переданий засобами факсового, та електронного зв'язку, має юридичну силу оригиналу, але не звільняє сторони від зобов'язання передати іншій стороні його оригінальний примірник, оформлений належним чином (п. 2.11договору). Після підписання сторонами Акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг та здійснення оплати, замовник (уповноважена особа) повинен забрати ТЗ з території виконавця у встановлений договором термін (п. 2.12 договору). Після закінчення робіт та підписання акту прийому-передачі виконаних робіт, викойавець надає замовнику по одному примірнику рахунку-фактури, акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг (п. 2.13 договору).

Відповідно до п. 4.1 договору, загальна ціна договору визначається сумарною вартістю виконаних робіт/наданих послуг виконавця та поставлених товарів у відповідності до актів прийому-передачі та видаткових накладних за весь строк дії договору. Оплата за виконані роботи, надані Виконавцем послуги та/або поставлені за цим договором запчастини та матеріали, здійснюється замовником в повному обсязі протягом 2 (двох) банківських днів з моменту виставлення рахунку та/або підписання сторонами акту приймання-передачі, якщо інші умови розрахунків не узгоджені сторонами (п. 4.4. договору).

Згідно з п. 6.1 договору, у випадку затримки повної оплати виконаних робіт, вартості встановлених матеріалів та запасних частин у строк, обумовлений п. 4.4. цього договору, замовник сплачує виконавцеві пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення платежу, до моменту повного погашення заборгованості. У разі, якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця, виконавець матиме право, крім стягнення передбаченої п. 6. 1 суми боргу та пені, додатково стягнути із замовника 25 (двадцять п'ять) процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення (ст. 625 ЦК України) (п. 6.3 договору). У разі прострочення замовником платежів за надані виконавцем роботи та послуги більше ніж на 10 (десять) календарних днів з моменту спливу строку оплати, відповідно до п. 4.4 цього договору, виконавець має право вимагати від замовника оплати штрафу у розмірі 20 (двадцяти) % від вартості наданих робіт та послуг (п. 6.4 договору). Сплата пені та штрафу не звільняє сторін від виконання зобов'язань згідно умов даного договору (п. 6.5 договору).

Щодо строку дії договору, то відповідно до п. 9.1. договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2016 року. Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 9.2 договору). У разі, якщо відносини сторін за цим договором фактично тривають і жодна із сторін не повідомила іншу про небажання продовжувати договірні відносини за один календарний місяць до закінчення строку дії договору, вважається, що строк дії цього договору продовжений на наступний період, на умовах визначених цим договором. Повідомлення про припинення строку дії цього договору вважається оформленим в належній формі, у разі направлення його стороною у формі рекомендованого повідомлення на адресу іншої сторони (п. 9.3 договору).

Як зазначає позивач, на виконання умов договору ним було надано відповідачу послуги з ремонту за період з 12.08.2016 по 29.11.2016 на загальну суму 228 572, 06 грн., проте розрахунки за надані послуги відповідачем були здійснені не в повному обсязі, у зв'язку з чим, з 24.08.2016 виникла прострочена заборгованість, що станом на 03.04.2017 становить суму у загальному розмірі 144 983, 00 грн.

Так, позивачем з 12.08.2016 по 22.08.2016 відповідно до рахунку-фактури № ГЛ-000001185 від 12.08.2016 та згідно наряд-замовлення було надано послуги щодо ремонту транспортного засобу DAF CF 85.410, реєстраційний номер НОМЕР_1, про що складений акт прийому-передачі виконаних робіт №ГЛ-000001136 на суму 71 318, 53 грн., який підписаний представником замовника.

Відповідно до п. 4.4 договору, кінцевим строком проведення розрахунків відповідачем мала стати дата 24.08.2016. Проте відповідачем було сплачено лише 32 000, 00 грн. (як зазначає позивач), а тому заборгованість відповідача за рахунком-фактурою № ГЛ-000001185 від 12.08.2016, за розрахунком позивача, становить 39 318, 53 грн.

В період з 15.08.2016 по 23.08.2016 позивачем відповідно до рахунку-фактури № ГЛ-000001193 від 15.08.2016 та згідно наряд-замовлення було надано послуги щодо ремонту транспортного засобу MAN TGA 41.480, реєстраційний номер НОМЕР_2, про що складенні акт прийому-передачі виконаних робіт №ГЛ-000001137 на суму 10 827, 37 грн., який підписаний представником замовника.

Відповідно до п. 4.4 договору, кінцевим строком проведення розрахунків відповідачем мала стати дата 25.08.2016. Проте відповідачем заборгованість сплачена не була, тому за рахунком-фактурою № ГЛ-000001193 від 15.08.2016 вона становить 10 827,37 грн.

В період з 13.09.2016 по 27.09.2016 позивачем відповідно до рахунку-фактури № ГЛ - 000001296 від 13.09.2016 та згідно наряд-замовлення було надано послуги щодо ремонту транспортного засобу MAN TGA 41.480, реєстраційний номер НОМЕР_2, про що складенні акт прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-00001304 на суму 12 589, 06 грн.

Відповідно до п. 4.4 договору, кінцевим строком проведення розрахунків відповідачем мала стати дата 29.09.2016. Проте відповідачем було сплачено лише 11 589, 06 грн. (як зазначає позивач), а тому заборгованість відповідача за рахунком-фактурою № ГЛ - 000001296 від 03.09.2016, за розрахунком позивача, становить 1 000, 00 грн.

В період з 07.11.2016 по 29.11.2016 позивачем відповідно до рахунку-фактури № ГЛ - 00001584 від 07.11.2016 та згідно наряд-замовлення було надано послуги щодо ремонту транспортного засобу MAN TGA 41.480, реєстраційний номер НОМЕР_3, про що складенні акт прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000001560 на суму 68 271, 26 грн.

Відповідно до п. 4.4 договору, кінцевим строком проведення розрахунків відповідачем мала стати дата 01.12.2016. Проте відповідачем було сплачено лише 40 000, 00 грн. (як зазначає позивач), тому заборгованість відповідача за рахунком-фактурою № ГЛ-00001584, за розрахунком позивача, становить 28 271, 26 грн.

В період з 28.11.2016 по 29.11.2016 позивачем відповідно до рахунку-фактури № ГЛ - 000001634 від 28.11.2016 та згідно наряд-замовлення було надано послуги щодо ремонту транспортного засобу MAN TGA 41.480, реєстраційний номер НОМЕР_2, про що складенні акт прийому-передачі виконаних робіт № ГЛ-000001561 на суму 65 565, 84 грн.

Відповідно до п. 4.4 договору, кінцевим строком проведення розрахунків відповідачем мала стати дата 01.12.2016. Проте відповідачем заборгованість сплачена не була, тому за рахунком-фактурою № ГЛ - 000001634 становить 65 565, 84 грн.

Загальна сума основного боргу на вищезазначеними актами за договором, за розрахунком позивача, становить 144 983, 00 грн.

Позивачем 23.02.2017 було направлено на адресу відповідача претензію № 27-А/03-071 від 17.02.2017 про стягнення з відповідача суми основного боргу та штрафних разом з актом звірки взаєморозрахунків та оборотно-сальдовою відомістю, проте дана претензія відповідачем отримана не була та відповіді на адресу позивача не надходило. Доказів іншого матеріали справи не містять.

Предметом позову у справі є матеріально - правові вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача за договором на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт № ТО-509/08 від 01.08.2016 183 422,99 грн., з яких: 144 983,00 грн. основного боргу, 14 972,88 грн. пені за загальний період прострочення з 28.10.2016 по 03.04.2017, 15 650,35 грн. 25% річних за загальний період прострочення з 24.08.2016 по 03.04.2017 та 7 816,76 грн. інфляційного збільшення за загальний період прострочення з 24.08.2016 по 03.04.2017.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

З аналізу укладеного сторонами письмового правочину слідує, що між ними виникла правовідносини з договору підряду, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 61 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).

Спір у справі виник у зв'язку з неналежним виконання відповідачем обов'язку з оплати виконаних робіт, що виконувалися позивачем за договором на технічне обслуговування та виконання ремонтних робіт № ТО-509/08 від 01.08.2016.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу . Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Статтею 854 ЦК України внормовано, що якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Положеннями статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (далі за текстом - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Судом встановлено, що позивачем відповідно до рахунків-фактур № ГЛ-000001185 від 12.08.2016, № ГЛ-000001193 від 15.08.2016, № ГЛ - 000001296 від 13.09.2016, № ГЛ - 00001584 від 07.11.2016, № ГЛ - 000001634 від 28.11.2016 було виконано роботи, а відповідачем були прийняті виконані роботи, що підтверджується актами прийому-передачі виконаних робіт №ГЛ-000001136, №ГЛ-000001137, № ГЛ-00001304, № ГЛ-000001560, № ГЛ-000001561.

Так, пунктом 2.10 договору встановлено, що передача та прийом виконаних робіт/наданих послуг проводиться на підставі акту прийому-передачі виконаних робіт/наданих послуг, що підписується уповноваженими представниками сторін. Підписання сторонами акту прийому-передачі підтверджує факт виконання відповідного переліку робіт, надання послуг та/або передачу замовлених запасних частин та матеріалів замовнику, та відсутність у замовника претензій і зауважень до виконавця щодо виконання зазначеного переліку робіт/надання послуг та стану ТЗ, на якому проводилися ремонтні роботи або надавалися послуги. Враховуючи те, що вищезазначені акти прийому-передачі виконаних робіт були підписані уповноваженим представником відповідача та містять відповідний відтиск печатки, суд дійшов висновку про те, що вони підтверджують факт виконання позивачем взятих на себе зобов'язань у повному обсязі.

Згідно з ч. 7 ст. 193 ГК України одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідачем належними та допустимими доказами факту наявності заборгованості та її розмір не спростовано, доказів погашення заборгованості в добровільному порядку не надано.

Відповідач, який своєчасно і належним чином повідомлявся про дату, час і місце розгляду справи, не подав суду доказів належного виконання грошових зобов'язань за договором про надання послуг або ж фактичних даних на спростування заявлених вимог чи на відсутності прострочення у правовідносинах з позивачем, а тому позовні вимоги про стягнення суми основного боргу слід вважати обґрунтованими і доведеними та такими, що підлягають задоволенню в сумі 144 983, 00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 14 972,88 грн. пені, 15 650,35 грн. 25% річних та 7 816,76 грн. інфляційного збільшення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 216 ГК України передбачено господарсько-правову відповідальність учасників господарських відносин, яку останні несуть за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Господарськими санкціями ст. 217 ГК України визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, як-то відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Штрафні санкції визначаються ч. 1 ст. 230 ГК України як господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Поряд з цим, ст. 549 ЦК України унормовано, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, а пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6).

Відповідно до Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який сплачується пеня (ст. 3).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у відповідності до п.6.1 договору, оскільки судом встановлено порушення відповідачем строків виконання грошового зобов'язання.

Судом враховано викладене у пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", а саме те, що з огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.

В силу частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судом враховано, що відповідно до п. 4.4. договору сторонами встановлений такий строк виконання зобов'язань по оплаті обумовлених договором послуг - 2 (двох) банківських днів з моменту виставлення рахунку та/або підписання сторонами акту приймання-передачі, якщо інші умови розрахунків не узгоджені сторонами (п. 4.4. договору).

Враховуючи, що матеріали справи не містять доказів із яких би вбачалася дата виставлення позивачем відповідачу рахунків за договором, суд при вирішенні спору виходить при розрахунку пені із того, що відповідач зобов'язаний був здійснити оплату виконаних робіт протягом 2 банківських днів з моменту підписання сторонами відповідних актів.

За розрахунком суду, зробленого за допомогою системи ЛІГА, з врахуванням положень ч. 6.с. 232 ГК України та здійснених відповідачем часткових оплат, про які зазначав позивач, пеня за актом виконаних робіт №ГЛ-000001136 (закритий 22.08.2016) за період прострочення з 25.08.2016 по 25.02.2017 становить 3 642, 12 грн., за актом №ГЛ-000001137 (закритий 23.08.2016) за період прострочення з 26.08.2016 по 26.02.2017 становить 1 011, 26 грн., за актом № ГЛ-00001304 (закритий 29.09.2016) за період прострочення з 30.09.2016 по 30.03.2017 становить 117, 95 грн., за актом № ГЛ-000001560 (закритий 29.11.2016) за період прострочення з 02.12.2016 по 03.04.2017 становить 2684,62 грн., за актом № ГЛ-000001561 (закритий 29.11.2016) за період прострочення з 02.12.2016 по 03.02.2017 становить 6 128, 55 грн., що разом складає 13 584, 50 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17 , 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п.п. 3.1, 3.2 Постанови Пленуму ВГСУ №14 від 17.12.2013).

Щодо стягнення процентів за період прострочення, то судом враховано, що сторонами у п. 6.3 договору погоджено, що якщо прострочення платежу триватиме більше одного місяця, Виконавець матиме право, крім стягнення передбаченої п. 6. 1 суми боргу та пені, додатково стягнути із замовника 25 (двадцять п'ять) процентів річних від простроченої суми за весь період прострочення (ст. 625 ЦК України).

За розрахунками суду, 25 % річних за актом виконаних робіт № ГЛ-000001136 становить 5 951, 64 грн. За період прострочення з 25.08.2016 по 03.04.2017, за актом №ГЛ-000001137 становить 1 631,52 грн. за період прострочення з 26.08.2016 по 03.04.2017, за актом № ГЛ-00001304 становить 126, 71 грн. За період прострочення з 30.09.2016 по 03.04.2017, за актом № ГЛ-000001560 становить 2 362, 39 грн. За період прострочення з 02.12.2016 по 03.04.2017, за актом № ГЛ-000001561 становить 5 478, 79 грн. За період прострочення з 02.12.2016 по 03.04.2017, що разом складає 15 551, 05 грн.

Щодо стягнення інфляційних втрат суд зазначає, що зазначений позивачем розрахунок інфляції є меншим, ніж розрахований судом, тому відповідні позовні вимоги підлягають задоволенню у загальній сумі 7 816, 76 грн. за розрахунком позивача, оскільки у відповідності до положень п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України суд позбавлений можливості самостійно виходити за межі позовних вимог.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012. "Про судове рішення" рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Оскільки, як зазначалось вище, судом встановлено, що відповідач неналежним чином виконував взяті на себе обов'язки щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт, позовні вимоги підлягають задоволенню частково з урахуванням наведеного.

Відповідно до статті 44 ГПК України , судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44 , 49 , 82-85 ГПК України , господарський суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Автогруз ЛТД" (03150, місто Київ, вулиця Анрі Барбюса, будинок 5-Б, офіс 11, ідентифікаційний код 40562920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Аванті Груп" (02068, місто Київ, вулиця Ревуцького, будинок 16-А; ідентифікаційний код 30440060) 144 983 (сто сорок чотири тисячі дев'ятсот вісімдесят три) грн. 00 коп. основного боргу, 13 584 (тринадцять тисяч п'ятсот вісімдесят чотири) грн. 50 коп. пені, 15 551 (п'ятнадцять тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн. 05 коп. 25% річних, 7 816 (сім тисяч вісімсот шістнадцять) грн. 76 коп. інфляційних втрат та 2 729 (дві тисячі сімсот двадцять дев'ять) грн. 02 коп. судового збору.

3. В задоволенні інших позовних вимог відмовити.

4. Видати накази після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до частини 5 статті 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 85 Господарського процесуального кодексу України. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складено 09.06.2017.

Суддя І.В.Усатенко