Рішення

від 06.06.2017 по справі 914/741/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2017р. Справа № 914/741/17

Господарський суд Львівської області у складі судді Галамай О.З. при секретарі судового засідання Прокопів І.І.

розглянув справу

за позовом: Дочірнього підприємства « Виробнича фірма «БМР-сервис» , м. Харків

до відповідача: Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» , м. Львів

про стягнення 246 720,00 грн. - основного боргу, 8 070,79 грн. - 3 % річних, 32 163,19 грн. - інфляційних втрат.

В судове засідання з'явились:

від позивача: не з'явився;

від відповідача : ОСОБА_1 - представник, довіреність № 5 від 03.01.2017р.

Представнику відповідача в судовому засіданні роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. ст. 20, 22 ГПК України.

Фіксація судового процесу технічними засобами в порядку ст. 81-1 ГПК України не здійснювалася через відсутність відповідного клопотання.

Суть спору: На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Дочірнім підприємством « Виробнича фірма «БМР-сервис» до відповідача Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» про стягнення 246 720,00 грн. - основного боргу, 8 070,79 грн. - 3 % річних, 32 163,19 грн. - інфляційних втрат.

Ухвалою суду від 18.04.2017р. порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 10.05.2017р.

В судовому засіданні 10.05.2017р. для надання можливості сторонам подати додаткові докази у справі оголошувалась перерва до 06.06.2017р.

Представник позивача в судове засідання 06.06.2017р. не з'явився. Однак, на адресу суду надіслав письмові пояснення (вх. № 19214/17 від 30.05.2017р.), в яких просить відмовити в задоволенні заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду та клопотання про розгляд справи за відсутності представника відповідача (вх..№ 19213/17 від 30.05.2017р.).

Представник відповідача в судовому засіданні щодо наявності боргу не заперечив. Однак, через відділ автоматизованого документообігу та обробки інформації Господарського суду Львівської області подав клопотання про відстрочку виконання рішення (вх. № 19124/17 від 29.05.2017р.).

В судовому засіданні 06.06.2017 р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, встановив наступне:

30.11.2015р. між Дочірнім підприємством Виробнича фірма БМР - сервис (далі позивач,постачальник) та Державним підприємством Львівський бронетанковий завод (далі відповідач, покупець) укладено договір поставки № 10-2015 (далі договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язався виготовити та поставити відповідачеві елементи ходової частини (далі продукція), згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її загальну вартість на умовах цього договору.

Договірна ціна одного комплекту продукції , що поставляється за даним договором, складає 24 672,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 4 112,00 грн. Загальна вартість продукції, що поставляється за даним договором, складає 246 720,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 41 120,00 грн. (п.4.1, 4.2 договору та п.1 специфікації).

Відповідно до пункту 3.2. договору постачальник зобов'язується передати покупцеві погоджену для поставки продукції в термін, встановлений відповідною специфікацією.

Термін поставки продукції, відповідно до п.4. специфікації, встановлений до 30.01.2016р.

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату продукції, що постачається за даним договором, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: попередня оплата у розмірі 50 % від загальної вартості продукції проводиться протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору сторонами; кінцевий розрахунок проводиться протягом 10 банківських днів з моменту отримання продукції покупцем.

Як стверджує позивач, незважаючи на те, що покупцем не здійснено попередньої оплати за товар протягом 5 днів з дня підписання договору сторонами, постачальник виготовив продукцію та 16.02.2016р. поставив її на основний склад постачальника у м. Харкові, як це було погоджено сторонами, на загальну суму 246 720,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 26 від 16.02.2016 р. (належно завірено копія містяться в матеріалах справи).

Даний товар отриманий відповідачем через його представника на підставі довіреності № 199 від 16.02.2016р. (належно завірена копія міститься в матеріалах справи).

Проте, як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за поставлену йому продукцію не виконав, заборгувавши позивачу 246 720,00 грн., про що свідчить також акт звірки взаємних розрахунків за період з 30.11.2015р. по 04.04.2017р., підписаний та скріплений печатками обох сторін (належно завірена копія міститься в матеріалах справи).

Позивачем направлено на адресу відповідача листи № 24 від 04.05.2016р., № 66 від 07.12.2016р., № 08 від 25.01.2017р. з вимогою оплатити заборгованість за поставлену продукцію в розмірі 246 720,00 грн.

Листами № 66 від 07.12.2016р. та № 08 від 25.01.2017р. відповідач надав відповідь на претензію, зазначивши, що визнає суму основного боргу, але у зв'язку з важким фінансовим становищем оплата її є неможливою.

Таким чином, станом на момент розгляду справи, заборгованість відповідача становить 246 720,00 грн., яку просить стягнути з відповідача.

Крім того, за прострочення виконання грошових зобов'язань по договору позивачем, відповідно до ст. 625 ЦК України, нараховано 8 070,79 грн. - 3 % річних, та 32 163,19 грн. - інфляційних втрат, які просить стягнути з відповідача.

Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги, підлягають до задоволення частково.

При прийнятті рішення, суд виходив з наступного:

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язання це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Аналогічне положення містить ст. 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч.2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Ст. 655 ЦК України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

30.11.2015р. між Дочірнім підприємством Виробнича фірма БМР - сервис (далі позивач,постачальник) та Державним підприємством Львівський бронетанковий завод (далі відповідач, покупець) укладено договір поставки № 10-2015 (далі договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язався виготовити та поставити відповідачеві елементи ходової частини (далі продукція), згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною даного договору, а покупець зобов'язується прийняти цю продукцію та оплатити її загальну вартість на умовах цього договору.

Договірна ціна одного комплекту продукції , що поставляється за даним договором, складає 24 672,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 4 112,00 грн. Загальна вартість продукції, що поставляється за даним договором, складає 246 720,00 грн., в тому числі ПДВ (20%) - 41 120,00 грн. (п.4.1, 4.2 договору та п.1 специфікації).

Відповідно до пункту 3.2. договору постачальник зобов'язується передати покупцеві погоджену для поставки продукції в термін, встановлений відповідною специфікацією.

Термін поставки продукції, відповідно до п.4. специфікації, встановлений до 30.01.2016р.

Пунктом 5.2 договору сторони погодили, що покупець здійснює оплату продукції, що постачається за даним договором, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника в наступному порядку: попередня оплата у розмірі 50 % від загальної вартості продукції проводиться протягом 5 банківських днів з моменту підписання договору сторонами; кінцевий розрахунок проводиться протягом 10 банківських днів з моменту отримання продукції покупцем.

Як стверджує позивач, незважаючи на те, що покупцем не здійснено попередньої оплати за товар протягом 5 днів з дня підписання договору сторонами, постачальник виготовив продукцію та 16.02.2016р. поставив її на основний склад постачальника у м. Харкові, як це було погоджено сторонами, на загальну суму 246 720,00 грн., що підтверджується видатковою накладною № 26 від 16.02.2016 р. (належно завірено копія містяться в матеріалах справи).

Даний товар отриманий відповідачем через його представника на підставі довіреності № 199 від 16.02.2016р. (належно завірена копія міститься в матеріалах справи).

Проте, як стверджує позивач та вбачається з матеріалів справи, відповідач свої договірні зобов'язання щодо оплати за поставлену йому продукцію не виконав, заборгувавши позивачу 246 720,00 грн., про що свідчить також акт звірки взаємних розрахунків за період з 30.11.2015р. по 04.04.2017р., підписаний та скріплений печатками обох сторін (належно завірена копія міститься в матеріалах справи).

Позивачем направлено на адресу відповідача листи № 24 від 04.05.2016р., № 66 від 07.12.2016р., № 08 від 25.01.2017р. з вимогою оплатити заборгованість за поставлену продукцію в розмірі 246 720,00 грн.

Листами № 66 від 07.12.2016р. та № 08 від 25.01.2017р. відповідач надав відповідь на претензію, зазначивши, що визнає суму основного боргу, але у зв'язку з важким фінансовим становищем оплата її є неможливо.

Оскільки представник відповідача доказів погашення боргу не представив, тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення основного боргу в розмірі 246 720,00 грн. підлягають до задоволення.

Положенням ст. 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Приписами п.4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.10.2013р. №14 (у чинній редакції) встановлено, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Сторони договору можуть зменшити або збільшити передбачений законом розмір процентів річних (п. 4.2 Постанови).

Оскільки відповідачем оплата за поставлений товар не здійснена, у зв'язку з цим позивачем нараховано 8 070,79 грн. 3% річних та 32 163,19 грн. інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок сум, які належить стягнути з Відповідача на користь Позивача за порушення порядку та строку оплати поставленої продукції суд встановив, що сума трьох відсотків річних становить 8 053,89 грн. (розрахунок додається до матеріалів справи), яка підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача. В частині позовних вимог щодо стягнення з відповідача 16,90 грн. - 3 % річних - слід відмовити.

Перевіривши правильність проведеного розрахунку інфляційних втрат, суд зазначає, що сума інфляційних втрат становить 40 022,12 грн. Однак, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 32 163,19 - сума інфляційного збільшення суми боргу, яка позивачем заявлена до стягнення.

Відповідно до ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Щодо клопотання відповідача про відстрочення виконання рішення суд зазначає, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 83 ГПК України , господарський суд, приймаючи рішення, має право відстрочити або розстрочити виконання рішення.

Дане клопотання обґрунтоване важким фінансовим становищем підприємства, наявністю значної кредиторської заборгованості, спрямованістю діяльності підприємства на оборонну галузь промисловості тощо.

Зокрема, як вбачається із довідки про кредиторську заборгованість, доданої представником заявника, станом на 01.04.2017 р. така складає 231 479,90 грн. Заявником також долучено до матеріалів справи копію Балансу (звіту про фінансовий стан) про фінансові результати за 12 місяців 2016 року, які свідчать про набагато гірші фінансові показники у порівнянні з аналогічним періодом минулого року, про велику кредиторську заборгованість, наявність збитків тощо.

Окрім того, постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального Управління юстиції у Львівській області ОСОБА_2 від 13.01.2017 р. зі зведеного виконання виконавчого провадження № 50654795 для примусового виконання накладено арешт на кошти, що знаходяться на рахунках боржника ДП «Львівський бронетанковий завод» .

Відповідно до постанови КМУ від 04.03.2015 зр. №83 «Про затвердження переліку об'єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави» , ДП «Львівський бронетанковий завод» відноситься до об'єктів, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави у сфері оборони.

Водночас, до матеріалів заяви долучено контракт між Міністерством оборони України і ДП «Львівський бронетанковий завод» на ремонт танків Т-72. Кошти, які надійдуть на виконання цього замовлення, підприємство планує використати, зокрема, й на погашення заборгованості перед своїми кредиторами.

Виходячи з наведеного, враховуючи доводи відповідача щодо можливості виконання рішення суду з наданням відстрочки такого, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення клопотання про відстрочку виконання рішення суду частково, до 30.08.2017 р.

Ст. 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В силу вимог ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення частково.

У відповідності до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 3, 4, 4 1 , 4 2 , 4 3 , 4 4 , 4 5 , 4 6 , 12, 22, 32, 33, 34, 35, 36, 43, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2 . Стягнути з Державного підприємства Державного підприємства «Львівський бронетанковий завод» (вул. Стрийська,73, м. Львів, 79031, код ЄДРПОУ 7985602) на користь Дочірнього підприємства Виробнича фірма БМР-Сервис (61004, м. Харків, вул. Катерининська, будинок 46, ідентифікаційний код юридичної особи: 24346163) - 246 720,00 грн. - основного боргу, 8 053,89 грн. - трьох відсотків річних, 32 163,19 грн. - інфляційних втрат та 4 304,06 грн. - судового збору.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

4. Відстрочити виконання рішення суду до 30.08.2017р.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку та строки, передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України.

Наказ видати у відповідності до статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення виготовлений та підписаний 12.06.2017 р.

Суддя Галамай О. З.