Рішення

від 24.05.2017 по справі 910/4579/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  міста КИЄВА01030, м. Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 24.05.2017Справа №910/4579/17 За позовом Приватного підприємства Приватна Виробничо-Комерційна Фірма "Євротек" до  Приватного підприємства "Саліус" про стягнення 117  648,61 грн. Суддя  Якименко М.М. Представники сторін: від позивача: не з'явилися; від відповідача: не з'явилися; ОБСТАВИНИ СПРАВИ: Приватне підприємство Приватна Виробничо-Комерційна Фірма "Євротек"  звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Приватного підприємства "Саліус" про стягнення 117  648,61 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач у позовній заяві посилається на невиконання відповідачем належним чином зобов'язань з оплати Товару, поставленого за Договором поставки №010816-1 від 01.08.2016 року. З цих підстав, позивач просив суд задовольнити позов, стягнувши з відповідача на свою користь 62  579,60 грн. – основного боргу, 8  928,46 грн.  – інфляційних втрат, 1  608,95 грн. – 3% річних, 15  322,30 грн. – пені, 13  407,91 грн. – 25% річних за користування грошовими коштами, 10  257,96 грн. – штрафу у розмірі 10% поставленого але не оплаченого товару, 5  543,43 грн. – збитків від збільшення курсу долара США, 1  764,73 грн. - судового збору. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.03.2017 року порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 26.04.2017 року. У судове засідання 26.04.2017 року представники позивача та відповідача не з'явилися, проте через відділ діловодства від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2017 року відкладено розгляд справи на 24.05.2017 року. 23.05.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшла заява про часткову оплату відповідачем інфляційних втрат, 3% річних та 25% річних. В судове засідання 24.05.2017 року представники позивача та відповідача не з'явилися, про день та час розгляду справи повідомлялися належним чином. Відповідно до абзацу 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» за змістом зазначеної статті 64 ГПК, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Провадження у справі порушено ухвалою від 24.03.2017 року, що свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду справи, подання суду відзиву на позов, доказів в обґрунтування своєї позиції, в разі їх наявності. Відповідно до статті 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами. Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 24.05.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності, Господарський суд міста Києва, - ВСТАНОВИВ: 01.08.2016 року між Приватним підприємством Приватна Виробничо-Комерційна Фірма "Євротек" (далі по тексту – позивач, ПП «ПВКФ «Євротек») та Приватним підприємством «Саліус» (далі по тексту – відповідач ПП «Саліус») укладено Договір поставки №010816-1 (далі по тексту - Договір), за умов якого Позивач зобов'язувався постави на адресу Відповідача товар І канцелярські вироби, а Відповідач зобов'язувався прийняти товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах укладеного Договору. 19.08.2016 року на адресу Відповідача поставлено товар на загальну суму 139  359,12 грн. (з урахуванням ПДВ). Поставка здійснена відповідно до видаткових накладних в кількості 38 штук з №ПРИ-001742 по №ПРИ-001779 від 18.08.2016 року в розрізі торгових точок Відповідача відповідно до наданих замовлень (Реєстр видаткових накладних наведено міститься в матеріалах справи). Факт поставки підтверджується Експрес-накладною № 59998035045110, оформленої перевізником «Нова пошта» 19 серпня 2016 року. Відповідно до пп. 4.2 п.4 Договору поставки строк оплати кожної партії Товару складає 30 календарних днів з дати фактичної поставки Товару. Поставка товарів здійснена відповідно до пп. 3.1 п. 3 Договору на умовах СРТ - м. Київ вул., Червоноткацька, 71 (Міжнародні правила щодо тлумачення термінів «Інкотермс» в редакції 2010 р.) 19 серпня 2016 р. Таким чином, Відповідач повинен здійснити оплату товару не пізніше 17.09.2016 року. Відповідно до накладної №ЦТР92 від 04.11.2016 року від Відповідача прийнято повернутий товар на загальну суму 36  779,52 грн. з урахуванням ПДВ. 14.11.2016 року на адресу Відповідача цінним листом з описом надіслані Претензія про оплату суму простроченого грошового зобов'язання №11/11/16/2 від 11.11.2016 р. та Акт звірки, отримані Відповідачем згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 06.12.2016 року. Будь-якої відповіді від Відповідача не надійшло, оплата не була здійснена. 21.12.2016 року на адресу Відповідача цінним листом з описом надіслана платіжна вимога-доручення № 1 від 12.12.2016 року про оплату суми основного боргу 102  579,60 грн. Однак лист повернувся за закінченням терміну зберігання 24.01.2017 р., оскільки Відповідач його не отримав. 07.02.2017 року платіжна вимога-доручення надіслана на адресу Відповідача повторно рекомендованим листом і отримана ним згідно повідомлення про вручення поштового відправлення 08 лютого 2017 року. 27.02.2017 року відповідачем частково оплачено вартість отриманого товару в розмірі 40  000,00 грн. Таким чином, сума заборгованості відповідно до укладеного Договору після повернення товару та часткової оплати станом на дату подання позову складає 62 579,60 грн. з урахуванням ПДВ. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо повної оплати вартості отриманого товару, відповідно до умов Договору, у відповідача перед позивачем (з врахуванням повернутого товару та оплаченої суми в розмірі 40  000.ю00 грн.) виникла заборгованість в розмірі 62  579,60 грн. Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням,  проведеним належним чином. Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. У відповідності до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (частина 2 наведеної норми). Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, поставив та передав у власність відповідача товар за відповідну плату згідно умов Договору, а відповідач в порушення умов Договору в обумовлений строк не сплатив на користь позивача повну вартість отриманого товару, та має перед позивачем заборгованість з оплати останньої в розмірі 62  579,60 грн. Відповідач припустився прострочення грошового зобов'язання, а тому позивач, керуючись пунктами 8.9. та 8.10. Договору, просить суд стягнути з відповідача пеню та штраф, які за розрахунками позивача становлять: 15  322,30 грн. (пені) та 10  257,96 грн. (штрафу у розмірі 10% поставленого але не оплаченого товару). Відповідно до пп. 8.9 п. 8 Договору, за порушення строків оплати (грошового зобов'язання) Покупець за вимогою Постачальника зобов'язаний сплатити останньому суму боргу пеню, яка обчислюється від суми простроченого платежу, у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день такого прострочення, що відповідає вимогам чинного законодавства. Згідно з пп. 8.10 п. 8 Договору поставки у разі прострочення Покупцем суми оплати на строк, що перевищує 60 днів, Покупець зобов'язується сплатити на користь Постачальника штраф у розмірі 10% фактично поставленого, але не оплаченого товару. Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафу надано сторонам частиною четвертою ст. 231 ГК України, можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських-зобов'язань передбачено частиною другою цієї статті. В інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності (постанова Верховного Суду України від 27.04.2012 та постанова Вищого господарського суду України від 12.06.2012 у справі № 06/5026/1052/2011, зазначену правову позицію наведено також у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 № 42/252, від 09.04.2012 № 20/246-08). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»). Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка,  що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України). Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати. Згідно з п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення пені та штрафу за несвоєчасне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань в розмірі: 15  322,30 грн. (пені) та 10  257,96 грн. (штрафу у розмірі 10% поставленого але не оплаченого товару) нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню. Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 8  928,46 грн.  (інфляційних втрат) та 1  608,95 грн. (3% річних). Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. №62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців. 23.05.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву про оплату відповідачем інфляційних втрат (в розмірі 8  928,46 грн.), 3% річних (в розмірі 1  608,95 грн.), що підтверджується виписками по рахунку позивача. Відповідно до п. 1-1 ст. 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Таким чином, суд дійшов висновку що: 8  928,46 грн.  (інфляційних втрат) та 1  608,95 грн. (3% річних) сплачено відповідачем, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню у зв'язку з відсутню предмету спору. Щодо стягнення 13  407,91 грн. (25% річних за користування грошовими коштами), суд зазначає наступне. Згідно з ч. 5 ст. 694 ЦК України якщо покупець прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати. Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором; розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Таким чином, пеню необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, що є платою саме за користування ними, а не санкцією за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання. Передбачені договором проценти не є неустойкою (штрафом, пенею), а є саме процентами за користування товарним кредитом відповідно до' частини п'ятої статті 694 ЦК України та стягуються незалежно від наявності вини боржника. Зазначені проценти за своєю правовою природою є боргом, тому зменшення їх розміру неможливе (постанова Вищого господарського суду України від 25.09.2012 №32/5005/3471/2012, оглядовий лист Вищого господарського суду України від 29.04.2013 р. № 01-06/767/2013) Пунктом 8.9 Договору передбачено, що за порушення строків оплати Покупець зобов'язаний сплатити на вимогу Постачальника 25% річних за користування грошовими коштами (ст. 536 ЦК України). 23.05.2017 року через канцелярію Господарського суду міста Києва представник позивача подав заяву про часткову оплату відповідачем 25% річних за користування грошовими коштами (в розмірі 3  197,59 грн.), що підтверджується виписками по рахунку позивача. Таким чином, суд дійшов висновку що частину 25% річних за користування грошовими коштами (в розмірі 3  197,59 грн.) сплачено відповідачем, а тому провадження у справі в цій частині стягнення підлягає припиненню у зв'язку з відсутню предмету спору, а позовні вимоги про стягнення 10  210,32 грн. 25% річних (за мінусом сплати 3  197,59 грн.) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню. Також позивач, керуючись п. 8.6.4. та п.2.7. Договору, просить суд стягнути з відповідача 5  543,43 грн. (збитків від збільшення курсу долара США). Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 216 ГК України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання. Господарсько-правова відповідальність базується на принципах, згідно з якими потерпіла сторона має право на відшкодування збитків незалежно від того, чи є застереження про це в договорі. Згідно ч. 1 ст. 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Підпунктом 8.6.4 пп. 8.6 п. 8 Договору передбачено, що до складу збитків, які підлягають відшкодуванню Стороною, яка допустила господарське правопорушення включаються втрати від знецінення гривні та курсової різниці. Підпунктом 2.7 п. 2 Договору сторони передбачили, що розрахунок суми курсової різниці здійснюється за курсом долара США до гривні, встановленим Національним банком України та оголошеному на офіційному інтернет-представництві НБУ (http: / / www.bank.gov.ua/control/uk/index) на дату здійснення фактичного платежу (зарахування грошових коштів на поточний рахунок Постачальника та/або вимоги про оплату Товару. Право на розрахунок курсової різниці виникає у разі прострочення оплати Покупцем на строк, що перевищує сім календарних днів (п. 2.5 Договору поставки). Товар, поставлений на адресу Покупця, є імпортованим, що підтверджується митними деклараціями, оплата якого здійснюється у валюті доларах США. Позивач зазнав збитки внаслідок зміни курсу долара США внаслідок порушення Відповідачем свого грошового зобов'язання. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення 5  543,43 грн. (збитків від збільшення курсу долара США) нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню. Відповідно до статті 49 ГПК України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених вимог. Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. 32, 33, 49, 75, 82 – 85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва, - ВИРІШИВ: 1. Позов задовольнити частково. 2. Припинити провадження у справі в частині стягнення: 8  928 (вісім тисяч дев'ятсот двадцять вісім) грн. 46 коп. - інфляційних втрат, 1  608 (одну тисячу шістсот вісім) грн. 95 коп. - 3% річних, 3  197 (три тисячі сто дев'яносто сім) грн. 59 коп. - 25% річних за користування грошовими коштами. 3. Стягнути з Приватного підприємства "Саліус" (02094, м. Київ, ВУЛИЦЯ ЧЕРВОНОТКАЦЬКА, будинок 71; код ЄДРПОУ 36100468) на користь Приватного підприємства Приватна Виробничо-Комерційна Фірма "Євротек" (21000, Вінницька обл., місто Вінниця, ВУЛИЦЯ 600-РІЧЧЯ, будинок 17; код ЄДРПОУ 23061441) 62  579 (шістдесят дві тисячі п'ятсот сімдесят дев'ять) грн. 60 коп. – основного боргу, 15  322 (п'ятнадцять тисяч триста двадцять дві) грн. 30 коп. – пені, 10  210 (десять тисяч двісті десять) грн. 32 коп. – 25% річних за користування грошовими коштами, 10  257 (десять тисяч двісті п'ятдесят сім) грн. 96 коп. – штрафу у розмірі 10% поставленого але не оплаченого товару, 5  543 (п'ять тисяч п'ятсот сорок три) грн. 43 коп. – збитків від збільшення курсу долара США, 1  558 (одну тисячу п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 70 коп. - судового збору. 4. В решті задоволення позовних вимог відмовити. 5. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом. Суддя                                                                                                             М.М. Якименко Дата складання (підписання) повного тексту  рішення: 08.06.2017 року.