Постанова

від 07.06.2017 по справі 914/2/17

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м. Львів, вул. Личаківська, 81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" червня 2017 р. Справа № 914/2/17

Львівський апеляційний господарський суд, в складі колегії:

головуючого-судді: Данко Л.С.,

суддів: Галушко Н.А.,

ОСОБА_1;

при секретарі судового засідання: Оштук Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", № 17/387 від 06.04.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1840/17 від 18.04.2017 р.),

на рішення Господарського суду Львівської області від 21 березня 2017 року

у справі № 914/2/17 (суддя Петрашко М.М.),

порушеній за позовом

позивача: Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь", м. Краматорськ, Донецької області,

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Логістик", м. Городок, Львівської області,

про зобов'язання повернути плиту № ф 3-14340 масою 7,48 тонн вартістю 7981,16 Євро у кількості 1 од., та плиту № ф 6-14416 масою 10 тонн вартістю 9215,00 Євро у кількості 1 од. упродовж 7 днів з дати набрання законної сили рішення суду та стягнення судових витрат.

За участю представників сторін:

від апелянта/позивача: ОСОБА_3 (п/к за довіреністю №17/38 від 07.06.2016р.);

від відповідача: ОСОБА_4 (п/к за довіреністю б/н від 21.02.2017 р.);

Права та обов'язки сторін визначені ст. ст. 20, 22, 28 ГПК України представникам роз'яснені та зрозумілі. Заяв та клопотань про відвід суддів - не надходило.

За клопотаннями представника апелянта від 01.06.2017 р. № 17/579 (вх. № ЛАГС 01-04/3760/17 від 06.06.2017 р. та вх. № ЛАГС 01-04/3779/17 від 07.06.2017 р.) здійснюється фіксування судового засідання технічними засобами.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.04.2017 р., справу № 914/2/17 Господарського суду Львівської області розподілено головуючому судді Данко Л.С. та суддям: Галушко Н.А., Орищин Г.В.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 21.04.2017 р. прийнято апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь " , № 17/387 від 06.04.2017 р. (вх. № ЛАГС 01-05/1840/17 від 18.04.2017 р.) до провадження та розгляд скарги призначено на 10.05.2017 року, про що сторони були належним чином повідомлені рекомендованою поштою з повідомленням про вручення (докази - оригінали повідомлень про вручення - знаходяться в матеріалах справи) (а. с. 106-107).

05.05.2017 р. через канцелярію суду відповідачем подано Відзив на апеляційну скаргу вх. №ЛАГС 01-04/3060/17 (а. с. 116-111).

В судовому засіданні, яке відбулося 10.05.2017 р., за участю представників сторін, судом було оголошено перерву до 07.06.2017 р. на 11 год. 00 хв., про що уповноважені представники сторін апелянта та відповідача були особисто повідомлені під розписку (а. с. 122).

06.06.2017 р. апелянт, через канцелярію суду, за вх. №ЛАГС 01-04/3759/17, подав заперечення на відзив на апеляційну скаргу від 01.06.2017 р. № 17/578.

У судове засідання, яке відбулося 07.06.2017 р., представник апелянта/позивача прибув, через канцелярію суду подав Заперечення на відзив на апеляційну скаргу від 01.06.2017 р. № 17/578 (вх. №ЛАГС 01-04/3780/17 від 07.06.2017 р.), просить долучити Заперечення на відзив подані ним 06.06.2017 р. та 07.06.2017 р. за № 17/578 від 01.06.2017 р. до матеріалів справи, апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, надав пояснення по-суті апеляційної скарги та поданого ним 06.06.2017 р. та 07.06.2017 р. заперечення на відзив, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході судового розгляду справи, зокрема, зазначив, що покликання у позовній заяві на договір № 200614/7 про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.06.2014 р. є помилковим, стверджує, що між сторонами не існувало жодних договірних правовідносин, у зв'язку з наведеним в апеляційній скарзі та запереченні на відзив, на підставі положень ст. 1212 ЦК України, просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 21.03.2017 р. у справі № 914/2/17 за позовом ПАТ "ЕМСС" до ТзОВ "ОСОБА_2 Логістик", прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю, зобов'язати ТзОВ "ОСОБА_2 Логістик" повернути плиту № ф 3-14340 масою 7,48 тонн вартістю 7981,16 Євро у кількості 1 од., та плиту № ф 6-14416 масою 10 тонн вартістю 9215,00 Євро у кількості 1 од. упродовж 7 днів з дати набрання законної сили рішення суду та стягнути з відповідача судові витрати.

Представник відповідача прибув, проти апеляційної скарги та заперечення на відзив заперечив, апеляційної скарги не визнає, надав пояснення по-суті апеляційної скарги, аналогічні викладеному у відзиві на апеляційну скаргу, навів свої доводи і міркування з усіх питань, що виникали в ході судового розгляду справи, зокрема, зазначив, що твердження представника апелянта про те, що між сторонами не існувало жодних договірних зобов'язань та застосування до даних правовідносин ст. 1212 ЦК України є безпідставним, стверджує, що між сторонами є укладений договір № 200614/7 про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.06.2014 р. на виконання умов якого, за актом прийому-передачі від 23.07.2014 р., позивач передав відповідачу ковані плити, що за умовами договору на позивача (замовника) покладено обов'язок подання заявок експедитору на перевезення, оформлення товарно-транспортної документації, необхідної для безперешкодного перевезення вантажу за відповідним маршрутом (п. 2.1.4. Договору), п. 2.2.4 Договору передбачено обов'язок експедитора слідувати тільки письмовим інструкціям замовника, вказаних у ТТН, тому вважає, що через прострочення позивача та неподання ним заявки та ТТН на перевезення спірного вантажу, відповідач не міг виконати свого обов'язку перед позивачем. Крім того, відповідач посилається на сплив строку позовної давності, який визначений статтею 32 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів. Просить рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Заслухавши доводи та усні пояснення сторін у справі, які прибули в судове засідання, враховуючи те, що судом апеляційної інстанції не було позбавлено сторін конституційного права на захист охоронюваних законом інтересів, а також, що сторони своєчасно та належним чином були повідомлені про день, час та місце розгляду справи та прибули в судове засідання 07.06.2017 р., судова колегія дійшла до висновку про відсутність підстав для відкладення розгляду даної справи.

У відповідності до приписів ст.101 ГПК України, апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши та дослідивши матеріали справи та наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування матеріального та процесуального законодавства, колегія суддів Львівського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення місцевого суду слід залишити без змін, виходячи з наступного.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 21.03.2017 року у справі № 914/2/17 (суддя Петрашко М.М.) в задоволенні позовних вимог відмовлено (а. с. 93, 94-99).

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду апелянт/позивач (Публічне акціонерне товариство "Енергомашспецсталь") звернувся до Львівського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою (а. с. 108-111), просить скасувати рішення Господарського суду Львівської області від 21.03.2017 року по справі № 914/2/17 за позовом ПАТ "ЕМСС" до ТзОВ "ОСОБА_2 Логістик", прийняти нове рішення, яким зобов'язати ТзОВ "ОСОБА_2 Логістик" повернути на адресу Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" плиту ковану № ф 3-14340, масою 7,48 тонн, вартістю 7981,16 Євро, у кількості 1 од., та плиту ковану № ф 6-14416, масою 10 тонн, вартістю 9215,00 Євро, у кількості 1 од., упродовж 7 днів з дати набрання законної сили рішення суду (пункти 1, 2, 3 прохальної частини апеляційної скарги ) та судові витрати покласти на відповідача (пункт 4 прохальної частини апеляційної скарги ).

Апеляційну скаргу мотивує тим, що місцевим господарським судом при прийнятті рішення порушено норми матеріального та процесуального права, з неповним з'ясуванням судом усіх обставин справи, а висновки суду, які викладені у рішенні не відповідають фактичним обставинам справи, що призвело до незаконного та необґрунтованого рішення, відтак вважає, що дане рішення підлягає скасуванню.

Апелянт в апеляційній скарзі покликається на те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення, безпідставно, вчинено посилання на договір № 200614/7 про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.06.2014 р., який укладено між позивачем та відповідачем, та те, що спірний вантаж був переданий на виконання цього договору, відтак місцевий суд прийшов до помилкового висновку, що на правовідносини між позивачем та відповідачем не поширюються положення статті 1212 ЦК України, оскільки, як стверджує представник апелянта, зазначені висновки суду не відповідають матеріалам даної справи, суперечать ст. 43 та 84 ГПК України.

Представник апелянта також стверджує, що договір № 200614/7 про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.06.2014 р. Є неукладеним, так як не містить таких істотних умов, як об'єм і вартість робіт (послуг) по ТЕО, строків і умов їх виконання, не визначена така істотна умова як ціна договору.

Апелянт, покликаючись на Інформаційний лист ВГСУ від 07.04.2008 р. № 01-8/211 Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України , ч. 3 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , ст. 50 Закону України Про автомобільний транспорт , ст. 4 та 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, що підписана в Женеві 19.05.56 року, ч. 1 та 3 ст. 909 ЦК України, стверджує, що так як приписи чинного законодавства вимагають обов'язкового складення транспортної накладної, а сторонами заявка не підписана, не складена вантажна накладна, то перевезення двох плит № ф 3-14340 та № ф 6-14416 не підпадає під дію договору № 200614/7, укладеного між сторонами 20.06.2014 р., чи будь-якого іншого договору.

Скаржник в апеляцій скарзі (розділ 3 описової її частини ) покликається на те, що позивач не надав доказів направлення відповідачу заявки на перевезення двох плит № ф 3-14340 та № ф 6-14416 згідно договору № 200614/7, укладеного між сторонами 20.06.2014 р., але місцевий суд жодним чином не обгрунтував чому таке перевезення повинно було бути здійснене саме на підставі договору № 200614/7 від 20.06.2014 р., а не будь-якої іншої угоди, вважає, що такими діями місцевий суд порушив ст. 84 ГПК України.

З підстав зазначених в апеляційній скарзі, апелянт вважає, що на спірні правовідносини поширюються положення статті 1212 ЦК України, оскільки відповідач набув спірне майно та зберігає його у себе при відсутності для цього правових підстав, що свідчить про безпідставне збагачення (розділ 4 описової частини заперечення на відзив ), тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити шляхом зобов'язання відповідача до повернення безпідставно набутого ним у позивача майна двох плит кованих № ф 3-14340 та № ф 6-14416.

Як вбачається з матеріалів даної справи, позивач (Публічне акціонерне товариство "Енергомашспецсталь", яке є юридичною особою, код ЄДРПОУ 00210602, місцезнаходження юридичної особи: м. Краматорськ, Донецької області, Україна, 84306 (поштова адреса: м. Краматорськ, Донецької області,84306) звернувся (надіслав по-пошті - 30.12.2016 р.)(а. с. 34) до Господарського суду Львівської позов (вх. № 2 від 03.01.2017 р.) до відповідача (Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Логістик", яке теж є юридичною особою, код ЄДРПОУ 39203971, місцезнаходження: м. Городок, Львівської області, Україна, 81500) з вимогою зобов'язати вчини дії (а. с. 5-6).

Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги (а. с. 5-6) позивач обґрунтовує тим, що між сторонами у справі був укладений договір №200614/7 про надання транспортно-експедиторських послуг від 20.06.2014 р. /абзац 1-й на титульній сторінці описової частини позовної заяви /, на виконання пунктів 1.2. та 2.1.1. Договору Замовник подав експедитору Заявку про перевезення плит кованих. Вказані плити були передані Експедитору згідно акту прийому-передачі продукції від 23.07.2014 р. /абзац 2-й на титульній сторінці описової частини позовної заяви /, але до даного часу заявка не підписана, перевезення двох плит № ф 3-14340 та № ф 6-14416 відповідачем не здійснено, у зв'язку з чим, на адресу відповідача була направлена претензія з вимогою повернути плити № ф 3-14340 та № ф 6-14416, передані 23.07.2014 р. згідно акту прийому-передачі, яка залишена відповідачем без реагування. У зв'язку з наведеним у позовній заяві, на підставі положень ст. 1212 ЦК України, позивач просить зобов'язати відповідача повернути плити ковані № ф 3-14340 та № ф 6-14416 (п.п. 2, 3 прохальної частини позовної заяви)( а. с. 6).

Як вбачається з матеріалів даної справи, між сторонами у справі, а саме: Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Логістик" (Експедитор - за договором) та Публічним акціонерним товариством "Енергомашспецсталь" (Замовник - за договором) 20 червня 2014 р. був укладений договір № 200614/7 /виділено чорним шрифтом на всіх аркушах договору цифри "664712"/ про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (надалі - Договір) (а. с. 7-12).

Вказаний правочин укладено у письмовій формі єдиного документа, підписано повноважними представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що не суперечить приписам ст. 181 ГК України, статтям 207, 208 ЦК України, є правомірним правочином в силу статті 204 ЦК України, оскільки перед судом сторонами, зокрема апелянтом, не доведено, що вищезазначений договір розірвано, в установленому законом порядку визнано недійсним.

За своїми основними та другорядними ознаками зазначений вище правочин є договором транспортного експедирування.

Доказів про укладення між тими самими сторонами інших договорів, в т.ч., щодо спірного майна (двох плит кованих № ф 3-14340 та № ф 6-14416), сторони суду не представили. В матеріалах справи такі договори відсутні.

За умовами вищевказаного Договору, Замовник (позивач - у справі) доручає, а Експедитор (відповідач - у справі) приймає на себе зобов'язання за рахунок замовника від свого імені виконати послуги по організації транспортно-експедиторського обслуговування (надалі - ТЕО) вантажів по Україні, країнам СНГ і країнах Європи (п.1.1. Договору).

Як зазначено у п. 1.2. цього Договору, об'єм і вартість робіт (послуг) по ТЕО, строки і умови їх виконання обумовлюються в заявці. Узгоджена і підтверджена обома сторонами письмово шляхом факсимільного зв'язку Заявка, має юридичну силу і є невід'ємною частиною Договору (друге печення пункту 1.2 Договору).

У розділі 2 Договору передбачено обов'язки /зобов'язання/ сторін.

У підрозділі 2.1.розділу 2 Договору, передбачено, що Замовник зобов'язаний :

Згідно з пунктом 2.1.1. Договору, подавати заявку на перевезення вантажів, яка містить вимоги до рухомого складу, маршрут руху, дату завантаження, строк доставки, інформацію про вантаж (найменування, вага), адресу завантаження і розвантаження, інформацію про контактних осіб на завантаженні і розвантаженні, вартість перевезення, дані про склад тимчасового зберігання або митний склад (найменування, адреса, номер ліцензії) не пізніше: 24 годин до запланованої подачі автотранспорту під завантаження для експортного вантажу і перевезення по Україні; 72 годин до запланованої подачі автотранспорту під завантаження для імпортного вантажу.

Відповідно до п. 2.1.2. Договору Замовник зобов'язаний інформувати експедитора про вартість вантажу у всіх випадках, коли вартість перевищує межі відповідальності перевізника по конвенції МДП.

Згідно п.2.1.4. Договору, Замовник зобов'язаний якісно оформляти товарно-транспортну документацію, необхідну для безперешкодного руху автопоїзду по маршруту слідування. Передати всі інструкції водію тільки в письмовому вигляді, вказувати в товарно-транспортній накладній (надалі - ТТН) інформацію про характер вантажу, вантажоодержувача, місця вивантаження.

Відповідно до п.2.1.5. Договору, Замовник зобов'язаний забезпечити завантаження (розвантаження) транспортного засобу протягом 24 годин при перевезенні по території України і завантаження - митне оформлення - розвантаження протягом 96 годин (завантаження, митне оформлення - 48 годин і розвантаження митне оформлення - 48 годин) при міжнародному перевезенні без урахування вихідних та святкових днів.

У підрозділі 2.2.розділу 2 Договору, передбачено зобов'язання Експедитора :

Підтверджувати отримання заявки на перевезення вантажів до виконання протягом доби з моменту її отримання (п. 2.2.1. Договору); подавати під завантаження у технічно справному стані рухомий склад у відповідності з наданою заявкою (п. 2.2.2. Договору); забезпечувати, з дотриманням строків доставки, обумовлених в товарно-транспортній накладній і/або міжнародній товарно-транспортній накладній (надалі - ТТН), схоронність /сохранность/ і якість вантажу, який перевозиться після його отримання у Замовника і до передачі одержувачу, зазначеному в ТТН.

У пункті 2.2.4. Договору передбачено обов'язок експедитора слідувати /следовать/ тільки письмові інструкції Замовника, які зазначені в ТТН.

Згідно з пунктом 2.2.10. Договору, експедитор зобов'язаний у відповідності до заявки замовника надати послуги щодо перевантаження, зберігання, митного оформлення або інші послуги, необхідні для виконання перевезення вантажу.

Пунктом 3.3 Договору визначено, що замовник здійснює 100% передоплату до відвантаження вантажу.

Відповідно до п. 4.1. Договору сторона, яка порушила свої зобов'язання за цим договором, зобов'язана без затримки усунути порушення та/або вжити заходи для усунення порушення з повідомленням про це іншу сторону.

Строк дії зазначеного Договору сторони погодили у розділі 8 даного договору.

На виконання умов цього Договору позивач передав, а відповідач прийняв для подальшої відправки на експорт автотранспортом вантаж шість (6) плит кованих, що підтверджується Актом приймання-передачі від 23.07.2014 р., загальною вартістю вантажу 53.716,66 Євро (а. с. 13), а саме:

1. Найменування вантажу: Плита кована з підрізкою торців, розміром: 275 х 805 х 4725; № 3-14354; № креслення, марка сталі: 12312; кількість, одиниця виміру: 1; маса одиниці, маса загальна: 8.60; вартість Євро: 9176.20;

2. Найменування вантажу: Плита кована з підрізкою торців, розміром: 255 х 1650 х 3760; № 6-14215; № креслення, марка сталі: 12312; кількість, одиниця виміру: 1; маса одиниці, маса загальна: 12.85; вартість Євро: 13710,95;

3. Найменування вантажу: Плита кована з підрізкою торців, розміром: 215 х 1010 х 2420; № 3-14345; № креслення, марка сталі: 12312; кількість, одиниця виміру: 1; маса одиниці, маса загальна: 4.40; вартість Євро: 4694.80;

4. Найменування вантажу: Плита кована з підрізкою торців, розміром: 325 х 805 х 3541; № 3-1430; № креслення, марка сталі: 12312; кількість, одиниця виміру: 1; маса одиниці, маса загальна: 7.48; вартість Євро: 7981.16 ;

5. Найменування вантажу: Плита кована з підрізкою торців, розміром: 355 х 1010 х 3229; № 6-14417; № креслення, марка сталі: 12312; кількість, одиниця виміру: 1; маса одиниці, маса загальна: 9.70; вартість Євро: 8938.55;

6. Найменування вантажу: Плита кована з підрізкою торців, розміром: 225 х 1010 х 3646; № 6-14416; № креслення, марка сталі: 12312; кількість, одиниця виміру: 1; маса одиниці, маса загальна: 10.00; вартість Євро: 9215.00 .

Всього продукції: кількість - 6, маса: 53.03; вартість Євро: 53716.66.

Відвантажувальні документи додаються: вагонна відомість; сертифікати якості; пакувальний лист; рахунок-фактура.

У зазначеному Акті вказано, що даний Акт складено в 2-х примірниках, які мають однакову юридичну силу: один примірник для Покупця і 1 примірник для Одержувача.

Акт підписали повноважні представники, як зазначено у акті, Поставщика (Публічного акціонерного товариства "Енергомашспецсталь" виконавчий директор-перший заступник генерального директора ОСОБА_5 та Одержувача (Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_2 Логістик") директор ОСОБА_6, їх підписи посвідчено печатками сторін.

Позивачем до матеріалів справи додано претензію №17/1161 від 18.11.2016 р. (а. с. 14), адресовану відповідачу, з тексту якої вбачається, що між сторонами 20.06.2014 р. був укладений договір № 200614/7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні (далі - Договір), що на виконання пунктів 1.2 та 2.1.1 Договору, замовник подав експедитору заявку про перевезення плит кованих. Вказані плити були передані Вам /тобто ТзОВ "ОСОБА_2 Логістик" /, згідно акту прийому-передачі продукції від 23.07.2014 року, але, до "наступного" часу перевезення двох плит № ф 3-14340 та № 6-14416 Вами не здійснене.

У претензії зазначено, що на підставі викладеного та керуючись статтею 6 ГПК України, статтею 193 ГК України, статтями 193, 387, 526, 610 ЦК України та з покликанням на статтю 1212 ЦК України , замовник просить експедитора повернути йому плити № ф 3-14340 та № 6-14416, передані 23.07.2014 року згідно акту прийому-передачі продукції. У разі невиконання наших вимог будемо змушені звертатися до суду за захистом наших порушених прав та стягненням з Вашого підприємства нанесених нам збитків та судових витрат.

На підтвердження надіслання претензії надано фотокопію поштової накладної від 18.11.2016 р. (а. с.15).

Слід зазначити, що хоча позивачем не надано суду належних доказів надсилання вищевказаної претензії № 17/1161 від 18.11.16 р. відповідачу, а як встановив місцевий господарський суд, квитанція кур'єрської служби (а. с. 15) не містить відомостей про документ, який було фактично відправлено зазначеною поштою, позивач покликається на укладений між сторонами договір №200614/7 від 20.06.2014 р. та передачу на виконання цього договору відповідачу майна /продукції/ за актом приймання-передачі продукції від 23.07.2014 р. - шість (6) одиниць плит кованих, та, відповідно до ст. 1212 ЦК України, просить повернути їх позивачу, так як вважає, що відповідач набув, зберіг зазначене майно без достатньої правової підстави.

Доказів повернення плит, станом на час прийняття рішення судом, сторонами не надано.

З детального дослідження вищевказаних документів, які знаходяться в матеріалах справи, вбачається, що позивач передав відповідачу за Актом прийому-передачі продукції від 23.07.2014 р. на виконання власне Договору № 200614/7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 20.06.2014 р., шість (6) плит кованих, серед яких значаться і дві спірні плити: № ф 3-14340, 1 одиниця, масою 7,48 тонн, вартістю 7981.16 Євро та № 6-14416, 1 одиниця, масою 10,00 тонн, вартістю 9215.00 Євро (порядковий № 4 та порядковий № 6 Акту прийому-передачі продукції від 23.07.2014 р.)(а. с. 13), а не якогось іншого правочину, угоди, та/або передав спірні дві плити поза межами вищевказаного Договору, тобто у позадоговірному порядку.

З огляду на встановлені обставини даної справи, покликання представника апелянта у судових засіданнях суду апеляційної інстанції на те, що дві (2) плити ковані № ф 3-14340, 1 од., масою 7,48 тн., вартістю 7981.16 Євро та № 6-14416, 1 од., масою 10,00 тн., вартістю 9215.00 Євро були передані ним відповідачу у позадоговірному порядку, відтак на підставі ст. 1212 ЦК України мають бути йому повернуті, не знайшли свого документального підтвердження.

Не відповідає дійсним обставинам справи покликання представника скаржника на те, що у позовній заяві позивач помилково зіслався на Договір № 200614/7 від 20.06.2014 р.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані судом першої інстанції докази, заслухавши представників апелянта та відповідача, колегія суддів приходить до висновку, що місцевий суд прийшов до правомірного висновку про те, що у задоволенні позову слід відмовити, з наступних підстав.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Як установлено судом та вбачається з матеріалів даної справи, між сторонами у справі на підставі укладеного Договору виникли взаємні права та обов'язки (зобов'язання) щодо надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні.

За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу (статті 929 Цивільного кодексу України).

Позивач у заявленому позові, апелянт в апеляційній скарзі, клопочучи про скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового рішення, просив зобов'язати відповідача повернути йому дві плити ковані: № ф 3-14340 та № 6-14416, посилаючись на положення статті 1212 Цивільного кодексу України.

Разом з тим, як встановлено судом на виконання умов Договору № 200614/7 від 20.06.2014 р. позивач передав, а відповідач прийняв для подальшої відправки на експорт автотранспортом вантаж (шість) плит кованих, в тому числі і дві плити ковані: № ф 3-14340 та № 6-14416, які є предметом спору у даній справі, що підтверджується Актом приймання-передачі від 23.07.2014 р., вартістю 53.716,66 Євро (порядкові номери 4 та 6 Акту/, а відтак таке майно передано на виконання сторонами умов Договору, відповідно його не можна вважати безпідставно набутим.

Відповідно до частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Аналіз зазначеного положення дає підстави для висновку, що зобов'язання із набуття або збереження майна без достатньої правової підстави має місце за наявності таких умов: по-перше, має місце набуття або збереження майна. Це означає, що особа набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або зберігає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння; по-друге, мало місце набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто збільшення або збереження майна у особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; по-третє, обов'язково має бути відсутність правової підстави для набуття або збереження майна за рахунок іншої особи. Тобто мала місце помилка, обман, випадковість або інші підстави набуття або збереження майна, які не можна віднести до підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Як зазначено вище у цій постанові, за змістом частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави. Під відсутністю правової підстави, зазначеної у ст. 1212 ЦК України, розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який не грунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України про зобов'язання у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави встановлює, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних відносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України у разі наявності правових відносин речово-правового характеру безпосередньо між власником та володільцем майна.

Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондиційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати в набувача це майно.

Слід також зазначити, що порушення однією із сторін умов договору не можна кваліфікувати, як відсутність правової підстави для повернення майна (перерахування коштів), оскільки правовою підставою договірного зобов'язання слугує тільки договір (правочин) як такий, а не його окремі умови.

Передумови для кондиційного позову (зобов'язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави іменуються також зобов'язаннями з безпідставного збагачення, або кондиційними зобов'язаннями, а позови, якими вони захищаються - кондиційними) можуть виникнути тоді, коли між сторонами немає договірних зобов'язань або правопорушення виходить за межі договору, який їх пов'язує. Якщо вимоги позивача ґрунтуються на тому, що обов'язки відповідача випливають з існуючого договору, такий позов не може кваліфікуватись як кондиційний.

Норми глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» ЦК України та ст.1212 ЦК України, зокрема, можуть бути застосовані тоді, коли дії набувача майна не можуть кваліфікуватися як правопорушення (порушення умов договору).

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач набув спірне майно на підставі договору № 200614/7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 20.06.2014 р., отже, правовідносини сторін регулюються нормами зобов'язального права, які застосовуються до окремих видів угод, а не статтею 1212 Цивільного кодексу України, на яку посилається скаржник, як на підставу своїх вимог. Таким чином, у разі виникнення спору стосовно майнових прав особи, договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Також колегія суддів звертає увагу, що приписами ст. 1212 ЦК України передбачено повернення майна, однак дана норма не встановлює обставин, які можуть бути підставою для визнання за позивачем права власності на майно. Наявність між сторонами зобов'язальних правовідносин, для яких характерним є спосіб повернення майна, переданого за договором, виключає можливість пред'явлення позову в порядку ст. 1212 ЦК України. В такому випадку права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 23 березня 2016 р. у справі N 6-2978цс15, а також у постановах Верховного Суду України від 25 лютого 2015 р. у справі № 3-11гс15, від 25 березня 2015 р. у справі № 3-5гс15 , від 22.01.2013 р. № 5006/18/13/2012, від 24.09.2014 р. у справі № 6-122цс14, у постановах Вищого господарського суду України від 2 липня 2012 року у справі № 5006/18/13/2012, від 15.03.2017 р. у справі № 910/10308/15.

Відповідно до вимог ст.111-28 ГПК України рішення Верховного Суду України є обов'язковими для всіх судів України.

Разом з тим, з огляду на частину першу статті 15 Цивільного кодексу України особа наділена правом на звернення до суду за захистом в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак, для захисту права особи, необхідно встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і з урахуванням встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Позивач у позовній заяві просить повернути йому майно, передане за умовами виконання Договору. Проте, позивачем (замовником) не подано суду належних доказів того, що він згідно з умовами Договору звертався до відповідача (експедитора) щодо перевезення вантажу з відповідною заявкою, оформив відповідні товарно-транспортні документи для перевезення по маршруту слідування, передав інструкції тощо.

Суд критично оцінює посилання апелянта/позивача на відповідне звернення із претензією від 18.11.2016 р. №17/1161 про повернення вантажу, оскільки таке звернення виходить за межі договірних правовідносин і, зокрема, у претензії не зазначено умови на яких має бути повернено плити (п. 2.1.1. Договору), водночас належних доказів її надіслання відповідачу не надано, так як квитанція кур'єрської служби (а. с. 15) не містить відомостей про документ, який було фактично відправлено.

У судових засіданнях суду апеляційної інстанції представник апелянта/позивача на вище вказану претензію - не покликався.

Таким чином, позивачем не доведено вчинення відповідачем порушення умов Договору, для покладення на останнього позадоговірних зобов'язань.

Разом з тим, з тексту вказаної вище претензії, правову оцінку якій надано вище у цій постанові, вбачається, що між сторонами 20.06.2014 р. був укладений Договір № 200614/7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні і, на виконання власне цього Договору, позивач передав відповідачу шість (6) плит кованих , в т.ч. дві (2) плити ковані, які є предметом спору у даній справі, за актом прийому-передачі продукції від 23.07.2014 р. (а. с. 13).

Ні в апеляційній скарзі, ні у наступних запереченнях на відзив, ні у судових засіданнях, апелянт/позивач не обґрунтував перед судом обставин, які мають фактичне значення, оскільки останній заперечує наявність укладеного між сторонами договору, чому, передавши відповідачу за актом приймання-передачі продукції в загальній кількості 6 кованих плит, згідно з їх переліком у акті, на підставі ст. 1212 ЦК України вимагає повернення лише 2-х плит кованих (порядкові №№ 4 та 6).

Відповідно до частини першої статті 933 Цивільного кодексу України клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором.

Як вбачається із пунктів 1.2 та 2.1.1 Договору об'єм і вартість робіт (послуг) по ТЕО, строки і умови їх виконання обумовлюються в заявці. Згідно умов договору, Замовник зобов'язаний подавати заявку на перевезення вантажу, яка містить вимоги до рухомого складу, маршрут руху, дату завантаження, строк доставки, інформацію про вантаж (найменування, вага), адресу завантаження і розвантаження, інформацію про контактних осіб на завантаженні і розвантаженні, вартість перевезення, дані про склад тимчасового зберігання або митний склад (найменування, адреса, номер ліцензії) не пізніше: 24 години до запланованої подачі автотранспорту під завантаження для експортного вантажу і перевезення по Україні; 72 годин до запланованої подачі автотранспорту під завантаження для імпортного вантажу, а Експедитор згідно з п. 2.2.4 Договору, виконувати тільки письмові інструкції Замовника, які вказані в ТТН.

Таким чином, будь-яке перевезення вантажу відповідач здійснює після скерування йому відповідної заявки позивачем. Позивачем не виконано обов'язку, який визначений умовами Договору щодо подання експедитору відповідної заявки на перевезення вантажу з усією необхідною для перевезення інформацією, як цього вимагають умови Договору.

Замовником (позивачем) не підтверджено належними доказами порушення відповідачем умов Договору, чи будь-якого його речового права на майно.

Оскільки між позивачем та відповідачем спір відсутній, а відповідні правовідносини підлягають врегулюванню, у порядку визначеному умовами Договору, то відповідно до положень статей 15, 16 Цивільного кодексу України немає підстав для захисту цивільних прав та інтересів.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд України у постанові від 13 квітня 2016 р. у справі N 6-160цс16.

Відповідно до статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Таким чином, з огляду на викладене вище, дослідивши матеріали справи, враховуючи те, що позивачем не доведено порушення, невизнання чи оспорення власного права, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про те, що у задоволенні позовну слід відмовити.

Не заслуговують на увагу суду покликання скаржника на те, що Договір № 200614/7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 20.06.2014 р. є неукладеним, так як не містить таких істотних умов, як об'єм і вартість робіт (послуг) по ТЕО, строків і умов їх виконання, не визначена така істотна умова як ціна договору.

Статтею 180 ГК України, зокрема, передбачено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Надавши правову оцінку Договору № 200614/7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 20.06.2014 р., про що зазначено вище у цій постанові, колегія суддів приходить до висновку, що він містить всі істотні елементи договору транспортного експедирування (ст. 929 ЦК України), які необхідні для даного типу правочинів, тим більше, що зазначений договір є частково виконаний сторонами.

Предмет договору сторони, вільно його укладаючи, погодили у розділі 1 Предмет договору (п.п. 1.1. - 1.3. розділу 1 Договору).

Щодо ціни договору , то вона, хоч і орієнтовно, але погоджена сторонами у п. 3.2. Договору, та складає 8 000 000,00 грн. без ПДВ, крім того ПДВ 1 600 000,00 грн., всього з ПДВ 9 600 000,00 грн. Відповідно до п. 1.2. Договору об'єм і вартість робіт (послуг), строки і умови їх виконання обумовлюються в заявці. Узгоджена і підтверджена обома сторонами письмово шляхом факсимільного зв'язку Заявка, має юридичну силу і є невід'ємною частиною договору. Умовами вищезазначеного договору також передбачена можливість врегулювання витрат за цим договором в сторону як збільшення, так і зменшення, в залежності від зміни витрат експедитора і у випадку зміни загального рівня цін (п. 3.5. Договору).

В частині, що стосується плати за договором транспортного експедирування, то згідно з п. 3.1. Договору, розрахунки за цим договором проводяться за ставками, погодженими сторонами в додатках (приложениях), які є невід'ємними частинами даного Договору, або заявках, а ст. 931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату .

Строк дії договору погоджено сторонами у розділі 8.

Так п. 8.1. Договору, передбачено, що договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2016 року. Відповідно до п. 8.2. цього Договору, якщо ні одна із сторін за 30 днів до спливу строку дії Договору не повідомить іншу сторону в письмовій формі про свій намір розірвати даний Договір, строк його дії автоматично продовжується на кожен наступний календарний рік. Ні одна із сторін не може розірвати договір до повного завершення взаєморозрахунків між сторонами. При достроковому розірванні даного договору сторони повинні підписати акт звірки взаєморозрахунків за платежами,... (п. 8.3. Договору). Кожна із сторін може достроково розірвати даний договір повідомивши про це другу сторону письмово за 30 днів до наміченої дати його розірвання (п. 8.4. Договору).

Апелянтом/позивачем не надано суду жодних доказів про те, що договір № 200614/7 про надання транспортно-експедиційних послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом у міжнародному сполученні від 20.06.2014 р. є розірваним відповідно до умов цього договору та/або в судовому порядку.

Щодо строків виконання зобов'язання , то за приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відтак визначення часу, коли боржник має виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти запропоноване виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення цього строку є одним із проявів порушення зобов'язання.

Відповідно до ст. 933 ЦК України, клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експертом обов'язків, встановлених договором.

Експедитор повинен повідомити клієнта про виявлені недоліки одержаної інформації, а в разі її неповноти - вимагати у клієнта необхідну додаткову інформацію.

У разі ненадання клієнтом документів та необхідної інформації експедитор має право відкласти виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування до надання документів та інформації в повному обсязі.

Клієнт відповідає за збитки, завдані експедиторові у зв'язку з порушенням обов'язку щодо надання документів та інформації, визначених частиною першою цієї статті.

З аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, які регулюють правовідносини транспортного експедирування, вид, найменування вантажу, номенклатура, пункти відправлення та призначення вантажу, кількість вантажу, термін перевезення тощо, згідно з умовами вищезазначеного Договору, мали бути вказані самим позивачем у Заявках (п. 1.2., п. 2.1.1. Договору), які є невід'ємними частинами даного Договору, та товарно-транспортній документації, зокрема у ТТН, а їх складання та оформлення умовами договору покладено на позивача (підрозділ 2.1. Договору), а неподання позивачем відповідачу заявки та ТТН на перевезення двох спірних плит кованих, не може бути підставою вважати даний договір неукладеним.

Зазначений вище договір транспортного експедирування, укладено сторонами вільно (ст. 627 ЦК України), у письмовій формі (ст. 930 ЦК України) єдиного документа (ст. 181 ГК України), підписано представниками обох сторін, їх підписи посвідчено печатками сторін, що відповідає приписам ст. 207, 208 ЦК України, не потребує ні нотаріального посвідчення, ні державної його реєстрації, ні в силу закону, ні згідно з умовами самого договору.

Отже, покликання апелянта, що так як даний договір є неукладеним, а тому у позивача виникло право на підставі ст. 1212 ЦК України вимагати у відповідача повернення переданого за актом від 23.07.2014 р. майна в частині, що стосується 2-х кованих плит № ф 3-14340, розміром 325 х 805 х 3541, марки сталі 12312, в кількості 1 одиниця, масою 7,48 тн., вартістю 7981, 16 Євро та № 6-14416, розміром 325 х 1010 х 3646, марка сталі 12312, 1 одиниця, масою 10,00 тн., вартістю 9215,00 Євро, є необґрунтованим.

Разом з тим, апелянт/позивач в установленому законом порядку з вимогами про визнання зазначеного договору недійсним, як стверджує апелянт в апеляційній скарзі, що даний договір укладено з порушеннями статей 626, 638, 909 та 1212 ЦК України, ст. 181 ГК України, ч. 3 ст. 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність , не вимагав цього позивач і у позовній заяві (а. с. 5-6). Такі докази в матеріалах справи відсутні.

Є безпідставними покликання апелянта на ст. 4 та ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, що підписана в м. Женеві 19 травня 1956 року, до якої Союз РСР приєднався 1 серпня 1983 року, і вона стала чинною для нього з 1 червня 1986 р., а відповідно до Закону України Про правонаступництво України від 12 вересня 1991 року Україна є правонаступником прав і обов'язків за міжнародними договорами Союзу РСР, які не суперечать Конституції України та інтересам республіки. Крім того, на підставі Постанови Верховної Ради України від 17 вересня 1002 року Про приєднання України до Віденської конвенції про правонаступництво держав щодо договорів (далі - Віденська конвенція) Україна приєдналася до Конвенції. Відповідно до статті 34 Віденської конвенції, коли частина або частини території держави відокремлюються і утворюють одну або декілька держав, незалежно від того, чи продовжує існувати держава-попередниця, будь-який договір, що був у силі на момент правонаступництва держав стосовно всієї території держави-попередниці, продовжує бути у силі стосовно до кожної утвореної таким чином держави-наступниці. Законом України Про дію міжнародних договорів на території України від 10.12.1001р. встановлено, що укладені і належним чином ратифіковані Україною міжнародні договори становлять невід'ємну частину національного законодавства України і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Відповідно до частини третьої статті 4 ГПК України, якщо в міжнародних договорах України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України, то застосовуються правила міжнародного договору, з огляду на те, що перевезення вантажів, як такого не відбулося, експедитор 2-х спірних плит кованих за межі України, ще не перевозив, за відсутності поданої позивачем відповідачу заявки та товарно-транспортної документації, позивач і відповідач є резидентами України, а спір, що розглядається у даній справі - це вимога позивача зобов'язати відповідача на підставі ст. 1212 ЦК України повернути плиту ковану № ф 3014340, масою 7,48 тн., вартістю 7981,16 Євро та плиту ковану № ф 6-14416 масою 10 тн., вартістю 9215 Євро.

За наведених обставин, на спірні правовідносини сторін у даній справі поширюються норми національного законодавства.

У відзиві на позовну заяву (а. с. 58-62) відповідач просить про застосування строку позовної давності.

Місцевий господарський суд розглянув зазначене клопотання відповідача, та з огляду те, що у задоволенні позову відмовлено з підстав його необґрунтованості, відхилив заяву відповідача про застосування строку позовної давності зроблену у відзиві.

Колегія суддів погоджується з таким висновком місцевого суду, оскільки відповідно до п.2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від від 29 травня 2013 року «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Інші твердження апелянта/позивача, які викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки вони не доведені належними та допустимими доказами та спростовуються матеріалами даної справи.

Згідно ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, належними та допустимими доказами (ст. 34 ГПК України).

Згідно із ч. ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З урахуванням вищенаведеного в сукупності, дослідивши матеріали даної справи та з'ясувавши фактичні обставини, що мають значення для вирішення даного спору, колегія суддів прийшла до висновку, рішення місцевого суду залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Судовий збір за перегляд рішення місцевого суду в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

Керуючись ст.ст. 4-3, 22, 32 - 34, 43, 44, 49, 98, 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 21.03.2017 року у справі № 914/2/17 - залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

2. Витрати зі сплати судового збору за перегляд судового рішення в апеляційному порядку покласти на апелянта/позивача.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.

4. Матеріали справи повернути в Господарський суд Львівської області.

Головуючий суддя Л.С.Данко

Суддя Н.А.Галушко

Суддя Г.В.Орищин

07.06.2017 р. оголошено вступну і резолютивну часини постанови. Повний текст постанови складено та підписано - 12.06.2017 р.