Постанова

від 12.06.2017 по справі 816/708/17

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

12 червня 2017 рокум. ПолтаваСправа №816/708/17

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Кукоби О.О.,

за участю:

секретаря судового засідання - Колодяжного Д.В.

та представників сторін:

від позивача - Іванець Н.І., Сухорукова О.А.,

від відповідача - Будкін С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства "Обрій" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Приватне сільськогосподарське підприємство "Обрій" (надалі - позивач, ПСП "Обрій") звернулось до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (надалі також відповідач), у якому просило суд:

визнати протиправним та скасувати рішення від 25.04.2017 №27-16.0.332-2964/2-17;

зобов'язати внести зміни до договору від 12.08.2002 №49 про оренду земельної ділянки, укласти додаткову угоду до договору оренди землі строком на сім років та встановити розмір орендної плати 8% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до положень статті 33 Закону України "Про оренду землі" має переважне право на поновлення договору оренди землі, оскільки добросовісно виконував обов'язки орендаря упродовж терміну дії договору та повідомив орендодавця про намір скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк.

Відповідач позов не визнав, у наданих до суду письмових запереченнях представник відповідача просила відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив такі факти та відповідні до них правовідносини.

Суд встановив, що на підставі укладеного 12.08.2002 між Чутівською районною державною адміністрацією Полтавської області та ПСП "Обрій" договору оренди земельної ділянки, орендодавець передав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, розташовану на території Скибівської сільської ради Чутівського району Полтавської області, площею 26,82 га ріллі для товарного сільськогосподарського виробництва /а.с. 11-15/. За змістом пункту 2.2. договору його укладено на п'ять років, починаючи з дати державної реєстрації.

Даний договір зареєстрований у Чутівському районному відділі земельних ресурсів 22.08.2002 за №49 /а.с. 15 - зворот/.

У подальшому до вказаного договору неодноразово вносились зміни. Так, за умовами додаткової угоди від 02.08.2007 сторони погодили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 179,46 га, з них 154,76 га ріллі (35,76 га - не витребувані паї, 119,0 га - землі запасу), а термін дії договору оренди продовжено до 30.12.2012 /а.с. 17/.

Крім того, додатковою угодою від 13.12.2012 сторони погодили, що в оренду передається земельна ділянка загальною площею 183,93 га, з яких 40,23 га - не витребувані паї, 119,0 га - рілля, 5,3 га - господарські двори, 14,9 га - польові шляхи, 1,8 га - лісополоси; термін дії договору продовжено до 30.12.2017 /а.с. 18/.

Право оренди земельної ділянки загальною площею 119,0 га зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, про що позивачем надані копії витягів /а.с. 20-22/.

За змістом пункту 2.2 згаданого договору оренди після закінчення строку його дії орендар має переважне право поновлення договору на новий строк /а.с. 12/.

30.03.2017 позивачем на ім'я начальника Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області подано три клопотання про внесення змін до договору оренди земельної ділянки та укладення додаткової угоди до договору оренди терміном на сім років з розміром орендної плати 8% від нормативної грошової оцінки на рік /а.с. 8-10/. До клопотань додано: витяг з Державного земельного кадастру, витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копію договору оренди земельної ділянки, копії додаткових угод, свідоцтво про державну реєстрацію ПСП "Обрій".

Листом від 25.04.2017 вих. №27-16-0.332-2694/2-17 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області повідомило позивача про відсутність правових підстав для внесення змін до договору оренди землі, оскільки за умовами вказаного договору в оренду передано земельну ділянку площею 26,82 га, а у клопотанні порушено питання щодо земельної ділянки площею 119,0 га /а.с. 40-41/. На переконання відповідача, у спірних відносинах змінюється об'єкт оренди, що є істотною умовою договору.

Не погодившись з такою відповіддю суб'єкта владних повноважень, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Варто зазначити, що суд обізнаний з правовими висновками Верховного Суду України щодо підсудності справ, предметом яких є поновлення договору оренди землі. Зокрема, у постановах від 14.02.2012 у справах №№21-1041во10, 1042во10 Верховний Суд України зазначив, що правовідносини, які склалися між сторонами, стосуються права та підстав набуття права власності на спірну земельну ділянку. Міськрада як власник землі вільна у виборі суб'єкта щодо надання йому цього права в порядку, встановленому законом. Водночас, відповідач владних управлінських функцій не здійснював і суб'єктом владних повноважень у цих відносинах не був.

А у постанові від 01.10.2013 у справі № 21-345а13 Верховний Суд України зазначив, що районна державна адміністрація, реалізуючи право розпорядження земельною ділянкою, відповідно до статті 5 ЗК має рівні права з громадянами та юридичними особами, з якими вона вступає у відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею, тобто є рівноправним суб'єктом земельних відносин. У цьому спорі учасники земельних правовідносин не підпорядковані один одному, а отже, суб'єкт владних повноважень - районна державна адміністрація - владних управлінських функцій не здійснювала.

За таких обставин, у зазначених постановах Верховний Суд України дійшов висновку, що спір між фізичною/юридичною особою та органом місцевого самоврядування або райдержадміністрацією про поновлення договору оренди землі має розглядатись у порядку цивільного (господарського) судочинства, оскільки останні у спірних відносинах не виконують владних управлінських функцій, а мають з особою рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельними ділянками.

Водночас, вирішуючи питання про наявність підстав для відкриття провадження у даній справі, суд врахував такі обставини.

Законом України від 06.09.2012 №5245-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності", що набув чинності з 01.01.2013, статтю 123 Земельного кодексу України викладено у новій редакції. Зокрема, частиною четвертою згаданої статті передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру (Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Пунктом 1 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 29.09.2016 №333 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.10.2016 за №1391/29521, визначено, що Головне управління Держгеокадастру в області є територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру та їй підпорядковане.

Таким чином, з 01.01.2013 Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, як суб'єкт владних повноважень, здійснює покладені на нього саме державою функції щодо реалізації державної політики у сфері земельних відносин, землеустрою, Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, збереження родючості ґрунтів і т. ін.

При цьому суд зауважує, що відповідними повноваженнями Головне управління наділене не в силу Закону, як це має місце у випадку з органами місцевого самоврядування (Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні") та місцевими державними адміністраціями (Закон України "Про місцеві державні адміністрації"), що прямо визначено у частині першій 92 Конституції України, а шляхом затвердження Кабінетом Міністрів України Положення про Держгеокадастр та його територіальні органи. Тобто, саме держава через Кабінет Міністрів України наділила позивача повноваженнями з розпорядження землями та контролю за їх використанням.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області, реалізуючи покладені на нього державою функції з нагляду та контролю, а також використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, діє саме як суб'єкт владних повноважень, а не як власник землі.

У цьому, на переконання суду, полягає принципова відмінність у правовому статусі органів Держгеокадастру та органів місцевого самоврядування, адже останні в силу положень частини п'ятої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження землями комунальної власності від імені відповідної територіальної громади, що є їх власником.

А тому, даний спір є публічно-правовим та з огляду на суб'єктний склад має розглядатись окружним адміністративним судом.

При цьому суд також врахував, що у цій справі відсутній спір щодо цивільних прав на відповідну земельну ділянку між позивачем та третіми особами.

Надаючи правову оцінку спірним відносинам та відповідним доводам сторін, суд виходить з такого.

Порядок поновлення договору оренди землі визначено статтею 33 Закону України "Про оренду землі", відповідно до частини першої якої по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі).

Суд зауважує, що лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 25.04.2017 вих. №27-16-0.332-2694/2-17 не містить посилань на неналежне виконання позивачем обов'язків орендаря.

До того ж, залученою до матеріалів справи довідкою Чутівського відділення Карлівської ОДПІ від 03.05.2017 №100/10/25-24 підтверджено, що позивач своєчасно та у повному обсязі сплатив до бюджету орендну плату за землю /а.с. 52-53/.

Таким чином, позивач має переважне право на укладення договору оренди землі.

Суд враховує, що підставою для відмови ПСП "Обрій" в укладенні додаткової угоди про поновлення договору оренди землі відповідач зазначив зміну площі земельної ділянки, що є об'єктом оренди.

Однак, наведені твердження є безпідставними з огляду на такі фактичні обставини.

Дійсно, перша редакція договору оренди землі від 12.08.2002 передбачала передачу в оренду земельної ділянки площею 26,82 га ріллі /а.с. 11- зворот/.

Однак, додатковою угодою від 13.12.2012 до вказаного договору оренди землі внесені зміни, за змістом яких в оренду передано земельну ділянку загальною площею 183,93 га, з яких 40,23 га - не витребувані паї, 119,0 га - рілля, 5,3 га - господарські двори, 14,9 га - польові шляхи, 1,8 га - лісополоси /а.с. 18/.

Представник позивача в судовому засіданні пояснила, що земельна ділянка площею 119,0 га ріллі складається з трьох земельних ділянок, а саме: площею 29,7559 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0183, площею 31,5408 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0184 та площею 57,7033 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0185.

Залученими до матеріалів справи витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно підтверджено факт реєстрації за ПСП "Обрій" права оренди вказаними земельними ділянками /а.с. 20-22/.

Як пояснила в судовому засіданні представник позивача, у клопотаннях від 29.03.2017 ПСП "Обрій" порушено питання про продовження договору оренди землі щодо земельних ділянок площею 29,7559 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0183, площею 31,5408 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0184 та площею 57,7033 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0185, що сукупно становлять загальний масив ріллі площею 119,0 га, переданої позивачу в оренду на підставі договору від 12.08.2002 з урахуванням додаткової угоди від 13.12.2012, яка є невід'ємною частиною вказаного договору.

Відповідач наведені обставини не заперечував та відобразив їх у листі від 25.04.2017 вих. №27-16-0.332-2694/2-17.

За таких обставин, доводи відповідача про зміну істотної умови договору оренди землі - об'єкта оренди, є безпідставними.

Лист відповідача від 25.04.2017 вих. №27-16-0.332-2694/2-17 не містить посилань на інші, визначені статтею 33 Закону України "Про оренду землі", підстави для відмови у поновленні договору оренди землі, зокрема, що стосується досягнення сторонами істотних умов договору чи дотримання порядку його поновлення.

За таких обставин, відповідну відмову належить визнати протиправною, а позов в цій частині - задовольнити.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду до договору оренди землі, суд виходить з такого.

За приписами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

В силу положень пункту 2 частини четвертої статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.

А відповідно до пункту 3 частини другої статті 162 названого Кодексу, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

При цьому аналіз зазначених норм свідчить про те, що такі повноваження суд реалізує у разі встановленого факту порушення прав, свобод чи інтересів позивача і необхідності їх відновлення.

Порушення права пов'язано з позбавленням особи можливості здійснювати (реалізувати) свої права повністю або частково, що є підставою для звернення такої особи за захистом своїх прав до суду із застосуванням відповідних способів захисту.

Зміст поняття "охоронюваний законом інтерес" розкрито у Рішенні Конституційного суду України від 01.12.2004 у справі №1-10/2004, відповідно до якого дане поняття потрібно розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

У своєму рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Надаючи правову оцінку належності обраного заявником способу захисту, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, абзацами 5, 6, та 7 вступної частини Рекомендації Rec (2004) 6 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам "Щодо вдосконалення національних засобів правового захисту", ухваленої на 114-й сесії 12.05.2004, передбачено, що, відповідно до вимог статті 13 Конвенції, держави-члени зобов'язуються забезпечити будь-якій особі, що звертається з оскарженням порушення її прав і свобод, викладених в Конвенції, ефективний засіб правового захисту в національному органі; крім обов'язку впровадити такі ефективні засоби правового захисту у світлі прецедентної практики Європейського суду з прав людини, на держави покладається загальний обов'язок розв'язувати проблеми, що лежать в основі виявлених порушень; саме держави-члени повинні забезпечити ефективність таких національних засобів як з правової, так і практичної точок зору, і щоб їх застосування могло привести до вирішення скарги по суті та належного відшкодування за будь-яке виявлене порушення.

У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 13 гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати заявникові такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань.

Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

Крім того, зі змісту пункту 49 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Єфименко проти України" можливо дійти висновку про те, що не розглядається у якості ефективного засіб захисту, який: "є залежним від розсуду відповідних органів влади і не є безпосередньо доступним для того, кого він стосується".

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

А відповідно до частин першої, другої статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

З приводу посилань відповідача на те, що вчинення дій щодо укладення додаткової угоди до договору оренди землі є дискреційним повноваженням Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області, а тому суд не може втручатись у вільний розсуд (дискрецію) суб'єкта владних повноважень, суд звертає увагу на таке.

Дискреційними є повноваження державних органів обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є законною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може". У такому випадку, дійсно, суд не може зобов'язати суб'єкта владних повноважень обрати один з правомірних варіантів поведінки, оскільки який би варіант реалізації повноважень не обрав відповідач, кожен з них буде легітимним (законним).

У спірних відносинах дискреційне повноваження відповідача полягає у наявності в останнього обов'язку розглянути клопотання орендаря про поновлення договору оренди землі.

Так, відповідно до частини п'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі" орендодавець у місячний термін розглядає надісланий орендарем лист-повідомлення з проектом додаткової угоди, перевіряє його на відповідність вимогам закону, узгоджує з орендарем (за необхідності) істотні умови договору і, за відсутності заперечень, приймає рішення про поновлення договору оренди землі (щодо земель державної та комунальної власності), укладає з орендарем додаткову угоду про поновлення договору оренди землі. За наявності заперечень орендодавця щодо поновлення договору оренди землі орендарю направляється лист-повідомлення про прийняте орендодавцем рішення.

У свою чергу, в силу положень частини дев'ятої статті 33 Закону України "Про оренду землі", відмова, а також наявне зволікання в укладенні додаткової угоди до договору оренди землі може бути оскаржено в суді.

Наведене є підставою для висновку, що ефективним засобом захисту і відновлення порушених прав та інтересів позивача у спірних відносинах буде саме визнання протиправною відмови в укладенні додаткової угоди та зобов'язання відповідача укласти додаткову угоду щодо поновлення договору оренди.

При цьому суд враховує, що органи державної влади у процесі управлінської діяльності можуть здійснювати владні повноваження шляхом не тільки видання актів управління, а й укладання адміністративних договорів.

Пунктом 14 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України визначено поняття адміністративного договору, яким є дво- або багатостороння угода, зміст якої складають права та обов'язки сторін, що випливають із владних управлінських функцій суб'єкта владних повноважень, який є однією із сторін угоди.

З системного аналізу норм Кодексу адміністративного судочинства України та Господарського кодексу України виявляється, що адміністративний договір базується переважно на адміністративно-правових нормах, але багато адміністративних договорів мають комплексний характер і регулюються нормами декількох галузей права: господарського у поєднанні з адміністративним, фінансового та адміністративного тощо.

Тобто, адміністративний договір за своєю природою є одним із договорів, за допомогою якого, зокрема, державні органи виконавчої влади здійснюють свої функції.

Наведене є ще однією підставою для висновку про підсудність даної справи саме адміністративному суду.

Суд також зауважує, що договір оренди землі є типовим, форму якого затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2004 №220 (з подальшими змінами).

За змістом частини четвертої статті 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови.

Таким чином, договір оренди землі, укладений за типовою формою, виключає вільне тлумачення сторонами тих умов адміністративного договору щодо яких законодавцем визначено певну форму та зміст.

У спірних відносинах відповідач реалізував своє дискреційне повноваження шляхом надіслання позивачу листа від 25.04.2017 №27-16-0.332-2964/2-17 про відмову у внесенні змін до договору оренди землі від 12.08.2002 №49, що за результатами судового розгляду визнана протиправною.

Оскільки зазначений вище лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області не містить посилань на інші визначені законом підстави для відмови в укладенні додаткової угоди про поновлення договору землі, суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача укласти з ПСП "Обрій" додаткову угоду до договору оренди від 12.08.2002 №49.

Суд враховує, що згідно з положеннями абзацу двадцять другого частини другої статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі поновлення договорів оренди землі.

Відтак, позивач реалізує право оренди визначеної ним земельної ділянки шляхом поновлення договору оренди землі.

Водночас суд звертає увагу на те, що згідно з частиною третьою статті 19 Закону України "Про оренду землі" при передачі в оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, особистого селянського господарства строк дії договору оренди землі визначається за згодою сторін, але не може бути меншим як 7 років.

А відповідно до пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу:

не може бути меншою розміру земельного податку, встановленого для відповідної категорії земельних ділянок на відповідній території;

не може перевищувати 12 відсотків нормативної грошової оцінки.

Оскільки строк дії договору та розмір орендної плати визначається за згодою сторін, дане питання не може встановлюватись судовим рішенням.

А тому, у задоволенні позовних вимог ПСП "Обрій" в частині визначення строку дії договору та розміру орендної плати належить відмовити.

Водночас суд акцентує увагу на тому, що лист Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області від 25.04.2017 вих. №27-16-0.332-2694/2-17 не містить посилань на незгоду із запропонованими позивачем істотними умовами щодо встановлення строку дії договору - сім років та визначення розміру орендної плати - 8% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Наведене є підставою для висновку про погодження сторонами істотних умов договору.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими врегульовано спірні відносини, суд дійшов висновку про задоволення позову ПСП "Обрій" частково.

Згідно з частиною третьою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

А відповідно до частини першої цієї ж статті, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 2, 7-11, 69-71, 86, 94, 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, Полтавський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Приватного сільськогосподарського підприємства "Обрій" до Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області у внесенні змін до договору оренди землі від 12.08.2002 №49, викладену у листі від 25.04.2017 №27-16-0.332-2964/2-17.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Полтавській області укласти з Приватним сільськогосподарським підприємством "Обрій" додаткову угоду до договору оренди від 12.08.2002 №49, укладеного між Приватним сільськогосподарським підприємством "Обрій" та Чутівською районною державною адміністрацією Полтавської області щодо земельної ділянки площею 119,0 га ріллі (у т.ч., площею 29,7559 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0183, площею 31,5408 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0184, площею 57,7033 га кадастровий номер 5325483000:00:003:0185), з урахуванням строку дії договору оренди землі, визначеного частиною третьою статті 19 Закону України "Про оренду землі" та розміру орендної плати, встановленого пунктом 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Полтавській області (код ЄДРПОУ 39767930) на користь Приватного сільськогосподарського підприємства "Обрій" (код ЄДРПОУ 30742409) судові витрати у розмірі 1600,00 грн (одна тисяча шістсот гривень).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання її копії з одночасним надісланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Повний текст постанови складено 12 червня 2017 року.

Суддя О.О. Кукоба