Рішення

від 09.06.2017 по справі 904/5533/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

07.06.2017 Справа № 904/5533/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 УКРАЇНИ", м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВ ОСОБА_2", м. Дніпро

про стягнення 22 185,54 грн.

Суддя Золотарьова Я.С.

Представники:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 УКРАЇНИ" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВ ОСОБА_2" про стягнення заборгованості у розмірі 22 185,54 грн., з яких 12 371,48 грн. сума неповернутих коштів, 717,79 грн. 3 % річних, 6 096,27 грн. інфляційні втрати, 3 000,00 грн. витрати на правову допомогу адвоката.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо повернення попередньої оплати за непоставлений товар.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 11.05.2017 порушено провадження у справі, позовна заява прийнята до розгляду у судовому засіданні на 22.05.2017.

Ухвалою суду від 22.05.2017 розгляд справи відкладено на 07.06.2017.

07.06.2017 представники позивача та відповідача у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Про причини неявки суду не повідомили.

Відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору (пункт 3.9.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Згідно зі статтею 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 07.06.2017 було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було перераховано на рахунок відповідача грошові кошти в розмірі 44000 грн.00 коп., в якості попередньої оплати товару, відповідно до платіжного доручення №1300 від 29.04.2015 (а.с.10).

Відповідно до наявних в матеріалах справи видаткових накладних відповідач поставив позивачу товар на загальну суму 31 628,52 грн. (а.с. 11-17).

В подальшому, враховуючи, що строки поставки товару не були визначені, відповідач поставку товару на суму 12371,48 грн. не здійснив.

Таким чином на момент звернення позивача до господарського суду з позовною заявою заборгованість відповідача перед позивачем складає 12371,48 грн., що і є причиною виникнення спору.

Приймаючи рішення господарський суд виходив з наступного.

Частиною 1 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з частиною 1 статті 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Дії сторін (надання продавцем рахунку на оплату товару, оплата товару покупцем) свідчать про виникнення між ними правовідносин поставки.

Таким чином, між Товариством з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 УКРАЇНИ" (покупець - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АКТИВ ОСОБА_2" (продавець - відповідач) укладено договір поставки у спрощений спосіб.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною другою статті 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч.1 ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У ч. 2 ст. 693 ЦК України встановлено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. (стаття 530 Цивільного кодексу України).

Оскільки згаданою статтею 530 ЦК України не визначена форма пред'явлення вимоги кредитором, останній може здійснити своє право як шляхом надіслання платіжної вимоги-доручення, так і шляхом звернення до боржника із позовом до суду.

Факт попередньої оплати за товар з боку позивача доводиться матеріалами справи.

Станом на час розгляду справи доказів поставки товару або повернення попередньої оплати у повному обсязі від представників сторін не надійшло.

З урахуванням викладеного, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 12371,48 грн. підлягають задоволенню у повному обсязі.

Також, на підставі ст. 625 ЦК України, за неналежне виконання грошових зобов'язань, позивач нарахував відповідачу 3% річних у розмірі 717,79 грн. та інфляційні втрати у розмірі 6069,27 грн.

За змістом ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У цьому випадку зобов'язання відповідача щодо повернення передплати не є грошовим зобов'язанням у розумінні вимог ст. 625 Цивільного кодексу України, а є правовим наслідком порушення умов договору, щодо здійснення поставки товару.

За змістом статей 524 та 533 ЦК грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошовій одиниці України (або грошовому еквіваленті в іноземній валюті). Така правова позиція підтверджується й практикою Верховного Суду України (постанова від 6 червня 2012р. у справі № 6-49цс12).

Разом з тим не є грошовими зобов'язання, в яких грошові знаки використовуються не як засіб погашення грошового боргу, а виконують роль товару: зобов'язання передачі грошей, що випливають з угод обміну валюти, опціону, купівлі-продажу монет і банкнот, зобов'язання повернути грошові знаки, які перебували на зберіганні, передати перевізником банкноти за договором перевезення та ін. З огляду на це положення ст. 625 ЦК не застосовуються до зазначених відносин.

У пункті 5.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 зазначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Отже чинне законодавство передбачає нарахування індексу інфляції та 3% річних саме за грошовими зобов'язаннями, матеріальними втратами, у зв'язку з чим суд доходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог позивача про стягнення з відповідача суми 3% річних та нарахованих інфляційних втрат.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу адвоката у розмірі 3 000 грн., суд зазначає наступне.

До матеріалів справи надано свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС № 5262/10 від 19.12.2014 на ім'я ОСОБА_3 (а.с.20).

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем і адвокатом ОСОБА_3 було укладено договір про надання правової допомоги від 29.07.2015 (а.с. 18).

Відповідно до п.1.1. договору, предметом цього договору є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів, а клієнт зобов'язується сплатити гонорар (винагороду) за надану правову допомогу та компенсувати фактичні витрати на її надання в обсязі та на умовах, визначених договором.

Відповідно до п. 5.1. договору, детальний перелік послуг, а також розмір і порядок оплати клієнтом адвокату гонорару, фактичних витрат пов'язаних із виконанням цього договору, окремо обумовлюється сторонами у додатковій угоді до цього договору.

На підтвердження витрат у сумі 3000 грн. на оплату послуг адвоката ОСОБА_3 позивач надав квитанцію до прибуткового касового ордеру №0006 від 28.04.2017. Як зазначено у квитанції до прибуткового касового ордеру №0006, підставою оплати є договір про надання правової допомоги від 29.07.2015 та додаткова угода №6/17 від 28.04.2017.

Відповідно до ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

У пункті 6.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України роз'яснено, що витрати позивачів та відповідачів, третіх осіб, пов'язані з оплатою ними послуг адвокатів, адвокатських бюро, колегій, фірм, контор та інших адвокатських об'єднань з надання правової допомоги щодо ведення справи в господарському суді, розподіляються між сторонами на загальних підставах, визначених частиною п'ятою статті 49 ГПК.

Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от: угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригіналу ордера адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.

У разі неподання відповідних документів у господарського суду відсутні підстави для покладення на іншу сторону зазначених сум.

Проаналізувавши вищевказані докази суд зазначає таке.

По-перше, позивач не надав до матеріалів справи додаткову угоду №6/17 від 28.04.2017, а договір про надання правової допомоги від 29.07.2015 не містить посилань на послуги, які надаються адвокатом при розгляді судом саме цієї справи.

По-друге, документом, що підтверджує надання адвокатом послуг позивачу - є підписаний сторонами акт виконаних робіт (послуг).

Актів виконаних робіт щодо надання адвокатом послуг стосовно підготування позовної заяви, ведення справи у суді, участі у судових засіданнях позивачем до матеріалів справи не надано.

Відсутність в матеріалах справи підписаного між позивачем та адвокатом ОСОБА_3 акту наданих послуг щодо надання правової допомоги адвокатом по веденню справи №904/5533/17 в господарському суді Дніпропетровської області, не дає можливості встановити, в якому обсязі ці послуги надавались та чи прийняв їх позивач без зауважень.

При цьому судом також враховано, що в призначені судові засідання адвокат ОСОБА_3 не з'явився, справа є нескладною, а сума заборгованості не є великою.

За наведених обставин суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката у розмірі 3000,00 грн. необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч.2 ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір підлягає стягненню пропорційно розміру задоволеним вимогам від суми, яка підлягає стягненню з відповідача.

Враховуючи часткове задоволення позову, на відповідача покладається судовий збір у розмірі 1031,73 грн.

Керуючись ст. ст. 1, 4, 12, 33, 34, 43, 49, 75, 82 - 85, 115 - 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -

ВИРІШИВ :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "АКТИВ ОСОБА_2" (49068, м. Дніпро, проспект Свободи, 117, код39127173) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ОСОБА_1 УКРАЇНИ" (04053, АДРЕСА_1, код 37354345) 12 371,48 грн. суми неповернутих коштів та 1031,73 грн. витрат по сплаті судового збору, про що видати наказ.

В решті позову відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду може бути оскаржено протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.06.2017

Суддя ОСОБА_4