Ухвала

від 06.06.2017 по справі 275/423/14-а

БРУСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

БРУСИЛІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

12600, Житомирська область, смт.Брусилів, вулиця Лермонтова, 41/6

телефон (04162)31033, http://bs.zt.court.gov.ua

Справа № 275/423/14-а

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2017 року смт. Брусилів

Брусилівський районний суд Житомирської області у складі:

головуючого судді Руденка В.О.,

з участю секретаря судового засідання Довгаленко О.І.,

розглянув заяву ОСОБА_1 про заміну способу і порядку виконання рішення суду в адміністративній справі за її позовом до Управління Пенсійного Фонду України у Брусилівському районі про здійснення перерахунку пенсії,

ВСТАНОВИВ:

Заявник ОСОБА_1 звернулась до суду з заявою про зміну способу і порядку виконання судового рішення. В заяві зазначила, що відповідно до постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року управління Пенсійного фонду у Брусилівському районі Житомирської області зобов'язано здійснити їй перерахунок і виплатити щомісячну основну та додаткову пенсію згідно ст. 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком (основна пенсія), та 75% мінімальної пенсії за віком (додаткова пенсія), що розраховується залежно від розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом, за період з 01 січня 2014 року з урахуванням проведених виплат.

На підставі постанови суду було видано виконавчий лист №275/423/14-а від 24.04.2014 року та проведено перерахунок щомісячної основної та додаткової пенсії за віком. Після перерахунку пенсії сума заборгованості склала 48665,08 грн., яку управління Пенсійного фонду у Брусилівському районі не виплачує. Тому позивачка просить змінити спосіб і порядок виконання судового рішення, ухваливши рішення про стягнення з Управління Пенсійного фонду України в Брусилівському районі Житомирської області заборгованість по перерахунку пенсії в сумі 48665,08 грн.

В судове засідання заявник ОСОБА_1 не з'явилась, надіслала до суду листа про підтримання своєї заяви, про розгляд справи без її участі.

Представник правонаступника Управління ПФУ в Брусилівському районі - Коростишівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області ОСОБА_2 до суду не з'явився, надіслав до суду заяву про розгляд справи без його участі та письмове заперечення. У своєму запереченні вказав, що рішення суду відповідачем частково виконано - в частині проведення перерахунку. Виплата коштів не проведена через відсутність фінансування з Державного бюджету України. Не визнає заяву позивачки, оскільки її вимоги стосуються, по суті, зміни судового рішення, що не передбачено статтею 263 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив, що постановою від 10.07.2014 року Житомирського апеляційного адміністративного суду Управління Пенсійного фонду України у Брусилівському районі зобов'язане перерахувати і виплатити пенсію ОСОБА_1 на підставах та у розмірі, про які просила позивачка.

Згідно офіційним відомостям, викладеним у запереченнях представника управління Пенсійного фонду України та копії повідомлення в адресу заявниці від керівника управління Пенсійного фонду від 14.04.2017 року, долученим до справи (а.с.43, 57), постанова апеляційного суду в частині перерахунку пенсії виконана, розмір пенсії перераховано. Однак грошові кошти не виплачені через відсутність фінансування з Державного бюджету. Розмір заборгованості перед ОСОБА_1, який держава визнає, складає 48665,08 гривень.

Відповідно до ч.1 ст.263 КАС України за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України №21-506а14 від 25.11.2014 року, який суд, згідно ч.2 ст.161 КАС України, зобов'язаний застосовувати при здійсненні судочинства, аналізуючи норми частини першої статті 263 КАС у системному зв'язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, Верховний Суд України дійшов висновку, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовувалася необхідність зміни способу і порядку виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті.

Верховний Суд України також зазначив, що невиконання управлінням ПФУ судового зобов'язання в частині виплати пенсії через брак коштів на її виплату в розумінні частини першої статті 263 КАС не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція щодо застосування частини першої статті 263 КАС, якою передбачено право на звернення із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення, була висловлена раніше колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 11 листопада 2014 року (справа № 21-475а14).

Таким чином, суд не може задовольнити заяву позивачки про зміну порядку і способу виконання судового рішення.

Водночас, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачці, що функція судочинства в частині винесення відповідного судового рішення на захист її порушених прав, була виконана. Державний орган було зобов'язано судом виплатити позивачці грошові кошти, на які вона мала право. Відповідне рішення суду набуло чинності і згідно ст.129-1 Конституції України підлягає обов'язковому виконанню.

В той же час, суд не має власних засобів примусового виконання своїх рішень, а органи, що, згідно чинного законодавства забезпечують примусове виконання рішень українських судів, перебувають поза межами судової влади України, і відносяться до структурних елементів виконавчої влади, вищим органом в системі якої є Кабінет Міністрів України.

Суд також зазначає, що невиконання рішення суду про зобов'язання держави виплатити кошти громадянинові утворює ознаки порушення зобов'язань держави, які Україна взяла на себе відповідно до статті 1 Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України 7 липня 1997 року №475/97-ВР.

Стала практика Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах проти України, що є частиною національного законодавства України, сформувала чіткий правовий принцип, згідно якому, поняття "власності", що міститься в

першій частині статті 1 Протоколу №1 має автономне значення, яке не обмежене власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві: деякі інші права та інтереси, наприклад, борги, що становлять майно, можуть також розглядатись як "майнові права", і, таким чином, як "власність" в цілях вказаного положення. Питання, що потребує визначення, полягає в тому, чи мав відповідно до обставин справи, взятих в цілому, заявник право на матеріальний інтерес, захищений статтею 1 Протоколу №1 (див. Кечко проти України №63134/00 п.22, Broniowski v. Poland, №31443/96, п.98).

Питання тривалого невиконання судового рішення можуть також утворювати порушення права на справедливий судовий розгляд, передбачене параграфом 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у п.42 рішення ОСОБА_2 проти України (заява №18966/02), Європейський суд зазначив, що він допускає, що асигнування на виплату державних боргів може спричинити певні затримки у виконанні рішень з бюджету Уряду. Тим не менше, Суд вирішує, що не передбачивши таких асигнувань протягом трьох років поспіль, держава-відповідач не виконала своїх зобов'язань за статтею 6 параграфу 1 Конвенції.

В цьому контексті звертає на себе увагу, що заплановані у 2017 році витрати Державного бюджету України на соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (1919662,5 тис.грн.), згідно Додатку №3 до Закону України Про Державний бюджет України , за розміром співмірні з такими витратами, як витрати на апарат Верховної Ради України (1124237,4 тис.грн.), апарат Державного управління справами України (1847888,4 тис.грн.), тощо. Вирішення питання доцільності розподілу бюджетних витрат не є компетенцією суду, але відповідні дані є відкритими та доступними до використання будь-якими особами, зокрема, з метою захисту порушених прав.

Отже, враховуючи, що судове рішення на користь позивачки тривалий час не виконується державою, суд вважає за необхідне роз'яснити позивачці, що згідно статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Положення ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачають обов'язок держави забезпечити справедливий судовий розгляд судом, встановленим законом.

Питання відшкодування шкоди, заподіяної невиконанням судового рішення, може бути вирішене в порядку цивільного судочинства, судом цивільної юрисдикції, відповідно до статей 1166, 1167, 1173 ЦК України, про що, зокрема, зазначено у правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постанові №6-48цс13 від 11.09.2013 року.

На підставі викладеного та керуючись ст.263 КАС України, суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у задоволенні заяви ОСОБА_1 про заміну способу і порядку виконання постанови Житомирського апеляційного адміністративного суду від 10 липня 2014 року.

Ухвала може бути оскаржена протягом п'яти днів з дня отримання її копії шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Брусилівський районний суд Житомирської області.

Суддя В.О. Руденко