Рішення

від 06.06.2017 по справі 914/640/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2017р. Справа № 914/640/17

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Горецької З.В. за участю секретаря судового засідання Хороз І.Б., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Державного підприємства «Львіввугілля» , м. Сокаль

до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження 2002» , м. Львів

про стягнення заборгованості в розмірі 11 047,04 грн.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_2- представник (довіреність № 8/2 від 03.01.17р.)

від відповідача: не з'явився

Представнику позивача роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Заяв про відвід судді та здійснення технічної фіксації судового засідання не надходило.

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Державним підприємством «Львіввугілля» , м. Сокаль, до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження 2002» , м. Львів про стягнення заборгованості в розмірі 11 047,04 грн.

Ухвалою суду від 31.03.2017 року порушено провадження у справі та призначено до розгляду на 20.04.2017 року. В судовому засіданні 20.04.17р. розгляд справи відкладався на 16.05.17р., з 16.05.2017 року на 06.06.2017 року. Рух справи відображено в ухвалах суду.

Представник позивача в судове засідання з'явився, вимоги ухвал суду у справі виконав частково, позовні вимоги підтримує та просить позов задоволити.

16.05.17р. за вх. № 2160/17 в канцелярію Господарського суду Львівської області позивачем подано клопотання про продовження строків вирішення спору, яке ухвалою Господарського суду Львівської області від 16.05.2017 року - задоволено.

Відповідач вимоги ухвали про порушення провадження у справі, про відкладення розгляду справи не виконав, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, хоча і був своєчасно, належним чином, відповідно до ст. 64 ГПК України, повідомлений про час, місце і дату розгляду справи, про що свідчать повернуті на адресу суду поштові повідомлення про вручення від 14.04.2017 року №14100/17, від 11.04.2017 року №13612/17, а явка останнього була визнана судом та визначена в ухвалах суду обов'язковою.

Враховуючи зазначене, суд прийшов до висновку, що неявка належним чином повідомленого відповідача про час, дату та місце судового розгляду не перешкоджає вирішенню спору, оскільки, дослідивши наявні матеріали справи, суд визнав їх достатніми для того, щоб розглянути спір за наявними матеріалами.

За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути спір, відповідно до ст. 75 ГПК України, за наявними у справі матеріалами.

Заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.01.2017 року між Державним підприємством Львіввугілля (надалі - позивач, по договору - замовник) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю Енергозбереження 2002 (надалі - відповідач, по договору - виконавець) укладено Договір №009/2014 (надалі - договір).

Відповідно до умов п.1.1 договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов язки виконати розробку робочого проекту (РП) реконструкції автоматизованої системи технічного обліку електроенергії (АСТОЕ) на шахтах ДП Львіввугілля .

Згідно п.2.1, п.2.2 Договору, загальна вартість робіт згідно протоколу узгодження договірної ціни складає 9 900,00 грн., до початку робіт замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 50% вартості Договору, що становить 4 950,00 грн.

У відповідності до п.7.2 договору, термін виконання робіт - 1 місяць з моменту авансової оплати.

На виконання п.2.2 договору, 15.07.2014 року ДП Львіввугілля згідно платіжного доручення №654 здійснило перерахунок авансового платежу у розмірі 5 000,00 грн. з врахуванням ПДВ.

В порушення п.7.2 договору, позивач стверджує, що виконавець не здійснив проведення робіт по розробці робочого проекту реконструкції автоматизованої системи технічного обліку електроенергії на шахтах ДП Львіввугілля , як і не повернув авансовий платіж у сумі 5 000,00 грн. на розрахунковий рахунок замовника. Підтвердженням наявної заборгованості є належним чином оформлений та підписаний обома сторонами Акт звіряння взаєморозрахунків станом на 30.11.2015 року.

Крім того, на підставі статті 625 ЦК України, позивачем нараховано 3% річних в розмірі - 378,08 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 4 002,24 грн.

Згідно п.4.3 договору, за несвоєчасне виконання робіт виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення.

Позивачем нараховано пеню в розмірі 1 666,96 грн. за період з 23.02.2016 року по 23.02.2017 року.

Отже, загальна сума заборгованості - 11 047,04 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що станом на день розгляду справи відповідач не сплатив заборгованість перед позивачем в повному обсязі.

На час розгляду справи відповідач не подав доказів погашення боргу в повному обсязі, явку повноважного представника в судове засідання не забезпечив, відзиву на позов не подав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного .

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (ст. 11 ЦК України).

Згідно ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, в тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ст. 179 ГК України, майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.

Згідно ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як підтверджується матеріалами справи, позивач та відповідач уклали договір №009/2014 від 17.01.2014 року, у зв'язку з чим набули взаємних прав і обов'язків.

Згідно ч.1 ст.837 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до умов п.1.1 договору, замовник доручає, а виконавець приймає на себе обов язки виконати розробку робочого проекту (РП) реконструкції автоматизованої системи технічного обліку електроенергії (АСТОЕ) на шахтах ДП Львіввугілля .

Згідно п.2.1, п.2.2 Договору, загальна вартість робіт згідно протоколу узгодження договірної ціни складає 9 900,00 грн., до початку робіт замовник перераховує виконавцю аванс у розмірі 50% вартості Договору, що становить 4 950,00 грн.

У відповідності до п.7.2 договору, термін виконання робіт - 1 місяць з моменту авансової оплати.

Факт виконання позивачем своїх зобов'язань по договору підтверджується платіжним дорученням №654 від 15.07.2014 року, згідно якого ДП Львіввугілля здійснило перерахунок авансового платежу у розмірі 5 000,00 грн. з врахуванням ПДВ.

В порушення п.7.2 договору, виконавець не здійснив проведення робіт по розробці робочого проекту реконструкції автоматизованої системи технічного обліку електроенергії на шахтах ДП Львіввугілля , як і не повернув авансовий платіж у сумі 5 000,00 грн. на розрахунковий рахунок замовника.

Станом на момент розгляду справи розмір заборгованості відповідача перед позивачем не змінилася, роботи відповідачем не виконані.

Крім того, підтвердженням наявної заборгованості є належним чином оформлений та підписаний обома сторонами Акт звіряння взаєморозрахунків станом на 30.11.2015 року на суму 5 000,00 грн.

У відповідності до п. 4.4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 року за № 10, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями.

Згідно із ст. 617 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Доказів наявності обставин зазначених у ст. 617 ЦК України, які є підставами звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання відповідачем не подано.

Отже, відповідач своїх зобов'язань не виконав, чим порушив вимоги ч. 2 ст. 193 ГК України, якою передбачено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем доведено факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором.

Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

На підставі статті 625 ЦК України, позивачем нараховано 3% річних в розмірі - 378,08 грн. та інфляційні нарахування в розмірі 4 002,24 грн.

Як роз яснино у п.21 (абз.3) у Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 20.10.2015 року №01-06/1837/15 Про доповнення інформаційного листа ВГСУ від 15.03.2011 року №01-06/249 Про постанови ВСУ, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів , частиною другою статті 625 ЦК України передбачено можливість стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат за прострочення саме грошового зобов'язання. Натомість стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не для виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення коштів, отриманих як попередня оплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України. За такі дії відповідач несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, згідно з якою на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати.

Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання (пункт 6 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 р. N 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Отже, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що позивачем безпідставно нараховано 3% річних та інфляційні нарахування згідно статті 625 ЦК України.

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 230 ГК України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Отже, пеня - це санкція, що триває у часі та розраховується за кожен день невиконання грошового зобов'язання.

Як встановлено судом, позивачем нараховано пеню в розмірі 1 666,96 грн. за період з 23.02.2016 року по 23.02.2017 року.

Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно п.4.3 договору, за несвоєчасне виконання робіт виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми договору за кожен день прострочення.

Як роз яснено у п.2.5 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 року Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань , умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Отже, здійснивши перерахунок пені в межах періоду, зазначеного позивачем, розмір пені становить 809,29 грн. нарахованої з 23.02.2016 року по 23.07.2016 року.

В ході судового розгляду справи судом встановлено, що з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача загальна сума заборгованості - 5 809,29 грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Належних доказів наявності передбачених законом чи договором підстав для звільнення відповідача від відповідальності суду не надано.

На час розгляду справи, відповідач не подав докази погашення боргу в повному обсязі, позовні вимоги не спростував.

Враховуючи, що позивачем представлено достатньо об'єктивних та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а відповідач позовні вимоги не спростував, не подав доказів повернення боргу, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ДП Львіввугілля до ТзОВ Енергозбереження 2002 про стягнення 11 047,04 грн. є обґрунтованими та підлягають до задоволення частково.

Згідно ст. 44 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 4 3 , 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1 . Позовні вимоги задоволити частково.

2 .Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Енергозбереження 2002» (79026, м.Львів, вул.Ак.Лазаренка,1 код ЄДРПОУ 31896902) на користь Державного підприємства «Львіввугілля» (80000, м.Сокаль, вул.Б.Хмельницького, 26; код ЄДРПОУ 32323256) заборгованість в розмірі 5 809,29 грн., з яких: 5 000,00 грн. - основний борг, 809,29 грн. пені, а також 841,60 грн. судового збору.

3. В задоволенні решти частини позовних вимог - відмовити.

4 .Наказ видати після набрання рішенням законної сили відповідно до ст. 116 ГПК України.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення. Повний текст рішення складено та підписано 09.06.2017 р.

Суддя Горецька З. В.