Рішення

від 06.06.2017 по справі 914/201/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2017р. Справа № 914/201/17

Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Петрашко М.М., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго", м. Самбір Львівської області, до відповідача:Комунального закладу "Самбірська центральна районна лікарня", м. Самбір Львівської області, про: стягнення 2.348.232,72 грн. Представники:

позивача:ОСОБА_1 - представник (довіреність від 05.01.2017 р.), відповідача:не з'явився,

Присутнім представникам учасників судового процесу права і обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22, 28 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України), роз'яснено. Заяв про відвід суду не поступало. Клопотань про здійснення технічної фіксації судового процесу учасниками судового процесу заявлено не було.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ.

На розгляд Господарського суду Львівської області подано позов Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" до Комунального закладу "Самбірська центральна районна лікарня" про стягнення 2.348.232,72 грн. Ухвалою від 02.02.2017 р. провадження у справі порушено, позовну заяву прийнято до розгляду, розгляд справи призначено на 20.02.2017 р., а також відстрочено сплату судового збору до прийняття рішення у справі. Рух справи відображено у попередніх ухвалах суду. Згідно з розпорядженням керівника апарату Господарського суду Львівської області від 10.04.2017 р. призначено повторний автоматизований розподіл справи у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю судді Березяк Н.Є. Відповідно до протоколу розподілу від 10.04.2017 р. справу передано для розгляду судді Петрашко М.М. Ухвалою суду від 12.04.2017 р. справу прийнято до розгляду та призначено на 03.05.2017 р. Розгляд справи відкладався на з 03.05.2017 р. до 23.05.2017 р. В судовому засіданні 23.05.2017 р. оголошувалась перерва до 06.06.2017 р.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідач порушив умови договору №19 від 08.02.2016 р. не здійснив оплати за постачання теплової енергії. Зокрема, за період березень, жовтень-грудень 2016 року виникла заборгованість у сумі 2.187.767,86 грн. Крім того, відповідачу нараховано 39.816,10 грн. - інфляційних втрат, 15.599,28 грн. - три проценти річних, 404,80 грн. - пені, 104.644,68 грн. - штрафу.

Відповідач у поданому відзиві (вх. №18281/17 від 23.05.2017 р.) визнав наявність заборгованості, яка виникла за умовами виконання договору №19 від 08.02.2016 р., у сумі 2.187.767,86 грн. Для підтвердження відповідачем додано підписаний сторонами акт звірки розрахунків від 23.02.2017 р.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення присутнього представника позивача в судовому засіданні, суд встановив наступне.

Між сторонами у справі укладено договір №19 від 08.02.2016 р. про закупівлю послуг за державні кошти постачання теплової енергії (надалі - Договір). За умовами цього договору учасник (позивач у справі) зобов'язується у 2016 році поставити замовникові (відповідач у справі) теплову енергію, а замовник - прийняти і оплатити її в порядку та на умовах визначених цим договором.

Відповідно до пункту 4.4 Договору остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію проводиться замовником на підставі акта про використану теплову енергію, складеного в останній день розрахункового періоду. Платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Згідно з положеннями пункту 6.1 Договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлену теплову енергію.

На виконання умов Договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято теплову енергію, про що свідчать акти про використану теплову енергію, додані до матеріалів справи: за березень 2016 року у сумі 553.943,59 грн., за жовтень 2016 року у сумі 278.290,34 грн., за листопад 2016 року у сумі 662.690,16 грн., за грудень 2016 року 942.373,06 грн.

Відповідачем частково оплачувалась вартість теплової енергії, що підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи.

Сторонами у справі погоджено стан взаємних розрахунків, про що складено акт від 23.02.2017 р. Згідно з цим актом заборгованість відповідача перед позивачем становить 2.187.767,86 грн.

Доказів погашення заборгованості у сумі 2.187.767,86 грн. відповідачем до суду не подано, позовні вимоги в частині основного боргу відповідач визнав.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини. Як установлено судом, між сторонами у справі на підставі укладеного договору виникли взаємні права та обов'язки (зобов'язання) з постачання теплової енергії.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення передбачено частиною 1 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України: суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Пунктом 4.4 Договору остаточний розрахунок за фактично спожиту теплову енергію проводиться замовником на підставі акта про використану теплову енергію, складеного в останній день розрахункового періоду. Платежі вносяться не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим.

Відповідно до пункту п'ятого частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Таким чином, оскільки відповідач не виконав обов'язку з оплати у строки, визначені пунктом 4.4 Договору, враховуючи те, що відповідач визнав заборгованість, вимоги позивача про стягнення основного боргу є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення у сумі 2.187.767,86 грн.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, у зв'язку з простроченням виконання відповідачем своїх зобов'язань із оплати товару, здійснивши перерахунок, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню частково, а саме належить стягнути 15.564,71 грн. - три проценти річних та 32.682,66 грн. - інфляційних втрат. В частині стягнення 34,57 грн. трьох процентів річних та 7.133.44 грн. інфляційних втрат суд відмовляє у задоволенні позовних вимог.

В частині стягнення пені та штрафу суд відмовляє у задоволенні позовних вимог з урахуванням наступного. Відтак, предметом позову є стягнення пені та штрафу, з підстав невиконання відповідачем умов Договору в частині зобов'язань з оплати теплової енергії. Позивач просить стягнути з відповідача 404,80 грн. пені та 104.644,68 грн. штрафу, нарахованих на підставі положень частини другої статті 231 Господарського кодексу України. Сторонами у справі у Договорі не визначено відповідальності у формі пені та штрафу за порушення грошового зобов'язання.

Відповідно до частини першої статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 547 Цивільного кодексу України). Отож, за відсутності в умовах Договору передбаченої пені така може бути визначена законом.

Позивач просить стягнути пеню та штраф на підставі положень частини другої статті 231 Господарського кодексу України за порушення грошового зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За змістом положень ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених ГК України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч. 1 ст. 173 ГК України).

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Договором сторонами не визначено нарахування пені чи штрафу за порушення грошового зобов'язання. Натомість заявлена позивачем сума пені та штрафу нарахована на підставі частини другої статті 231 Господарського кодексу України.

Аналіз наведеної норми матеріального права дає підстави для висновку, що застосування до боржника, який порушив господарське зобов'язання, санкції передбаченої абз. 3 ч. 2 ст. 231 ГК України, можливо за сукупності таких умов:

- якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачено договором або законом;

- якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

- якщо допущено прострочення виконання негрошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафних санкцій.

З аналогічної позиції виходить Верховний Суд України у постанові від 04.02.2014 р. № 3-1гс14 (справа № 903/610/13).

У цьому випадку, відсутня сукупність умов для застосування до боржника (відповідача у справі), який порушив господарське зобов'язання, санкції передбаченої ч. 2 ст. 231 ГК України, оскільки відповідачем допущено прострочення грошового зобов'язання. Доказів, які б підтверджували протилежне позивачем суду не подано.

Відповідно до статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111 16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, установлену законом.

З огляду на наведене, оскільки умовами Договору не визначена пеня, а на підставі положень частини другої статті 231 Господарського кодексу України не можна стягнути пеню та штраф за порушення грошового зобов'язання, у суду відсутні правові підстави для стягнення пені та штрафу. Тому в цій частині позовні вимоги є безпідставними, необґрунтованими та підлягають відмові.

Відповідно до статей 33, 38 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Сторона або прокурор у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування господарським судом доказів. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує необхідні докази.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 4 3 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, а судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

За подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру до сплати підлягає судовий збір 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Суми прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 2017 рік встановлено Законом України Про Державний бюджет України на 2017 рік від 21.12.2016 р. № 1801-VIII у сумі 1.600,00 грн. Позивачем згідно з платіжним дорученням від 27.10.2017 р. №38 сплачено 10.000,00 грн. Позовна заява подана 31.01.2017 р. Ціна позову визначена у сумі 2.348.232,72 грн. Тому до сплати підлягав судовий збір у розмірі 35.223,49 грн. У зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог судовий збір у сумі 23.540,22 грн. підлягає стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України. В іншій частині судовий збір має бути відшкодований відповідачем на користь позивача у сумі 10.000,00 грн.

Судові витрати на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" від 21.02.2013 р. №7 у разі коли господарським судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який з тих чи інших причин до прийняття рішення зі справи сплачено не було, а останнє прийнято на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у доход Державного бюджету України.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 33, 34, 43, 49, 82, 83, 84, 85, 115, 116, Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В :

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Комунального закладу "Самбірська центральна районна лікарня" (адреса: вулиця Шпитальна, будинок 14, місто Самбір, Львівська область, 81400; ідентифікаційний код 01997461) на користь Підприємства теплових мереж "Самбіртеплокомуненерго" (адреса: вулиця С. Крушельницької, будинок 9, місто Самбір, Львівська область, 81400; ідентифікаційний код 05506477) 2.187.767,86 грн. - боргу, 32.682,66 грн. - інфляційних втрат, 15.564,71 грн. - три проценти річних, 10.000,00 грн. - відшкодування витрат на оплату судового збору.

3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

4. Стягнути з Комунального закладу "Самбірська центральна районна лікарня" (адреса: вулиця Шпитальна, будинок 14, місто Самбір, Львівська область, 81400; ідентифікаційний код 01997461) в доход Державного бюджету України 23.540,22 грн. судового збору.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.06.2017р.

Суддя Петрашко М.М.