Ухвала

від 07.06.2017 по справі 804/5410/16

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 червня 2017 року м. Київ К/800/4282/17

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого - Веденяпіна О.А. (судді-доповідача), Бухтіярової І.О., Приходько І.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року

у справі № 804/5410/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю НВО Укрмехремчермет

до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

в с т а н о в и в :

Товариство з обмеженою відповідальністю НВО Укрмехремчермет (далі - Товариство) звернулося в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області (далі - Інспекція), в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 2 червня 2016 року № 0002542203, № 0002532203.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року у задоволенні адміністративного позову Товариства відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року апеляційну скаргу Товариства задоволено, постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року скасовано, позов задоволено: визнано протиправними і скасовано податкові повідомлення-рішення від 2 червня 2016 року № 0002542203, № 0002532203.

Не погоджуючись з рішеннями суду апеляційної інстанції, Інспекція подала касаційну скаргу, в якій просила його скасувати та залишити в силі постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 22 вересня 2016 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанії норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає розгляду справи.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відхилення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами перевірки Інспекцією складено акт від 11 травня 2016 року № 1572/04/63-14/02/30558043, згідно з яким позивачем порушено вимоги: підпунктів 14.1.36, 14.1.231 пункту 14.1 статті 14, статті 44, пункту 185.1 статті 185, пункту 187.1 статті 187, пункту 109.1 статті 109, пунктів 198.2, 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в зв'язку з чим Товариством безпідставно завищено: - податкові зобов'язання на загальну суму 1 059 215,56 грн., в тому числі у листопаді 2012 року на 41 312,88 грн., у березні 2013 року на 104 200,32 грн., у квітні 2013 року на 137 840,00 грн., у липні 2013 року на 76 996,36 грн., у серпні 2013 року на 118 450,00 грн., у вересні 2013 року на 53 000,00 грн. у жовтні 2013 року на 330 616,00 грн., у грудні 2013 року на 196 800,00 грн.; - податковий кредит на суму 1 278 315,56 грн., в тому числі - у листопаді 2012 року на 41 312,88 грн., у березні 2013 року на 104 200,32 грн., у квітні 2013 року на 137 840,00 грн., у липні 2013 року на 294 696,36 грн., у серпні 2013 року на 118 450,00 грн., у вересні 2013 року на 54 400,00 грн. у жовтні 2013 року на 330 616,00 грн., у грудні 2013 року на 179 448,50 грн., у лютому 2014 року на суму 7 440,00 грн., у квітні 2014 року на суму 9 911,50 грн., що призвело до заниження позитивного значення різниці між сумою податкового зобов'язання і сумою податкового кредиту та суми податку на додану вартість (далі - ПДВ), яка підлягає нарахуванню та сплаті до бюджету на загальну суму 219 100 грн., в тому числі: у липні 2013 року на суму 217 700,00 грн., у вересні 2013 року на суму 1 400,00 грн.

На підставі акта перевірки Інспекцією прийняті податкові повідомлення-рішення від 2 червня 2016 року:

- № 0002532203, яким позивачу збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 273 875,00 грн., з яких 219 100,00 грн. - за основним платежем та 54 775,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 0002542203, яким позивачу зменшено податковий кредит з податку на додану вартість на суму 913 701,00 грн.

Фактичною підставою прийняття вказаних податкових повідомлень-рішень стали висновки відповідача про те, що Товариством не підтверджено реальність здійснення фінансово-господарських взаємовідносин із контрагентами по ланцюгу постачання, а саме ТОВ Сиріус Стандарт , ТОВ ІНТЕРПРОМАЛЬЯНС та ТОВ ПРОФСЕРВІС-ЛЮКС .

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що відповідач при винесенні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством, а тому позовні вимоги є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції під час розгляду справи були порушені норми матеріального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, як це передбачено частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України.

Колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з наступного.

Статтею 1 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року № 996-Х11 (далі - Закон № 996) визначено, що первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до статті 9 Закону № 996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закон № 996 господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства, то визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків (як обов'язкова ознака господарської операції) кореспондується з нормами ПК України.

За визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності до пункту 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 200.1 статті 201 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для цілей визначення податкового кредиту та витрат мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач у перевіряємому періоді мав взаємовідносини з ТОВ Сиріус Стандарт , ТОВ ІНТЕРПРОМАЛЬЯНС та ТОВ ПРОФСЕРВІС-ЛЮКС .

Так, між ТОВ ІНТЕРПРОМАЛЬЯНС (постачальник) та Товариством (покупець) укладено договір поставки № 26 від 03 травня 2012 року, відповідно до умов якого, постачальник зобов'язується поставити продукцію технічного призначення (товар) згідно специфікацій, що є невід'ємною частиною даного договору, а покупець прийняти та оплатити його на умовах даного договору (а.с.27).

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ ІНТЕРПРОМАЛЬЯНС надано специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення.

Між позивачем (замовник) та ТОВ Сиріус Стандарт (виконавець) укладено договір № 92 від 07 травня 2013 року, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе послуги з виготовлення продукції з матеріалу замовника, доопрацювання комплектуючих, матеріалів та виробів промислового призначення, що в подальшому іменуються продукція, згідно специфікацій, затверджених сторонами та які є невід'ємною частиною даного договору (а.с.36).

Факт виконання умов вказаного договору та оплати поставленого товару підтверджується наступними первинними документами: специфікацією, актом прийому передачі продукції, податковими накладними, платіжними дорученнями.

Також позивачем (покупець) укладено з ТОВ Сиріус Стандарт (продавець) договір № 79 від 01 березня 2013 року, відповідно до якого продавець продає та поставляє, а покупець оплачує та приймає у повне господарське відання товар, матеріали, вироби промислового призначення, деталі та вузли обладнання для металургійного виробництва згідно специфікацій, затверджених сторонами та які є невід'ємною частиною даного договору (а.с.41).

Вказані господарські відносини підтверджуються специфікаціями, видатковими накладними, податковими накладними та платіжними дорученнями.

Між Товариством (замовник) та ТОВ ПРОФСЕРВІС-ЛЮКС укладено договір № 10 від 01 вересня 2013 року, за умовами якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе послуги з виготовлення продукції з матеріалу замовника, доопрацювання комплектуючих, матеріалів та виробів промислового призначення, що в подальшому іменуються продукція, згідно специфікацій, затверджених сторонами та які є невід'ємною частиною даного договору.

На підтвердження факту виконання умов вказаного договору до суду першої інстанції було надано наступні первинні документи: специфікація, акт приймання-здачі продукції від 16 вересня 2013 року, податкова накладна, платіжне доручення.

При цьому, поставлений товар був в подальшому реалізований Позивачем, зокрема ПАТ Дніпровський металургійний комбінат ім. Ф.Е.Дзержинського та ПАТ АрселорМіттал Кривий Ріг , що підтверджується договором, контрактами, специфікаціями, видатковими накладними тощо.

Суд апеляційної інстанції встановив, що до вказаних первинних документів у податкового органу претензій не виникало.

На підставі наведених доказів, оцінка яким надана судом апеляційної інстанції з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про те, що перелічені вище документів в їх сукупності, якими Товариство підтверджує виконання договорів з контрагентами, містять всі обов'язкові реквізити, що передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в розумінні вказаного Закону є первинними, такими, що в повній мірі підтверджують здійснення відповідних господарських операцій, фактичний рух активів та зміни у майновому стані позивача.

Слід зазначити, що висновки податкового органу щодо нереальності здійснення господарських відносин між позивачем та вказаними контрагентами здійснено лише з огляду на аналіз схеми руху ПДВ по ланцюгу постачання. Разом з тим, така інформація без встановлення у судовому порядку будь-яких висновків стосовно документального підтвердження та реальності господарських відносин з платником податків, підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків, носить характер припущень про те, що у вказаних контрагентів були відсутні власні основні засоби, трудові ресурси тощо, при цьому відповідачем не зазначено конкретних доказів на підтвердження таких припущень.

Крім того, ПК України не ставить у залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Натомість, висновки податкового органу щодо нереальності господарських операцій сформовані, виходячи з припущень стосовно можливих порушень податкового законодавства контрагентами позивача, проте, в силу приписів статті 61 Конституції України, є неприпустимими, тому як юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Слід також зазначити, що відносно висновків суду першої інстанції про нереальність господарських відносин з огляду на те, що до перевірки не надавались товарно-транспортні накладні по взаємовідносинам з контрагентами, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про їх безпідставність, оскільки Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України №363 від 14 жовтня 1997 року, визначено такий документ як товарно-транспортна накладна та подорожній лист. При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.

Податкове законодавство не ставить в залежність право платника податків на податковий кредит від наявності чи відсутності товарно-транспортних накладних. Факт відсутності у підприємства товарно-транспортних накладних на поставлений товар або наявність в таких накладних певних недоліків при наявності інших документів, які підтверджують факт його передачі покупцю, не є безумовною підставою, яка позбавляє підприємство права віднести витрати з придбання цього товару до складу валових витрат та до податкового кредиту.

Слід зазначити, що відповідно до умов укладених позивачем з контрагентами договорів поставка товарів могла здійснюватися як транспортом постачальника, так і транспортом покупця.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та вбачається з доданих до матеріалів справи первинних документів, Товариством було укладено з ТОВ МТ 10-Інвест договір відповідального зберігання № 23 від 01 листопада 2012 року строком дії до 31 грудня 2013 року та з Шлегою Ю.Є. договір надання транспортних послуг від 01 листопада 2012 року строком дії до 31 грудня 2014 року, з огляду на що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність у позивача можливостей як можливості перевезення отриманих товарів, так і його зберігання.

Факт виконання зобов'язань за вказаними договорами стосовно перевезень та зберігання підтверджується долученими до матеріалів справи актами прийому-передачі виконаних робіт та товарно-транспортними накладними.

Суд вважає за потрібне наголосити на необхідності дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, яку він висловив у пункті 53 рішення у справі Федорченко та Лозенко проти України , відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення поза розумними сумнівом . Так, наведені Інспекцією аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарських операцій між позивачем та контрагентами, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України.

Вищий адміністративний суд України також акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції Суд визначив, що …адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління. .

В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності чи недотримання принципу належної обачності при виборі контрагента, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов юридично правильного висновку про невідповідність фактичним обставинам справи тверджень відповідача про відсутність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а відтак, з урахуванням вимог частини 3 статті 2, частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок щодо наявності законних підстав для задоволення позову.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваного судового рішення судом апеляційної інстанції було порушено норми матеріального чи процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

За наведених обставин підстави для скасування рішення суду апеляційної інстанції відсутні.

Керуючись статтями 220, 220-1, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

у х в а л и в:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Жовтневому районі м. Дніпропетровська Головного управління Державної фіскальної служби у Дніпропетровській області відхилити, а постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 25 січня 2017 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили у порядку та строки, передбачені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України, та на неї може бути подана заява про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236 - 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді О.А. Веденяпін І.О. Бухтіярова І.В. Приходько