Рішення

від 08.06.2017 по справі 910/2139/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2017Справа №910/2139/17

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Мегалайт Груп

до Публічного акціонерного товариства Українська залізниця

про стягнення 24017,17 грн.

Суддя Маринченко Я.В.

Представники сторін:

від позивача - Кучеренко О.В. (представник за довіреністю);

від відповідача - Слюсар М.М. (представник за довіреністю).

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю Мегалайт Груп звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до відповідача, Публічного акціонерного товариства Українська залізниця про стягнення заборгованості за Договором поставки №Т/Т41-1/201 від 21.10.2015.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, на виконання умов зазначеного договору, поставив відповідачеві товар, однак відповідач в порушення умов укладеного між сторонами договору отриманий товар не оплатив, внаслідок чого за ним утворилася заборгованість в сумі 18478,56 грн.

Крім того, позивач просить стягнути нараховані на вказану заборгованість пеню в розмірі 3141,56 грн., 3% річних в сумі 471,05 грн. та інфляційні втрати в розмірі 1926,46 грн. за порушення грошового зобов'язання.

На підставі викладеного позивач просить стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 24017,17 грн.

В судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги в повному обсязі та просив суд задовольнити позов.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечив проти задоволення позовних вимог в повному обсязі з підстав викладених у відзиві на позовну заяву, зокрема зазначив, що позивачем не в повному обсязі виконано умови укладеного між сторонами договору, зокрема позивачем не поставлено контакти рухомі КМ2.334.23 згідно специфікації №1. Відтак відповідач вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими.

На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 21.10.2015 між Державним підприємством Одеська залізниця, правонаступником якого є - Публічне акціонерне товариство Українська залізниця (далі - відповідач, замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю Мегалайт Груп (далі - позивач, постачальник) укладено Договір поставки №Т/Т41-1/201, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити та передати у власність замовнику певну продукцію, далі товар, відповідно до специфікації (Додаток №1), а замовник зобов'язується прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору (п.1.1 Договору).

Відповідно до п.1.2 Договору, найменування товару: запасні частини на поточні ремонти тепловозів Одеської залізниці.

Згідно з п.3.1 Договору, кількість та асортимент товару визначається специфікацією (Додаток №1) яка є невід'ємною частиною договору.

Пунктом 5.1 Договору визначено, що товар повинен бути поставлений замовнику не пізніше 30 днів від дня надання заявки замовнику.

За умовами п.5.2 Договору, товар постачається за рахунок та транспортом постачальника на умовах СРТ (Інкотермс-2010) на склад замовника.

Представник замовника при прийнятті товару зобов'язаний звірити відповідність кількості і асортименту товару, вказаному в рахунку-фактурі і/або накладній, розписатися за отримання товару та видати представнику постачальника довіреність, що підтверджує право представника на отримання даної партії товару (п.5.3 Договору).

Відповідно до п.6.1 Договору, замовник оплачує поставлений постачальником товар за ціною, вказаною у специфікації.

Пунктом 6.4 Договору визначено, що загальна сума по договору 18478,56 грн., з урахуванням ПДВ 20% - 3079,76 грн.

Згідно з п.7.1 Договору, розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються у безготівковій формі.

Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками акту прийому-передачі товару або видаткової накладної (п.7.2 Договору).

За умовами п.9.5 Договору, підтвердженням про одержання товару замовником є акт прийому-передачі товару або видаткова накладна, підписані уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п.11.1 Договору, за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань за даним договором винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України і цим договором.

Згідно з п.11.2 Договору, за несвоєчасну оплату замовник виплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Сплата штрафних санкцій не звільняє сторони від взятих на себе зобов'язань (п.11.4 Договору).

Відповідно до п.16.2 Договору, термін дії договору з моменту його підписання до 31 грудня 2015 року, а в частині розрахунків - до повного виконання сторонами зобов'язань.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов зазначеного договору поставив відповідачеві товар, Контакт нерухомий КМ2.33.23.01 у кількості 8 шт. та Контакт рухомий КМ2.334.23 у кількості 4 шт., на загальну суму 18478,56 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи копією видаткової накладної №174 від 05.11.2015.

Доказів наявності заперечень щодо якості або кількості поставленого позивачем товару матеріали справи не містять, видаткова накладена підписана уповноваженими представниками обох сторін та скріплена відповідними печатками підприємств.

Так, оскільки умовами п.7.2 Договору визначено, що замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня його отримання, відповідач мав здійснити оплату поставленого позивачем товару до 17.12.2015 включно.

Однак відповідач поставлений товар не оплатив, у зв'язку з чим у останнього утворилася заборгованість в сумі 18478,56 грн.

Положеннями ст.712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Факт існування заборгованості в розмірі 18478,56 грн. належним чином підтверджений матеріалами справи.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 Цивільного кодексу України).

На підставі викладеного, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення 18478,56 грн. заборгованості за поставлений товар.

Відповідно до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України).

Нормами ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У відповідності до положень статті 625 ЦК України, позивачем нараховано відповідачу за період з 06.12.2015 по 12.10.2016 3% річних в розмірі 471,05 грн. та інфляційні втрати в сумі 1926,46 грн. Перевіривши наданий розрахунок на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що позивачем невірно визначено період нарахування. Оскільки умовами укладеного між сторонами договору визначено, що замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 30 банківських днів з дня його отримання та враховуючи, що товар поставлено відповідачеві 05.11.2015, таким чином відповідач мав оплатити поставлений товар у строк до 17.12.2015 включно. Таким чином, прострочення з оплати поставленого позивачем товару почалося з 18.12.2015.

Здійснивши власний перерахунок нарахованих до стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за період з 18.12.2015 по 12.10.2016, суд приходить до висновку, щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог в частині стягнення зазначених нарахувань та стягнення з відповідача інфляційних втрат в розмірі 1184,60 грн. та трьох відсотків річних в сумі 455,64 грн.

Крім того, стосовно заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача пені в розмірі 3141,56 грн. за період з 06.12.2015 по 12.10.2016, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст.546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч.1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 1 ст. 547 Цивільного кодексу України визначено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.

Пунктом 11.2 Договору визначено, що за несвоєчасну оплату замовник виплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла на період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості, за кожен день прострочення.

Разом з тим, відповідно до ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що позивачем не вірно визначено період нарахування, так враховуючи положення спірного договору та вимоги ст.232 ГК України, період нарахування пені має становити з 18.12.2015 по 18.06.2016.

Здійснивши власний перерахунок пені за період з 18.12.2015 по 18.06.2016 суд вважає за можливе стягнути з відповідача пеню в розмірі 1946,16 грн.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Разом з тим, заперечення відповідача щодо не поставлення позивачем обумовленої договором продукції судом відхиляються з огляду на їх недоведеність. Так, матеріалами справи підтверджується факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань за договором та підтверджується факт приймання відповідачем обумовленого договором товару. Крім того, судом, в судовому засіданні 08.06.2017, досліджено оригінали документів, долучених до позовної заяви, зокрема видаткової накладної №174 від 05.11.2015, копія якої наявна в матеріалах справи та яка підтверджує факт належного виконання позивачем своїх зобов'язань, оскільки остання містить підпис уповноваженого представника відповідача та відповідну печатку підприємства. Доказів наявності спору щодо якості або кількості поставленого позивачем товару, відповідачем в ході розгляду справи не надано.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не надано суду належних доказів на спростування викладених у позові обставин.

На підставі положень ст.49 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволених вимог.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Тверська, буд. 5; ідентифікаційний код 40075815) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Мегалайт Груп (61157, м. Харків, вул. Селянська, буд. 124; ідентифікаційний код 38930263) 18478 (вісімнадцять тисяч чотириста сімдесят вісім) грн. 56 коп. заборгованості, 455 (чотириста п'ятдесят п'ять) грн. 64 коп. 3% річних, 1184 (одна тисяча сто вісімдесят чотири) грн. 60 коп. інфляційних втрат, 1946 (одна тисяча дев'ятсот сорок шість) грн. 16 коп. пені та витрати по сплаті судового збору в сумі 1469 (одна тисяча чотириста шістдесят дев'ять) грн. 95 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписаний 13.06.2017

Суддя Я.В. Маринченко