Ухвала

від 08.06.2017 по справі 451/310/17

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 451/310/17 Головуючий у 1 інстанції: Крет А.І.

Провадження № 22-ц/783/3359/17 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 О. Я.

Категорія: 19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2017 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Львівської області в складі:

головуючого- судді Мельничук О.Я.,

суддів Крайник Н.П. і ОСОБА_2

при секретарі Фейір К.О.

за участю представника ТзОВ "Приват-Агро-Львів" - ОСОБА_3, представника позивача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ "Приват-Агро-Львів" на ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 17 березня 2017 року у справі за позовом ОСОБА_5, представника - ОСОБА_4 до Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ "Приват-Агро-Львів" про визнання договору оренди землі недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

Ухвалою Радехівського районного суду Львівської області від 17 березня 2017 року заяву про забезпечення позову, задоволено.

Заборонено Товариству з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ "Приват-Агро-Львів" (ЄДРПОУ 33176513) проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи пов'язані з обробітком землі на земельній ділянці площею 1,4319 га, що належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії ІІІ-ЛВ №036480, що відноситься до сільськогосподарських угідь - ріллі, яка розташована на території Оглядівської сільської ради, кадастровий номер 4623983800:06:000:0643.

Вищезгадану ухвалу в апеляційному порядку оскаржив відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ "Приват-Агро-Львів". Вважає ухвалу незаконною, необґрунтованою та такою що підлягає скасуванню. Зазначає, що судом не встановлено дані про особу відповідача, права якого обмежено судовим рішенням, не встановлено переліку та обсягу земель, що перебуває в правомірному користуванні відповідача, не враховано, що відповідач є суб'єктом господарювання, метою та основним видом господарської діяльності якого є саме здійснення сільськогосподарських робіт та отримання прибутку від таких робіт. Вказує на те, що заборонивши відповідачу проводити будь-які сільськогосподарські роботи, суд грубо порушив основні засади інституту вжиття заходів забезпечення позову та прийняв судове рішення, яким обмежив діяльність суб'єкта господарювання, що жодним чином не стосується майбутнього акта правосуддя, що може бути прийнятим за результатом розгляду даної справи. Крім цього, таке втручання у господарську діяльність відповідача призведе до невідворотних наслідків - завдання значних збитків відповідачу внаслідок заборони використовувати землі. Крім цього, вказує на те, що позовні вимоги мають немайновий характер і тому застосований судом захід забезпечення позову не є співмірним з заявленими позовними вимогами, оскільки рішення суду у випадку задоволення такого позову не передбачатиме вчинення якихось дій по виконанню такого рішення, таке рішення буде встановлювати лише певний факт дійсності чи не дійсності договору. В своїй апеляційній скарзі просить ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу про відмову у задоволенні клопотання про забезпечення позову. Також, апелянт просить стягнути з позивача на його користь 1600 грн. понесених судових витрат.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із наступних підстав.

Частиною 1 ст.303 ЦПК України визначено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з вимогами ч.3 цієї статті апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції апеляційний суд має право скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.312 ЦПК України, розглянувши апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд змінює або скасовує ухвалу суду першої інстанції і постановляє ухвалу з цього питання, якщо воно було вирішено судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права або при правильному вирішенні було помилково сформульовано суть процесуальної дії чи підстави її застосування.

Із змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд, посилаючись на ч. 3 ст. 151, ч.ч. 1, .3 ст. 152, ч.1 ст. 153 ЦПК України, ч.1 ст.321, 391, ЦК України, ст.ст. 24,41 Конституції України, Постанову Пленуму Верховного Суду України № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" від 22.12.2006 року, - виходив з того, що із позовних вимог та поданих матеріалів вбачається, що ОСОБА_5, як власник земельної ділянки, площею 1,4319 га, що відноситься до сільськогосподарських угідь - ріллі, яка розташована на території Оглядівської сільської ради і, яка передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, серії ІІІ-ЛВ №036480, звернулася до суду із вимогами про визнання недійсним Договору оренди землі №254, укладеного між нею та ТзОВ "Приват-Агро-Львів". В обґрунтування вимоги акцентується підстава, що при укладенні оспорюваного правочину були порушені права позивача в частині вільного волевиявлення, яке має відповідати її внутрішній волі, чим порушено вимогу ч.3 ст.203 ЦК України, оскільки договір змонтований, підписи на сторінці чотири цього договору в розділі реквізити сторін, у графі "Орендодавець", а також в тексті Акту в графі "Передав" виконаний не позивачем. Тобто, на думку позивача, наведене свідчить, що при укладенні оспорюваного договору оренди були порушені її права щодо вільного волевиявлення, яке мало б відповідати її внутрішній волі. У випадку задоволення позовних вимог позивача, як власника земельної ділянки, може бути порушене її права нею розпорядитися, так як відповідач буде її використовувати (засіювати, обробляти, тощо), в зв"язку з чим суд першої інстанції прийшов до висновку про задоволення заяви позивача, шляхом заборони Товариству з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ "Приват-Агро-Львів" проводити будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі роботи пов'язані з обробітком землі на земельній ділянці площею 1,4319 га, що належить на праві власності позивачу ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії IIІ-ЛВ №036480, що відноситься до сільськогосподарських угідь - ріллі, яка розташована на території Оглядівської сільської ради, кадастровий номер 4623983800:06:000:0643.

Колегія суддів з таким висновком не погоджується з наступних обставин.

Згідно ч.1 ст. 151 ЦПК України суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Відповідно до ч.3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно ст. 152 ЦПК України, позов забезпечується:

1) накладенням арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і знаходяться у нього або в інших осіб;

2) забороною вчиняти певні дії;

3) встановленням обов'язку вчинити певні дії;

4) забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання;

5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту;

6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку;

7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.

У разі необхідності судом можуть бути застосовані інші види забезпечення позову. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову. Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Не допускається забезпечення позову шляхом накладення арешту на заробітну плату, пенсію та стипендію, допомогу по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню, яка виплачується у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю (включаючи догляд за хворою дитиною), вагітністю та пологами, по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, на допомогу, яка виплачується касами взаємодопомоги, благодійними організаціями, а також на вихідну допомогу, допомогу по безробіттю, на майно або грошові кошти неплатоспроможного банку, а також на майно або грошові кошти Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Ця вимога не поширюється на позови про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, про відшкодування збитків, завданих злочином. Не може бути накладено арешт на предмети, що швидко псуються. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при здійсненні тимчасової адміністрації чи ліквідації банку. Не допускається забезпечення позову шляхом зупинення рішень, актів Національного банку України, а також встановлення для Національного банку України заборони або обов'язку вчиняти певні дії. Не допускається забезпечення позову шляхом заборони відповідачу вчиняти певні дії за позовами власників або кредиторів неплатоспроможного банку до такого банку або Фонду гарантування вкладів фізичних осіб. Майно або грошові суми клієнта неплатоспроможного банку, на яке судом накладено арешт до дня віднесення банку до категорії неплатоспроможних, може бути передано приймаючому або перехідному банку чи спеціалізованій установі, утвореній Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, у встановленому законодавством про систему гарантування вкладів фізичних осіб порядку з письмовим повідомленням Фондом гарантування вкладів фізичних осіб особи, в інтересах якої накладено арешт. При цьому передане майно або грошові суми залишаються обтяженими відповідно до ухвали суду про накладення арешту.

Відповідно до змісту п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч.4 ст.151 ЦПК України), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Згідно змісту п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову", розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном іноді призводить до незворотних наслідків.

Як вбачається із виділених матеріалів цивільної справи, що надійшли на розгляд до апеляційного суду, ОСОБА_4 в інтересах ОСОБА_5 заявлено позов до ТзОВ "Приват-Агро-Львів" про визнання недійсним Договору №254 оренди землі між ОСОБА_5, ТзОВ "Приват-Агро-Львів", який було датовано 04.01.2012 року та зареєстровано 10.08.2012 року в Управлінні Держкомзему у Радехівському районі Львівської області за №462390004005786 з підстав відсутності волевиявлення позивача на укладення такого. Інших позовних вимог позивачем заявлено не було.

Крім цього, представником позивача подано заяву про забезпечення вказаного позову, у якій такий просив заборонити Товариству з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ "Приват-Агро-Львів" (ідентифікаційний код юридичної особи за ЄДР 33176513) проводити будь-які сільськогосподарські роботи на земельній ділянці площею 1,4319 га, що належить на праві власності ОСОБА_5 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю, серії IIІ-ЛВ №036480, що відноситься до сільськогосподарських угідь - ріллі, яка розташована на території Оглядівської сільської ради, кадастровий номер 4623983800:06:000:0643 , в тому числі роботи пов'язані з обробітком цієї земельної ділянки.

Колегія суддів, відповідно до вказаних вище вимог закону та їх роз'яснень, перевіряючи: чи дійсно між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам вважає, що підстав для задоволення такої заяви про забезпечення згаданого позову у суду першої інстанції не було.

Так, по-перше, постановивши ухвалу про заборону відповідачу проводити будь-які сільськогосподарські роботи суд фактично вийшов за межі вимог заяви про забезпечення позову, у якій представник позивача просив про заборону вчиняти певні дії, що стосується спірної ділянки, суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі заборонив відповідачу проводити в цілому будь-які сільськогосподарські роботи, в тому числі і що стосується спірної ділянки.

Вказаним, ухвала суду першої інстанції фактично перешкоджає законній господарській діяльності відповідача, що передбачена його статутними документами та є предметом його діяльності, згідно таких.

Що стосується заходів забезпечення, які вжив суд стосовно земельної ділянки позивача, то такі дійсно захищають певні інтереси та права позивача, однак жодним чином не стосуються предмету спору та жодним чином не можуть вплинути на хід виконання майбутнього рішення суду про задоволення позову.

Проте, як вказано вище, забезпечення позову покликане забезпечити належне виконання можливого рішення суду про задоволення позову, тобто вплинути на можливе утруднення його виконання чи сприяти уникненню можливості його невиконання.

Як вказано вище єдиною позовною вимогою є визнання недійсним договору оренди та виконання можливого рішення суду про задоволення позову жодним чином не стосуватиметься питання користування (використання ділянки, проведення на такій сільськогосподарських робіт, тощо) та таке користування ділянкою жодним чином не впливатиме на виконання рішення.

Тобто виконання можливого рішення суду про задоволення позову не залежатиме від проведення чи не проведення сільськогосподарських робіт на ділянці, якої стосується спір та можливе рішення суду про визнання недійсним оспорюваного договору може бути виконане незалежно від дій пов'язаних із користуванням ділянкою відповідачем.

Зважаючи на вказане, доводи апеляційної скарги слід визнати підставними, а саму скаргу задовольнити, скасувавши ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 17 березня 2017 року з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.

Частиною 1 ст. 88 ЦПК України передбачено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Оскільки ухвала суду апеляційної інстанції не є такою, що вирішує спір по суті, заявлені вимоги про вирішення питання судових витрат є передчасними і вирішенню на даній стадії розгляду справи не підлягають, поскільки питання розподілу судових витрат підлягає вирішенню при постановленні судом рішення по суті спору.

Керуючись ст.ст.303, п.2 ч.2 ст.307, п.2 ч.1 ст.312, ст.313, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю /ТзОВ/ "Приват-Агро-Львів"задовольнити частково.

Ухвалу Радехівського районного суду Львівської області від 17 березня 2017 року - скасувати та постановити нову ухвалу якою в задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_4 про забезпечення позову - відмовити.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.

Головуючий: О.Я. Мельничук

Судді: Н.П. Крайник

ОСОБА_2