Рішення

від 14.06.2017 по справі 638/1493/17

ДЗЕРЖИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ХАРКОВА

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 638/1493/17

Провадження № 2/638/2336/17

14.06.2017 року Дзержинський районний суд м. Харкова

у складі головуючого судді Хайкіна В.М.

при секретарі Козодой К. І.

за участю судового розпорядника Зміївської О. Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради в інтересах малолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: Центр соціальних служб для сім'ї дітей та молоді Шевченківського району Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей,-

ВСТАНОВИВ:

У січні 2017 року позивач Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради в інтересах малолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулося до Дзержинського районного суду м. Харкова із позовом до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей. Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що малолітні ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 перебувають на обліку в службі у справах дітей по Шевченківському району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради як діти, що опинились в складних життєвих обставинах. Діти з народження зареєстровані разом з матір'ю - ОСОБА_6 за адресою: АДРЕСА_1. Умови проживання в квартирі вкрай незадовільні. ОСОБА_6 ніде не працює, часто змінює місце фактичного проживання, матеріально не забезпечена, матеріальної допомоги на утримання дітей не надає. Вважає, що ОСОБА_6 самоусунулась від утримання дітей, створення належних умов для їх проживання, виховання та розвитку. Мати не забезпечує малолітніх необхідним одягом, харчуванням, належною медичною допомогою, що свідчить про ігнорування з її боку вирішення життєво важливих потреб дітей. За час перебування дітей у дитячих закладах не виправила кризову ситуацію в своїй сім'ї та не створила умов для повернення їй дітей на виховання. Діти ОСОБА_3, ОСОБА_4 виховується у державних дитячих закладах, ОСОБА_5 тривалий час перебуває у лікарні, тобто діти фактично позбавлені батьківського піклування, однак не мають підтвердженого статусу, що унеможливлює отримання ними усіх соціальних гарантій. Просить суд позов задовольнити, позбавити ОСОБА_6 батьківських прав відносно малолітніх дітей ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та стягнути з неї аліменти на їх утримання у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення повноліття на користь державного опікуна в особі Комунального закладу охорони здоров'я Обласний будинок дитини №2 .

Представник позивача Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - Товстоп'ятова О. М.в судове засідання не з'явилася, надав до суду заяву, в якій зазначила, що підтримує позовні вимоги, просить суд слухати справу без її участі, не заперечує проти постановлення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явилася, про час і місце судового засідання повідомлялася належним чином та своєчасно, а саме відповідно до вимог частини 5 статті 74 ЦПК України відповідачу була надіслана судова повістка про час та місце розгляду справи за місцем реєстрації рекомендованим поштовим відправленням. Заперечень проти позову, заяв про поважні причини неявки чи розгляд справи без участі відповідача чи відкладення розгляду справидо суду не надходило.

Неявка осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце судового розгляду справи являється їх волевиявленням, яке свідчить про відмову від реалізації свого права на безпосередню участь у судовому розгляді справи та інших процесуальних прав, причини неявки визнані судом неповажними, і тому неявка відповідача не може бути перешкодою для заочного розгляду судом справи, що відповідає положенням частини 1 статті 224 ЦПК України. Окрім того, відповідно до частини 3 статті 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.

Представник третьої особи - Центру соціальних служб для сім'ї дітей та молоді Шевченківського району Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради - в судове засідання не з'явився, про час і місце судового засідання повідомлявся належним чином та своєчасно.

Зі згоди представника позивача суд ухвалює заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, що відповідає положенням частини 1 статті 224 ЦПК України.

Суд, дослідивши доводи представника позивача, оцінивши докази, представлені в матеріалах справи, встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Згідно зі статтею 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі статтею 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи відповідному органі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків; таким чином, пункт передбачає право на суд , одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору.

Відповідно до частини 1 статті 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 11 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, в межах заявлених ними позовних вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За положенням статті 4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства закріплено статтею 15 Цивільного кодексу України. Право на захист виникає з певних підстав, якими виступають порушення цивільного права, його невизнання чи оспорювання.

Зміст конституційного права особи на звернення до суду за захистом своїх прав визначений статтею 16 Цивільного кодексу України, відповідно до приписів якої, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, при цьому, способами захисту цивільних прав і інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Матір'ю ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_6, що підтверджує копія повторного свідоцтва про народження НОМЕР_2, виданого Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 10.03.2016 року (а. с. 17).

Згідно довідки №39 від 25.02.2015 року, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.11.2014 року і по теперішній час перебуває на повному державному забезпеченні у Ізюмському дитячому будинку Ізюмської міської ради (а. с. 19).

Згідно листа Служби у справах дітей Ізюмської міської ради Харківської області від 14.09.2016 року №993, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 01.11.2014 року і по теперішній час знаходиться на повному державному забезпеченні. За інформацією дитячого будинку мати відвідувала дитину декілька разів (а. с. 20).

Рішенням виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області Про влаштування дитини до державного дитячого закладу від 25.10.2016 року №0623, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, відрахованого з Ізюмського дитячого будинку Ізюмської міської ради та влаштовано до державного дитячого закладу на повне державне утримання (а. с. 17).

Як вбачається з листа Служби у справах дітей Ізюмської міської ради Харківської області від 16.12.2016 року №1449, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, був влаштований до Обласного будинку дитини №2 м. Харків та знятий з профілактичного обліку служби згідно рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради №0623 від 25.10.2016 року (а. с. 19).

Відповідно до листа Ізюмського дитячого будинку Ізюмської міської ради від 11.01.2017 року №04, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, перебуває у даній установі з 01.11.2014 року на повному державному утриманні. За час перебування дитини в закладі мама відвідувала сина кілька разів, а саме: за 2014 рік - жодного разу; за 2015 рік - 11.02.2015 року; за 2016 рік - 05.07.2016 року, 06.08.2016 року, 07.08.2016 року, 09.10.2016 року. Вихованням сина не займалася, станом здоров'я не цікавилася, матеріально не допомагала (а. с. 20).

Матір'ю ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, є ОСОБА_6, що підтверджує копія повторного свідоцтва про народження НОМЕР_3, виданого Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 07.05.2015 року (а. с. 7).

Згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради Про реєстрацію народження, влаштування та переведення малолітніх дітей до закладів для дітей від 22.04.2015 року №231, доручено службі у справах дітей Дзержинського району Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради вжити заходів щодо отримання у Департаменті охорони здоров'я Харківської обласної державної адміністрації путівки до комунального закладу охорони здоров'я для дітей та влаштування на повне державне забезпечення малолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 12).

Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Про влаштування, подовження терміну перебування малолітніх дітей у закладах для дітей від 28.04.2016 року №273 подовжено термін перебування малолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, у комунальному закладі Харківський обласний будинок дитини №2 строком на 6 місяців (а. с. 12).

Як встановлено з листа Комунального закладу охорони здоров'я Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №17 від 13.01.2015 року №27, ОСОБА_4 12.01.2015 року поступив до педіатричного відділення лікарського закладу. Дитина переведена з КЗОЗ Харківський міський перинатальний центр на підставі акту про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому акті охорони здоров'я, або яку відмовилися забрати батьки чи інші родичі, про підкинуту чи знайдену дитину, складеного лейтенантом Дзержинського РВ міліції ОСОБА_8 (а. с. 13).

Акт про дитину, покинуту в пологовому будинку, іншому акті охорони здоров'я, або яку відмовилися забрати батьки чи інші родичі, про підкинуту чи знайдену дитину, складеного лейтенантом Дзержинського РВ міліції ОСОБА_8 12.01.2015 року наявний у матеріалах справи (а. с. 14).

Згідно висновку про стан здоров'я, фізичний та розумовий розвиток дитини, у ОСОБА_4 наявне ураження головного мозку не уточнене (гипертензіонно-гідроцефальний синдром, синдром тонусних порушень як наслідок гіпоксично-ішемічног оураження ЦНС, пізній відновний період); інші кардіоміопатії (дисплатична кардіопатія) (а. с. 15).

Матір'ю ОСОБА_5, 01.11.2015 року є ОСОБА_6, що підтверджує копія свідоцтва про народження НОМЕР_4, виданого Дзержинським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Харківського міського управління юстиції 10.11.2015 року (а. с. 7).

Як встановлено з листа Комунального закладу охорони здоров'я Харківська міська клінічна багатопрофільна лікарня №17 від 13.09.2016 року №942, ОСОБА_5 09.09.2016 року поступив до педіатричного відділення лікарського закладу на підставі протоколу про застосування поліцейського піклування, що складений інспектором Шевченківського ВП Холодногірського ВП ГУМП в Харківській області (а. с. 9).

Згідно рішення виконавчого комітету Харківської міської ради Про негайне відібрання малолітньої дитини у матері від 18.01.2017 року №14, вирішено відібрати малолітнього ОСОБА_5 у матері ОСОБА_6, та Службі у справах дітей по Шевченківському району управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради доручено тимчасово влаштувати малолітнього ОСОБА_5 до закладу для дітей відповідно до віку та стану здоров'я (а. с. 7).

Відповідно до частин 3 та 4 статті 61 ЦПК України обставини, встановлені судовим рішенням у адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Вирок у кримінальному провадженні, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Згідно постанови Дзержинського районного суду м. Харкова від 22.11.2016 року (справа №638/18351/16-п), ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, тобто за ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей,та призначено адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а. с. 21).

Згідно актів обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 (місце реєстрації відповідача), умови для проживання дітей не створені (а. с. 24-26).

У відповідності із частинами 1- 4 статті 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини ; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток ; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя ; поважати дитину.

Частиною 1 статті 2 Конвенції про права дитини від 20.11.1989 року передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров'я і народження дитини, її батьків чи законних опікунів або яких-небудь інших обставин.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року (ратифікована Україною 27 лютого 1991 року, дата набуття чинності для України 27 вересня 1991 року) в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до частини 1статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Практика Європейського суду з прав людини свідчить про те, що питання позбавлення батьківських прав мають ґрунтуватись на оцінці особистості відповідача та його поведінці. Факт оскарження відповідачами заяви про позбавлення батьківських прав також може свідчити про їх інтерес до дитини (рішення від 07 грудня 2006 року у справі Хант проти України ).

Згідно із частиною 2 статті 141 Сімейного кодексу України, розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.

У відповідності із частиною 2 статті 157 Сімейного кодексу України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.

Як свідчать положення частини 4 статті 155 Сімейного кодексу України, ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він, зокрема, ухиляється від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до пп. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року №3 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав , позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно їх утримують, та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення, не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування своїми обов'язками.

Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний заклад або інший заклад в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Відповідно до частини 2, 3 статті 10 ЦПК України, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1, 3, 4 статті 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 179 ЦПК України визначено, що предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Для встановлення у судовому засіданні фактів, зазначених у частині першій цієї статті, досліджуються показання свідків, письмові та речові докази, висновки експертів.

Відповідно до статті 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Статтями 58, 59 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до частини 1 статті 64 ЦПК України письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до принципів змагальності та диспозитивності цивільного процесу сторони у справі зобов'язані довести в судовому засіданні обставини, на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, а відповідач як заперечення проти позову.

Оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову, зокрема, щодо ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків по вихованню дітей, знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити.

Враховуючи викладене, суд вважає, що позовна вимога про позбавлення батьківських прав підлягає задоволенню у повному обсязі, адже нехтування батьківськими обов'язками з боку матері принижує гідність дітей, а наявність людини, яка юридично має права матері, але фактично залишається чужою людиною, може в подальшому привести до негативних наслідків у житті дитини як з моральної, так і з правової точки зору. Враховуючи те, що відповідач по справі жодним чином не був позбавлений інформації стосовно місця перебування своїх дітей, а з боку закладів, у яких перебувають діти, ніколи не створювалися перешкоди у спілкуванні дитини з нею та прийманні участі матері у вихованні, вищевикладені обставини свідчать про фактичну можливість, проте вольове небажання виконувати відносно дітей батьківські обов'язки, покладені на неї законом.

Щодо позовної вимоги про стягнення аліментів, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 51 Конституції України, батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.

Згідно статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно статті 182 Сімейного кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує стан здоров'я та матеріальне становище дитини, стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина, інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до статті 183 Сімейного Кодексу України, частина заробітної плати/доходу/ матері, батька,що буде утримуватися як аліменти, визначається судом.

Згідно з частиною 2 статті 182 Сімейного Кодексу України, мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 Сімейного Кодексу України.

Відповідно до п.п. 15, 17 Постанови Пленуму Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів від 15.05.2006 року, у відповідності із статтею 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття, а у випадках, передбачених ст. 198, 199 СК України, і своїх повнолітніх дочку, сина. За відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Згідно з ч. 3 ст. 181 СК України аліменти на дитину присуджуються в частці від заробітку (доходу) її матері, батька (статті 183 цього кодексу) або в твердій грошовій сумі (стаття 184 СК) і виплачуються щомісячно.

Відповідно до частини 1 статті 191 Сімейного кодексу України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.

Згідно статі 8 Закону України Про охорону дитинства , кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Так, даних про наявність у відповідача нерухомого майна та інших джерел доходу матеріли справи не містять. Разом з тим, суд враховує і ту обставину, що відповідач є здоровою, працездатною молодою особою, даних про наявність обмежень за станом здоров'я не має, дані про наявність на її утриманні інших непрацездатних осіб також відсутні.

Отже, приймаючи до уваги як рівень прожиткового мінімуму дітей, на утримання яких стягуються аліменти, матеріальне становище дітей, та стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів, зважаючи на батьківський обов'язок відповідача по утриманню дітей до їх повноліття, враховуючи інтереси останніх, суд вважає за можливе стягнути з відповідача аліменти на утримання дітей у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з дня пред'явлення позову до суду.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 367 ЦПК України, суд допускає негайне виконання судового рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.

Відповідно до вимог частини 3 статті 88 ЦПК України, якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до частини 3 статті 6 Закону України Про судовий збір , у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

Оскільки позивачем було заявлено дві вимоги немайнового характеру - позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, то судовий збір, який повинен був сплатити позивач при поданні позову, проте не сплачував у зв'язку з віднесенням його до категорії осіб, яка звільнена від сплати судового збору (судовий збір не справляється за подання заяви, апеляційної та касаційної скарги про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у разі, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України, суб'єкти надання безоплатної вторинної правової допомоги та/або органи опіки та піклування або служби у справах дітей (пункт 14 частини 2 статті 3 Закону України Про судовий збір ), підлягає стягненню з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної частини вимог, та становить 3200 грн. (2 вимоги х 1600 грн. 00 коп.).

Керуючись ст.ст. 3, 10, 11, 57-60, 88, 209, 213-215, 224-228 , ч. 1 ст. 367 ЦПК України, ст. 8 Закону України Про охорону дитинства , ст.ст. 19, 141, 150, 155, 157, 164, 165, 180-184, 191 Сімейного кодексу України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов Управління служб у справах дітей Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради в інтересах малолітніх: ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа: Центр соціальних служб для сім'ї дітей та молоді Шевченківського району Департаменту праці та соціальної політики Харківської міської ради, про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, батьківських прав відносно малолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІН НОМЕР_1, на користь державного опікуна в особі Комунального закладу охорони здоров'я Обласний будинок дитини №2 (код ЄДРПОУ 24664147, місцезнаходження: 61045, м. Харків, вул. Кузнецька, буд. 1) аліменти на утримання малолітніх ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_5, у розмірі 1/3 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше 30 % від прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно до досягнення дітьми повноліття, починаючи з дня пред'явлення позову до суду, тобто з 31.01.2017 року.

Рішення суду допустити до негайного виконання у межах суми платежу за один місяць.

Стягнути з ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, ІН НОМЕР_1, на користь держави судовий збір у розмірі 3200 (три тисячі двісті) грн. 00 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Харківської області через Дзержинський районний суд м. Харкова шляхом подачі апеляційної скарги протягом 10-ти днів з дня його проголошення. У разі, якщо рішення ухвалено без участі особи, яка його оскаржує, апеляційна скарга подається протягом 10-ти днів з дня отримання його копії.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 10 днів з дня отримання його копії.

Головуючий: