Постанова

від 14.06.2017 по справі 826/4811/17

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА01051, м.  Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И м. Київ 14 червня 2017 року                      № 826/4811/17 Суддя Окружного адміністративного суду міста Києва Смолій І.В, розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом за позовом   Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Приватного підприємства "Рарітет" прозастосування арешту коштів на рахунках ВСТАНОВИВ: З позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулося Головне управління Державної фіскальної служби у м. Києві до Приватного підприємства "Рарітет" про застосування арешту коштів на рахунках. В позовній заяві позивач просить суд: прийняти рішення про застосування адміністративного арешту коштів на рахунках Приватного підприємства "Рарітет". В ході судового розгляду даної справи представник позивача позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Представник відповідача проти позову заперечував з підстав того, що у разі коли запит складено з порушенням вимог, платник податків звільняється від обов'язків надавати відповідь на такий запит. Представник відповідача зазначив, що отриманий ПП “Рарітет” запити від 01.03.2017 року за №4428/10/26-15-14-01-05, на який, відповідачем було надано відповідь із відмовою та зазначенням всіх підстав, що відповідач вважає невідповідними вимогам Податкового кодексу України. Розглянувши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне. Як вбачається з матеріалів справи, Головним управлінням ДФС у м. Києві 28.03.2017 року прийнято наказ №2294 «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки ПП “Рарітет” (код 32380831)». Підставою для прийняття даного наказу зазначено норму п.п.78.1.4 ст. 78 ПК України та ненадання пояснень та їх документальних підтверджень на письмові запити контролюючого органу від 01.03.2017 за №4428/10/26-15-14-01-05. Зазначений наказ було з метою проведення перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з ТОВ «Каналі Україна» (код 39981612) за період листопад 2015 року. 03.04.2017 року позивачем складено акт недопуску до перевірки, оскільки посадові особи за місцем податкової адреси підприємства не знаходились, що фактично унеможливило допуск перевіряючого до проведення документальної позапланової виїзної перевірки. Також, суд зазначає, що доказів прийняття рішення керівника (його заступника) органу державної податкової служби про накладення адміністративного арешту майна платника податків суду надано не було. На підставі вимог п.п.94.6.2 п. 94.6 ст. 94 ПК України позивач звернувся до суду з даним позовом, при вирішенні якого суд виходить з наступного. Загальна процедура і підстави застосування адміністративного арешту органами державної податкової служби визначені    статтею 94 Податкового кодексу України, у відповідності до пункту 94.2 якої арешт майна може бути застосовано, якщо платник податків відмовляється від проведення документальної перевірки за наявності законних підстав для її проведення або від допуску посадових осіб контролюючого органу. Визначення адміністративного арешту як виняткового способу забезпечення виконання обов'язків платника податків, наведене в пункті    94.1    статті    94 Податкового кодексу України, за своїм змістом однаково охоплює як арешт коштів, так і арешт іншого майна. Отже, норми    статті 94 Податкового кодексу України    регулюють застосування будь-якого адміністративного арешту незалежно від предмета такого арешту. Водночас чинне законодавство послідовно розмежовує порядок накладення адміністративного арешту на майно платника податків, відмінне від коштів, та арешту коштів платника податків. Адміністративний арешт майна платника податків відповідно до пункту    94.10    статті    94 Податкового кодексу України    накладається за рішенням керівника органу державної податкової служби, обґрунтованість якого протягом 96 годин має бути перевірена судом. Натомість арешт коштів на рахунку платника податків відповідно до абзацу другого підпункту 94.6.2 пункту 94.6 статті 94 здійснюється виключно на підставі рішення суду шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Наведені норми кореспондуються з приписом пункту    94.4    статті    94 Податкового кодексу України, згідно з якою арешт може бути накладено органом державної податкової служби на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернено стягнення відповідно до закону, та коштів на рахунку платника податків. Зі змісту цієї норми випливає, що компетенція щодо накладення арешту майна належить органу державної податкової служби, але така компетенція не поширюється на арешт коштів платника податку, який накладається за рішенням лише суду на підставі звернення податкового органу. Також розрізняється порядок зняття арешту, накладеного на майно платника податків, та арешту коштів на рахунках платника податків. Адміністративний арешт майна платника податків припиняється: 1) або у зв'язку з відсутністю протягом 96 годин рішення суду про підтвердження обґрунтованості такого арешту (підпункт    94.19.1    пункту    94.19    статті    94 Податкового кодексу України    ); 2) або на підставі рішення органу державної податкової служби про звільнення майна з під арешту, яке приймається протягом двох робочих днів, що настають за днем, коли такому органу стало відомо про виникнення підстав для припинення адміністративного арешту (пункт 94.20статті 94    Податкового кодексу України    ). У свою чергу, звільнення від арешту коштів на рахунках платника податків відповідно до абзацу третього пункту    94.6    статті    94 Податкового кодексу України    відбувається за рішенням того ж самого органу, який наклав відповідний арешт, тобто за рішенням суду. Рішення податковий орган в такому разі не приймає. При цьому підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків, є універсальними та визначені пунктом  94.2  статті  94 Податкового кодексу України, обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав, але розрізняються процедурою застосування - або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). Зазначене випливає із системного тлумачення правових норм, які містяться у    статті 94 Податкового кодексу України. Ці норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків, причому зміст правового регулювання викладається в єдиному контексті. Аналогічну позицією висловлює і Вищий адміністративний суд України в листі від 29.04.2013 року № 642/12/13-13 “Щодо застосування адміністративного арешту коштів”. При цьому, визначальним при вирішенні питання щодо наявності підстав для арешту коштів є з'ясування наявності законних підстав для проведення документальної перевірки платника податків. Відповідно до пункту    81.1    статті    81 ПК України    посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, копії наказу про проведення перевірки та службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки. Пунктом    81.2    статті    81 ПК України    передбачено, що у разі відмови платника податків та/або посадових (службових) осіб платника податків (його представників або осіб, які фактично проводять розрахункові операції) у допуску посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення перевірки складається акт, який засвідчує факт відмови. Загальна процедура застосування адміністративного арешту майна платника податків регулюється Порядком застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого  наказом Міністерства доходів і зборів України №568 від 10.10.2013 року  (далі - Порядок, в редакції чинній на момент винесення спірних правовідносин). Відповідно до п. 7.1 Порядку арешт коштів на рахунку платника податків здійснюється виключно на підставі рішення суду, шляхом звернення органу державної податкової служби до суду. Згідно з п. 7.3 Порядку для застосування арешту коштів на рахунку платника податків орган державної податкової служби подає до суду позовну заяву у порядку, передбаченому    Кодексом адміністративного судочинства України, у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків. Тобто, арешт коштів платника податків які знаходяться на рахунках у банках з метою забезпечення виконання платником податків його обов'язків визначених законом здійснюється після прийняття рішення керівника (його заступника) органу державної податкової служби про накладення адміністративного арешту майна платника податків. Крім того, згідно приписів пп.94.19.1    п.94.19    ст.94 ПК України адміністративний арешт вважається припиненим, оскільки відсутнє рішення про підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту, яке мало бути прийнято судом протягом 96 годин з моменту застосування арешту. Аналіз вказаних норм свідчить про те, що окрім права податкового органу звертатись з вказаним позовом до суду, у податкового органу існує і певний обов'язок по дотриманню порядку, як то звернення до суду саме у день прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків та надання належних і допустимих доказів того, що у платника податків відсутнє майно та бо його балансова вартість менша суми податкового боргу, та бо таке майно не може бути джерелом погашення податкового боргу. Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до суду з даним позовом проте доказів про прийняття рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків суду не надано, крім того, податковим органом не надано належних і допустимих доказів того, що у платника податків обліковується податковий борг. Крім того, суд зазначає, що у податкового органу окрім застосування арешту коштів та майна відповідача має інші важелі погашення податкового боргу, наприклад, стягнення податкового боргу в судовому порядку у разі його наявності, переведення платником податків прав вимоги дебіторської заборгованості. Додатково суд зазначає, що враховуючи вимоги    ст. 94 Податкового кодексу України, Порядку застосування адміністративного арешту майна платника податків, затвердженого    наказом Міністерства фінансів України № 1398    від 7 листопада 2011 року, які визначають арешт коштів на рахунках платника податків у якості складової загального арешту майна, що відрізняється виключно процедурою застосування, застосування арешту коштів є можливим лише у разі існування арешту майна, застосованого згідно з п.    94.2    ст.    94 Податкового кодексу України. Доказів підтвердження у судовому порядку обґрунтованості арешту майна товариства згідно з п.    94.10    ст.    94 Податкового кодексу    України    податковим органом не надано, підстави для застосування арешту коштів на відкритих рахунках товариства відсутні, оскільки такий арешт є лише складовою загального арешту майна. Наведене є самостійною та достатньою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог. Відповідно до статті 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує наступні питання, зокрема: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження. Відповідно до положень ч. 1 статті 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці данні встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів та висновків експертів. Згідно положень статті 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, матеріалів справи, суд приходить до висновку про те, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню. Керуючись ст.ст. 94, 158-163 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва,- ПОСТАНОВИВ: В задоволенні позовних вимог Головного управління ДФС у м. Києві відмовити повністю. Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі в Окружний адміністративний суд міста Києва  апеляційної скарги на постанову протягом десяти днів з дня її проголошення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає до Київського апеляційного адміністративного суду. Якщо апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку.           Суддя                                                                                                І.В. Смолій