Рішення

від 12.06.2017 по справі 910/6351/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.06.2017№910/6351/17

За позовом Фермерського господарства "ГІД"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСМГ"

про стягнення 188 465,14 грн.

Суддя Літвінова М.Є.

Представники сторін:

від позивачa: Іванін В.В. - адвокат за договором № б/н від 12.05.17 р.;

від відповідача: не з'явились.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 12 червня 2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення у справі.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

Фермерське господарство "ГІД" (далі - позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСМГ" (далі - відповідач) про стягнення 188 465,14 грн., в тому числі 182 500,14 грн. основного боргу, 3 450,00 грн. пені, 1825,00 грн. інфляційних втрат, 690,00 грн. 3 % річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 23/02-11 від 23.02.2017 року не здійснив поставку узгодженого між сторонами товару, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати за непоставлену продукцію.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 20.04.2017 порушено провадження у справі № 910/6351/17, її розгляд призначено на 17.05.2017 року.

15.05.2017 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва представником позивача подані додаткові документи для долучення до матеріалів справи.

Представник відповідача у судове засідання 17.05.2017 року не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні 17.05.2017 року винесено ухвалу про відкладення розгляду справи на 12.06.2017 року.

У судовому засіданні 12.06.2017 року представник позивача надав усні пояснення по суті спору, відповідно до яких підтримав заявлені позовні вимоги.

Представник відповідача у судове засідання 12.06.2017 року не з'явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Місцезнаходження відповідача за адресою: 02218, м. Київ, вулиця Райдужна, будинок 49 на яку було відправлено ухвали суду підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та вказана в позові.

У відповідності з положеннями пункту 3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.2011 року № 18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з частиною 1 статті 64 Господарського процесуального кодексу України ухвала про порушення провадження у справі надсилається за повідомленою сторонами господарському суду поштовою адресою. У разі ненадання сторонами інформації щодо їх поштової адреси, ухвала про відкриття провадження у справі надсилається за адресою місцезнаходження (місця проживання) сторін, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі відсутності сторін за такою адресою, вважається, що ухвала про порушення провадження у справі вручена їм належним чином.

Таким чином, суд приходить до висновку, що відповідач повідомлений про час та місце судового розгляду належним чином, а матеріали справи містять достатні докази для її розгляду по суті.

Оскільки про час та місце судового засідання відповідач був належним чином повідомлений, на підставі статті 75 Господарського процесуального кодексу України справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

23.02.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "ПСМГ" (постачальник) та Фермерським господарством "ГІД" (покупець) укладено Договір поставки № 23/02-11 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов'язується передати у власність (поставити), а покупець оплатити та прийняти мінеральні добрива, загальна кількість, асортимент, одиниця виміру, ціна за одиницю виміру, загальна вартість, умови та строки поставки і оплати яких визначена сторонами у специфікації, яка є додатками до цього Договору і становить його невід'ємну частину (п. 1.1. Договору).

Відповідно до п. 2.1. Договору ціна та загальна вартість товару визначаються сторонами в специфікації, яка є невід'ємною частиною договору.

Товар відвантажується зі складу постачальника на склад покупця за умови 100 % сплати рахунку-фактури (п. 3.2. Договору).

Пунктом 3.3. Договору сторони погодили, що доставка товару здійснюється протягом двох календарних днів з моменту надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника.

Згідно з п. 8.2. Договору договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2017 року, а в частині виконання зобов'язань сторонами до повного його виконання.

Відповідно до специфікації (додаток № 1 до Договору) товар відпускається зі складу за умови 100 % сплати рахунку-фактури, а саме 182 500,14 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено на рахунок відповідача 182 500, 14 грн. за мінеральні добрива, що підтверджується платіжним дорученням № 77 від 23.02.2017 року (належним чином засвідчена копія наявна в матеріалах справи).

За твердженням позивача, відповідач у передбачені Договором строки не здійснив поставку товару.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач в порушення норм законодавства України та укладеного між сторонами Договору поставки № 23/02-11 від 23.02.2017 року не здійснив поставку узгодженого між сторонами товару, внаслідок чого у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати за непоставлену продукцію.

Відповідач не скористався своїм процесуальним правом, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, на подання відзиву на позов, жодних заперечень на спростування наведених позивачем обставин суду не надав.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Положеннями ст. 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень ст. 530 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 ст. 670 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Факт перерахування позивачем на рахунок відповідача грошових коштів в розмірі 182 500,14 грн. в якості оплати товару за Договором належним чином підтверджений матеріалами справи та відповідачем не спростований.

Позивач звертався до відповідача із претензією № 1 від 17.03.2017 року в якій просив відповідача перерахувати грошові кошти за непоставлений товар або здійснити поставку товару у визначені Договором строки. Проте відповідач залишив вказану претензію без відповіді та задоволення.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що вказана сума, перерахована позивачем є передплатою за товар, який в подальшому мав бути поставлений відповідачем.

На підставі викладеного, враховуючи невиконання відповідачем своїх зобов'язань щодо поставки товару, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення грошових коштів в розмірі 182 500,14 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 3 450,00 грн. пені, 1825,00 грн. інфляційних втрат, 690,00 грн. 3 % річних.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (стаття 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (стаття 1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Суд зазначає, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення ним грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченої суми попередньої оплати за непоставлений товар.

За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, а тому правові підстави для нарахування 3% річних та інфляційних втрат на суму попередньої оплати відсутні.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 16.09.2014 року у справі № 30-90гс14.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 1825,00 грн. інфляційних втрат та 690,00 грн. 3 % річних задоволенню не підлягають.

Щодо заявлених позивачем вимог щодо стягнення з відповідача 3 450,00 грн. пені, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч.1 ст.230 ГК України).

Згідно з положеннями ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Згідно ч. 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до п. 5.2. Договору в разі затримки поставки товару або поставки не в повному обсязі, заявленому покупцем, постачальник сплачує неустойку у розмірі 15 % від суми непоставленого товару за кожен день затримки.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, судом встановлено, що вказане нарахування проведено позивачем у відповідності до умов закону та Договору, а відтак з відповідача підлягає стягненню 3 450,00 грн. пені за порушення виконання останнім строків поставки продукції.

Згідно зі статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона, як на підставу своїх вимог і заперечень, покладається на цю сторону.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування викладених у позові обставин.

Витрати зі сплати судового збору, на підставі ст.49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись статтями 4, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ПСМГ" (02218, м. Київ, вулиця Райдужна, будинок 49, ідентифікаційний код 37847997) на користь Фермерського господарства "ГІД" (71410, Запорізька обл., Великобілозерський район, село Гюнівка, вулиця Чапаєва, будинок 17, ідентифікаційний код 24908661) 182 500 (сто вісімдесят дві тисячі п'ятсот) грн. 14 коп. основного боргу, 3 450 (три тисячі чотириста п'ятдесят) грн. 00 коп. пені, 2 789 (дві тисячі сімсот вісімдесят дев'ять) грн. 25 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 16.06.2017

Суддя М.Є. Літвінова