Постанова

від 23.05.2017 по справі 910/22358/16

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"23" травня 2017 р. Справа№ 910/22358/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Куксова В.В.

Іоннікової І.А.

за участю представників сторін:

від позивача (апелянта): Халупко С.В.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/22358/16 (суддя: Пригунова А.Б.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп"

про стягнення 45 835,22 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 по справі №910/22358/16, повний текст якого складено 06.03.2017, у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп" про стягнення 45 835,22 грн. - відмовлено повністю.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову мотивовано тим, що на час прийняття рішення у даній справі строк виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару не настав. Крім того, суд першої інстанції зазначив, що матеріалами справи не підтверджується порушення відповідачем зобов'язань щодо поставки товару, а тому вимоги позивача про стягнення грошових коштів, які були перераховані у якості здійснення попередньої оплати за товар, є передчасними, що і стало підставою для відмови у задоволенні позову. Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 27.02.2017, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі № 910/22358/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з відповідача на користь позивача 45 835,22 грн.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а встановлені судом обставини не відповідають матеріалам справи.

Зокрема, апелянт наголошував, що судом першої інстанції не враховано того, що наявні докази свідчать про те, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп" допущено прострочення виконання зобов'язань за договором поставки, у зв'язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" заявлено вимоги про стягнення грошових коштів у сумі 45 835,02 грн.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/22358/16 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 розподілено для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді - Куксов В.В., Іоннікова І.А.

Ухвалою Київськоо апеляційного господарського суду від 29.03.2017 поновдлено апелянту строк на апеляційне оскарження рішення суду, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/22358/16 прийнято до розгляду, порушено апеляційне провадження, розгляд апеляційної скарги призначено на 25.04.2017.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 25.04.2017 розгляд справи відкладено на 23.05.2017.

В судовому засіданні 23.05.2017 представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Відповідач в судове засідання 23.05.2017 представників не направив, причин неявки суд не повідомив, про розгляд справи був повідомлений належним чином за адресою свого місцезнаходження (поштові повідомлення про направлення ухвал суду від 29.03.2017 та від 25.04.2017 повернуті без вручення з відмітками не розшукано ). Через канцелярію суду заяв та клопотань не подавав.

Відповідно до п.3.9.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" від 26.12.11р. №18 особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст.64 та ст.87 Господарського процесуального кодексу України. За змістом зазначеної ст.64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою, і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції-" у випадку нез.'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них .справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п. 3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.).

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського' процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч. 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії-" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосудця покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами, за відсутності представників відповідача, оскільки їх неявка не є перешкодою для розгляду апеляційної скарги.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

15.05.2015 Товариством з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп" виставлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" рахунок на оплату № 3 товару, а саме IP-Камера D-Link DCS-933L 802.11n (8525 80 19 00) у кількості 25 штук на загальну суму 42 750,00 грн.

При цьому, дослідивши вказаний рахунок на оплату, суд апеляційної інстанції встановив, що у верхній його частині міститься приписка, що товар відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта.

Випискою по особовому рахунку за період з 15.05.2015 по 15.05.2015 підтверджується, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" перерахувало на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп" грошові кошти в розмірі 42 750,00 грн., як оплату за IP-Камери згідно рахунку на оплату № 3 від 15.05.2015, копія якого міститься в матеріалах справи.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, позивач стверджує, що Товариством з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп" допущено прострочення виконання зобов'язань за договором поставки, у зв'язку з чим Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" заявлено вимоги про стягнення грошових коштів у сумі 45 835,02 грн.

Суд першої інстанції в процесі розгляду справи встановив, що в матеріалах справи відсутні докази направлення вимоги про поставку товару позивачем відповідачу. термін виконання відповідачем зобов'язання щодо поставки товару, оплаченого Товариством з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" не встановлено та, при цьому, доказів звернення до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп" з вимогою в порядку ст. 530 Цивільного кодексу України про поставку товару позивачем суду не надано. Відтак, на даний час, у позивача відсутні підстави для застосування норм ст. 693 Цивільного кодексу України.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції в процесі перегляду справи в апеляційному порядку, керуючись ст. 99, ст. 101 Господарського процесуального кодексу України встановив наступне.

У позовній заяві в обгрунтування позовних вимог позивач посилається зокрема на те, що ним було направлено відповідачу 2 претензії - вимоги, а саме: першу відповідач отримав 10.12.2015 (і копію рекомендованого поштового повідомлення про вручення якої ним долучено до матеріалів справи), а друга від 14.06.2016 - повернулась позивачу без вручення.

В свою чергу, позивач вже під час апеляційного перегляду справи, через відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду подав зокрема, копію претензії № 585 від 01.12.2015, адресованої відповідачу, в якій посилаючись на те, що на підставі виставленого рахунку № 3 від 15.05.2015 оплачено 42 750,00 грн. за товар, який на момент направлення претензії не поставлено відповідачем позивачу, просив поставити товар, або повернути суму коштів в розмірі 42 750,00 грн., а також фіскальний чек поштової установи від 09.12.2015 № 2833, згідно якого вказану претензію було направлено позивачем на адресу відповідача і отримано останнім згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення 0417603101640.

Частина перша статті 101 Господарського процесуального кодексу України визначає, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обгрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обгрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Статтею 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Статтею 525 Цивільного кодексу України, ч.7 ст. 193 ГК України, встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 612 ЦК України, частин 1, 2 статті 220 ГК України якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов'язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитись від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України передбачено, що допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

З урахуванням вищенаведеного, суд апеляційної інстанції враховує те, що правова природа перерахованих позивачем коштів - авансування (передоплата) поставки товару, зазначеного у рахунку - фактурі № 3 від 15.05.2015 на суму 42 750,00 грн., який було виставлено відповідачем і оплачено позивачем. Таким чином, сторони вчинили дії щодо укладення договору поставки у спрощений спосіб згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України шляхом виставлення пропозиції відповідачем та її акцептування позивачем шляхом здійснення оплати, що згідно з ст. 712 Цивільного кодексу України підпадає під визначення договору поставки товару, до якого застосовуються умови договору купівлі-продажу, за яким позивач виступив покупцем товару, вид та вартість якого зазначено у виставленому відповідачем рахунку - фактурі, з чим позивач погодився, вчинивши дії по його оплаті в сумі 42 750,00 грн.

При цьому, вказані кошти в сумі 42 750,00 грн. були перераховані до умовної поставки, тобто їх правової природою є попередня оплата. При цьому, у випадку, якщо б відповідач в подальшому виконав повністю поставку обумовленого у рахунку - фактурі товару на суму 42 750,00 грн., про що б сторони склали та підписали відповідний двосторонній документ (наприклад, видаткову накладну, акт), то перерахована позивачем грошова сума у розмірі 42 750,00 грн. змінила б свою правову природу та набула статусу оплати за поставлений товар.

Проте, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного провадження у справі, матеріали справи не містили та не містять належних та допустимих доказів в розумінні приписів ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України поставки відповідачем позивачу обумовленого у рахунку - фактурі товару на суму 42 750,00 грн., а тому, перерахована позивачем грошова сума у розмірі 42 750,00 грн. за своєю правовою природою залишилась сумою передоплати, тобто витратами позивача, які понесені ним на виконання зобов'язань за договором поставки, укладеним у спрощений спосіб.

А оскільки відповідачем не було виконано обумовлені у рахунку - фактурі № 216 від 06.04.2015 роботи на суму 88 070,00 грн., як не було і повернуто на вимогу позивача кошти в сумі 88 070,00 грн. (№ 02 від 07.08.2015, (направлена на адресу відповідача згідно фіскального чеку № 5262 від 07.08.2015 з описом вкладеного)), а тому у відповідача на даний час існує невиконане зобов'язання з повернення перерахованих позивачем грошових коштів в розмірі 88 070,00 грн., яке відповідачем добровільно виконано не було, що і стало підставою для звернення позивача з відповідним позовом за захистом своїх прав.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Суд апеляційної інстанції приймає подані позивачем на стадій апеляційного провадження докази: копію претензії № 585 від 01.12.2015, адресованої відповідачу, в якій посилаючись на те, що на підставі виставленого рахунку № 3 від 15.05.2015 оплачено 42 750,00 грн. за товар, який на момент направлення претензії не поставлено відповідачем позивачу, просив поставити товар, або повернути суму коштів в розмірі 42 750,00 грн., а також фіскальний чек поштової установи від 09.12.2015 № 2833, згідно якого вказану претензію було направлено позивачем на адресу відповідача і отримано останнім 10.12.2015 згідно поштового повідомлення про вручення поштового відправлення 0417603101640, з огляду на те, що на наявність претензії позивач посилався у позові, а повідомлення про вручення поштового відправлення було долучено ним до позову.

При цьому, рахунок - фактура № 3 від 15.05.2015 містить приписку у верхній його частині, що товар відпускається за фактом надходження коштів на розрахунковий рахунок постачальника, самовивозом, за наявності довіреності та паспорта, а отже з моменту отримання коштів у відповідача виник обов"язок поставити товар на суму передоплати - 42750,00 грн.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що позивачем згідно з ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу України було направлено відповідачу вимогу (претензію № 585 від 01.12.2015) про повернення суми попередньої оплати в розмірі 42 750,00 грн., яка відповідачем не виконана, а доказів передання відповідачем позивачу товару на суму 42 750,00 грн. - матеріали справи не містять. Таким чином, обумовлені законом підстави для утримання відповідачем належних позивачу грошових коштів в сумі 42 750,00 грн. - відсутні. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що право позивача у даному випадку є у будь-якому разі порушеним і підлягає захисту в судовому порядку, про що ним і подано відповідним позов, а обов'язок суд і полягає саме у відновленні порушеного права з урахуванням приписів закону.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в розмірі 42 750,00 грн., перерахованих позивачем як передоплата (авансування) - є законною, обґрунтованою та підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 1 936,22 грн. інфляційних нарахувань, 1 148,98 грн. 3% річних, суд апеляційної інстанції розглянувши вказані вимоги, дійшов наступних висновків.

Так, суд пеляційної інстанції зазначає, що в мотивувальній чстині оскаржуваного рішення взагалі не міститься висновку та нормативного посилання щодо вказаних позовних вимог, у зв"язку з чим суд апеляційної інстанції здійсивши розгляд позовних вимог в цій частині дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В свою чергу, судом як встановлено судом апеляційної інстанції, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 42 750,00 грн. коштів, які були перераховані позивачем у якості передоплати за товар.

З урахуванням встановленого, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки повернення суми попередньої оплати є поверненням суми авансу (а не грошовим зобов'язанням), у звґязку з чим підстави для нарахування і стягнення 3% річних та інфляційних втрат - відсутні.

Наведена позиція наведена зокрема і у Інформаційному листі Вищого господарського суду України Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2011 N 01-06/249 Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів .

З огляду на викладене, вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 936,22 грн. інфляційних нарахувань, 1 148,98 грн. 3% річних - задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, зроблено висновки, які не відповідають матеріалам справи, що згідно з п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України є підставою для його скасування з прийняттям нового рішення по справі, з відповідним перерозподілом судових витрат.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи, викладені позивачем в апеляційній скарзі, найшли своє підтвердження під час розгляду справи в апеляційному порядку, у зв'язку з чим на підставі п. 1-3 ч. 1 статті 104 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 по справі №910/22358/16 - підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про часткове задоволення позову щодо стягнення з відповідача на користь позивача 42 750 (сорок дві тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. перерахованих як передоплата, з здійсненням перерозподілу судових витрат згідно з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України. В частині позовних вимог про стягнення 1 936,22 грн. інфляційних нарахувань, 1 148,98 грн. 3% річних слід відмовити у зв'язку з їх безпідставністю та необгрунтованістю.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги з приписами статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню з позивача на користь відповідача.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101-105 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Хюндай Мотор Україна" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/22358/16 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.02.2017 у справі №910/22358/16 - скасувати.

3. Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити частково.

4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп" (код ЄДРПОУ 39538891, 01501 м. Київ, вул. Печерський узвіз, буд. 3, оф. 501) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Хюндай Мотор Україна (код ЄДРПОУ 33261252, адреса: 04080 м.Київ, вул.. Новокостянтинівська, 1а) 42 750 (сорок дві тисячі сімсот п'ятдесят) грн. 00 коп. перерахованих як передоплата, 1 285 (одну тисячу двісті вісімдесят п'ять) грн. 25 коп. витрат по сплаті судового збору за подачу позову.

В решті позовних вимог відмовити.

5. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дата Телеком Груп" (код ЄДРПОУ 39538891, 01501 м. Київ, вул.. Печерський узвіз, буд. 3, оф. 501) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Хюндай Мотор Україна (код ЄДРПОУ 33261252, адреса: 04080 м.Київ, вул.. Новокостянтинівська, 1а) 1 515 (одну тисячу п'ятсот п'ятнадцять) грн. 80 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

6. Доручити Господарському суду міста Києва видати накази на виконання даної постанови.

7. Матеріали справи № 910/22358/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів з дня її прийняття.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді В.В. Куксов

І.А. Іоннікова